Рішення № 92675018, 06.11.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2020 р.

м. Київ

Справа № 911/2194/20

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича Фабрика "Сімі" (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Володимирська, буд. 92, код ЄДРПОУ 37184114)

до Фізичної особи-підприємця Мельзетдінова Руслана Ахметовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення боргу, штрафу, пені, 10% річних та втрат від інфляції,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява б/н від 27.07.2020 Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича фабрика "Сімі" до Фізичної особи-підприємця Мельзетдінова Руслана Ахметовича про стягнення боргу, штрафу, пені, 10% річних та втрат від інфляції.

Згідно з ч.ч. 5, 7 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього кодексу малозначними справами є, зокрема, справи у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, при цьому, для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Оскільки, ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2019, відповідна справа є малозначною та підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.

Так, ухвалою від 03.08.2020 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін, встановлено строки для подання: відповідачу - відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали; позивачу - відповіді на відзив до 28.08.2020; відповідачу - заперечень до 02.09.2020.

09.09.2020 на адресу суду від позивача надійшла заява б/н від 07.09.2020 про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу у зв`язку зі сплатою останнього.

28.10.2020 до суду від позивача надійшла заява б/н від 22.10.2020 про повернення 50% судового збору та стягнення з відповідача 50% судового збору.

Тієї ж дати від позивача надійшла заява б/н від 26.10.2020 про уточнення розрахунку судових витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи, в якій позивач, зокрема, просить суд стягнути з відповідача судові витрати.

Позов обґрунтований наступним:

- 03.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича Фабрика "Сімі" (продавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Мельзетдіновим Русланом Ахметовичем (покупець, відповідач) укладено Договір купівлі-продажу №435/19;

- на виконання умов договору позивачем відповідно до видаткових накладних передано у власність (продано) відповідачу товару на загальну суму 9711,00 грн;

- у встановлений договором строк відповідач свій обов`язок щодо оплати товару не виконав, у зв`язку з чим у останнього утворилась заборгованість у розмірі 9711,00 грн;

- у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, позивачем окрім суми основного боргу 9711,00 грн нараховано відповідачу 550,82 грн пені, 350,23 грн 10% річних, 971,10 грн штрафу та 126,69 грн втрат від інфляції.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подав, про причини неподання суд не повідомив.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом перевірено та встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.

Вказаний факт підтверджується конвертом з ухвалою, що повернутий Господарському суду Київської області № 0103274385220 від 05.08.2020, з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17).

Оскільки судом була направлена ухвала на адресу відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ухвала розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

03.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича Фабрика "Сімі" (продавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Мельзетдіновим Русланом Ахметовичем (покупець, відповідач) укладено Договір купівлі-продажу №435/19 (далі - Договір), за яким продавець зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товари, асортимент, кількість, ціна, а також інші характеристики яких вказані в рахунках-фактурах, податкових, видаткових накладних, далі за текстом Договору - товар (п. 1.1. Договору).

Якість товарів, що поставляються відповідно до цього Договору, підтверджуються сертифікатами відповідності та санітарно-гігієнічними висновками. Товари поставляються партіями. Розмір, вартість та асортимент відповідної партії узгоджується сторонами та фіксується в рахунках-фактурах та накладних. Загальна сума по Договору визначається сумою по видатковим накладним, якими оформлюється кожна партія товару отриманого покупцем від продавця протягом дії Договору (п. 1.2. - 1.4. Договору).

Відповідно до ст. 3 Договору сторони погодили, що ціни за товар обумовлюються сторонами в видаткових накладних, інших додатках до цього Договору, які є його невід`ємною частиною. Ціни, які зазначені у видаткових накладних на окрему партію товару, є фіксованими і не можуть бути змінені в односторонньому порядку. Оплата покупцем кожної партії товару може проводитися шляхом: за кожну отриману партію товару з відстрочкою платежу 7 календарних днів по безготівковому розрахунку; шляхом передоплати на підставі рахунка-фактури, який дійсний 2 календарних дні. Розрахунки між сторонами за товар здійснюються у гривнях шляхом перерахування відповідних коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Згідно пунктів 4.1. - 4.3 Договору у випадку несвоєчасної оплати відповідної партії товару, покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого товару за кожен день прострочення. Крім сплати пені, передбаченої п. 4.1. Договору, покупець відшкодовує продавцю 10% річних від суми несвоєчасно сплаченого товару, які визнаються збитками. У випадку прострочення терміну оплати передбаченого п. 3.3. Договору строком більше ніж 70 календарних днів, покупець повинен сплатити продавцю штраф у розмірі 10% від простроченої суми.

Зокрема, відповідно до п. 6.1. Договору даний Договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до закінчення календарного року, але в будь-якому випадку до погашення сторонами своїх зобов`язань, в т.ч. документів.

Відтак, укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, а відтак відносини, що з нього виникають, регулюються відповідними положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За змістом положень ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 264 Господарського кодексу України визначено, що матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб`єктів господарювання, здійснюються суб`єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що господарські операції між позивачем та відповідачем оформлені документами у вигляді видаткових накладних.

Так, позивачем до позовної заяви додано видаткові накладні №4591 від 10.03.2020 на суму 9499,50 грн та №4592 від 10.03.2020 на суму 211,50 грн, всього на суму 9711,00 грн.

Вказані видаткові накладні підписані позивачем та відповідачем, а отже є такими, що підтверджують передачу товару відповідачу.

Про належне виконання зобов`язань позивачем свідчить також відсутність скарг або заперечень відповідача щодо якості, відповідності, комплектності товару тощо.

Між тим, позивачем додано до позовної заяви банківську виписку з АТ "Райффайзен Банк Аваль" з 01.12.2018 по 27.07.2020 з якої вбачається, що від відповідача на розрахунковий рахунок позивача № НОМЕР_2 грошових коштів в оплату вказаних вище видаткових накладних не надходило. З даної банківської виписки не вбачається посилань відповідача на спірні (неоплачені) накладні під час оплати поставленого товару. Крім того, згідно вказаної виписки останній платіж від відповідача надійшов 25.02.2020, тоді як поставка за спірними накладними відбулась 10.03.2020.

Водночас, позивачем, разом із заявою б/н від 07.09.2020 про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу, подано до суду доказ сплати відповідачем основної суми боргу у розмірі 9711,00 грн, а саме платіжне доручення №115 від 13.08.2020.

Отже, судом встановлено, що внаслідок оплати відповідача протягом розгляду даної справи в суді, відповідачем повністю погашено основний борг.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи, що заборгованість у сумі 9711,00 грн погашена відповідачем, що підтверджено відповідним доказом, суд закриває провадження у справі в частині стягнення з відповідача 9711,00 грн боргу за відсутністю предмету спору.

Відтак, на розгляді суду залишились вимоги про стягнення з відповідача 550,82 грн пені, 350,23 грн 10% річних, 971,10 грн штрафу та 126,69 грн втрат від інфляції

Щодо нарахування штрафу та пені.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Між тим, пунктами 4.1. - 4.3. Договору сторони передбачили у визначених розмірах нарахування штрафу та пені за порушення виконання грошового зобов`язання (дані пункти Договору були процитовані судом вище).

Так, з матеріалів справи вбачається та встановлено судом вище, що відповідач порушив умови Договору, у зв`язку з цим, відповідачем підставно нараховано відповідачу пеню та штраф.

Відтак, судом перевірено розрахунки позивача щодо нарахування пені та штрафу та встановлено, що вони є арифметично вірними, а отже позовні вимоги позивача зі стягненню пені у розмірі - 550,82 грн та штрафу у розмірі 971,10 грн підлягають задоволенню та стягненню з відповідача.

Щодо нарахування 10% річних та втрат від інфляції.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Пунктом 4.2. Договору сторони погодили 10% розмір процентів річних.

Судом перевірено розрахунок 10% річних та встановлено, що останній є арифметично вірним, а отже, позовні вимоги зі стягнення 10% річних у розмірі 350,23 грн підлягають задоволенню.

Водночас, суд перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування втрат від інфляції та встановив, що останній є арифметично не вірним, а саме, нарахована позивачем сума є більшою.

З цих підстав судом зроблено власний розрахунок втрат від інфляції згідно періодів заявлених позивачем та встановлено, що втрати від інфляції підлягають стягненню з відповідача у розмірі 67,66 грн.

Відтак, на підставі наведеного, суд доходить висновків про часткове задоволення позовних вимог, а саме, стягнення з Фізичної особи-підприємця Мельзетдінова Руслана Ахметовича, 550,82 грн пені, 350,23 грн 10% річних, 971,10 грн штрафу та 67,66 грн втрат від інфляції.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з підстав часткового задоволення позовних вимог витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, суд залишає без розгляду заяву позивача б/н від 22.10.2020 про повернення 50% судового збору та стягнення з відповідача 50% судового збору, позаяк позивач як на підстави повернення та стягнення судового збору у вказаній заяві посилається на ч. 2 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, яка не регулює порядок вирішення питання про повернення судового збору саме при закритті провадження у справі.

Водночас, у зв`язку з закриттям провадження у справі в частині основного боргу (9711,00 грн) суд, керуючись положеннями п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» вважає за можливе повернути позивачу судовий збір у розмірі пропорційному від частини позовних вимог щодо яких закрите провадження у справі.

Крім того, позивачем у прохальній частині позовної заяви заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката та пересилання поштової кореспонденції.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Позивачем на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу надано: Договір про надання правової допомоги №1520 від 17.05.2019 з Додатком №1 про вартість послуг адвоката, рахунок-акт на оплату адвокатських послуг №05/08-1 від 05.08.2020 на суму 4202,00 грн; платіжне доручення №49007 від 17.08.2020 з якого вбачається сплата клієнтом (позивачем) 23110,00 грн Адвокатському об`єднанню "ЕСТ ЛЕКС", зокрема, адвокату - Олексієнко Любов Василівні.

Водночас, у рахунку-акті на оплату №05/08-1 від 05.08.2020 на суму 4202,00 грн, сторонами погоджено надання Адвокатським об`єднанням "ЕСТ ЛЕКС" послуг у наступному: 2100,00 грн - попередня консультація клієнта, підготовка подання позовної заяви та 2102,00 грн - відшкодування витрат на сплату судового збору.

Оскільки, судом вже вирішено питання про відшкодування судових витрат зі сплати судового збору, суд вважає за можливе розглядати вимоги про стягнення витрат на правову допомогу згідно рахунку на оплату адвокатських послуг №05/08-1 від 05.08.2020 в межах 2100,00 грн.

Отже, у зв`язку з тим, що Олексієнко Любов Василівна є адвокатом (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №000117 від 21.04.2017), її повноваження підтверджуються Договором №1520 від 17.05.2019 про надання правової допомоги, ордером серії: КС №339241 від 08.07.2020, факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2100,00 грн підтверджується належними та допустимими доказами (рахунком-актом на оплату, платіжним дорученням), та враховуючи, що Олексієнко Любов Василівна належним чином здійснювала представництво позивача у справі №911/2194/20, що підтверджується поданими в інтересах відповідача заявами по суті спору, суд вважає за необхідне покласти витрати на професійну правничу допомогу на відповідача у розмірі 2100,00 грн, позаяк, лише вказана сума погоджена сторонами (адвокатом та клієнтом) у рахунку-акті.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Закрити провадження у справі в частині стягнення 9711,00 грн основного боргу.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мельзетдінова Руслана Ахметовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича Фабрика "Сімі" (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Володимирська, буд. 92, код ЄДРПОУ 37184114) 550,82 грн пені, 350,23 грн 10% річних, 971,10 грн штрафу, 67,66 грн втрат від інфляції., а також, 367,18 грн судового збору та 2100,00 грн витрат на правову допомогу.

В решті позовних вимог відмовити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробнича Фабрика "Сімі" (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Володимирська, буд. 92, код ЄДРПОУ 37184114) з Державного Бюджету України 1723,64 грн судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №87 від 29.07.2020.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 06.11.2020.

Суддя А.Ф. Черногуз