Рішення № 92684992, 05.11.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/8154/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернулася з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №134850004998 від 20.08.2020 року про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 13.08.2020 року;

- зобов`язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 13.08.2020 року.

Ухвалою судді від 06.10.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Посилається на те, що звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років. Однак відповідач, згідно рішення №134850004998 від 20.08.2020 року, відмовив позивачу у призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи - 26 років 6 місяців. На думку відповідача, такий становить 24 роки 10 місяців 1 день і є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Позивач не погоджується з прийнятим рішенням та вважає, що вона має достатній стаж, підтвердженням чого є відповідні записи у її трудовій книжці. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом. Просить позов задовольнити повністю.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що за даними трудової книжки стаж роботи позивача за вислугу років, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», становить 24 роки 10 місяців 1 день (при необхідних 26 років 6 місяців). За таких обставин, вважає, що дії відповідача є такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

18.08.2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». До заяви додано, зокрема, витяги з трудових книжок серії БТ-1 №2563880 та серії АФ №789034.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №134850004998 від 20.08.2020 року відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Відмовляючи у задоволенні заяви, відповідач зазначив наступне: «як вбачається із записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , заявниця з 03.04.2000 року по 18.06.2010 року працювала завідувачем-акушеркою ФАП с.Велика Воля Миколаївської комунальної центральної районної лікарні. Зазначене підтверджується також довідкою №101 від 03.07.2012 року, виданою Миколаївською комунальною центральною районною лікарнею. Разом з тим, згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , оформленої 07.02.2005 року, гр. ОСОБА_1 з 07.02.2005 року по 13.08.2020 року працювала медичною сестрою Львівської обласної психіатричної лікарні «Заклад».

Розділом 2. «Охорона здоров`я» Переліку №909 передбачено право на пенсію за вислугу років лікарів та середнього медичного персоналу, зокрема лікарняних закладів.

Відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

При цьому, як вказує відповідач, пільги з обчислення стажу роботи, передбачені вищевказаною статтею, застосовуються лише за основним місце роботи.

Як вбачається із матеріалів справи, основним місцем роботи гр. ОСОБА_1 по |18.06.2010 рокубула Миколаївська комунальна центральна районна лікарня, а відтак у подвійному розмірі стаж роботи заявниці у Львівській обласній психіатричній лікарні «Заклад» обчислюється лише з 19.06.2010 року.

Враховуючи викладене, до стажу роботи, який дат право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» ст.55 Закону №1058 на підставі поданих документи, можливо зарахувати періоди роботи з 03.04.2000 року по 18.06.2010 року - в календарному обчисленні та з 19.06.2010 року по 10.10.2017 року - пільговому (1 рік за два роки роботи). Стаж роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років становить 24 роки 10 місяців 1 день і є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст.55 Закону №1788.

Враховуючи викладене, відділом з питань призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійною фонду України у Львівській області прийнято рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788».

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що таким рішенням, яке позивач вважає протиправним, відповідач порушив її право на пенсію за вислугу років, гарантоване їй положеннями ст.46 Конституції України. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», іншими законами і нормативно- правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Згідно з п.2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, па посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Пунктом «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788 (далі - Закон №1788) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців.

З прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213 було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» ст.55 Закону №1788, а Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року №911 встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункту «е» ст.55 Закону №1788) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Проте, Конституційний Суд України своїм Рішенням №2-р/2019 визнав неконституційними положення пункту «а» ст.54, положення ст.55 Закону №1788, якими було встановлено обмеження щодо віку та стажу при призначенні пенсії за вислугу років, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Відповідно до ст.51 Закону №1788, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З аналізу наведених правових норм, Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку, нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст.ст.1, 3, ч.3 ст.22, ст.46 Основного Закону України..

Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213 до оспорюваних положень Закону №1788 щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст.51 Закону України «Про пенсійне забезпечення». А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст.51 Закону №1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст.ст.54, 55 Закону №1788.

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788 випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» ст.54, пунктами «а»-«ж» ст.55 Закону №1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону №1788 щодо підвищення па п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними і ці норми втратили чинність з дня ухвалення Рішення №2-р/2019, а саме з 04.06.2019 року.

Таким чином, на день звернення позивача (18.08.2020 року) до відповідача пунктом «е» ст.55 Закону №1788 передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу за вислугу років: станом на 01.04.2015 рік - не менше 25 років; станом на 01.01.2016 рік - не менше 25 років 6 місяців; станом на 11.10.2017 рік - не менше 26 років 6 місяців.

Згідно ст.60 Закону №1788, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

В силу ч.2, ч.4 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Законуза даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до приписів ст.62 Закону №1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно з пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п.3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Згідно з п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 року №58 (далі - Інструкція №58), заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Із наявної у матеріалах справи копії витягу з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 видно, що у період з 03.04.2000 року по 18.06.2010 року позивач працювала завідувачем-акушеркою ФАП с.Велика Воля Миколаївської комунальної центральної районної лікарні.

Згідно копії витягу з трудової книжки серії НОМЕР_2 , у період з 07.02.2005 року по 13.08.2020 року позивач працювала медичною сестрою Львівської обласної психіатричної лікарні «Заклад».

Суд встановив, що вказані записи виконані без перекреслень. Крім того, записи зроблені у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису і завірені печаткою роботодавця, тобто здійснені відповідно до вимог Інструкції №58.

Таким чином, на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункте «е» ст.55 Закону №1788 позивач мала необхідний спеціальний стаж для призначення цього виду пенсії.

Суд не враховує посилання відповідача на те, що згідно з записами трудової книжки основним місцем роботи позивача була посада у Миколаївській центральній районній лікарні, а відтак правові підстави для зарахування періоду роботи з 07.02.2005 року по 18.06.2010 року у Львівській обласній психіатричній лікарні «Заклад» у подвійному розмірі відсутні, з огляду на таке.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.1993 року №245 встановлено, що робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.

Згідно з п.2 зазначеної постанови, тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

Оплата праці сумісників провадиться за фактично виконану роботу.

З огляду на викладене, суд приходить висновку, що чинне законодавство не містить жодних застережень щодо неврахування стажу роботи у випадку роботи в закладах охорони здоров`я за сумісництвом.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 11.04.2018 року у справі №456/130/17.

В контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між їх суб`єктами, суд вважає, що відповідач протиправно відмовив позивачу в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Тому, спірне рішення відповідача №134850004998 від 20.08.2020 року слід визнати протиправним та скасувати.

Втім, відсутні підстави для зобов`язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 13.08.2020 року, оскільки адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не повинен втручатись у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог прав осіб, що звертаються до суб`єктів владних повноважень, без порушень принципу розподілу влади.

Призначення та виплата пенсій, в силу вимог ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відноситься до виключних повноважень органів Пенсійного фонду України.

Згідно ч.ч.3, 4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи викладене, з метою ефективного захисту прав позивача та забезпечення реального виконання рішення суду, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 18.08.2020 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

При цьому, при повторному розгляді заяви відповідачем в обов`язковому порядку повинні бути враховані висновки цього судового рішення, зокрема щодо підстав визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №134850004998 від 20.08.2020 року.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Щодо судового збору, то відповідно до вимог ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовується позивачу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291, 382, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №134850004998 від 20.08.2020 року про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул.Митрополита Андрея, 10, м.Львів, 79016; код ЄДРПОУ: 13814885) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) від 18.08.2020 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням наданої у рішенні правової оцінки суду щодо підстав визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №134850004998 від 20.08.2020 року.

У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 18.08.2020 року пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул.Митрополита Андрея, 10, м.Львів, 79016; код ЄДРПОУ: 13814885) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) судовий збір у сумі 420 (чотириста двадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.