Ухвала суду № 92674815, 05.11.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

05.11.2020Справа № 910/12621/20

За заявою Приватного акціонерного товариства «Лантманнен Акса»

про забезпечення позову

у справі № 910/12621/20

за позовом Приватного акціонерного товариства «Лантманнен Акса»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіппо»

про стягнення 1 296 332,44 грн

Суддя Удалова О.Г.

без повідомлення учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2020 року Приватне акціонерне товариство «Лантманнен Акса» (далі - ПрАТ «Лантманнен Акса», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіппо» (далі - ТОВ «Гіппо», відповідач) про стягнення 1 296 332,44 грн.

В обґрунтування поданого ним позову позивач послався на неналежне виконання відповідачем його обов`язку своєчасно та у повному обсязі оплатити товар, поставлений позивачем на виконання умов укладеного сторонами договору поставки № 010219-03/1г від 01.02.2019.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив суд стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 1 296 332,44 грн, з яких: 1 250 058,24 грн - основний борг, 8 751,90 грн - 3% річних, 37 522,30 грн - пеня.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2020 відкрито провадження у справі № 910/12621/20 та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження.

04.11.2020 до суду надійшла подана позивачем заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та/або майно відповідача в межах розміру заявлених позовних вимог.

В обґрунтування поданої ним заяви позивач зазначив, що:

- згідно з відомостями, розміщеними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником ТОВ «Гіппо» є ТОВ «Вопак-Трейд», а його засновником є ТОВ «Пакко Холдинг», які входить до групи торгових компаній «Пакко Холдинг». До складу цієї групи входить також мережа супермаркетів «Вопак» і мережа торговельних центрів «ПАККО», в яких і здійснювало свою торговельну діяльність ТОВ «Гіппо». У серпні 2020 року почались активні закриття магазинів «Вопак» та «ПАККО», а оскільки основним видом діяльності ТОВ «Гіппо» є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, то за умови закриття магазинів даний вид господарської діяльності здійснювати неможливо, що призводить до відсутності доходу та зменшення оборотних коштів відповідача, а в результаті й до відсутності можливості здійснення виплат заборгованості контрагентам, що в майбутньому може призвести до банкрутства компанії та не задоволення законних вимог позивача;

- з серпня 2020 року почались масові незаконні звільнення працівників з магазинів «Вопак» та «Пакко», повноцінної виплати заробітної плати здійснено не було, що також свідчить про погіршення економічної ситуації у відповідача та слугує доказом ухилення від виконання своїх обов`язків;

- згідно з відомостями, розміщеними на сайті Судової влади України та в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з моменту відкриття провадження по цій справі - 28.08.2020 до 03.11.2020 було відкрито 19 справ, у яких ТОВ «Гіппо» виступає боржником в зв`язку з неналежним виконанням останнім господарських зобов`язань. Зазначене свідчить про відсутність у відповідача фінансової можливості виконувати свої грошові зобов`язання, а також, про ріст його заборгованості перед контрагентами, що зменшує шанси позивача на отримання коштів по факту вирішення справи з моменту набрання рішенням законної сили;

- згідно з відомостями, розміщеними в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень, на даний момент відкрито 23 виконавчих провадження боржником по яким виступає ТОВ «Гіппо»;

- згідно з даними, розміщеними на офіційному сайті Державної податкової служби України «Інформація про суб`єктів господарювання, які мають податковий борг» (станом на 01.10.2020) та «Дізнайся більше про свого бізнес-партнера» (станом на 02.10.2020), у ТОВ «Гіппо» наявний податковий борг в розмірі 5 941 046,00 грн (Державний: 5 005 087,00 грн, Місцевий: 935 959 грн), у зв`язку з чим у органів державної податкової служби на підставі пункту 88.2 статті 88 Податкового кодексу України виникло право податкової застави на майно такого платника;

- відповідно до відомостей, розміщених у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 23.09.2020 приватним виконавцем накладено обтяження у вигляді арешту на все нерухоме майно ТОВ «Гіппо» у межах суми 176 865,86 грн. Крім того, 25.08.2020 іншим приватним виконавцем накладено обтяження у вигляді арешту на нерухоме майно ТОВ «Гіппо» без зазначення розміру забезпеченого зобов`язання;

- незначний розмір статутного фонду ТОВ «Гіппо» (18 500,00 грн) та відсутність резервного фонду (не передбачений в статуті) також вказують на відсутність грошових коштів, які б могли бути спрямовані на оплату заборгованості перед контрагентами.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, дослідивши наявні в матеріалах заяви докази, суд вважає, що вказана заява задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Положеннями ст. 136 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з роз`ясненнями, наведеними у постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи та гарантією задоволення законних вимог позивача.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Проте, судом встановлено, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Суд зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов`язаний виходити з інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов`язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.

Суд зазначає, що за приписами ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому, посиланні на суттєвість завданих відповідачем збитків та небажанні останнього добровільно сплачувати заборгованість.

Заявником не наведено, та відповідно не доведено наявність жодної обставини, яка б свідчила про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заявник не зазначає та не підтверджує відповідними доказами ані факт відчуження відповідачем його майна, ані вчинення підготовчих дій для відчуження майна, ані витрачання відповідачем коштів для здійснення розрахунків з іншими контрагентами, а не з позивачем. При цьому суд зазначає, що статутний капітал та оборотні кошти товариства не є тотожними поняттями, тому невеликий статутний капітал товариства не свідчить про недостатність в розпорядженні товариства грошових коштів, необхідних для виконання зобов`язань перед позивачем.

У порушення наведених вимог закону позивачем в обґрунтування поданої ним заяви не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження наявності підстав для забезпечення позову, а обставини, наведені позивачем в обґрунтування заяви про забезпечення позову, не є такими, що в розумінні ст. 136 Господарського процесуального кодексу України свідчать про можливе істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або позбавлення позивача можливості ефективно захистити його порушені чи оспорювані права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду, у разі невжиття таких заходів забезпечення позову про які просить позивач.

При цьому, суд вказує, що посилання на наявність інших справ про стягнення заборгованості з відповідача не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, а подана заява мотивована лише припущенням про імовірну неможливість виконання рішення суду у цій справі, що не створює підстав для вжиття заходів забезпечення позову (аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 25.09.2020 по справі № 910/1762/20).

За таких обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість поданої ПрАТ «Лантманнен Акса» заяви про забезпечення позову та відсутність підстав для її задоволення.

Відповідно до ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст.ст. 74, 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства «Лантманнен Акса» про забезпечення позову.

Ухвала підписана та набрала законної сили 05.11.2020. Ухвала підлягає оскарженню в порядку, встановленому чинним Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя О.Г. Удалова