Ухвала суду № 92658157, 29.10.2020, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/2680/20

Провадження № 2/461/862/20

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.10.2020 року Галицький районний суд м.Львова

у складі: головуючого судді Мисько Х.М.,

з участю: секретаря судового засідання Волошин Ю.П.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові справу за позовом адвоката Марусяка Володимира Ярославовича (79059, м.Львів, а/с 6997) в інтересах ОСОБА_3 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для кориспонденції: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у Львівської області (адреса місцезнаходження: 79007, м.Львів, пл.Генерала Григоренка, 3; код ЄДРПОУ: 40108833) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

в провадженні Галицького районного суду м.Львова перебуває цивільна справа за позовом адвоката Марусяка Володимира Ярославовича в інтересах ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції у Львівської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

07.05.2020 року представник відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області – Лазорко І.І. скерував на адресу суду клопотання про закриття провадження у справі №461/2680/20, в якому зазначає, що розгляд вказаної справи слід здійснювати в порядку адміністративного судочинства.

17.08.2020 року представник позивача – адвокат Школьна А.В. надіслала до суду заперечення на клопотання про закриття провадження, в якому просить відмовити в задоволенні вказаного клопотання у зв`язку з безпідставністю такого. Зокрема, зазначає, шо до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. Вважає, що законодавець передбачив юридичну можливість для особи, яка звертається до суду із позовом з приводу вирішення спору з трудових правовідносин, обрати на власний розсуд, якими правилами територіальної підсудності керуватись при зверненні до суду за захистом своїх трудових прав. У процесуальному законодавстві запроваджено для такої категорії справ правило альтернативної підсудності, що надає право саме позивачу обирати уповноважений суд з–поміж тих, що визначені або загальними правилами підсудності цивільних справ або спеціальним правилом альтернативної підсудності. Позивач ОСОБА_3 , звертаючись до Галицького районного суду м.Львова із позовною заявою про стягнення среднього заробітку за час вимушеного прогулу, обрав для себе у межах власних процесуальних повноважень, більш прийнятними умови територіальної підсудності, визначені ч.2 ст.27 ЦПК України та подав позов до суду за місцезнаходженням юридичної особи відповідача, згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань. При цьому, вважає, що представник відповідача не навів виключних підстав, передбачених ст.255 ЦПК України.

20.08.2020 року представник відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області – Лазорко І.І. надіслав суду додаткові пояснення, в яких зазначив про те, що ОСОБА_3 в позовній заяві не зазначено, яке саме його цивільне право порушено, в той час, як з матеріалів справи вбачається, що даний спір є публічно – правовим. Крім того, наголошує, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень - Головне управління Національної поліції у Львівській області, позивачем – ОСОБА_3 – старший оперуповноважений відділу кримінальної поліції Залізничного ВП ГУНП у Львівській області.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 заявлене клопотання підтримав, просив закрити провадження у справі.

Представник позивача – ОСОБА_1 проти вказаного клопотання заперечила, оскільки вважає, що розгляд вказаної справи повинен відбуватись в порядку цивільного судочинства.

Заслухавши думки учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Способи захисту цивільних прав передбачені у статті 16 ЦК України, який регулює приватноправові відносини. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини другої цієї статті.

Згідно роз`яснень п.3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Водночас, за приписами п.7 ч.1 ст. 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Статтею 5 КАС передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4)визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно з ч.2 ст.5 КАС захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Таким чином, визначальним критерієм віднесення справи до справ цивільної юрисдикції є наявність приватно-правового інтересу у сфері цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.

Водночас, критерієм визначення справи до адміністративної юрисдикції є наявність стороною у справі суб`єкта владних повноважень та виконання ним у спірних відносинах управлінських функцій.

Проаналізувавши вимоги нормативних актів, на які посилається позивач у своєму позові, суд приходить до висновку, що правовідносини між позивачем та відповідачем набули публічно-правового характеру, виходячи з наступного.

Відповідно до п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до положень ст.59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Відтак, зміст поняття «публічна служба» охоплює поняття державної служби.

Відповідно до ч.1 статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо повFязані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (ч.2 ст.1 Закону україни "Про державну службу").

З позовної заяви та з встановленого статусу позивача у справі, вбачається, що ОСОБА_3 мав статус державного службовця. Відтак, спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виник між органом державної влади, як суб`єктом владних повноважень, що здійснює по відношенню до позивача владні управлінські функції, та фізичною особою, яка має спеціальний статус державного службовця та пов`язаний з проходженням публічної служби, відтак, є публічно-правовим та має розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у Постанові від 17.10.2018 року у справі №661/3699/16-ц, відповідно до якої, ч.4 ст.263 ЦПК України має враховуватися судом при виборі і застосуванні відповідної норми права до спірних правовідносин, вимога позивача, яка є пов`язаною з проходженням особою публічної служби та звільненням з цієї служби, має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Крім того, розгляд справи з порушенням правил юрисдикції, суперечить вимогам ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розгляду справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Згідно п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що провадження по справі підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, з роз`ясненням позивачу права на звернення до належного адміністративного суду з дотриманням вимог чинного законодавства.

Керуючись ст.255 ЦПК України, ст.5, 19 КАС України, суд -

у х в а л и в :

Провадження у справі за позовом адвоката Марусяка Володимира Ярославовича в інтересах ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції у Львівської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – закрити.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвала суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Мисько Х.М.