Ухвала суду № 92673723, 04.11.2020, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

УХВАЛА

04 листопада 2020 року справа № 923/638/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ярошенко В.П. за участю секретаря судового засідання Борхаленко О.А.,

розглядає у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт", м.Херсон

до відповідача: Державного підприємства "Скадовський морський торговельний порт", м.Скадовськ, Херсонська область

про визнання додаткової угоди недійсної та стягнення заборгованості в сумі 2531806,63грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Новік К.О. - адвокат, дов. від 01.09.2020

від відповідача: не з`явився

встановив:

Провадження у справі відкрито за позовною заявою ДП "Херсонський морський торговельний порт" до ДП "Скадовський морський торговельний порт" про визнання недійсною з моменту укладання додаткової угоди № 2 від 01.08.2018 до Договору про надання позики (поворотної безвідсоткової фінансової допомоги) № 256Р від 30.12.2015 та стягнення відповідно до Договору про надання позики (поворотної безвідсоткової фінансової допомоги) № 256Р від 30.12.2015 грошових коштів у загальному розмірі 2 531 806,63грн., що включають: суму поворотної безпроцентної фінансової допомоги у розмірі 2000000грн., 222 296,13грн. - пені; 198250грн. - інфляційних трат; 111 260,05грн. - 3% річних.

Ухвалою суду від 06.10.2020 підготовче провадження у справі закрито, призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 04.11.2020.

04.11.2020 за вх. № 2331/20 до суду надійшла спільна заява про укладення мирової угоди.

Відповідач в судове засідання 04.11.2020 не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, про причини неявки суд не повідомив.

В судовому засіданні представник позивача підтримала спільну заяву та наполягала на її затвердженні.

Дослідивши зміст наданої мирової угоди, суд відмовляє у її затвердженні через невідповідність її умов вимогам закону.

Так, згідно позовної заяви предметом є вимога про визнання недійсною з моменту укладання додаткової угоди № 2 від 01.08.2018 до Договору про надання позики (поворотної безвідсоткової фінансової допомоги) № 256Р від 30.12.2015 та стягнення відповідно до Договору про надання позики (поворотної безвідсоткової фінансової допомоги) № 256Р від 30.12.2015 грошових коштів у загальному розмірі 2 531 806,63грн., що включають: суму поворотної безпроцентної фінансової допомоги у розмірі 2000000грн., 222 296,13грн. - пені; 198250грн. - інфляційних трат; 111 260,05грн. - 3% річних.

Відповідно до п. 2 поданої до суду мирової угоди у справі, Позивач та Відповідач беззаперечно визнають недійсність з моменту укладання додаткової угоди №2 від 01.08.2018 до Договору про надання позики (поворотної безвідсоткової фінансової допомоги) №256Р від 30.12.2015 та існування кредиторської заборгованості останнього у розмірі 2 000 000,00 грн. сума поворотної безпроцентної фінансової допомоги, 222 296,13 грн. пені; 198 250,00 грн. інфляційних трат; 111 260,05 грн. 3% річних, а разом - 2 531 806,63 грн.

Відповідно до п. 3 мирової угоди, сторони домовилися, що Позивач відмовляється від своїх вимог до Відповідача у частині стягнення: 222 296,13 грн. пені; 198 250,00 грн. інфляційних трат; 111 260,05 грн. 3% річних, усього 531 806,18 грн.

Разом з тим, мирова угода не містить положень щодо врегулювання спору в частині стягнення з відповідача поворотної безпроцентної фінансової допомоги в розмірі 2 000 000,00 грн. відповідно до Договору про надання позики (поворотної безвідсоткової фінансової допомоги) № 256Р від 30.12.2015

Суд також звертає увагу сторін на наступні приписи Цивільного кодексу України.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, пунктом 1 частини 5 статті 192 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди, якщо умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними.

Верховний Суд у постанові від 08.05.2019 у справі № 910/32312/15 зазначив, що господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов`язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов`язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини однозначно врегульовані законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Укладення мирової угоди, як способу реалізації процесуальних прав, є правом сторони, яке, в свою чергу згідно процесуального Закону неможливо реалізувати якщо такі дії суперечать законодавству або це призводить до порушення чиїх - небудь прав і охоронюваних законом інтересів.

При цьому, в силу приписів пункту 7 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом.

Таким чином, оскільки закриття провадження у справі у даному випадку є наслідком затвердження судом мирової угоди, процесуальні дії щодо затвердження судом мирової угоди та закриття у зв`язку з цим провадження у справі перебувають у нерозривному зв`язку і не можуть розглядатися окремо одна від одної.

Для встановлення обставин щодо закриття провадження у справі у зв`язку із затвердженням мирової угоди сторін, необхідно дотримуватися вимог статті 192 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, дослідити умови мирової угоди на предмет того, чи відповідають ці умови закону, чи не порушують права або охоронювані законом інтереси інших осіб, чи не є вони невиконуваними, а також чи відповідають дії представників сторін мирової угоди інтересам осіб, яких вони представляють, оскільки порушення будь-якої з наведених вимог є безумовною підставою для відмови у затвердженні мирової угоди і, як наслідок, відсутністю передумов для закриття провадження у справі з цих підстав.

Судом встановлено, що подана сторонами справи мирова угода не відповідає вимогам закону та остаточно не вирішує спір між сторонами, що може призвести до виникнення нового спору, а відтак суд відмовляє у затвердженні мирової угоди та продовжує розгляд справи.

Представник позивача в судовому засіданні заявила клопотання про відкладення судового засідання за необхідності часу для врегулювання спору між сторонами іншим шляхом.

Суд зазначає, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст.9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ч.2 ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст.17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008 №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 (§ 51).

Таким чином, норми ГПК України щодо строків розгляду справи не узгоджуються з нормами Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка є частиною національного законодавства і має пріоритет над національним законодавством, та із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди мають використовувати як джерело права при вирішенні спорів.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Частинами 1-3 ст. 216 ГПК України передбачено, що якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі. Про відкладення розгляду справи або перерву в судовому засіданні, місце, дату і час нового судового засідання або продовження судового засідання суд повідомляє під розписку учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, які були присутніми в судовому засіданні. Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не прибули або яких суд вперше залучає до участі в судовому процесі, повідомляються про судове засідання ухвалами.

Відповідно до ст.2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Враховуючи наведене, Суд задовольняє клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та відкладає розгляд справи по суті у судовому засіданні поза строком, встановленим ч.2 ст.195 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 216, 234, 235 ГПК України, суд

постановив:

1. Відмовити у задоволенні спільної заяви ДП "Херсонський морський торговельний порт", ДП "Скадовський морський торговельний порт" про укладання мирової угоди (вх. № 2331/20 від 04.11.2020).

2. Продовжити строк розгляду справи по суті на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

3. Відкласти розгляд справи по суті на 24 листопада 2020 року о 10:30 за адресою: м.Херсон, вул. Театральна, 18, зал судових засідань № 208.

4. У разі направлення учасниками справи у судове засідання уповноважених представників, останнім необхідно мати при собі, відповідно до вимог ст.60 ГПК України, документи, що підтверджують повноваження таких представників.

Ухвала відповідно до ч.1 ст.235 ГПК України набирає законної сили з дня її оголошення і оскарженню не підлягає.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/.

Повний текст ухвали складено та підписано 05.11.2020.

Суддя В.П.Ярошенко