Ухвала суду № 92675690, 06.11.2020, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"06" листопада 2020 р. Справа № 925/174/20

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді – Васяновича А.В.,

розглянувши матеріали подання старшого державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Щербак Оксани Ігорівни про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України

у справі за

заявою акціонерного товариства комерційний банк “ПРИВАТБАНК”,

адресою місцезнаходження якого є: 01001, вул. Грушевського,

1Д, м. Київ, ідентифікаційний код 14360570

до боржника фізичної особи-підприємця Паршуткіна Сергія Петровича,

адресою місцезнаходження якого є:

АДРЕСА_1 , реєстраційний номер

облікової картки платника податків НОМЕР_1

про видачу судового наказу

без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

13 лютого 2020 року Господарським судом Черкаської області було видано судовий наказ зі справи №925/174/20 про стягнення з фізичної особи-підприємця Паршуткіна Сергія Петровича на користь акціонерного товариства комерційний банк “ПРИВАТБАНК” – 29 166 грн. 65 коп. заборгованості за кредитом, 988 грн. 89 коп. заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість, 2 877 грн. 67 коп. заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії, 104 грн. 51 коп. пені та 210 грн. 20 коп. судового збору.

05 листопада 2020 року до Господарського суду Черкаської області від старшого державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Щербак Оксани Ігорівни надійшло подання від 03 листопада 2020 року №42251/3 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника - фізичної особи-підприємця Паршуткіна Сергія Петровича.

Відповідно до ч. 2 ст. 337 ГПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.

Розглянувши подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, суд дійшов висновку про його безпідставність, з огляду на наступне:

Подання обґрунтоване тим, що на даний час боржником не виконано судове рішення і він своїми діями фактично зволікає з повним виконанням рішення та сплатою боргів.

Відповідно до пункту 19 частини третьої статті 18 Закону України “Про виконавче провадження” у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Згідно із статтею 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в`їзду в країну громадян України” право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань.

На виконання статті 2 Указу Президента України “Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів” від 24 березня 2008 року №261/2008 стосовно врегулювання порядку виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов`язання, було видано спільного листа Міністерства юстиції України та Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27 травня 2008 року № 25-32/463 та № 25-5347, в якому зазначено, що наявність в особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням, у тому числі аліментних, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України, до того ж питання такого обмеження вирішується судом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012).

Відповідно до висновків, викладених Верховним Судом України при проведенні аналізу судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання покладається на державного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.

У листі Верховного Суду України від 01 лютого 2013 року “Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України” зазначено, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного встановлення усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Отже, Законом України “Про виконавче провадження” закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України.

Поряд з цим, згідно з правилами статті 337 ГПК України, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи може мати місце виключно у випадку:

- коли ця особа є боржником;

-невиконання нею судового рішення, на строк до повного виконання такого судового рішення.

Такий захід забезпечення виконання судового рішення є виключним.

Таким чином, наявність в особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку про те, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання.

У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез`явлення на виклики державного виконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов`язку сплатити кошти).

При цьому суд звертає увагу на те, що Закон України “Про виконавче провадження” є спеціальною нормою права, якою врегульовано умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню.

Тобто вказаним Законом врегульовано права та обов`язки осіб, на правовідносини яких розповсюджується дія такої норми права.

Відтак якщо спеціальною нормою права (пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України “Про виконавче провадження”) передбачено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів, то обмеження виконавця у такому праві означатиме порушення прав виконавця, які визначені спеціальною нормою права, а саме Законом України “Про виконавче провадження”.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до роз`яснення Верховного Суду України у листі від 01 лютого 2013 року “Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України” поняття ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням суду, варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Так, із матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог статей 3, 4, 24, 25, 26 Закону України “Про виконавче провадження”, 07 квітня 2020 року старшим державним виконавцем Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Щербак Оксаною Ігорівною було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №61728980, якою було зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно, попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Водночас доказів направлення боржнику відповідної копії постанови суду надано не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону України “Про виконавче провадження” стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 52 Закону України “Про виконавче провадження”, яка регулює особливості звернення стягнення на кошти та майно боржника - юридичної особи, фізичної особи – підприємця, виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Згідно ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону України “Про виконавче провадження” у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Відповідно до частин 5, 6 статті 52 Закону України “Про виконавче провадження” у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.

У разі якщо на зазначене у частині п`ятій цієї статті майно накладається арешт, воно реалізується в такій черговості: 1) майно, що безпосередньо не використовується у виробництві (предмети інтер`єру офісів, готова продукція та товари тощо); 2) об`єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для використання у виробництві.

З метою виявлення майна зареєстрованого за боржником, державним виконавцем було направлено запити до Держгеокадастру в Уманському районі Черкаської області, ГУ Держпродспоживслужби у Черкаській області та Територіального сервісного центру 7142 регіонального сервісного центру МВС у Черкаській області.

Однак державним виконавцем не було надано суду доказів того, що за боржником не зареєстровано рухоме чи нерухоме майно.

Матеріали справи не містять доказів того, що державним виконавцем було проведено перевірку майнового стану боржника за адресою вказаною у виконавчому документі: вул. Європейська, 20, кв.33, м. Умань, Черкаська область.

За змістом ч. 1 ст. 53 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Зазначені особи зобов`язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику.

Державним виконавцем не надано суду доказів, що підтверджують обізнаність боржника з фактом відкриття виконавчого провадження, та як наслідок не надано доказів того, що боржник свідомо ухиляється від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань.

В зв`язку з чим відсутні підстави для застосування до боржника такого виключного заходу як обмеження виїзду за кордон.

Крім того, свідоме небажання боржника виконати рішення суду не є тотожним поняттю неможливістю його виконання за відсутності майна та коштів.

В даному випадку державним виконавцем не надано суду належних доказів того, що ним вжито всіх першочергових заходів, передбачених Законом України “Про виконавче провадження” для повного та своєчасного виконання рішення суду.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника у виконавчому провадженні з примусового виконання є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

З огляду на вищенаведене, керуючись статтями 232-235, 337 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Подання старшого державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Щербак Оксани Ігорівни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника – фізичної особи-підприємця Паршуткіна Сергія Петровича за судовим наказом Господарського суду Черкаської області від 13 лютого 2020 року у справі № 925/174/20 залишити без задоволення.

2. Копію ухвали направити сторонам та старшому державному виконавцю Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Щербак Оксані Ігорівні.

Ухвала набирає законної сили в порядку визначеному ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки визначені ст.ст. 255-257 ГПК України.

Суддя А.В.Васянович