Рішення № 92673023, 21.10.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1119/20

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К., дослідивши матеріали справи

За позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Комунального підприємства Богуславської міської ради “БОГУСЛАВТЕПЛОВОДОПОСТАЧАННЯ” простягнення 307 491,45 грн.

Представники сторін:

від позивача: Єгоров В.С.;

від відповідача: Олексієнко О.М.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Комунального підприємства Богуславської районної ради «БОГУСЛАВТЕПЛОВОДОПОСТАЧАННЯ» про стягнення 307 491,45 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані зобов`язання щодо оплати поставленого природного газу. У зв`язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 91 085,47 грн. нарахованої пені, 71 904,19 грн. 3 % річних та 144 501,79 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/1119/20 від 12.05.2020 позовну заяву Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишено без руху.

27.05.2020 від заявника надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 12.05.2020.

Враховуючи те, що суддя Сокуренко Л.В., починаючи з 01.06.2020 по 03.06.2020 перебувала у відпустці, то повний текст ухвали був складений після виходу судді на роботу.

Ухвалою суду від 04.06.2020 було відкрито провадження у справі № 911/1119/20 та призначено підготовче засідання на 02.07.2020, запропоновано відповідачу у строк протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; докази направлення відзиву позивачу.

30.06.2020 від відповідача до канцелярії суду надійшло клопотання про зміну назви відповідача. В зазначеному клопотанні відповідач повідомляє суд, що 21.05.2020 Богуславська міська рада прийняла рішення № 502-23-VII від 21.05.2020 «Про прийняття до кумунальної власності Богуславської міської об`єднаної територіальної громади (в особі Богуславської міської ради) КП «Богуславтепловодопостачання» (майна, майнових прав)». Відповідно до даного рішення Комунальне підприємство Богуславської районної ради «Богуславтепловодопостачання» було перейменовано на Комунальне підприємство Богуславської міської ради «Богуславтепловодопостачання» та затверджено статут у новій редакції.

Також, від відповідача до суду надійшли відзив на позовну заяву та клопотання про зменшення розміру пені на 90 %.

30.06.2020 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого судового засідання за відсутності представника позивача.

02.07.2020 на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

02.07.2020 в судове засідання представники сторін не з`явились, про причини неявки повідомили суд поданими раніше заявами.

В судовому засіданні 02.07.2020 судом розглянуто та задоволено клопотання відповідача про зміну найменування, а також, розглянуто та задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

02.07.2020 судом вирішено замінити найменування відповідача з Комунального підприємства Богуславської районної ради «Богуславтепловодопостачання» на Комунальне підприємство Богуславської міської ради «Богуславтепловодопостачання» та відкласти підготовче судове засідання на 30.07.2020.

З метою повідомлення сторін про дату наступного судового засідання, судом складено та направлено на адреси останніх ухвалу-повідомлення від 06.07.2020.

07.07.2020 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив із наведенням спростування інформації, викладеної відповідачем у відзиві на позовну заяву.

30.07.2020 в судове засідання з`явились представники позивача та відповідача.

В судовому засіданні 30.07.2020 судом оголошено ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження та про відкладення підготовчого судового засідання на 09.09.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

13.08.2020 від позивача надійшло заперечення щодо клопотання про зменшення пені.

09.09.2020 в судове засідання з`явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

В судовому засіданні 09.09.2020 судом оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 08.10.2020.

З метою повідомлення позивача про дату наступного судового засідання, судом складено та направлено на адресу останнього ухвалу-повідомлення від 10.09.2020.

08.10.2020 від відповідача на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням представника на самоізоляції.

08.10.2020 в судове засідання з`явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки повідомив суд поданою заявою від 08.10.2020.

В судовому засіданні 08.10.2020 судом задоволено клопотання відповідача та оголошено ухвалу про відкладення судового засідання на 21.10.2020.

З метою повідомлення відповідача про дату наступного судового засідання, судом складено та направлено на адресу останнього ухвалу-повідомлення від 12.10.2020.

21.10.2020 в судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на наступне.

За твердженнями позивача, відповідачем не були виконані зобов`язання щодо оплати в строки, визначені договором № 2003/1718-ТЕ-17 постачання природного газу від 29.08.2017, поставленого природного газу. У зв`язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення з відповідача 91 085,47 грн. нарахованої пені, 71 904,19 грн. 3 % річних та 144 501,79 грн. інфляційних втрат.

В свою чергу, представник відповідача, в судовому засіданні 21.10.2020 надав усні пояснення по суті позову, відповідно до яких проти задоволення позову заперечував в повному обсязі, посилаючись на наступне.

За ствердженнями відповідача, розрахунок за фактично поставлений газ відбувався автоматично зі спеціального рахунку в банку, який був відкритий відповідно до п.6.3. договору. Зачислення коштів на даний рахунок відбувалося автоматично після сплати пільг, субсидій за наданні послуги теплопостачання відповідно до затверджених видатків на відповідний рік бюджетом. Як зазначає відповідач, у зв`язку із заборгованістю населення, оплати пільг і субсидії, різниці в тарифах перед підприємством сплата з даного рахунку відбувалася не встановлений у договорі час.

З урахуванням вищенаведеного у сукупності, відповідач вважає, що здійсненне позивачем нарахування штрафних санкцій безпідставне, а тому просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити. Крім того, відповідач просить зменшити розмір пені до 90 % посилаючись на тяжке фінансове становище підприємства із долученням відповідних доказів.

За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 21.10.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

29.08.2017 між Акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі – постачальник, позивач) та Комунальним підприємством Богуславської районної ради «БОГУСЛАВТЕПЛОВОДОПОСТАЧАННЯ», яке перейменоване в Комунальне підприємство Богуславської міської ради «БОГУСЛАВТЕПЛОВОДОПОСТАЧАННЯ» (далі – споживач, відповідач) укладено договір № 2003/1718-ТЕ-17 постачання природного газу (далі - договір). В подальшому, сторонами підписано ряд додаткових угод, копії яких долучені до матеріалів справи.

Пунктами 1.1 - 1.4 зазначеного правочину сторони узгодили, постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Необхідний споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений а пункті 2.1 цього договору, споживач визначає самостійно. За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений ПАТ “Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України.

Відповідно до п. 2.1 договору (з урахуванням додаткової угоди № 2), постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2017 року (включно) газ орієнтовним обсягом до 1223,0 тис.куб.м. Постачальник передає споживачу з 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 24,0 тис.куб.м.

Згідно з п. 3.1 договору, постачальник передає споживачеві природний газ у його загальному потоці у разі передачі: природного газу власного видобутку - у пунктах приймання-передачі природного газу від газодобувних підприємств та/або з підземних сховищ до газотранспортної системи; імпортованого природного газу - у пунктах приймання-передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та а пунктах приймання - передачі природного газу з підземних сховищ до газотранспортної системи.

Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права пласкості на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до п. п. 3.7 – 3.10 договору, приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Споживач зобов`язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику: завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копією такого акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором); підписані споживачем два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

Постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання - передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі непідписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого непідписання акта.

Споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання постачальником своїх зобов`язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місяці.

Судом встановлено, що позивачем поставлено відповідачу природний газ за період з жовтня 2017 року по квітень 2018 року включно на загальну суму 3 928 231,72 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу № б/н від 30.11.2017 на суму 496 605,77; актом приймання-передачі природного газу № б/н від 31.12.2017 на суму 506 292,20 грн.; актом приймання-передачі природного газу № б/н від 31.01.2018 на суму 936 475,39 грн.; актом приймання-передачі природного газу № б/н від 28.02.2018 на суму 942 992,90 грн.; актом приймання-передачі природного газу № б/н від 31.03.2018 на суму 750 806,44 грн. та актом приймання-передачі природного газу № б/н від 30.04.2018 на суму 55 692,38 грн. Зазначені акти приймання-передачі природного газу з боку відповідача підписано директором підприємства та скріплено печаткою підприємства без будь-яких зауважень та заперечень, копії яких містяться у матеріалах справи.

Відповідно до п. 6.1 договору (з урахуванням додаткової угоди № 1), оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами, шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Судом встановлено, що, на момент розгляду справи, відповідачем здійснено повну оплату поставленого природного газу на суму 3 928 231,72 грн., що підтверджується копіями банківських виписок, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до п. 12.1 договору (з урахуванням додаткової угоди № 2), договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 р. по 31 травня 2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 2003/1718-ТЕ-17 постачання природного газу від 29.08.2017 та додаткові угоди до нього, як належні підстави, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вказувалось вище, сторонами передбачено та закріплено строк оплати за переданий газ умовами п. 6.1 договору, а саме: остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку, що за прийнятий природний газ за період з 01 жовтня 2017 року по 30 квітня 2018 року відповідач повинен був розраховуватися до 25-го числа(включно) кожного місця, наступного за місяцем поставки газу.

Проте, відповідачем свої обов`язки в частині оплати за поставлений у жовтні 2017 року – квітні 2018 року включно природний газ у строки, які визначено умовами договору, належним чином виконано не було, що підтверджується довідкою позивача, копія якої міститься у матеріалах справи.

При цьому, судом враховані заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, відповідно до яких відповідач вважає, що, оскільки всі кошти, які надходять на спеціальний рахунок відповідача, розподіляються уповноваженим банком самостійно, згідно з затвердженим постановами НКРЕП алгоритму та перераховуються на рахунок позивача, тому, на думку відповідача, у останнього була відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за природний газ, що виключає можливість застосовування до нього відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Одночасно, суд відхиляє зазначені твердження, з огляду на наступне.

Так, частиною 6 ст. 11 Закону України «Про ринок природного газу» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов`язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів.

Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання та порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ затверджуються Кабінетом Міністрів України. Забороняється зарахування на інші рахунки коштів за спожитий природний газ, який постачається постачальниками природного газу на виконання спеціальних обов`язків, покладених на них Кабінетом Міністрів України. Споживачі оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритий в установах уповноваженого банку постачальниками природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки, та їх структурними підрозділами.

Постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 затверджений "Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету” (далі - Порядок № 256 від 04.03.2002), яким визначено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій) тощо.

Відповідно до аб. 21 п. 81 Порядку, для проведення розрахунків відповідно до цього пункту всі учасники відкривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання в органах Казначейства, крім енергопостачальників, оптового постачальника електричної енергії, які проводять розрахунки за спожиту електричну енергію через поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті в уповноваженому банку, та суб`єктів господарювання, які постачають теплову енергію, вироблену з альтернативних видів палива, та підприємств - постачальників (виробників) альтернативних видів палива, яким кошти спрямовуються на поточні рахунки, відкриті в банківських установах. Енергопостачальники та державне підприємство "Енергоринок" проводять розрахунки за спожиту електричну енергію через відкриті в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання відповідно до Закону України "Про електроенергетику". Уповноважений банк перераховує кошти в обсягах, що повинні бути перераховані енергопостачальником до державного бюджету, із зазначеного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника, відкритий в органі Казначейства.

Згідно з аб. 7 п. 8 Порядку, розрахунки за надані пільги та субсидії на оплату природного газу, послуг з транспортування, розподілу та постачання природного газу, тепло-, водопостачання і водовідведення з підприємствами-надавачами здійснюються на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті в органах Казначейства, а за електроенергію на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті в уповноваженому банку.

Згідно з аб 28 п. 81 Порядку, усі учасники розрахунків, що проводяться згідно із цим пунктом, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають "постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. N 256" та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок. Порядок відкриття (закриття) рахунків в органах Казначейства учасникам розрахунків, які проводяться згідно із цим пунктом, а також відображення здійснених операцій у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності про виконання державного та місцевих бюджетів установлюється Казначейством.

Казначейство: не пізніше ніж протягом наступного операційного дня після надходження платіжних доручень учасників розрахунків, передбачених цим пунктом, здійснює їх виконання; забезпечує ведення реєстру учасників розрахунків; проводить моніторинг стану здійснення розрахунків; повідомляє щодекади Мінфіну про стан здійснення розрахунків; інформує щомісяця до 25 числа Мінфін про проведені згідно із цим пунктом розрахунки у розрізі адміністративно-територіальних одиниць та видів послуг.

Судом встановлено, що частину коштів з оплати отриманого відповідачем природного газу було перераховано постачальнику (позивачу) на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання з посиланням у призначенні платежу на постанову Кабінету Міністрів України № 256, про що свідчать наявні в матеріалах справи банківські виписки із відповідним призначенням платежу. Всього на виконання вказаної постанови відповідно до нормативу перерахування коштів із рахунку зі спеціальним режимом використання, відкритого відповідачем, на рахунок позивача було проведено перерахування коштів в загальній сумі 3 363 773,86 грн.

Одночасно, з урахуванням вищенаведеного у сукупності, господарський суд зазначає, що у відповідності Порядку № 256, зазначений Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки. Вказаним Порядком встановлений конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання. Зазначений Порядок не стосується договірних зобов`язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16.

Крім того, господарський суд зауважує, що хоча Постановою Кабінету Міністрів України № 256 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків, який усуває газопостачальні підприємства від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожитий ними природний газ на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, однак положення Постанови № 256 не обмежують газопостачальні підприємства у можливості виконати свої обов`язки з оплати отриманого газу за договорами, укладеними з оптовими продавцями, шляхом здійснення розрахунків у інший спосіб, ніж з поточних рахунків із спеціальним режимом використання; не ставлять повноту та своєчасність виконання газопостачальними підприємствами договірних обов`язків з оплати отриманого газу на користь оптових продавців в залежність від оплати газу споживачами; не скасовують і не обмежують відповідальність споживачів перед газопостачальними підприємствами за невиконання обов`язків з оплати за спожитий газ; не змінюють строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між газопостачальними підприємствами та оптовими продавцями, що відповідно не виключає відповідальності, передбаченої умовами таких договорів, зокрема, у вигляді пені за прострочення оплати та виникнення зобов`язань, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, з оплати боргу з урахуванням 3 % річних та встановленого індексу інфляції.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Об`єднаної палати Верховного суду у справі № 904/1210/18 від 26.06.2020.

Отже, враховуючи все вищенаведене у сукупності, господарський суд встановив, що відповідачем здійснено оплати по договору з простроченням строків, визначених умовами договору.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до підпункту 8.2 договору (з урахуванням додатково угоди № 1), у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 р. № 256.

Позивач за прострочення строків оплати поставленого природного газу, керуючись п.8.2 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 91 085,47 грн.

Здійснивши перерахунок пені, з урахуванням умов договору, прострочення по оплаті грошового зобов`язання, дати здійснених оплат, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені нормативно обґрунтовані та арифметично вірні.

Одночасно, відповідачем подано до суду заяву, в якій останній просив суд зменшити розмір пені на 90 %, з посиланням на скрутне фінансове становище товариства. В підтвердження зазначеного клопотання, до суду додано звіт про фінансовий стан за 2017 рік. При цьому, позивачем проти зменшення пені надано письмові заперечення.

З огляду на вищенаведене, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. У разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України, не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, у справі № 902/855/18 від 13.01.2020.

Суд приймає до уваги, що допущені відповідачем прострочення хоч і носили систематичний характер, але були повністю ним погашені. Також, позивачем не доведено, що порушення відповідачем договірних зобов`язань спричинило негативні наслідки господарській діяльності АТ «НАК «Нафтогаз України» та відбулося виключно з вини відповідача.

З огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов`язання відповідачем, майновий стан сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача з виконання умов договору та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд вважає за необхідне зменшити заявлений позивачем розмір пені на 90 %, а тому до стягнення з відповідача підлягає 9 105,55 грн. пені.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 71 904,19 грн. та інфляційні втрати у розмірі 144 501,79 грн.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, а також, порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню повністю в сумі 71 904,19 грн. а інфляційні втрати підлягають задоволенню частково у сумі 123 587,43 грн.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що всі твердження відповідача у відзиві спростовуються вищенаведеним, а також наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідно до п. 5 ч. 4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі “Руїс Торіха проти Іспанії”). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 36 032,28 грн.

З урахуванням того, що суддя Сокуренко Л.В., починаючи з 24.10.2020 по 30.10.2020 перебувала у відпустці, а з 02.01.2020 по 04.01.2020 знаходилася на навчанні, тому повний текст рішення складено та підписано судом після виходу судді на роботу.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Богуславської міської ради “БОГУСЛАВТЕПЛОВОДОПОСТАЧАННЯ” (місцезнаходження: 09700, Київська обл., Богуславський р-н, м. Богуслав, вул. Польова, буд. 46-А; код ЄДРПОУ 33604652) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) 9 108,55 грн. пені, 71 904,19 грн. 3 % річних, 123 587,43 грн. інфляційних втрат та 3 069,00 грн. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 05.11.2020.

Суддя Л.В. Сокуренко