Ухвала суду № 92684885, 05.11.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/9853/20

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

05 листопада 2020 року м. Львів

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Карп`як Оксана Орестівна розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Галицького відділу державної виконавчої служби м.Львова Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зобов"язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся ( АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 ) до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (79019, м. Львів, пр. Чорновола,39, код ЄДРПОУ – 35009232) у якому просить суд:

- зобов`язати Галицький відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з нерухомого майна квартири за адресою: АДРЕСА_2 , та заборону його відчуження, зареєстрований 22.10.2010 року за № 10396851 реєстратором Львівської філії Державного підприємства ""Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, 79035, Львівська область, м. Львів, Зелена, 149-ю, Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів нерухомого майна;

- зобов`язати Галицький відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, зняти арешт із земельної ділянки в с. Терло, Старосамбірського району, Львівської області площею 0,1200 кв.м, кадастровий номер 4625186100:08:003:00 та заборону її відчуження, зареєстрований 03.03.2011 року за № 10900341 реєстратором Львівської філії Державного підприємства ""Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, 79035, Львівська область, м. Львів, Зелена, 149-ю, Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів нерухомого майна.

За приписами статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтям 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначеннями, наведеними у пунктах 1, 2, 7 частини 1 статті 4 КАС України:

- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

- публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

- суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Частинами 1, 2, 3 статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Як свідчить зміст позову, позивач просить суд вчинити дії щодо зняття арешту з нерухомого майна квартири за адресою: АДРЕСА_2 , накладеного на підставі Постанови ВП 20695885 від 09.08.2010 році Галицькою ВДВС ЛМУЮ державним виконавцем Вавринчуком О.В., на виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова №2а-1350/2010 від 27.05.2010 року. Також позивач просить через Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, якому стало відомо про наявність арешту земельної ділянки, що належить йому на праві приватної власності кадастровий номер 4625186100:08:003:0067 на підставі Постанови ВП 20695885 від 03.03.2011 року державним виконавцем Вавринчуком О.В.

08 жовтня 2020 представником позивача направлено заяву на адресу відповідача з приводу зняття накладеного відповідачем арешту з нерухомого майна та земельної ділянки, з відповіді на який вбачаться, що на виконанні у Галицькому відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) перебувало виконавче провадження № 20695885 з примусового виконання виконавчого листа № 2- 1350/2010 від 27.10.2010 року виданого Залізничним районним судом м. Львова про стягнення солідарно з ОСОБА_1 в користь АКІБ «УКрсиббанк» - 314160. 09 грн., заборгованості за договором позики,1700 грн., сплаченого державного мита та 235 грн., понесених витрат на інформаційне – технічне забезпечення. 30 травня 2011 року державним виконавцем Вавринчуком о.В., у відповідності до вимог п.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, якою встановлено, що у Галицький ВДВС ЛМУЮ надійшла заява стягувача АТ «Укрсиббанк» № 30-42/412 від 19.05.2011 року про повернення виконавчого документу без виконання, оскільки солідарним боржником сума заборгованості за виконавчим документом сплачена у повному обсязі. Постанова про стягнення виконавчого збору на солідарного боржника ОСОБА_2 , виділена в окрема провадження державним виконавцем Залізничного ВДВС ЛМУЮ під номером № 25311460 від 17.03.2011 року.

Порядок зняття арешту з майна, накладеного у виконавчому провадженні, унормований статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частин 1, 2 цієї статті особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Частиною 3 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

У частині 4 статті 59 України «Про виконавче провадження» наведений перелік підстав для зняття державним виконавцем арешту з майна (коштів) боржника у виконавчому провадженні. Ці підстави застосовуються виконавцем у випадках незавершеного виконавчого провадження.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду, як це передбачено частиною 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частин 1, 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, законом установлено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, у такому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів у такій категорії справ.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 06.04.2016 (6-570цс16), від 22.03.2016 (808/3666/15), від 24.02.2016 (6-3077цс15) та в постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 817/425/17.

У постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» роз`яснено, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Враховуючи наведене та з огляду на те, що виконавче провадження в межах якого накладено арешт на майно ОСОБА_1 , вчинено по примусовому виконанню виконавчого листа №2-1350/2010 від 27.05.2010 року виданого Залізничним районним судом м. Львова, заявлені позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Крім того суд зазначає, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Згідно з частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Частиною 2 статті 30 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

Суд дійшов висновку, що оскільки з матеріалів позову не вбачається наявності публічно-правового спору між сторонами, тому юрисдикція адміністративних судів, що встановлена статтею 19 КАС України, на цей спір не поширюється. Справа за таким позовом має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Також суд вважає за необхідне зазначити наступне, що згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року (заяви №29458/04 та №29465/04) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria, заява № 7360/76) зазначив, що поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається судом, встановленим законом, орган, який, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 січня 2020 року в справі № 340/25/19 зазначила, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 січня 2020 року в справі № 340/25/19 висловила правову позицію щодо підсудності справ цієї категорії. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для визначення юрисдикції такого спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Висновки щодо застосування норм права, що викладені у вказаних постановах Верховного Суду відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

У даній справі листом від 20.10.2020 року № 37124 відповідач повідомив позивача, що у зв`язку із закінченням терміну архівного зберігання, який становить три роки з моменту закінчення виконавчого провадження, матеріали виконавчого провадження знищено, інформація надана з Автоматизованої системи виконавчого провадження та є вичерпною.

Підставою даного позову позивач визначив наявність арешту, накладеного на його майно, що перешкоджає йому в здійсненні права власності на таке майно (ст. 319 Цивільного кодексу України).

В даному позові позивач не заявляв вимоги адміністративно-правового характеру - не просив визнати неправомірними рішення, дії або бездіяльність відповідача, а лише мав намір в судовому порядку вирішити питання про зняття арешту з майна.

Отже, позов спрямований на захист цивільних прав позивача.

Позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

За таких обставин спір у даній справі не має ознак публічно-правового та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Отже вирішення спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, яка встановлена статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України; спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (ч. 6 ст. 170 КАС України).

Виходячи із характеру спірних правовідносин, даний спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Вказана позиція суду узгоджується із позиціє Великої Палати Верховного Суду викладеною у постанові від 12.02.2020 у справі №813/1341/15.

Згідно з вимогами ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року № 3674-VI, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Так, згідно з доданим до позовної заяви оригіналом квитанції від 30 жовтня 2020 року № 14, позивачем при поданні вказаного позову до суду сплачений судовий збір в сумі 840, 80грн.

Оскільки клопотання позивача про повернення судового збору відсутнє, то питання щодо його повернення судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 19, 170, 171, 248, 256, 293-295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, –

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові про зобов"язання зняти арешт з майна.

Роз`яснити, що вирішення даного спору здійснюється в порядку цивільного судочинства.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський оружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення (проголошення).

Суддя Карп`як Оксана Орестівна