Рішення № 92674444, 06.11.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2020м. ДніпроСправа № 904/4924/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон-Логістик" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Схід Агро" (с. Зоряне, Межівського району, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом № ТП-213-СА від 03.07.2020 у загальному розмірі 577 449 грн. 06 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оріон-Логістик" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Схід Агро" (далі - відповідач) заборгованість за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом № ТП-213-СА від 03.07.2020 у загальному розмірі 577 449 грн. 06 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 569 447 грн. 10 коп. - основного боргу;

- 6 401 грн. 57 коп. - пеня;

- 1 600 грн. 39 коп. - 3% річних.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 661 грн. 74 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем (замовником) зобов`язань за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом № ТП-213-СА від 03.07.2020 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем (перевізником) послуги з перевезення вантажу, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 569 447 грн. 10 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.5. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 24.07.2020 по 02.09.2020 в сумі 6 401 грн. 57 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 24.07.2020 по 02.09.2020 в сумі 1 600 грн. 39 коп.

Ухвалою суду від 11.09.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 09.09.2020, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 52910, Дніпропетровська область, Межівський район, с. Зоряне, вулиця Центральна, будинок 27, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.37).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач обізнаний про розгляд даної справи судом, оскільки ухвалу суду від 11.09.2020 отримав 17.09.2020, що вбачається з поштового повідомлення № 4930012705877 (№5291000055185), отже завчасно (а.с.42).

Так, ухвалою суду від 11.09.2020, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи дату отримання ухвали суду - 17.09.2020, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 02.10.2020 включно.

Частиною 6 статті 116 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Згідно з частиною 7 статті 116 Господарського процесуального кодексу України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 06.11.2019 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору перевезення вантажу автомобільним транспортом, строку його дії, порядок та строки надання послуг, факт надання та передачі послуг замовнику, загальна вартість наданих послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 03.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оріон-Логістик" (далі - перевізник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Схід Агро" (далі - замовник, відповідач) укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом № ТП-213-СА (далі – договір, а.с.10-14), відповідно до умов якого перевізник зобов`язується протягом усього строку дії договору за завданням замовника у встановлені строки приймати і доставляти довірений йому замовником вантаж автомобільним транспортом до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу замовника, а замовник зобов`язується оплачувати належним чином надані перевізником послуги.

У пункті 9.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 03.07.2021, але у будь-якому випадку до повного належного виконання сторонами своїх зобов`язань по ньому.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором перевезення вантажу автомобільним транспортом, який підпадає під правове регулювання норм глави 64 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України, глави 32 Господарського кодексу України та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 (зі змінами та доповненнями) (далі - Правила).

Відповідно до частини 1 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов`язки та відповідальність сторін щодо їх додержання (пункт 1 Правил).

У частинах 1 та 2 статті 307 Господарського кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов`язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі.

Так, у пункті 2.1. договору сторони узгодили, що перевізник здійснює перевезення вантажів на підставі письмової заявки, в якій сторони узгоджують необхідну для виконання умов договору інформацію, а саме: найменування замовника; найменування, характеристика, кількість вантажу, адреси, дата та час (години) завантаження і розвантаження вантажу; найменування, реквізити вантажоодержувача; вартість послуги.

У розділі 4 договору сторони визначили умови щодо вартості перевезень, зокрема:

- загальна сума договору складається із сум вартостей підписаних обома сторонами актів виконаних робіт (послуг);

- вартість послуг на перевезення соняшника зазначається та узгоджується сторонами у тарифах, згідно наведених у таблиці 1;

- вартість послуг на перевезення пшениці та ріпаку зазначається та узгоджується сторонами у тарифах, згідно даних у таблиці 2.

Відповідно до умов пунктів 4.1., 4.4. та 4.5. договору:

- надання послуг по договору фіксується двостороннім актом виконаних робіт (послуг), який надається у двох примірниках, по одному для кожної із сторін, підписується уповноваженими представниками перевізника й замовника та засвідчується печатками сторін та повинен містити наступну інформацію: найменування замовника; найменування вантажу, дата і маршрут(и)/відстань перевезення, марка автомобіля, державний реєстраційний номер автомобіля і причепу, номер товарно-транспортної накладної, вартість перевезення;

- надані послуги з перевезення підтверджується товарно-транспортною накладною, актом виконаних робіт (послуг) і документами, що підтверджують передавання вантажу вантажоодержувачу з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу згідно чинного законодавства України;

- перевізник в день виникнення податкових зобов`язань, а саме в день складання (в календарну дату складання) акту виконаних робіт (послуг), зобов`язується надати замовнику податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умов відносно її реєстрації в порядку, передбаченому чинним законодавством України, з електронним підписом уповноваженої особи, і зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору у липні 2020 року позивачем були надані відповідачу послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом на загальну суму 569 447 грн. 10 коп., що підтверджується складеними позивачем та відповідачем актами надання послуг, а саме:

- актом № 546 від 09.07.2020, яким сторони засвідчили надання транспортних послуг Миронове-Синельникове (пшениця, ріпак) на загальну суму 239 081 грн. 59 коп. (а.с.16);

- актом № 555 від 16.07.2020, яким сторони засвідчили надання транспортних послуг Миронове-Синельникове (пшениця, ріпак) та Зоряне-Синельникове (ріпак) на загальну суму 174 031 грн. 75 коп. (а.с.20);

- актом № 580 від 24.07.2020, яким сторони засвідчили надання транспортних послуг Миронове-Синельникове (пшениця) та Зоряне-Синельникове (ріпак) на загальну суму 156 333 грн. 76 коп. (а.с.24).

Подані позивачем акти скріплені підписом та печатками обох сторін.

До кожного з вказаних актів сторонами було складено реєстри, в яких сторони відобразили відомості щодо дати, авто, водія, № ТТН, назви та маси вантажу, адрес завантаження та розвантаження, відстані, вартості перевезення (а.с.17, 21, 25).

Також до кожного акту позивач надав податкову накладну, яка містить відомості про її реєстрацію в ЄРПН (а.с.18,22,26).

При цьому, відповідно до умов пункту 4.9. договору у разі відсутності претензій у замовника до якості перевезення, замовник підписує наданий перевізником акт виконаних робіт (послуг). За наявності претензій щодо якості перевезення замовник надає перевізнику мотивовану письмову відмову від прийняття послуг. У разі наявності у замовника претензій щодо якості наданих перевізником послуг, строк оплати продовжується на кількість днів, протягом яких сторони врегульовували розбіжності.

Так, вказані вище акти надання послуг від 09.07.2020, 16.07.2020 та від 24.07.2020 підписані позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень, в кожному із зазначених актів сторони підтвердили, що претензії по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) відсутні.

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що позивачем належним чином було виконано його обов`язки за договором (надано послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом на загальну суму 569 447 грн. 10 коп.), наслідком чого стало прийняття наданих послуг відповідачем без заперечень.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання замовником акту наданих послуг, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості наданих послуг.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу прийняття послуг за зазначеними актами відповідачем також не заявлено.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов`язань за ним.

Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку виконавця за договором надати послугу відповідає обов`язок замовника оплатити вартість цієї послуги.

Так, у розділі 4 договору сторони узгодили порядок розрахунків за надані послуги, а саме:

- замовник оплачує послуги з перевезення на підставі виставленого перевізником рахунку-фактури протягом 10 банківських днів з моменту передавання вантажу вантажоодержувачу, але в будь-якому випадку не раніше надання перевізником усіх документів згідно пунктів 4.5., 4.8. договору та реєстрації податкової накладної чи/або розрахунку коригування, виписаної(их) на відповідні надані послуги чи/або виконані роботи, у відповідності до вимог діючого законодавства України, і з урахуванням пунктів 5.3., 5.4.1. договору;

- підставою для виставлення рахунку-фактури є дані підписаного сторонами акту виконаних робіт (послуг), відмітки замовника у супровідних документах, а також акти, складені для підтвердження фактів, які можуть бути підставою для покладення на перевізника матеріальної відповідальності;

- замовник має право затримати оплату у розмірі суми ПДВ, зазначеної у податковій накладній, якщо будь-які документи, що не відповідають вимогам чинного законодавства України і/чи містять помилки або невідповідності, пропорційно кількості днів, протягом яких такі помилки і/чи невідповідності будуть виправлені та/або документи будуть приведені у відповідність до чинного законодавства України і передані замовнику.

Більше того, відповідно до змісту пункту 3.2. договору замовник зобов`язується, зокрема, здійснити своєчасну та повну оплату за послуги по перевезенню перевізнику в порядку та згідно умов, передбачених договором та заявок.

Так, в матеріалах справи наявні рахунки на оплату наданих за актами надання послуг від 09.07.2020, 16.07.2020 та від 24.07.2020 послуг, а саме:

- рахунок на оплату № 546 від 09.07.2020 на суму 239 081 грн. 59 коп. (а.с.15);

- рахунок на оплат № 555 від 16.07.2020 на суму 174 031 грн. 75 коп. (а.с.19);

- рахунок на оплату № 580 від 24.07.2020 на суму 156 333 грн. 76 коп. (а.с.23).

В той же час, суд не досліджує питання фактичного отримання рахунків на оплату наданих у спірний період послуг, оскільки:

- за своєю природою рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а в даному випадку такі реквізити містилися, зокрема у договорі перевезення вантажів автомобільним транспортом № ТП-213-СА від 03.07.2020 та актах від 09.07.2020, 16.07.2020 та від 24.07.2020;

- ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а відсутність рахунку-фактури не звільняє боржника від обов`язку з оплати наданих товарів (послуг).

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі №918/537/18 від 02.07.2019, у справі № 910/19702/17 від 20.12.2018, у справі № 910/21406/17 від 10.10.2018, у справі № 910/22589/17 від 05.09.2018, у справі № 905/915/17 від 13.07.2018.

Отже, з моменту складання актів надання послуг від 09.07.2020, 16.07.2020 та від 24.07.2020 у відповідача (замовника) виник обов`язок з оплати наданих за кожним з вказаних актів послуг у строки, передбачені пунктом 4.6. договору, а саме: протягом 10 банківських днів (відомості щодо ненадання документів, передбачених пунктами 4.5. та 4.8. договору відсутні).

Враховуючи вказане, судом встановлено, що граничним строком оплати наданих позивачем у спірний період послуг є 23.07.2020, 30.07.2020 та 07.08.2020, відповідно.

При цьому, у визначені договором строки відповідач вартість наданих послуг не оплатив, що і стало причиною спору.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів, які становлять вартість наданих позивачем на виконання договору перевезення вантажів автомобільним транспортом № ТП-213-СА від 03.07.2020 послуг, які відповідач відмовився оплатити у добровільному порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як було вказано вище, враховуючи визначені контрагентами у пункті 4.6. договору порядок розрахунків за надані послуги, приймаючи до уваги їх прийняття відповідачем за актами надання послуг від 09.07.2020, 16.07.2020 та від 24.07.2020, суд зазначає, що строк оплати за вказаними актами є таким, що настав 23.07.2020, 30.07.2020 та 07.08.2020, відповідно.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження оплати наданих позивачем у липні 2020 року послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом на загальну суму 569 447 грн. 10 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Слід також відзначити, що відповідно до частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Таким чином, у зобов`язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов`язання, презюмується і саме на неї покладається обов`язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання.

Вказана правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 908/1399/17.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 569 447 грн. 10 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 5.5. договору сторони погодили, що у разі порушення замовником строків оплати наданих перевізником послуг замовник зобов`язаний на вимогу перевізника сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.5. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 24.07.2020 по 02.09.2020 в сумі 6 401 грн. 57 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було правильно визначено суми заборгованості та періоди прострочення, але невірно здійснено арифметичний розрахунок. Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем у позовній заяві (а.с.3), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Отже, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, господарський суд встановив, що у вказаних періодах пеня становить більший розмір (6 486 грн. 59 коп.), ніж розраховано та заявлено до стягнення позивачем (6 401 грн. 57 коп.).

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаних вище періодах пеню, розмір якої є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий її розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 6 401 грн. 57 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг у строки, визначені умовами договору, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 24.07.2020 по 02.09.2020 в сумі 1 600 грн. 39 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було правильно визначено суми заборгованості та періоди прострочення, але невірно здійснено арифметичний їх розрахунок.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем у позовній заяві (а.с.3), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, господарський суд встановив, що у вказаних періодах 3% річних становлять більший розмір (1 621 грн. 65 коп.), ніж розраховано та заявлено до стягнення позивачем (1 600 грн. 39 коп.).

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаних вище періодах 3% річних, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 1 600 грн. 39 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 8 661 грн. 74 коп. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон-Логістик" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Схід Агро" про стягнення заборгованості за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом № ТП-213-СА від 03.07.2020 у загальному розмірі 577 449 грн. 06 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Схід Агро" (52910, Дніпропетровська область, Межівський район, с. Зоряне, вулиця Центральна, будинок 27; ідентифікаційний код 30506220) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон-Логістик" (04050, м. Київ, вулиця Глибочицька, будинок 40; ідентифікаційний код 38483506) - 569 447 грн. 10 коп. - основного боргу, 6 401 грн. 57 коп. - пені, 1 600 грн. 39 коп. - 3% річних та 8 661 грн. 74 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 06.11.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко