Рішення № 92684532, 06.11.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2020 р. справа № 300/1752/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) про визнання бездіяльності щодо відмови в перерахунку та виплаті пенсії з 01.03.2020 протиправною та зобов`язання здійснити перерахунок та виплату пенсії у відповідності до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551 з 01.03.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на пенсійному обліку з 2000 року та є особою з інвалідністю внаслідок війни 2-ої групи, інвалідність встановлена у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни. 3 урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 яким відновлено дію статті 13 Закону № 3551, позивач звернувся із заявою до відповідача з проханням здійснити перерахунок пенсії у відповідності ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551 у розмірі 350 % пенсії за віком та здійснювати таку виплату з 01 березня 2020 року. Проте, відповідачем відмовлено у перерахунку пенсії, що є протиправним на думку позивача, оскільки починаючи з 27.02.2020 - з моменту визнання Конституційним Судом України неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.ст.12,13,14,15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.07.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.8-9).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 05.11.2020 разом із клопотанням про продовження процесуального строку для подання відзиву мотивованим тим, що 11.08.2020 відповідачем було надіслано відзив № 0900-0808-7/14320 позивачу та на адресу суду, однаку відзиві було допущено описки, а саме невірно зазначено номер справи «300/1756/20» замість «300/1752/20» та суддю по справі «Остап`юк С.В.» замість « Микитин Н.М. » тому такий був помилково долучено до матеріалів судової справи № 300/1756/20. Щодо заявлених позовних вимог заперечив з підстав наведених у відповіді наданій позивачу 10.06.2020, також зазначив, що позивач з січня 2018 року отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка складає станом на 01.08.2020 9287,25, однією із складових якої є підвищення пенсії особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи - 40 % від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та становить 684,80 грн. Також, представник звернув увагу суду на те, що на підставі постанов Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 та від 26.06.2019 № 543 відповідачем виплачується позивачу щомісячна державна адресна допомога до пенсії як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи - 525 % та складає 3712,73 грн. В зв`язку із наведеним, вважає позовні вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідачем вищенаведений відзив на позовну заяву надісланий позивачу 11.08.2020, що підтверджується квитанцією про відправлення. Однак, відповіді на відзив у строк, встановлений судом та інших заяв позивач не подав, поважних причин ненадання відповіді на відзив у встановлений судом строк не повідомив.

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.

ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії, та особою з інвалідністю 2-ої групи, інвалідність встановлена у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС та має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що підтверджується посвідченням 1-ї категорії, серія НОМЕР_1 (а.с.4).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни 2-ої групи, інвалідність встановлена у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни (а.с.5).

10.06.2020 Головне управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області розглянувши звернення ОСОБА_1 про перерахунок пенсії у відповідності до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" листом №1556-1530/С-03/8-0900/20 повідомило позивача, що Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 р. № 1-247/2018/(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (с неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Однак, на сьогодні відсутній механізм реалізації рішення Конституційного Суду України. А відтак, відповідно, підвищення до пенсії встановлюється в розмірах, визначених статтями 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у відповідних відсотках від розміру прожитковою мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Враховуючи вищенаведене відсутні підстави для перерахунку пенсії з 01.03.2020 (а.с.3).

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції, чинній до 05 жовтня 2005 року, було визначено, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 05 жовтня 2005 року №2939-ІV, який набрав чинності 01 січня 2006 року, зазначена норма викладена в новій редакції, згідно з якою інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам І групи - у розмірі 50% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Таким чином, попередня редакція статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" втратила чинність, а положення частини 4 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у вищезазначеній редакції, які діють, починаючи 01 січня 2006 року та по теперішній час, передбачають підвищення до пенсії інвалідам війни II групи на 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а не на 350% мінімальної пенсії за віком.

Відтак, внесені законодавцем шляхом прийняття Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" зміни є частиною системної реформи у сфері соціального забезпечення, зокрема, відповідних категорій військовослужбовців, яка була направлена на зміну механізму розрахунку вищевказаних соціальних виплат шляхом прийняття за основу базового соціального стандарту (прожитковий мінімум), розмір якого визначався законом.

Крім того, вищенаведені правові норми не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У іншому рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 Конституційний Суд України дійшов висновку, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Відтак, враховуючи, що частина 4 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 05.10.2005 р. № 2939-ІV, є чинною, а відтак відсутні підстави для виплати позивачу надбавки як інваліду війни 2 групи в розмірах визначених статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції від 22.10.1993.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014. В зазначеному рішенні Судом вказано, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення від 12.10.2004 у справі "Кйартан Асмудсон проти Ісландії").

Згідно зі статтею 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Таким чином, законодавець має право в залежності від фінансової ситуації в державі зменшувати обсяг встановлених прав, але до тієї межі, за якою ставиться під сумнів сутність права на соціальний захист.

Крім того, суд зауважує на тому, що згідно частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював свою позицію щодо обмеження (звуження) соціальних прав та гарантій державами - учасницями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчувати виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.

Отже, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Стосовно посилань позивача на те, що Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 р. № 1-247/2018/(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, а відтак ОСОБА_1 має право на перерахунок та виплату пенсії у розмірі 350 % пенсії за віком відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 з 01.03.2020, суд зазначає наступне.

У рішенні від 27.02.2020 № 1-247/2018/(3393/18) Конституційний Суд України, проаналізувавши положення Конституції України та законодавства України, яке регулює спірні відносини, дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

Крім того, зазначено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України, встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, підриває довіру до держави.

Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту (абзаци 2, 3 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 за №12-р/2018).

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Однак, суд зазначає, що вищенаведеним рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 за №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, в зв`язку із вищенаведеним внесені Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 05.10.2005 №2939-ІV зміни розміру підвищення до пенсії, щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, які виплачуються інвалідам війни замість пенсії, які набрали чинності 01.01.2006, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі №1-247/2018(3393/18) такими, що суперечать Конституції України (є неконституційними) не визнавались.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що нарахування та виплата позивачу підвищення до пенсії у розмірі 40% прожиткового мінімуму як інваліду війни ІІ групи відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» здійснена відповідачем в межах його повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд також враховує частину 2 статті 2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав.

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв з дотриманням вимог частини 2 статті 2 КАС України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 );

відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців 15, м. Івано-Франківськ, 76018).

Суддя /підпис/ Микитин Н.М.