Рішення № 92681036, 05.11.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/29254/19

Провадження № 2/127/4271/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2020 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Ан О.В.,

за участю секретаря Власюк І.А., Поляруш І.О.,

представників позивача – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

представника відповідача ОСОБА_6 – ОСОБА_7 ,

представника відповідача ОСОБА_8 – ОСОБА_9 ,

представника третьої особи концерну «Військторгсервіс» – Ромащука Віталія Миколайовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом Міністерства оборони України до ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача концерн «Військторгсервіс», на стороні відповідачів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про витребування майна із чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2019 Міністерство оборони України звернулось до суду з позовом та просило: 1) Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_6 у власність держави в особі Міністерства оборони України 7/50 об`єкту нерухомого майна загальною площею 184,4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_8 у власність держави в особі Міністерства оборони України 7/50 об`єкту нерухомого майна загальною площею 184,4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . Мотивувало тим, що є титульним володільцем вказаного майна. На праві господарського відання ТОВ «Військторгсервіс» 05.02.2010 уклало з ОСОБА_12 , правонаступником якого є ОСОБА_11 договір купівлі-продажу 7/25 об`єкту нерухомого майна. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12.03.2013 зміненим рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 29.07.2013 вищевказаний договір купівлі-продажу визнано недійсним з моменту укладення та застосовано двосторонню реституцію. Однак до цього часу нерухоме майно у власність держави в особі концерну «Військторгсервіс» не повернуто. Позивач стверджує, що ОСОБА_11 є недобросовісним набувачем так як була обізнана про зміст рішення Вінницького міського суду та Апеляційного суду Вінницької області у справі № 232/6833/12. З моменту вирішення питання про повернення спірного майна в державну власність, майно відчужено (подаровано) ОСОБА_10 , який в подальшому у рівних частинах відчужив (продав) його відповідачам.

Позивач стверджує, що ОСОБА_10 ОСОБА_6 , ОСОБА_8 не вжили достатніх заходів для з`ясування правомочності продавця і могли проявити обережність і обачність при укладенні договору. У всякому випадку позивач стверджує, що 7/25 частин об`єкту нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває у власності ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , вибули з державної власності поза волею органу управління майном – Міністерства оборони України.

Позивач вважає, що витребуванням майна не позбавляє відповідачів можливості відновити своє право шляхом пред`явлення вимоги до особи, в якої вони придбали майно про відшкодування збитків на підставі ст. 661 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 15.11.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалами суду від 15.11.2019, 27.01.2019 та від 13.02.2020 витребувано в паперовій та електронній формі копію реєстраційної справи за номером 188965405101, за адресою: АДРЕСА_1 ; акт прийому об`єктів нерухомості згідно переліку основних фондів та майна, що підлягають прийому та постановці на окремі баланси Вінницької філії концерну «Військторгсервіс» - нерухомого майна - 7/25 частини нежитлового приміщення № 107, 108, 109 АДРЕСА_1 , що складається з: приміщення 1 поверху № 108: № 1- № 22, площею 163,4 кв.м та приміщення № 109: № 1- № 4, площею 21,0 кв.м, загальною площею 184,4 кв.м, додатки до нього; акт звірки нерухомого майна (вказаного вище майна), яке перебуває на балансі концерну «Військторгсервіс»; інформацію чи було виконано прийом на баланс вищезазначених об`єктів нерухомості, чи здійснено заходи щодо проведення експертної оцінки об`єктів, чи відновлено технічні та правовстановлюючі документи.

28.11.2019 ОСОБА_8 подав до суду відзив, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Мотивував тим, що спірне майно набув у власність на законних підставах, у особи яка мала право його відчужувати. При укладенні договору-купівлі продажу заборон щодо відчуження майна нотаріусом не встановлено, що виключає виникнення у нього будь-яких прав або обов`язків. Крім того ОСОБА_10 повідомив Міністерство оборони України про продаж частини приміщення.

09.12.2019 Міністерство оборони України подало до суду відповідь на відзив ОСОБА_8 в якому вказало, що доводи відповідача є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності. Обґрунтувало тим, що майно вибуло з власності держави внаслідок недобросовісних дій ОСОБА_11 , при цьому ОСОБА_8 при купівлі майна мав змогу перевірити обставини правомірності його відчуження та передбачити негативні наслідки для себе в разі витребування спірного майна на користь Міноборони.

10.12.2019 ОСОБА_6 подав до суду відзив відповідно до якого просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Мотивував тим, що укладений ним договір купівлі спірного майна відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, а тому відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є чинним. Нотаріусом не виявлено будь-яких заборон продажу спірного майна. На нього, як на покупця обов`язок перевірки можливості укладення договору покладений не був. Виконавче провадження про витребування спірного майна у ОСОБА_13 закрито в 2014 році і більше питання про відкриття виконавчого провадження позивачем чи третьою особою концерном «Військторгсервіс» не порушувалось. Строк примусового виконання рішення скінчився. Договір купівлі-продажу укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_10 в судовому порядку недійсним не визнаний, а отже останній законно заволодів спірним майном, що в подальшому встановлює правомірність набуття відповідачами права власності. Міністерство оборони України не скористалось своїм правом переважної купівлі частини майна, про що позивача попередив ОСОБА_10 . Критерії законності, виправданості та пропорційності втручання держави у право на мирне володіння майном не знаходять свого вираження серед підстав даного позову. Судження позивача про недобросовісність дій в супереч судовому рішенню ОСОБА_11 є суперечливими так як і ТОВ «Військторгсервіс» свого обов`язку про виплату коштів не виконало.

23.12.2019 концерн «Військторгсервіс» подало до суду пояснення щодо відзиву в яких зазначило, що відчуження майна відбулось в супереч судовому рішенню, що суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, так як в результаті держава безпідставно позбавлена права на майно гарантованого їй судовим рішенням. Витребування майна можливо у будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та не потребує визнання в судовому порядку недійсності всіх правочинів, за яким майно вибуло від законного власника. Послався також на позицію ВСУ, який аналізував практику ЕСПЛ, згідно якої держава повинна виправляти свої помилки, в тому числі коли такими є недбалість її органів та посадових осіб, що тягне за собою повернення незаконно відчуженого майна власнику, що відповідатиме загальному інтересу. Крім того ОСОБА_11 самостійно не здійснювала дій щодо забезпечення реституції за рішенням суду.

10.01.2020 представник ОСОБА_8 – ОСОБА_9 подала до суду заяву згідно якої просила суд застосувати строк позовної давності, в зв`язку з тим, що позивач дізнався про порушення свого права в день публічних торгів 05.02.2010 з продажу зазначеного спірного нерухомого майна.

13.01.2020 Міністерство оборони України подало до суду відповідь на відзив ОСОБА_6 та зазначило, що заперечення викладені у відзиві щодо правових підстав набуття права власності та недобросовісності набувачів не є юридично спроможними та не спростовують доводів позивача.

10.02.2020 Міністерство оборони України подало до суду заперечення відповідно до яких просило відмовити в застосуванні строків позовної давності, оскільки строк позовної давності з дати публічних торгів переривався та почав свій відлік 20.09.2017 з моменту відчуження спірного майна ОСОБА_11 за договором дарування ОСОБА_10 .

Ухвалою суду від 13.02.2020 постановленою без виходу до нарадчої кімнати залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_11 , оскільки вирішення спору може в подальшому вплинути на її права чи обов`язки.

05.03.2020 ОСОБА_11 подала до суду пояснення. Зазначила, що концерном «Військторгсервіс» рішення Апеляційного суду Вінницької області від 29.07.2013 не виконано, грошові кошти їй не повернуто. Тому вона звернулась до нотаріуса з наміром укласти договір дарування належного їй майна. При вчиненні договору дарування, нотаріус не виявив заборон або обмежень на відчуження майна.

06.03.2020 ОСОБА_10 подав до суду пояснення. Вказав, що з моменту набуття права власності у нього не виникало сумніву щодо правомірності володіння цим майном.

Ухвалою суду від 18.06.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги з підстав викладених у позові та просила їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_8 – ОСОБА_9 в судовому засіданні заперечила проти позовних вимог та просила суд відмовити в задоволенні позову з підстав викладених у відзиві та заяві про застосування строків позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_14 – ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечила проти позовних вимог та просила суд відмовити в задоволенні позову з підстав викладених у відзиві.

Представник третьої особи концерну «Військторгсервіс» – Ромащук В.М. в судовому засіданні підтримав позов з підстав викладених у ньому та просила суд задовольнити позовні вимоги.

Треті особи ОСОБА_10 , ОСОБА_11 до судового засідання не прибули ро причини неявки до суду не повідомили, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлялись належним чином.

Судом встановлено, що з 20.05.2010 держава в особі Міністерства оборони України є власником нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 655,1 кв.м. (на 55 а.с. том 1).

11.05.2010 концерн «Військторгсервіс» на праві господарського відання уклало з ОСОБА_12 договір купівлі-продажу, відповідно до якого концерн «Військторгсервіс» продав, а ОСОБА_12 купив 7/25 частин нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , яке складається з приміщення І поверху № 108: № 1- № 22, площею 163,4 кв. м та приміщення № 109: № 1- № 4, площею 21,0 кв.м, загальною площею 184,4 кв. м (на 31-32 а.с. том 1). Договором від 06.07.2010 укладеним між концерн «Військторгсервіс» та ОСОБА_12 , в договір від 11.05.2010 внесені зміни, що продавець передав (продав) у власність, а покупець - набув (купив) у власність 7/25 частини нежитлових приміщень № 107, 108, 109 по АДРЕСА_1 та ця частка складається з приміщень 1-го поверху № 108: № 1-№ 22 площею 163,4 кв.м та приміщення № 109: № 1-№ 4, площею 21,0 кв.м, загальною площею 184,4 кв.м (на 56 том 1).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12.03.2013 визнано недійсним договір купівлі-продажу частини нежитлового приміщення, укладений 11.05.2010 та 06.07.2010 між концерном «Військторгсервіс» та ОСОБА_12 та застосовано двосторонню реституцію (на 37-41 а.с. том 1).

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 29.07.2013 рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12.03.2013 в частині реституції скасовано і ухвалено нове. Зобов`язано ОСОБА_11 повернути державі Україна в особі концерну «Військторгсервіс» нерухоме майно – 7/25 частини нежитлового приміщення № 107, 108, 109 по АДРЕСА_1 , що складається з: приміщення 1 поверху № 108: № 1-№ 22 площею 163,4 кв.м та приміщення № 109: № 1-№ 4, площею 21,0 кв.м, загальною площею 184,4 кв.м, отримане ОСОБА_12 за договорами 11.05.2010 та 06.07.2010; Зобов`язано концерн «Військторгсервіс» повернути ОСОБА_11 грошові кошти в сумі 249603,60 грн отримані концерном «Військторгсервіс» за договорами 11.05.2010 та 06.07.2010 (на 47-48 а.с. том 1).

Вищевказане нерухоме майно у власність держави Україна в особі концерну «Військторгсервіс» не повернуто.

Виконавче провадження про зобов`язання ОСОБА_13 повернути нежитлове приміщення, що розташоване в АДРЕСА_2 , приміщення № НОМЕР_1 , 108, 109 було закрито провадженням в 2014 році (на 53 а.с. том 1). На разі на виконанні виконавчий лист не перебуває.

20.09.2017 ОСОБА_11 та ОСОБА_10 уклали договір дарування чистки нежитлового приміщення, відповідно до якого ОСОБА_11 безоплатно передала у власність, а ОСОБА_10 прийняв в дарунок 7/25 часток вправі власності на нежитлове приміщення, що розташоване в АДРЕСА_2 , приміщення № НОМЕР_1 , 108, 109 (на 62-64 а.с. том 1).

18.06.2019 ОСОБА_10 та ОСОБА_8 і ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, за умовами якого ОСОБА_10 передав у власність, а ОСОБА_8 і ОСОБА_6 прийняли по 1/2 частці кожний 7/25 частки нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом (на 13 а.с. том 2).

Станом на 25.10.2019 згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і їх обтяжень власниками спірного нежитлового приміщення в рівних частинах по 1/2 частки кожен - є ОСОБА_8 та ОСОБА_6 (на 22-24 а.с. том 1).

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

7/25 частин нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , яке складається з приміщення І поверху № 108: № 1- № 22, площею 163,4 кв.м та приміщення № 109: № 1- № 4, площею 21,0 кв.м., загальною площею 184,4 кв.м вибуло без волі його власника - держави Україна в особі Міністерства оборони України з його володіння на підставі договору купівлі-продажу від 11.05.2010, який надалі було визнано недійсним. Підставою недійсності вказаного правочину, як встановлено рішенням Вінницького міського суду від 12.03.2013 та рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 29.07.2013, стало недотримання Концерном «Військторгсервіс», зокрема, пункту 8 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого постановою КМУ від 06.06.2007 № 803, а саме відчуження майна державного підприємства відбулося без надання згоди з Фондом державного майна України. Отже, на час укладення договору дарування, на підставі якого до ОСОБА_10 перейшло право власності на спірну частину нежитлових приміщень, існувало рішення суду щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування двосторонньої реституції.

Посилання представників відповідачів про законність укладених відповідачами договорів купівлі-продажу частин нежитлового приміщення і реєстрація права власності відповідачів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і їх обтяжень, є безпідставними, оскільки договір купівлі-продажу спірного приміщення укладений між концерном «Війсьторгсервіс» та ОСОБА_12 був визнаний недійсним. А тому ОСОБА_11 , а в подальшому ОСОБА_10 не мали права на відчуження спірного майна.

Суд вважає, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 29.07.2013 на кожного зі сторін договору було покладено зобов`язання вчинити певні дії ( ОСОБА_11 – повернути спірне приміщенні, а концерну «Військторгсервіс» повернути ОСОБА_11 кошти сплачені за придбання спірного приміщення) і невиконання одним зі сторін договору обов`язку покладеного рішенням суду не тягне за собою право іншої сторони договору не виконувати зобов`язання і не змінює власника спірного майна. Не є підставою набуття права власності на майно закриття виконавчого провадження чи сплив строку примусового виконання судового рішення. Тому суд відхиляє посилання представника відповідача ОСОБА_8 – ОСОБА_9 на ці обставини.

Отже, вибуття майна з володіння власника на підставі правочину, який визнаний надалі недійсним, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. На час укладення договору дарування ОСОБА_10 міг дізнатись, що спірне приміщення вибуло з володіння держави з порушенням закону, а ОСОБА_11 знала про те, що майно підлягає поверненню. Суд вважає, що факт надіслання ОСОБА_10 третій особі концерну «Військторгсервіс» повідомлення продаж частини нежитлового приміщення і пропозиція купити частину не впливає на право власника майна на його витребування.

Суд критично відноситься до посилання позивача про визнання відповідачів ОСОБА_8 і ОСОБА_6 недобросовісними набувачами та вважає, що на момент укладення договорів купівлі-продажу частин спірного нежитлового приміщення відповідачі не могли знати про дійсного власника майна і згідно законодавства на них не покладено обов`язку перевірки.

Проте, згідно з частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно, зокрема в добросовісного набувача. При цьому право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсними правочинів, за якими майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею.

Вибуття майна з володіння власника на підставі правочину, який визнаний надалі недійсним, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

На момент набуття відповідачами права власності спірну частину нежитлового приміщення, існувало рішення суду щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування двосторонньої реституції, всупереч якому ОСОБА_11 стала ініціатором вибуття майна з володіння держави Україна в особі Міністерства оборони України. Відтак наявні правові підстави для витребування майна у добросовісних набувачів.

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Витребовуючи майно у добросовісних набувачів ОСОБА_6 і ОСОБА_8 судом враховано, що втручання у право осіб на мирне володіння майном є законним, так як передбачене статтею 388 Цивільного кодексу України.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Суд приймає до уваги те, що відчуження майна відбулось в супереч судовому рішенню, що суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, так як в результаті держава безпідставно була позбавлена права на майно. Суспільний інтерес спрямований на повернення спірного приміщення до державної власності для задоволення потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності держави на майно. Позитивні наслідки вилучення майна для захисту інтересів держави є більш важливими, ніж дотримання прав відповідачів які законним шляхом добросовісно набули своє майно. Принцип «належного урядування», який передбачає ризик будь-якої помилки державного органу покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються, в даному випадку застосовуватись не може так як набуття відповідачами майна відбулось через неналежне виконання своїх обов`язків при посвідченні правочину та проведенні реєстраційних дій саме приватним нотаріусом.

Суд також вважає за можливе зазначити, що відповідачі не позбавлені права на отримання компенсації за втручання в їх право на мирне володіння нерухомим майном, що не дає підстав вважати задоволення позову індивідуальним і надмірним тягарем, який порушив справедливий баланс між суспільним інтересом і захистом права на мирне володіння майном.

Суд вважає необґрунтованим посилання представника відповідача ОСОБА_8 – ОСОБА_9 на необхідність застосування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 645/4220/16-ц, оскільки фактичні обставини, встановлені судами у зазначеній справі та у справі, яка розглядається є різними. Зокрема Верховний Суд відмовив у витребуванні майна з тих підстав що добросовісний набувач не може відповідати за бездіяльність влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Проте учасниками справи не надано жодних доказів про вчинення шахрайства чи злочину щодо спірного майна.

Також не знаходять правового підґрунтя підстави відмови в задоволенні позовних вимог, щодо пропуску пред`явленням концерном «Військторгсервіс» виконавчого листа про витребування майна у ОСОБА_11 та невиплату їй грошових коштів за договорами 11.05.2010 та 06.07.2010, та пропуском позивачем позовної давності, оскільки позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права, лише 19.09.2017 коли ОСОБА_11 подарувала спірне майно ОСОБА_10 , а також з моменту укладення договорів купівлі-продажу часток спірного нежитлового приміщення - 18.06.2019, тобто коли майно вибуло з володіння власника у володіння іншої особи, без його волі. Тому в задоволенні заяви про застосування строків позовної давності належить відмовити

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з відповідачів в рівних частинах на користь позивача підлягає стягнення 11964,96 грн в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

На підставі викладеного та керуючись статтями 387, 388 ЦК України 4, 7, 12, 13, 81, 89, 141, 244, 263, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Міністерства оборони України до ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача концерн «Військторгсервіс», на стороні відповідачів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про витребування майна із чужого незаконного володіння – задовольнити.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_6 у власність держави в особі Міністерства оборони України 7/50 об`єкту нерухомого майна загальною площею 184,4 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_8 у власність держави в особі Міністерства оборони України 7/50 об`єкту нерухомого майна загальною площею 184,4 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_6 , ОСОБА_8 на користь Міністерства оборони України судові витрати у розмірі 11964 (одинадцять тисяч дев`ятсот шістдесят чотири) гривні 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач Міністерство оборони України, адреса: просп. Повітрофлотський, 6 м. Київ, ЄДРПОУ 00034022.

Відповідачі: ОСОБА_6 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

ОСОБА_8 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа на стороні позивача концерн «Військторгсервіс», адреса: вул. Молодогвардійська, 28-А, м. Київ, ЄДРПОУ 33689922.

Треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_10 , адреса: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 .

ОСОБА_11 , адреса: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Повний текст рішення суду складено 06.11.2020.

Суддя: