Рішення № 92673048, 21.10.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2020 р. м. Київ Справа № 911/477/20

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К, дослідивши матеріали справи

позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування"

до Іноземного підприємства "КОКА-КОЛА БЕВЕРІДЖИЗ УКРАЇНА ЛІМІТЕД"

Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПРОВІДНА"

про стягнення 381 361,86 грн.

Представники сторін:

від позивача: Беляєв Ю.Л.;

від відповідача-1:Шапіро В.Б.;

від відповідача-2: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" звернулося до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Іноземного підприємства "КОКА-КОЛА БЕВЕРІДЖИЗ УКРАЇНА ЛІМІТЕД" та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПРОВІДНА" про стягнення 381 361,86 грн.

В наслідок ДТП, яка сталася у зв`язку із неправомірними діями фізичної особи під час керування транспортного засобу, власником якого є відповідач-1, цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем-2, було завдано шкоду транспортному засобу, страховиком якого є позивач. Оскільки дана ДТП була визнана страховим випадком, тому позивачем було здійснено страхову виплату страхувальнику. Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, переходить право вимоги до винної особи в межах виплаченого ним страхового відшкодування, у зв`язку із чим було подано зазначений позов.

Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/477/20 від 26.02.2020 позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" залишено без руху.

03.03.2020 від заявника надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 26.02.2020.

Ухвалою суду від 10.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 08.04.2020; запропоновано відповідачам у строк протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; докази направлення відзиву позивачу.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідачів про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 10.03.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адреси місцезнаходження відповідачів, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 07442, Київська обл., Броварський район, смт Велика Димерка, 51-км Санкт-Петербурзького шосе та 01032, м. Київ, пр.-т Повітрофлотський 25. Зазначені поштові відправлення були вручені адресатам 16.03.2020.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у повідомленні про вручення відмітки про вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачам ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідачі не були позбавлені права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 10.03.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

19.03.2020 позивачем подано до суду заяву про долучення додаткових доказів у справі, заяву про закриття провадження у справі в частині 130 000,00 грн. основного боргу, а також заяву про зменшення позовних вимог.

06.04.2020 від позивача до суду надійшла заява, в якій останній просив суд розглядати справу без його участі.

08.04.2020 в судове засідання учасники судового процесу не з`явились.

Ухвалою суду від 08.04.2020 судом вирішено закрити провадження у справі № 911/477/20 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині позовних вимог до відповідача-2 про стягнення 130 000,00 грн. основного боргу; Повернути Товариству з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 950,00 грн, сплачений на підставі платіжного доручення № 5908 від 17.02.2020. Також, в судовому засіданні судом розглянута та прийнята заява про зменшення позовних вимог. Відповідно до якої позивач в її мотивувальній частині описує зменшення позовних вимог (з урахуванням закриття провадження у справі щодо позовних вимог у сумі 130 000,00 грн.) з 251 361,86 грн. до 251 360,12 грн. Одночасно, в прохальній частині зазначене зменшення не відображено. Разом із тим, в судовому засіданні представником позивача надано усні уточнення, відповідно до яких представник просить суд прийняти заяву про зменшення саме щодо зменшення розміру позовних вимог до 251 360,12 грн.

Поряд з тим, постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 по 03.04.2020.

Листом Голови ради суддів України від 16.03.2020 № 9рс-186/20 рекомендовано, на період з 16.03.2020 по 03.04.2020, встановити особливий режим роботи судів України.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 та від 25.03.2020, якою встановлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин та заборонено, зокрема, проведення всіх масових заходів, а також регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському внутрішньообласному і міжобласному сполученні (крім перевезення легковими автомобілями), перевезення пасажирів метрополітенами м. Києва, Харкова і Дніпра та залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому) тощо.

Згідно з рекомендаціями Ради суддів України, затвердженими рішенням від 17.03.2020 №19, громадянам та сторонам, які є учасниками судових процесів рекомендовано утриматися від участі в судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової їх присутності.

Враховуючи вищенаведене, ухвалою суду від 26.05.2020 судом було призначено підготовче судове засідання у справі № 911/477/20 на 17.06.2020.

16.06.2020 відповідачем-1 подано до канцелярії суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та заяву про видачу копії ухвали про відкриття провадження у справі.

17.06.2020 від позивача на електронну адресу суду надійшла заява про проведення судового засідання без участі представника.

17.06.2020 від відповідача-1 на електронну адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 просить суд поновити строк на подачу відзиву та прийняти відзив до справи.

17.06.2020 в судове засідання з`явився представник позивача. Представник відповідача-1 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 17.06.2020 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 09.07.2020.

З метою повідомлення відповідача-1 про дату наступного судового засідання, судом складено та направлено на адресу останнього ухвалу-повідомлення від 18.06.2020.

30.06.2020 від відповідача-1 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 просить суд поновити строк на подачу відзиву та прийняти відзив до справи.

09.07.2020 в судове засідання з`явився представник відповідача-1. Представник позивача в судове засідання не з`явився.

09.07.2020 в судовому засіданні судом розглянуто та задоволено клопотання відповідача про поновлення строку на подачу відзиву на позовну заяву, з урахуванням строків, передбачених Прикінцевими положеннями ГПК України, у зв`язку із дією карантину на території України, та долучено відзив на позовну заяву до матеріалів справи.

В судовому засіданні 09.07.2020 судом оголошено ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження та про відкладення підготовчого судового засідання на 26.08.2020, яку занесено до протоколу судового засідання. При цьому, визначаючи дату наступного судового засідання, судом враховано, що починаючи з 17.07.2020 по 25.08.2020 включно суддя Сокуренко Л.В. буде перебувати у щорічній відпустці.

З метою повідомлення позивача про дату наступного судового засідання, судом складено та направлено на адресу останнього ухвалу-повідомлення від 13.07.2020.

26.08.2020 в судове засідання з`явились представник позивача та відповідача-1.

В судовому засіданні 26.08.2020 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 16.09.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

31.08.2020 позивачем подано до канцелярії суду відповідь на відзив на позовну заяву.

16.09.2020 в судове засідання з`явились представник позивача та відповідача-1.

В судовому засіданні 16.09.2020 судом оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 15.10.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 23.09.2020 судом було виправлено описку щодо дати судового засідання, відповідно до якої судом виправлено дату судового засідання з 14.10.2020 на 15.10.2020.

В судове засідання 15.10.2020 з`явились представник позивача та відповідача-1.

15.10.2020 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив суд позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на наступне.

В наслідок ДТП, яка сталася у зв`язку із неправомірними діями фізичної особи під час керування транспортного засобу, власником якого є відповідач-1, цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем-2, було завдано шкоду транспортному засобу, страховиком якого є позивач. Оскільки дана ДТП була визнана страховим випадком, тому позивачем було здійснено страхову виплату страхувальнику. Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, переходить право вимоги до винної особи в межах виплаченого ним страхового відшкодування, у зв`язку із чим позивач просить суд стягнути з відповідача різницю між завданою позивачу матеріальною шкодою та вартістю відшкодованого страхового відшкодування відповідачем 2, яка становить 251 361,86 грн.

В свою чергу, представник відповідача-1, в судовому засіданні 15.10.2020 надав усні пояснення щодо позовної заяви, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечує частково, обґрунтовуючи це наступним.

Відповідач-1 вважає, що станом на 18.11.2019, коли сталася ДТП, договір №209.18.2437543, на підставі якого позивачем здійснено страхову виплату страхувальнику, відшкодування якої і є предметом даного спору, не діяв. В підтвердження своєї позиції, відповідач-1 посилається на відсутність в матеріалах справи доказів здійснення страхувальником - ОСОБА_1 страхового платежу до моменту ДТП. Отже, на думку відповідача-1, враховуючи вищенаведене, та враховуючи п. 7.4 договору №209.18.2437543, зазначений договір станом на вчинення ДТП був припинений. Крім того, відповідач-1 вважає, що розмір ймовірно завданої матеріальної шкоди ОСОБА_1 становить 364 182,70 грн. При цьому, роботи, виконанні ТОВ «Автосаміт ЛТД», на підставі акту виконаних робіт № 2020004087 від 06.03.2020 на суму 17 179,16 грн. є не пов`язаними із пошкодженнями, що були отримані транспортним засобом Toyota RAV-4 д.н. НОМЕР_1 в ДТП 18.11.2019.

15.10.2020 в судовому засіданні судом оголошено перерву до 21.10.2020.

В судове засідання 21.10.2020 з`явився представник позивача та просив суд позов задовольнити повністю. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Щодо неявки відповідача-2 в судове засідання судом зазначається наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п. 1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії" (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 21.10.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача-1, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

11.12.2018 між ОСОБА_1 (далі - страхувальник) та Товариством з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" (далі - страховик) було укладено договір № 209.48.2437543 добровільного страхування наземних транспортних засобів Програма «Комфорт» (далі - договір 1), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані із володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом «Toyota RAV-4», державний номерний знак НОМЕР_1 , строком дії з 19.12.2018 по 18.12.2019. Страхова сума по договору -1 становить 820 000,00 грн., франшиза - 0,00%.

18.11.2019 в м. Київ по вул. Академіка Заболотного за участю автомобіля «Seat Ibiza», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 та який належить Іноземному підприємству "КОКА-КОЛА БЕВЕРІДЖИЗ УКРАЇНА ЛІМІТЕД", а також за участю автомобіля «Toyota RAV-4», державний номерний знак НОМЕР_1 , який був некерованим, та за участю автомобіля «Citroen C4», державний номерний знак НОМЕР_3 , сталася дорожньо-транспортна пригода.

Постановою від 04.12.2019 Голосіївського районного суду міста Києва по справі №752/24768/19 водія автомобіля «Seat Ibiza», державний номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_2 визнано винними у порушенні п. п. 12.1 та 13.1 Правил дорожнього руху та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Як свідчать матеріали справи, дорожньо-транспортна пригода, яка сталася 18.11.2019 відповідно до норм чинного законодавства, була визначена позивачем страховим випадком.

На підставі заяви про подію та виплату страхового відшкодування за договором № 209.48.2437543 добровільного страхування наземних транспортних засобів Програма «Комфорт», згідно рахунку-фактури № 0000019326 від 01.12.2019 Товариством з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" було здійснено розрахунок страхового відшкодування, складено страховий акт № 3.19.3288-1 від 10.12.2019 та встановлено суму страхового відшкодування у загальному розмірі 381 361,86 грн.

Позивач, на виконання своїх зобов`язань перед страхувальником за договором страхування наземного транспорту, перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосаміт ЛТД» суму у розмірі 381 361,86 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № ЦО 06215 від 10.12.2019.

Судом вище було встановлено, що постановою від 04.12.2019 Голосіївського районного суду міста Києва по справі №752/24768/19 водія автомобіля «Seat Ibiza», державний номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_2 визнано винними у порушенні п. п. 12.1 та 13.1 Правил дорожнього руху та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Як свідчать матеріали справи, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Seat Ibiza», державний номерний знак НОМЕР_2 була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПРОВІДНА" згідно полісу серії ЕР №161985416. Згідно зазначеного полісу ліміт відповідальності за шкоду майну становить 130 000,00 грн, франшиза 0,00 грн.

За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України «Про страхування», залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

Згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України «Про страхування», за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов`язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

Статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України «Про страхування» визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. Під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.

При цьому, суд звертає увагу на приписи ст.1188 Цивільного кодексу України, згідно змісту яких шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Згідно з п. 1 ст. 354 Господарського кодексу України, за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Як було зазначено судом вище, позивач, на виконання своїх зобов`язань перед страхувальником за договором страхування наземного транспорту, перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосаміт ЛТД» суму у розмірі 381 361,86 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № ЦО 06215 від 10.12.2019.

Таким чином, після виплати Товариством з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" своєму страхувальнику страхового відшкодування за шкоду, завдану 18.11.2019 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілю «Toyota RAV-4», державний номерний знак НОМЕР_1 , до Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування", в порядку суброгації, перейшло право зворотної вимоги відшкодування збитків, яке страхувальник позивача ( ОСОБА_1 ) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, а саме - до страхової організації, якою здійснено обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності водія транспортного засобу транспортного засобу «Seat Ibiza», державний номерний знак НОМЕР_2 , тобто, до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПРОВІДНА".

Крім того, відповідно до ст.1194 Цивільного кодексу України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Товариство з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" звернулось до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПРОВІДНА" та до Іноземного підприємства "КОКА-КОЛА БЕВЕРІДЖИЗ УКРАЇНА ЛІМІТЕД", як володільця транспортного засобу «Seat Ibiza», державний номерний знак НОМЕР_2 , із заявами про проведення виплати страхового відшкодування № ЕЛ_00010283 від 09.01.2020р. про страхове відшкодування вих. № 339/07-3.19.3288 від 17.01.2020 та вих. № 338/07-3.19.3288 від 17.01.2020 відповідно.

Проте, зі змісту позовної заяви вбачається, що до моменту звернення до суду з розглядуваним позовом відповідачами страхове відшкодування сплачено не було, у зв`язку із чим, позивачем подано зазначений позов про стягнення з відповідча-2 страхового відшкодування у сумі 130 000,00 грн. та з відповідача-1 - у розмірі 251 361,86 грн.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Згідно з ч.1 ст.993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ст.1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно зі ст.1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст.1194 наведеного кодексу, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про страхування», страхування може бути добровільним або обов`язковим.

Відповідно до ч. 1 та п. 6 ч. 4 ст. 6 зазначеного Закону України «Про страхування», добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Видами добровільного страхування можуть бути: 6) страхування наземного транспорту (крім залізничного).

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, в Україні здійснюються такі види обов`язкового страхування: 9) страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування», здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно зі ст. 27 зазначеного Закону, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 2.1. ст. 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Згідно з ч. 22.1 ст.22 вказаного Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 наведеного нормативно-правового акту, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Таким чином, відповідно до ст. 5, п. 6 ч. 4 ст. 6 та п. 9 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про страхування», добровільне страхування наземного транспорту та обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є двома різними видами страхування.

Згідно з ч. 1 ст. 6 та ч. 1 ст. 25 наведеного Закону, добровільне страхування, в т.ч. наземного транспорту, - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Отже, розмір страхового відшкодування, його складові та порядок обрахування встановлюються повністю на розсуд сторін такого договору.

Разом з тим, ч.1 ст.993 Цивільного кодексу України та стаття 27 Закону України «Про страхування» передбачають, що страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування.

Вказівка «у межах витрат», означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.

Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред`являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.

В свою чергу, наведені ч. 22.1 ст.22 та ст.29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в т.ч. визначають, які саме витрати у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються страховиком цивільної відповідальності.

Частина 2.1. статті 2 наведеного Закону прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.

Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, яким в даному випадку є відповідач-2, підлягають застосуванню саме спеціальні норми ч. 22.1 ст.22 та ст.29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

За змістом цього Закону (статті 9, 22 - 31, 35, 36), настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.

Отже, страховик (Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПРОВІДНА") за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки. Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно зі статтею 29, пункту 32.7 статті 32 цього Закону, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов`язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).

Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:

Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де:

С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;

С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;

С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;

Е З - коефіцієнт фізичного зносу.

Отже, якщо для відновлення пошкодженого у дорожньо-транспортній пригоді транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» ) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №№ 910/3650/16, 910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16.

Згідно Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов`язковим.

Відповідно до п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, значення Е приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки.

Пунктом 7.39 Методики унормовано, що винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що автомобіль Toyota RAV-4», державний номерний знак НОМЕР_1 - 2017 року випуску, елементи кузова, що мають корозійні пошкодження - відсутні. Доказів зворотного відповідачами суду надано не було.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що коефіцієнт фізичного зносу є таким, що дорівнює нулю.

Враховуючи вищезазначені норми, суд приходить до висновку, що на момент подачі позовної заяви відповідач-2 був зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки в межах суми відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах ліміту відповідальності по майну, зазначеного в полісі, а відповідач 1 - у разі наявності різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Зі змісту звіту №1270 про оцінку КТЗ від 02.01.2020, складеного суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Укравтолізінг» на замовлення Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес-Страхування», вбачається, що вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу «Toyota RAV-4», державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди становила 395 287,05 грн.

Згідно представлених до матеріалів справи рахунку-фактури № 0000019326 від 01.12.2019 на суму 381 361,86 грн. Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосаміт ЛТД» (станція технічного обслуговування), вартість відновлювального ремонту автомобіля «Toyota RAV-4», державний номерний знак НОМЕР_1 , становила 381 361,86 грн.

На підтвердження відновлення транспортного засобу «Toyota RAV-4», державний номерний знак НОМЕР_1 , до матеріалів справи було представлено акти виконаних робіт № 2019024014 від 22.01.2020 на суму 364 180,96 грн. та № 2020004087 від 06.03.2020 на суму 17 179,16 грн.

Положеннями ст.29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у даному випадку звіт №1270 про оцінку КТЗ від 02.01.2020, складений суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Укравтолізінг», рахунок-фактури № 0000019326 від 01.12.2019 та акти виконаних робіт 2019024014 від 22.01.2020 на суму 364 180,96 грн. та № 2020004087 від 06.03.2020 на суму 17 179,16 грн., є належними доказами на підтвердження розміру матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля «Toyota RAV-4», державний номерний знак НОМЕР_1 , та заявленого до стягнення.

При цьому, судом відхиляються заперечення відповідача-2 щодо відсутності дійсного договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, станом на момент вчинення ДТП, у зв`язку із відсутністю вчасно здійсненої проплати страхувальником страховику (позивачу), з огляду на наявність у матеріалах справи доказів таких проплат (перший страховий внесок - копія банківської виписки за 18.12.2018 щодо оплати у сумі 21 741,30 грн. та другий страховий внесок - копія квитанції № 67 від 27.11.2019 на суму 21 741,30 грн.).

Відповідно до ст. 12.1. Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до Полісу № ЕР/161985416, розмір франшизи становить 0,00 грн., а ліміт відповідальності відповідача-2 по майну становить 130 000,00 грн.

Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу № ЕР/161985416 та положення статей 12, 22, 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 9, 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1192 ЦК України, у відповідача-2 в зв`язку з настанням ДТП виник обов`язок відшкодувати позивачу шкоду, в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком (130 000,00 грн.), в межах суми (фактичних затрат) та з урахуванням франшиза (0,00 грн.), право на вимогу якої перейшло до позивача в зв`язку з виплатою страхового відшкодування, виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей (0).

Як свідчать матеріали справи, позивачем було визначено суму страхового відшкодування, як вартість відновлювального ремонту згідно рахунок-фактури № 0000019326 від 01.12.2019 та акти виконаних робіт 2019024014 від 22.01.2020 на суму 364 180,96 грн. та № 2020004087 від 06.03.2020 на суму 17 179,16 грн. у загальному розмірі 381 361,86 грн.

За висновками суду, означений розрахунок є обґрунтованим.

При цьому, суд вважає безпідставними посилання відповідача-1, в якості заперечення проти позову в частині виконаних робіт по акту № 2020004087 від 06.03.2020, з огляду на наступне.

Згідно з п. 2.1.13 частини «Б» договору № 209.48.2437543 добровільного страхування наземних транспортних засобів Програма «Комфорт», додаткове обладнання (далі- ДО) - обладнання ТЗ, що не входить до базової комплектації заводу-виробника (наприклад: автомобільні приймачі та магнітофони, чохли на сидіння, тонування автомобільного скла, додаткове світлове і сигнальне устаткування, допоміжне устаткування і пристрої, прилади тощо).

Відповідно до п. 9 частини «А» договору № 209.48.2437543 добровільного страхування наземних транспортних засобів Програма «Комфорт», страхова сума, страховий тариф, страховий платіж по ДО (додатковому обладнанню) становить 50 000,00 грн., тариф 2,499, платіж 1 249,50 грн. відповідно.

В розділі "Додаткове обладнання" заяви на страхування транспортного засобу за програмою 2Комфорт", зазначено - "зах. наклад, задн. бамп., рейлінг, молдінги, зах. пл."

Враховуючи вищенаведене у сукупності, господарський суд встановив, що станом на момент підписання позивачем зі страхувальником договору № 209.48.2437543 на автомобілі «Toyota RAV-4», державний номерний знак НОМЕР_1 була наявна захисна плівка для авто, і, в свою чергу, яка була пошкоджена в момент вчинення ДТП, що, з огляду на вищенаведені норми чинного законодавства України, свідчить про наявність правових підстав для відшкодування вартості зазначеної плівки разом із роботами необхідними для її встановлення.

Отже, з огляду на все вищенаведене у сукупності, за висновками суду, у даному випадку за наслідками сплати позивачем за договором добровільного страхування власнику автомобіля «Toyota RAV-4», державний номерний знак НОМЕР_1 страхового відшкодування, у Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" виникло право вимоги до відповідача-2 в розмірі 130 000,00 грн.(ліміт відповідальності) та до відповіадча-1 - у сумі 281 361,86 грн.

Одночасно, господарським судом встановлено, що відповідачем-2, після відкриття провадження у справі, було сплачено на вимогу позивача страхове відшкодування в розмірі 130 000,00 грн., у зв`язку із чим, судом ухвалою суду від 08.04.2020 було закрито провадження у справі № 911/477/20 в частині позовних вимог до відповідача-2 про стягнення 130 000,00 грн. основного боргу, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, станом на прийняття судом рішення у справі, позивачем завлені позовні вимоги до відповідача-1 про стягнення з останнього страхового відшкодування у сумі 251 360,12 грн.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

В постанові Верховного суду України від 31.05.2017 у справі № 758/10356/14-ц|6-2969цс16 зазначено, що якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування завданої потерпілому шкоди, то страховик, який виплатив страхове відшкодування, на підставі статті 1194 ЦК України має право звернутися безпосередньо до страхувальника з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно з підпунктами 38.1.1 - 38.1.3 пункту 38.2 статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; до підприємства, установи, організації, що відповідає за стан дороги, якщо заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди шкода виникла з їх вини; до особи, яка заподіяла шкоду навмисно.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Наразі суд зазначає, що необхідно враховувати дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака володільця полягає в тому, що володільцем визнається тільки та особа, яка на відповідних правових підставах володіє об`єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку. У свою чергу матеріальна або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечними об`єктами.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо) (абзац 2 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовом про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 року N 6 (зі змінами та доповненнями)).

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо) (абзац 3 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовом про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 року N 6 (зі змінами та доповненнями)).

Згідно зі статтею 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Як було встановлено судом раніше та вбачається із матеріалів справи, власником транспортного засобу «Seat Ibiza», державний номерний знак НОМЕР_2 є Іноземне підприємство "КОКА-КОЛА БЕВЕРІДЖИЗ УКРАЇНА ЛІМІТЕД", що підтверджується довідкою № 3019326308147332 від 23.12.2019 про дорожньо-транспортну пригоду та не заперечується відповідачем-1.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також з урахуванням ліміту відповідальності відповідача-2, визначеного чинним законодавством та вартістю відновлювального ремонту, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми страхового відшкодування з відповідача-1 підлягають задоволенню повністю в сумі 281 360,12 грн.

Суд зазначає, що всі твердження відповідача-1 у відзиві спростовуються вищенаведеним, а також наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідно до п. 5 ч. 4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідача-1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 3 770,40 грн.

З урахуванням того, що суддя Сокуренко Л.В., починаючи з 24.10.2020 по 30.10.2020 перебувала у відпустці, а з 02.01.2020 по 04.01.2020 знаходилася на навчанні, тому повний текст рішення складено та підписано судом після виходу судді на роботу.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Іноземного підприємства "КОКА-КОЛА БЕВЕРІДЖИЗ УКРАЇНА ЛІМІТЕД" (місцезнаходження: 07442, Київська обл., Броварський район, смт Велика Димерка, 51-км Санкт-Петербурзького шосе; код ЄДРПОУ 21651322) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" (місцезнаходження: 01004, м. Київ, вул Велика Васильківська, 15/2; код ЄДРПОУ 36086124) 251 360,12 грн. основного боргу та 3 770,40 грн. судового збору.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч. 1 ст. 256 та п.п. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 05.11.2020.

Суддя Л.В. Сокуренко