Рішення № 92685153, 04.11.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4929/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глуханчука О.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

10 червня 2020 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області, у якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Прокуратури Одеської області щодо ненарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні;

- стягнути з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу, у зв`язку зі звільненням у розмірі 23 064, 76 грн.;

- стягнути з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 04.05.2020 року по день ухвалення судового рішення;

- стягнути з Прокуратури Одеської області судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила про те, що наказом прокурора Одеської області від 29.04.2020 № 769к її звільнено з посади прокурора відділу організації процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 04 травня 2020 року. Цим же наказом відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Одеської області зобов`язано провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні виплати при звільненні.

Як вказує позивач, з наказом про звільнення з вказаної посади та органів прокуратури її ознайомлено 04.05.2020, надано його копію та вручено трудову книжку. Проте, остаточний розрахунок відділом фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Одеської області в день звільнення - 04.05.2020, проведено не було.

Таким чином, між сторонами виник спір щодо порушення законодавства про оплату праці з підстав, передбачених ст. 116 КЗпП України, якою визначені строки розрахунку при звільненні, зокрема, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Натомість, як стверджує позивач, вказані дії відповідачем не виконані, у зв`язку з невиплатою їй вихідної допомоги при звільненні, передбаченої ст. 44 Кодексу законів про працю України.

Позивач зазначає, що її звільнення відбулося відповідно до пункту 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», який визначає як одну з підстав звільнення прокурора з посади - ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Водночас, аналогічну підставу звільнення працівника передбачено пунктом 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16, спеціальним законом не врегульовано питання звільнення працівників у випадку ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Тому в разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

За вказаних обставин, позивач вважає, що застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення Кодексу законів про працю України. Отже, незалежно від вказівки в наказі про звільнення на п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України прокурор, у разі звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», вважається звільненим за вказаною нормою Кодексу з відповідними правовими наслідками для роботодавця. Такими наслідками, відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 1 ст. 40 цього Кодексу, є виплата працівникові вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Будь-яких виключень із цієї норми чи особливостей її застосування ні Закон України «Про прокуратуру», ні Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не містять.

З урахуванням викладеного, позивач вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати їй вихідної допомоги при звільненні, що стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 15 червня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом сторін.

Ухвалою суду від 08 липня 2020 року розгляд адміністративної справи № 420/4929/20 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області вирішено проводити за правилами загального позовного провадження. Розгляд справи розпочати спочатку зі стадії відкриття провадження у справі та проведення підготовчого провадження.

Так, згідно з приписами п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України та ст. 50 Закону України "Про запобігання корупції", справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище, зокрема прокурори, не є справами незначної складності, відтак не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

29 липня 2020 року відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву (а.с. 74-80).

Відповідно до відзиву, відповідач з позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними, з огляду на наступне. Так, відповідач заперечує проти доводів позивача стосовно того, що звільнення з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є тотожним звільненню згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, та має однакові правові наслідки для роботодавця в частині виплати вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку.

Відповідач погоджується, що у випадку припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Однак, вказує, що відповідно до положень статті 131-1 Конституції України, організація та порядок діяльності органів прокуратури якої визначаються законом. Згідно з нормами статті 222 КЗпП України, особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством. Отже, Законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України є Закон України «Про прокуратуру».

Як зазначає відповідач, текст наказу прокуратури області від 29.04.2020 року № 769к про звільнення позивачки з посади прокурора відділу та органів прокуратури не містить посилань на норми пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, як на підставу звільнення, оскільки до спірних правовідносин застосовуються норми лише спеціального Закону, якими є Закони № 1697-VII та № 113-ІХ. В свою чергу, положення статті 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення з ним трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, посилаючись на те, що спірні правовідносини регулюються нормами спеціального, а не трудового законодавства, відповідач вважає безпідставними вимоги позивача щодо стягнення вихідної допомоги при звільненні.

Щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні, відповідач вказав на те, що наказом прокурора області від 29.04.2020 року за №769к позивача звільнено з органів прокуратури. Прокуратурою області було направлене платіжне доручення від 04.05.2020 за № 578 до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області для перерахування коштів (компенсація невикористаних відпусток, ОВР, премія тощо) на картковий рахунок. Позивачка заробітну плату отримала у повному обсязі, заборгованість відсутня .

На підставі викладеного відповідач вважає, що чинним законодавством не передбачено стягнення з прокуратури на користь позивача як вихідної допомоги так і середнього заробітку за період затримки розрахунку щодо виплати вихідної допомоги при звільненні.

Ухвалою суду від 02 вересня 2020 року, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено шістдесятиденний строк проведення підготовчого провадження у справі №420/4929/20 на тридцять днів.

Ухвалою суду від 30 вересня 2020 року, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 21 жовтня 2020 року, учасники справи не з`явились про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином та своєчасно.

Від представника позивача 21 жовтня 2020 року через канцелярію суду засобами електронного зв`язку надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За приписами ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З урахуванням вищенаведеного, а також в умовах дії карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, справу розглянуто в порядку письмового провадження 05 листопада 2020 року за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлені наступні обставини та факти.

Позивач - ОСОБА_1 31.01.2011 року прийняла Присягу працівника прокуратури та проходила безперервно службу в прокуратурі Одеської області (а.с. 19-20).

Наказом прокурора Одеської області від 29 квітня 2020 року № 769к, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організації процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 04 травня 2020 року.

Підстава звільнення: рішення № 201 від 10.04.2020 року кадрової комісії № 1.

Також цим наказом відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області вказано провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні (а.с. 17).

Водночас, питання щодо проведення остаточного розрахунку та виплатити усіх виплат при звільненні позивача з посади та органів прокуратури стало підставою виникнення спірних правовідносин між сторонами.

Позивач вважає, що відповідачем порушено вимоги ст. 44 Кодексу законів про працю України щодо виплати при звільненні вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку.

У свою чергу, відповідач стверджує, що звільнення позивача відбулось на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», якою, як і в цілому Законом України «Про прокуратуру», який має статус спеціального законодавства у спірних правовідносинах, не передбачено можливості виплати вихідної допомоги.

Вирішуючи спірні правовідносини в межах заявлених позовних вимог, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про прокуратуру», організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону України «Про прокуратуру» визначені загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, згідно з п. 9 ч. 1 цієї статті (у редакції від 20.03.2020, чинній на момент звільнення позивача із займаної посади) прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Як встановлено судом, наказом від 29 квітня 2020 року № 769к позивача звільнено з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 04 травня 2020 року.

В межах розгляду даної справи суд не досліджує та не надає оцінку питанню правомірності вказаному наказу та звільненню позивача, а вирішує відносини щодо наявності або відсутності підстав для виплати позивачу при звільненні вихідної допомоги, гарантованої працівникам статтею 44 Кодексу законів про працю України.

Стаття 44 Кодексу законів про працю України передбачає, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

У свою чергу, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

З наведеного правового регулювання слідує висновок про те, що звільнення у випадку ліквідації, реорганізації роботодавця (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України), гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» «у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури».

Що стосується застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

У той же час, спеціальним законом, у даному випадку Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників у разі ліквідації чи реорганізації органу, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 11 жовтня 2018 року у справі №823/244/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 823/276/16, від 03 жовтня 2019 року у справі № 826/10460/16.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За приписами ч. 6 ст. 9 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Кодексу законів про працю України.

Отже, право позивача на одержання суми середньомісячного заробітку як вихідної допомоги передбачено законодавством, яке покладає на підприємство, установу, організацію, а в даному випадку орган прокуратури, обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки від 28 травня 2020 року № 18-94, виданої за підписом начальника відділу фінансування та бухгалтерського обліку та гербовою печаткою Прокуратури Одеської області, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 , згідно постанови КМУ від 08.02.1995 року № 100, за останні два місяці роботи перед звільненням складає 23 064, 76 грн. Середньоденна заробітна плата - 1125, 11 грн. (а.с. 18).

Вказані обставини щодо середнього місячного заробітку позивача сторонами визнаються та не заперечувались в суді.

З наведених підстав, позовні вимоги ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправною бездіяльності Прокуратури Одеської області щодо ненарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні та стягнення з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги, у зв`язку зі звільненням у розмірі 23 064, 76 грн., є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частина перша статті 116 Кодексу законів про працю України визначає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Стаття 117 Кодексу законів про працю України передбачає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Так, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи, що спеціальним законом, у даному випадку Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, не врегульовані питання щодо виплати працівникові середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, до спірних правовідносин також застосовуються приписи Кодексу законів про працю України, що не заборонено спеціальним законодавством.

На підставі викладеного, враховуючи, що у день фактичного звільнення - 04 травня 2020 року позивачці належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку, однак протиправно виплачена не була з вини відповідача, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 116 КЗпП України, суд вважає, що відповідно ч. 2 ст. 117 КЗпП України наявні правові підстави для виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 116, 117 КЗпП України, період затримки розрахунку з позивачем складає з 05.05.2020 року по 05.11.2020 року.

Відтак строк затримки до дня фактичного розрахунку складає 128 робочих днів.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки від 28 травня 2020 року № 18-94, середньоденна заробітна плата позивача, згідно постанови КМУ від 08.02.1995 року № 100, складає 1125, 11 грн.

Даний розмір середньоденної заробітної плати відповідачем не заперечується.

У зв`язку з наведеним суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 144 014,08 грн. (128 днів х 1125,11 грн.).

Відповідно до п.п. «а», «л» п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках виплати компенсації за невикористані відпустки та в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на зазначене, оцінюючи докази, які є у справі, в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивач звільнений від оплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", розподіл судових витрат зі сплати судового збору на його користь не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 194, 205, 242-246, 250, 255, 263, 291, 295, 297 КАС України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Прокуратури Одеської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.

Стягнути з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу, у зв`язку зі звільненням у розмірі 23064, 76 грн. (двадцять три тисячі шістдесят чотири гривні 76 коп.).

Стягнути з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 05.05.2020 року по 05.11.2020 року у розмірі 144014, 08 грн. (сто сорок чотири тисячі чотирнадцять гривень 08 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Прокуратура Одеської області (код ЄДРПОУ 03528552; адреса місцезнаходження: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3)

Суддя О.В. Глуханчук

.