Рішення № 92684962, 06.11.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа №380/7475/20

06 листопада 2020 року

зал судових засідань №10

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3007 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини 3007 Національної гвардії України (місцезнаходження: 80700, Львівська область, м.Золочів, вул.Січових Стрільців, 2, код ЄДРПОУ 08803566), в якому просить суд:

-визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3007 Національної гвардії України щодо не проведення розрахунку при звільненні в запас Збройних Сил України невиплату ОСОБА_1 у день виключення зі списків військової частини (04.03.2019) грошової компенсації за неотримане речове майно;

-зобов`язати Військову частину 3007 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 різницю грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження військової служби, речове майно у сумі 9054,26грн.;

-стягнути з Військової частини 3007 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при його звільненні за період з 04.03.2019 по день повної виплати компенсації.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 01.03.2019 позивача звільнено з військової служби у запас та 04.03.2019 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення. Зазначив, що відповідачем не проведено своєчасно розрахунок з позивачем при звільненні, зокрема не виплачено у день виключення із списків військової частини компенсації за неотримане речове майно. На думку позивача, відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Просить суд стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ухвалою суду від 16.09.2020 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що у даному випадку відносини між сторонами не є трудовими, а є відносинами між державною і громадянином України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, регулювання яких здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» Тому, на думку відповідача, покликання позивача на ст.116-117 КзПП України є безпідставними. Також, відповідач вважає, що позивачем пропущено строки звернення до суду, передбачені ст.122 КАС України.

Суд установив таке.

ОСОБА_1 у період з 30.01.2012 по 04.03.2019 проходив військову службу у Внутрішніх військах МВС України - Національній гвардії України.

04.03.2019 наказом першого заступника начальника Навчального центру Національної гвардії України (по строковій частині) №52, старшого солдата ОСОБА_1 , звільнено з військової служби в запас наказом начальника Навчального центру Національної гвардії України від 01.03.2020 №11 о/с за п.п.«а» (у звязку із закінченняґм строку контракту) п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення.

04.03.2019 відповідач видав позивачу довідку №333 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 .

Сума належної позивачу грошової компенсації складає 15887,70 грн.

ОСОБА_1 виплачено 9054,26грн. грошової компенсації за неотримане речове майно, що не заперечується сторонами.

Позивач, не погоджуючись з виплаченою йому сумою грошової компенсації, звернувся до суду з даним позовом про виплату іншої недоплаченої частини грошової компенсації.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з такого.

Правовідносини, з приводу яких виник спір, регулюються Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ст.9-1 вказаного Закону продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178), який визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пунктів 3-5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Таким чином, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби ( пункт 3), за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини (пункт 4) та довідки про вартість речового майна (пункт 5).

З матеріалів справи вбачається, що 04.03.2019 наказом першого заступника начальника Навчального центру Національної гвардії України (по строковій частині) №52, старшого солдата ОСОБА_1 , звільнено з військової служби в запас наказом начальника Навчального центру Національної гвардії України від 01.03.2020 №11 о/с за п.п.«а» (у звязку із закінченняґм строку контракту) п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення.

04.03.2019 відповідач видав позивачу довідку №333 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 , вартість недоотриманого позивачем речового майна складає 15887,70грн.

ОСОБА_1 виплачено 9054,26грн. грошової компенсації за неотримане речове майно.

Отже, з наведеного убачається, що відповідач зменшив суму грошової компенсації вартості неотриманого речового майна позивача з 15887,70грн. до 9054,26грн.

Виходячи з розрахунку Військової частини 3007 Національної гвардії України, що належить до видачі, відповідач зменшив суму компенсації за неотримане речове майно позивача.

Суд звертає увагу, що відповідно до Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої відповідними структурами станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Таким чином, з огляду на те, що позивача було виключено із списків військової частини 04.03.2019 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу повинна була видаватися на підставі закупівельної вартості такого майна станом на січень 2019 року, а не проводити перерахунок вартості речового майна, що належить до видачі позивачу у 2020 році.

Відповідно до пункту 7 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв`язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини 3007 Національної гвардії України щодо не проведення розрахунку при звільненні в запас Збройних Сил України - невиплату позивачу у день виключення зі списків військової частини (04.03.2019) грошової компенсації за неотримане речове майно підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача зобов`язати Військову частину 3007 Національної гвардії України виплатити позивачу різницю грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно, суд виходив з наступного.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (Заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України(конституційності) положень ч.3 ст.120, ч.6 ст. 234, ч.3 ст. 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) висловив правову позицію, згідно з якою правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах.

Відповідно до ст.8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що ефективним способом порушених прав позивача є зобов`язати Військову частину 3007 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 різницю грошової компенсації вартості за неотримане, під час проходження військової служби, речове майно у сумі 6833,44 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 04.03.2019 по день виплати компенсації, суд зазначає таке.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд зазначає, що на даний час грошова компенсація позивачу не виплачена, у зв`язку із чим суд позбавлений можливості встановити день її виплати, отже, позовна вимога у цій частині задоволенню не підлягає, оскільки заявлена передчасно та її вирішення в судовому порядку є можливим лише після фактичної виплати позивачу сум такої грошової компенсації.

Щодо заяви позивача про застосування процесуального строку, суд зазначає таке.

Спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення).

Судом не враховує обґрунтування заяви відповідача про застосування процесуального строку, оскільки стягнення компенсації вартості за неотримане речове майно належить до компенсаційних виплат, тому строк звернення до суду для стягнення відповідної виплати не обмежується будь-яким строком. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Вказана позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 04.05.2018 у справі № 808/858/16.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо судового збору, то оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.12 ч.1 ст.15 Закону України «Про судовий збір», такий відповідно до ст.139 КАС України, стягненню на користь позивача не підлягає.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Військової частини 3007 Національної гвардії України (місцезнаходження: 80700, Львівська область, м.Золочів, вул.Січових Стрільців, 2, код ЄДРПОУ 08803566) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3007 Національної гвардії України щодо не проведення розрахунку при звільненні в запас Збройних Сил України - невиплату ОСОБА_1 у день виключення зі списків військової частини (04.03.2019) грошової компенсації за неотримане речове майно.

Зобов`язати Військову частину 3007 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 різницю грошової компенсації вартості за неотримане, під час проходження військової служби, речове майно у сумі 6833,44 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Лунь З.І.