Рішення № 92665675, 05.10.2020, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/5636/20

Провадження № 2/643/2665/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2020

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Бабельник І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до Харківської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору

П`ята Харківська міська державна нотаріальна контора

про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

Представники учасників справи:

від позивача: Кутовой Г.Г. – ордер серії АХ № 1014896 від 15.04.2020;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом до Харківської міської ради (далі – відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору П`ята Харківська міська державна нотаріальна контора про визначення додаткового строку в три місяці для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_2 від 14.07.1993, посвідченого державним нотаріусом Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори Поляковою М.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2-2162.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабуся ОСОБА_2 . Після смерті бабусі відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1 . 15 березня 2020 року позивач разом зі своїм братом ОСОБА_3 перебирали речі у квартирі померлої бабусі та знайшли її заповіт, відповідно до якого належну їй квартиру вона заповідала позивачу. 26.03.2020 року позивач звернувся до П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори з метою подання заяви про прийняття спадщини, де йому відмовили у видачі свідоцтва про право на спадщину. Посилаючись на те, що до 15.03.2020 року позивач не знав, що він є спадкоємцем бабусі за заповітом та не міг скористатися правом на прийняття спадщини, позивач просить суд задовольнити його позов.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 13.04.2020 (суддя Букреєва І.А.) відкрито провадження у справі № 643/5636/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.06.2020 року.

15.05.2020 року до Московського районного суду м. Харкова від третьої особи надійшла заява про розгляд справи без її участі.

27.05.2020 року до Московського районного суду м. Харкова надійшла заява відповідача, відповідно до змісту якої він просить суд розглянути справу без участі його представника.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 10.06.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.08.2020 року.

Розпорядженням Керівника апарату Московського районного суду м. Харкова № 01-08/679 від 11.08.2020 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 639/5636/20 (провадження № 2/643/2665/20), у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_4 внаслідок подання заяви про відставку.

Після проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями на підставі п. 2.3.49 та п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, цивільну справу № 639/5636/20 (провадження № 2/643/2665/20) передано на розгляд судді Новіченко Н.В.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 18.08.2020 суддею Новіченко Н.В. прийнято справу № 639/5636/20 до свого провадження, судове засідання призначено на 03.09.2020 року.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 03.09.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 15.09.2020 року.

10.09.2020 року представником позивача до суду подані додаткові пояснення у справі в порядку частини 5 статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, в яких також викладено клопотання про поновлення додаткового строку для подання доказів у справі.

У судовому засіданні 15.09.2020 року клопотання представника позивача про поновлення строку для подання доказів у справі судом було задоволено.

Крім того, у судовому засіданні 15.09.2020 року судом було допитано свідка ОСОБА_3 .

У судовому засіданні 15.09.2020 року оголошено перерву до 28.09.2020 року.

18.09.2020 року та 25.09.2020 року на адресу суду від третьої особи надійшли клопотання про розгляд справи без її участі.

Враховуючи неявку учасників справи у судове засідання 28.09.2020 року, розгляд справи було відкладено на 05.10.2020 року.

01.10.2020 року до Московського районного суду м. Харкова представником позивача подано письмові пояснення у справі, відповідно до змісту яких він вказує на те, що причиною пропуску строку для прийняття спадщини є необізнаність позивача про наявність заповіту. Позивач не проживав постійно разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 , та йому стало відомо про наявність заповіту лише 15.03.2020 року, що підтверджується оригіналом нотаріально посвідченої заяви свідка ОСОБА_3 від 08.04.2020 та його усними показаннями під час судового засідання. Крім того, зазначає, що строк для прийняття спадщини позивачем було пропущено лише на місяць. Спадкоємці, які прийняли спадщину, відсутні, що виключає можливість у разі задоволення позову порушення прав чи законних інтересів інших осіб. Єдиний інший можливий спадкоємець ОСОБА_2 – брат позивача ОСОБА_3 не претендує на отримання у спадщину спірної квартири, що підтверджується його нотаріально посвідченими письмовими поясненнями свідка від 07.09.2020 та усними показаннями під час судового засідання у справі. При цьому, позивач зазначив, що у тексті позовної заяви було зроблено описку, а саме позивач звернувся до П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини 26.03.2020 року, а не 27.03.2020 року, тому під час винесення рішення у справі позивач просить суд встановлювати вказану обставину з урахуванням уточнення.

01.10.2020 року на адресу суду від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без її участі.

У судовому засіданні 05.10.2020 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх.

Представник відповідача у судове засідання 05.10.2020 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, правом на подання відзиву на позов в порядку статті 191 Цивільного процесуального кодексу України не скористався.

Представник третьої особи в судове засідання 05.10.2020 року не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Статтею 223 Цивільного процесуального кодексу України визначені наслідки неявки учасника справі у судове засідання.

Зокрема, згідно з частиною 3 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Відповідно до частини 2 статті 191 Цивільного процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 05.10.2020 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

14.07.1993 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори Поляковою М.В.

Відповідно до вказаного заповіту ОСОБА_2 заповідала належну їй квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_1 .

Факт перебування квартири АДРЕСА_2 у власності ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 28.06.1993.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане 23 серпня 2019 року Харківським міським відділом державної реєстрації цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

За час свого життя ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 від 26.03.1980 перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що свідчить свідоцтво про смерть від 16.03.1990 № НОМЕР_3 .

При цьому, судом встановлено, що у ОСОБА_2 був син, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про народження від 22.07.1952 серії НОМЕР_4 ).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

У свою чергу, у ОСОБА_6 є два сина: позивач ОСОБА_1 (свідоцтво про народження НОМЕР_6 від 02.10.1974), та ОСОБА_3 (свідоцтво про народження НОМЕР_7 від 01.10.1976).

Отже, позивач у даній справі є онуком померлої ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_2 позивач у встановлений частиною 1 статті 1270 Цивільного кодексу України шестимісячний строк для прийняття спадщини не звернувся, оскільки не був обізнаний про наявність заповіту, про який він дізнався лише 15.03.2020 року, тобто після спливу встановленого законом строку.

Так, позивач зазначає, що після спливу поминального періоду він з братом ОСОБА_3 вирішили, що необхідно перебрати речі бабусі, які знаходилися в її квартирі АДРЕСА_2 . 15.03.2020 року під час того, як позивач разом зі своїм братом ОСОБА_3 розбирали речі в означеній квартирі, брат позивача знайшов заповіт бабусі, складений на ім`я позивача. До цього часу позивач не знав про наявність заповіту. Ні бабуся, ні інші рідні позивача ніколи йому не розповідали йому про те, що ОСОБА_2 склала на його ім`я заповіт.

26.03.2020 року П`ятою Харківською міською державною нотаріальною конторою (колишня Одинадцята Харківська державна контора) була заведена спадкова справа за номером 65716877, про що свідчить Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі.

Проте, державний нотаріус П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори постановою № 1112/01-31 від 27.03.2020 відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 бабусі ОСОБА_2 , оскільки відповідно до статті 1272 Цивільного кодексу України позивач вважається спадкоємцем, що не прийняв спадщину.

Свідок ОСОБА_3 у заяві від 08.04.2020, яка посвідчена державним нотаріусом П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори Зімніцькою В.П. підтвердив, що 15.03.2020 року він разом з позивачем розбирали речі на квартирі бабусі. Під час розбирання речей ОСОБА_3 знайшов заповіт ОСОБА_2 , складений на ім`я позивача. Про наявність заповіту свідок не знав, ніхто з його рідних про це йому ніколи не говорили. З реакції позивача, коли свідок повідомив йому про заповіт, він зрозумів, що позивачу не було відомо про наявність заповіту, що він також підтвердив на словах.

У письмових поясненнях від 07.09.2020, посвідчених приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Фесенко О.Ю., свідок ОСОБА_3 пояснив, що він є рідним братом позивача та підтвердив, що не має більше рідних братів та сестер. При цьому зазначив, що він не претендує на отримання у спадщину квартири АДРЕСА_2 , і не заперечує проти отримання у спадок за заповітом від ОСОБА_2 його рідним братом – ОСОБА_1 означеної квартири. Також свідок підтвердив про відсутність будь-яких спадкоємців його бабусі ОСОБА_2 , окрім нього та його рідного брата ОСОБА_1 .

Допитаний у судовому засіданні 15.09.2020 року свідок ОСОБА_3 надав пояснення аналогічні тим, що викладені у нотаріально посвідчених заявах, та, крім того, також зазначив, що не претендує на спірне спадкове майно.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. ст. 1223, 1233 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 Цивільного кодексу України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, але бажає прийняти спадщину, у шестимісячний строк з часу відкриття спадщини подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 Цивільного кодексу України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Правила частини третьої статті 1272 Цивільного кодексу України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої 1272 Цивільного кодексу України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви та ці обставини суд визнав поважними.

У постанові Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 759/3515/19 зазначено, що суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1255 Цивільного кодексу України нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

В даному випадку, позивач є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Доказів на підтвердження того, що заповіт було оскаржено у встановленому законом порядку матеріали справи не містять.

Позивач не звернувся своєчасно до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки не знав про існування заповіту.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17, постанові від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18.

Таким чином, необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Отже, на переконання суду, наведена позивачем причина пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини є поважною для надання судом додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки необізнаність позивача про наявність заповіту призвела до неможливості подати ним заяву про прийняття спадщини у строк, передбачений статтею 1270 Цивільного кодексу України.

Докази на підтвердження того, що позивач знав про наявність заповіту та, при цьому, зволікав із подачею заяви про прийняття спадщини в матеріалах справи відсутні.

При цьому, суд зауважує, що факт пропуску строку для прийняття спадщини не є підставою для усунення від спадкування.

У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати «свободу заповіту» як фундаментальний принцип спадкового права (постанова Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17). Під свободою заповіту слід розуміти, в тому числі, право заповідача на визначення майбутньої юридичної долі свого майна на свій розсуд.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17.

Із вказаними висновками погодився Верховний Суд у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 484/3221/17 (провадження № 61-22510св18), від 10 січня 2019 року у справі № 263/1221/17 (провадження № 61-18261св18), від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц (провадження № 61-5609св19).

Отже, у межах шестимісячного строку позивач не вчиняв дій, спрямованих на прийняття спадщини, оскільки не знав про наявність заповіту. Про існування заповіту позивачу стало відомо лише після спливу шестимісячного строку, встановленого для подання заяви про прийняття спадщини.

Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд також керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Відмова у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини позбавить позивача прав на майно, та призведе до передачі цього майна громаді міста як відумерлої спадщини.

При оцінці встановлених обставин, суд враховує не тільки умови застосування правил частини 3 статті 1272 Цивільного кодексу України, але і загальні засади цивільного судочинства та європейські принципи, зокрема, принцип верховенства права з його складовими.

Так, запроваджене статтею 8 Конституції України та статтею 10 Цивільного процесуального кодексу України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Умовою реалізації та інструментом принципу верховенства права є принцип «пропорційності».

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Вжиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного інтересу» та з дотриманням «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (наприклад, рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини», п. 60, та рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

Соціальна потреба визначається, зокрема, метою законодавчого врегулювання того чи іншого питання.

Необхідність встановлення певних строків на прийняття спадщини обумовлена інтересами цивільного обігу в цілому, маючи на меті якнайшвидше усунення стану правової невизначеності, яка виникає в разі смерті спадкодавця, та забезпечення певних гарантій особам, права яких є похідними від поведінки спадкоємців попередньої черги.

Отже, в цій справі суд має визначити, чи відповідає цій меті, а також принципу справедливості та інтересам суспільства позбавлення позивача прав на спадкове нерухоме майно з передачею відумерлої спадщини у власність територіальної громади.

Проте, таке втручання у право власності (законне сподівання, очікування) позивача не в повній мірі відповідає законній меті встановлення строків у спадковому праві, не вирішує нагальні соціальні потреби, а тому не може вважатись пропорційним. Невиправдана фактична конфіскація майна державою суперечить й ідеології справедливості.

Таким чином, суд вважає, що надання позивачу додаткового строку на прийняття спадщини відповідає загальним положенням спадкового права, конституційному принципу верховенства права та положенням статті 1 Першого протоколу Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, наявність заповіту на користь позивача як спадкоємця майна ОСОБА_2 , а також наведені позивачем причини, які є об`єктивними та істотними труднощами, суд відповідно до положень частини третьої статті 1272 Цивільного кодексу України дійшов висновку, що наявні правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

За таких обставин, заявлені позовні вимоги суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 265 Цивільного процесуального кодексу України у рішенні суду зазначається розподіл судових витрат.

Частинами 1 та 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В даному випадку, судом встановлено, що позивач як у позовній заяві, так і під час розгляду спору не наполягав на стягненні з відповідача на його користь понесених судових витрат.

В силу приписів статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає необхідним при вирішенні питання про розподіл судових витрат у даній справі, не застосовувати приписи статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, якими передбачено відшкодування в повному обсязі відповідачем позивачу понесених ним судових витрат.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76, 81, 131, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273, 352 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору П`ята Харківська міська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини задовольнити у повному обсязі.

2. Визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , за заповітом від 14.07.1993 року, посвідченого державним нотаріусом Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори Поляковою М.В., зареєстрованого у реєстрі за № 2-2162, тривалістю три місяці з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

3. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Московський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , ідентифікаційний номер НОМЕР_8 , АДРЕСА_3 ).

6. Відповідач: Харківська міська рада (м. Харків, м-н Конституції, буд. 7; код ЄДРПОУ 04059243).

7. Третя особа: П`ята Харківська міська державна нотаріальна контора (м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, буд 26; ЄДРПОУ 0290061).

Повне рішення складено 04.11.2020 року.

Суддя Н.В. Новіченко