Рішення № 92676924, 04.11.2020, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/4425/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Кочко В.К.,

при секретарі Савченко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Товариство з Обмеженою Відповідальністю «СПЕКТРУМ ЕССЕТС» про зняття арешту з майна

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить зняти арешт, накладений Овідіопольськимрайонниимвідділмо державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на підставі постанови від 20.04.2015 року було накладено арешт на нерухоме майно, а саме земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з ДРРП № 219073111 від 05.08.2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на примусовому виконанні у Овідіопольському РВ ДВС ПМУ МЮ України (м.Одеса) перебувало ВП № 45689196 по стягненню за виконавчим документом з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» грошову суму у розмірі 2 795 242.57 грн.,

20.04.2015 р. в рамках вищевказаного ВП було винесено постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та відповідно на підставі цих постанов до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про обтяження: 9534567, якими накладено арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 .

12.06.2015 року винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачеві та закрите виконавче провадження на підставі п.4 ч.1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження».

Оскільки заборгованість була погашена, ОСОБА_1 звернулася до Овідіопольського РВ ДВС ПМУ МЮ України (м.Одеса) з заявою про зняття арешту з майна, оскільки підстав накладення арешту немає. На її звернення, щодо зняття арешту з майна, було надано відповідь про відмову у задоволенні її заяви, так як виконавче провадження завершено та наразі знищено у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

За таких обставин вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх майнових прав.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явилися, представник позивача надала до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача.

Представник відповідача надав до суду відзив, не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи, повідомлявся належним чином.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи, повідомлявся належним чином.

Вивчивши докази по справі, суд приходить до наступного.

На примусовому виконанні у Овідіопольському РВ ДВС ПМУ МЮ України (м.Одеса) перебувало ВП ВП № 45689196 по стягненню за виконавчим документом з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» грошову суму у розмірі 2 795 242.57 грн.,

В рамках вищевказаного ВП на підставі постанови від 20.04.2015 року було накладено арешт на нерухоме майно, а саме земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з ДРРП № 219073111 від 05.08.2020 року

Як вбачається із матеріалів справи, 15.05.2020 року між ПАТ «Надра» та ТОВ «СПЕКТРУМ ЕССЕТС» було укладено договір про відступлення права вимоги № GL3N017513, відповідно до умов якого банк відступив новому кредитору належні банку права вимоги до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб – підприємців та/або юридичних осіб.

31.07.2020 року ТОВ «СПЕКТРУМ ЕССЕТС» ОСОБА_1 довідку про відсутність заборгованості № 31.07/20-1, відповідно до якої ТОВ «СПЕКТРУМ ЕССЕТС» не має жодних претензій до боржника та поручителів з виконання зобов`язань за кредитним договором № ОД13/04/2007/840-К/21 від 13.04.2007 року.

Оскільки заборгованість була погашена, ОСОБА_1 звернулася до Овідіопольського РВ ДВС ПМУ МЮ України (м.Одеса) з заявою про зняття арешту з майна оскільки підстав накладення арешту немає. На її звернення, щодо зняття арешту з майна, було надано відповідь про відмову у задоволенні її заяви, так як 12.06.2015 року винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачеві та закрите виконавче провадження на підставі п.4 ч.1 ст. 47 ЗУ «про виконавче провадження» та наразі матеріали виконавчого провадження № 45689196 знищені у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, має право звернутися за захистом свого майнового права, одним із способів захисту цивільного права є скасування дії, яка порушує право.

Згідно з ч. 2 ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження», у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу, який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Частиною 2 статті 56 ЗУ «Про виконавче провадження» встановлено, арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до ч. 1 ст.59 ЗУ «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Частиною 1, 2 статті 40 ЗУ «Про виконавче провадження», встановлено: «У разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.».

Згідно з пп. 8.19 п. 8 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року №2274/5, який був чинним та підлягав застосуванню щодо виконавчого провадження, відкритого щодо позивача (до прийняття Міністерством юстиції України наказу від 19 липня 2017 року № 2302/5 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року № 2274/5»), знищенню відповідно до цього Порядку після закінчення строків їх зберігання підлягають завершені виконавчі провадження.

Відповідно до п.п.1 та 2 розд. ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 07 червня 2017 року № 1829/5, передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню.

Строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.

Отже, обставини справи свідчать про те, що виконавче провадження щодо позивача було завершено і після закінчення строку зберігання знищено, однак в порушення вимог законодавства арешт, накладений на майно позивача як боржника, знятий не був.

Станом на день розгляду справи в Єдиному реєстрі боржників позивач не значиться.

Станом на день розгляду справи арешт з нерухомого майна також не знятий, що порушує право приватної власності, а саме позбавляє позивача права розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Вказаний арешт, накладений на майно позивача, на сьогодні, фактично, становить втручання держави в право позивача (як власника майна) на мирне володіння майном, передбачене ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Аналогічні положення містить Цивільний кодекс України. Так, згідно ч. ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

На підставі статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).

Європейський суд з прав людини зазначив, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).

Як регламентує стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з параграфом 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Україна-Тюмень проти України» («Ukraine-Tyumen v. Ukraine», заява №22603/02 (щодо суті), стаття 1 Першого протоколу містить три чітких норми: «перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Ці норми не є окремими, а є пов`язаними між собою. Друга та третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, та, отже, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі» (див., наприклад, рішення у справі «Ян та інші проти Німеччини» («JahnandOthers v. Germany», заяви №46720/99, 72203/01 та 72552/01, п. 78).

Обтяження відповідного майна арештом становить втручання держави у право на мирне володіння майном у значенні другого речення першого пункту статті 1 Першого протоколу. Таке втручання має відбуватись із чітким, послідовним дотриманням вимог національного закону та забезпеченням гарантій захисту основоположних прав особи, має бути законним та пропорційним.

Відтак, судом встановлено, що позивач позбавлений можливості розпорядитися належним йому майном через наявність арешту. У матеріалах справи відсутні докази того, що на даний час існує потреба в арешті зазначеного вище майна. Таким чином, арешт накладений на майно порушує право власності позивача. Підстав для продовження обтяження на майно суд не вбачає, а тому право позивача підлягає судовому захисту у заявлений ним спосіб шляхом зняття арешту з майна.

Керуючись ст.ст. 317, 319, 321, 391 ЦК України, ч. 2 ст. 50, ч. 1 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження», ст.ст. 9, 10, 12, 18, 141, 263-265, 272, 353, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Зняти арешт, накладений на підставі постанови від 20.04.2015 року, винесеної державним виконавцем Колесніченко І. С. Відділу державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції , реєстраційний номер обтяження: 9534567 від 29.04.2015 року; з об`єкту обтяження: земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 ; власником якої є ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: Кочко В.К.