Рішення № 92654897, 26.10.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2677/20

26 жовтня 2020 рокум.Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Подлісної І.М.

за участю:

секретаря судового засідання Павловського Ю.Б.

представника позивача Сідорова В.М.

представника відповідача Гаврилюк З.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення від 21.08.2020 р. №13, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області № 13 від 21 серпня 2020 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Володимирівка Сабірабадського району, Азербайджан, паспорт серії НОМЕР_1 виданий 05 жовтня 2015 року Міністерством внутрішніх справ Азербайджанської Республіки;

- зобов`язати управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області поновити посвідку на постійне проживання громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Володимирівка Сабірабадського району, Азербайджан, паспорт серії НОМЕР_1 виданий 05 жовтня 2015 року Міністерством внутрішніх справ Азербайджанської Республіки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що громадянин Азербайджану ОСОБА_1 , знаходиться на території України на підставі посвідки на постійне місце проживання НОМЕР_2 , виданої Управлінням ДМС у Тернопільській області 18.07.2016. Підставою для отримання дозволу на імміграцію в Україну було те, що його дочка ОСОБА_2 є громадянкою України.

29 червня 2016 року Кременецьким PC УДМС в Тернопільській області прийнято рішення щодо видачі дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 18 липня 2016 року позивач отримав дозвіл на постійне проживання на території України.

Однак, 21 серпня 2020 року Управлінням Державної міграційної служби України у Тернопільській області прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, видане 29.06.2016 ОСОБА_1 . Позивач вважає таке рішення протиправним та просить суд задовольнити позов.

Ухвалою суду від 23.09.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 20.10.2020 о 10:15 год.

Відповідач позов не визнав, долучив 08.10.2020 до матеріалів справи відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що жодного документу, який би підтверджував факт проживання однією сім`єю (рішення суду) ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу, а також документів, які підтверджували факт утримання позивачем ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 до матеріалів позовної заяви не надано.

Окремо зазначається, що одним із основних завдань органів Державної міграційної служби України є протидія нелегальній міграції, виявлення та припинення фактів порушення міграційного законодавства України. Тому, реалізація УДМС України в Тернопільській області наданих повноважень не може розцінюватись як порушення прав особи органом міграційної служби чи втручанням в її життя.

Крім того, відповідач наголошує, що статтею 14 Закону встановлено, що особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію чи його скасування.

Стосовно позовних вимог громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 про зобов`язання УДМС України в Тернопільській області поновити йому посвідку на постійне проживання, то відповідачем зазначено, що позивачем не викладено обставин, на яких ґрунтуються ці вимоги. А тому, даний адміністративний позов є безпідставним та необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення.

20.10.2020 через канцелярію Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, відповідно до якої вказано на безпідставність та необґрунтованість відзиву відповідача, оскільки зазначені в ньому відомості не відповідають дійсності.

Ухвалою суду від 20.10.2020, постановленою в судовому засіданні, без виходу до нарадчої кімнати, згідно ч.7, 8 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) оголошено перерву до 26.10.2020 о 11:30 год. для надання додаткового часу для подачі додаткових доказів по справі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з мотивів викладених в позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти заявлених вимог, просив в позові відмовити, посилаючись на відзив на позовну заяву.

Суд всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянином Азербайджанської Республіки згідно паспорту серії НОМЕР_1 виданий 05 жовтня 2015 року Міністерством внутрішніх справ Азербайджанської Республіки.

Позивач знаходиться на території України на підставі посвідки на постійне місце проживання серія НОМЕР_2 від 18 липня 2016 року, виданої Управлінням ДМС у Тернопільській області.

Підставою для отримання дозволу на імміграцію в Україну та, як наслідок, посвідки на постійне проживання був шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , 30.04.1984 серії НОМЕР_3 , виданого ВДРАЦС Кременецького районного управління юстиції у Тернопільській області 01.09.2015. Однак, даний шлюб, розірвано на підставі рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 19.12.2016, справа № 601/1810/16, що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00027988374 від 30.09.2020.

Рішенням управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області № 13 від 21 серпня 2020 року, яке позивач отримав 28 серпня 2020 року, громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Володимирівка Сабірабадського району, Азербайджан, паспорт серії НОМЕР_1 виданий 05 жовтня 2015 року Міністерством внутрішніх справ Азербайджанської Республіки, на підставі пунктів 1 та 5 частини першої статті 12 ЗУ «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 29 червня 2016 року. Крім того, видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 18 липня 2016 року скасована на підставі вимог підпункту 1 підпункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, переселення, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321 (із змінами).

В рішенні про скасування дозволу на імміграцію в Україну не вказано, які саме свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи документів, що втратили чинність надав ОСОБА_1 та як саме порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Також суд встановив, що позивач, є батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , громадянки України, яка проживає разом з ним на території України, а тому рішення ДМС про скасування дозволу на імміграцію порушує також права, та інтереси неповнолітньої дитини. Крім того, прийняття такого рішення через чотири роки після надання права постійного проживання на території України, протягом якого ОСОБА_1 , в Україні створив сім`ю, працює приватним підприємцем, сплачує податки та соціальні внески, не вчиняє дій, які б відповідно до законодавства могли бути самостійною підставою для скасування дозволу на імміграцію, є невиправданими та несвоєчасними, адже при видачі дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні орган, який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію підтвердив правильність надання громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Володимирівка Сабірабадського району, країна Азербайджан, необхідних документів та наявність підстав для надання дозволу на імміграцію в Україну.

Відтак, не погоджуючись із прийнятим рішенням, вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Статтею 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3929-ХІІ від 04.02.1994 (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) було передбачено:

Іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов`язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України про імміграцію.

Законом України «Про імміграцію» №2491-III від 07 червня 2001 року, визначено умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства (далі - Закон №2491).

Відповідно до ст.1 Закону №2491-III, у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

- імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

- іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

- дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Згідно із п.2 та 3 ч.1 ст.6 Закону №2491, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.

За приписами п.6 ч.1 Закону №2491, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Статтею 9 цього Закону встановлений перелік документів, які подаються до заяви для надання дозволу на імміграцію:1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я.

Крім зазначених документів (серед іншого) подаються: для осіб, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів про призначення їх опікунами чи піклувальниками над громадянами України або про встановлення над ними опіки чи піклування громадянина України.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

Підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені статтею 12 Закону України «Про імміграцію», згідно якої дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію», орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання. Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка мала до його надання статус біженця в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Відповідно до п.п.21-24 «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органам, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію».

Судом встановлено, що Управлінням ДМС у Тернопільській області 29.06.2016 видано позивачу тимчасову посвідку на проживання (постійне проживання) серії НОМЕР_2 , дійсна до «БЕСТРОКОВО». Підставою для видачі посвідки на постійне місце проживання на території України був шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , 30.04.1984 серії НОМЕР_3 , виданого ВДРАЦС Кременецького районного управління юстиції у Тернопільській області 01.09.2015.

Після отримання дозволу на імміграцію в Україну позивач постійно проживає на території України, а також ОСОБА_1 в Україні створив сім`ю, працює приватним підприємцем, сплачує податки та соціальні внески, не вчиняє дій, які б відповідно до законодавства могли бути самостійною підставою для скасування дозволу на імміграцію.

Суд дійшов висновку, що при наданні безстрокової посвідки на постійне місце проживання в Україні, позивачем були надані всі необхідні документи, які в свою чергу пройшли необхідну перевірку правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу. За результатом такої перевірки відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для відмови у наданні дозволу.

В матеріалах справи були відсутні докази надання позивачем будь яких свідомо неправдивих відомостей.

Як видно з матеріалів справи, згодом даний шлюб було розірвано на підставі рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 19.12.2016, справа № 601/1810/16, що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00027988374 від 30.09.2020, однак подружжя продовжує разом проживати та виховувати доньку.

Також, судом встановлено, що відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00027995712 від 30.09.2020 батьками ОСОБА_4 (раніше - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 є: мати - ОСОБА_3 , батько - ОСОБА_1 . При цьому, суд зауважує, що спершу (26.07.2013) відомості про батька дитини були зазначені за заявою матері згідно ч. 1 ст. ст. 135 Сімейного кодексу України (Квіквінія ОСОБА_6 ). Згодом, а саме, 20.08.2015 в актовий запис про народження дитини було внесено зміни в частині внесення відомостей про визнання батьківства громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та відповідно прізвище дитини змінено з „ ОСОБА_7 ” на „ ОСОБА_8 ”.

При прийнятті рішення про скасування дозволу на проживання в Україні, відповідачем слід було врахувати, що дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 народилися в Україні та знаходяться на утриманні позивача, потребує його допомоги. А вимушений виїзд з території України може позбавити сім`ю позивача законного джерела доходу.

Тобто прийняття відповідачем відносно позивача рішення про скасування його дозволу на імміграцію в Україну не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Відповідно до положень 4, 2, 3 ст.13 Закону України "Про імміграцію" особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України.

Згідно положень статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Як з`ясовано з дослідженого судом та наявного в матеріалах справи висновку про скасування дозволу на імміграцію, такий прийнято на підставі пункту 1, 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», тобто якщо з`ясується, що надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність або за наявності інших випадків, передбачених законами України.

При цьому, суд враховує, що цей «інший випадок», настання якого матиме наслідком юридичну відповідальність саме іммігранта у вигляді скасування дозволу на імміграцію, повинен бути передбачений лише законами України.

Втім, приймаючи спірне рішення на підставі відсилочної норми, що міститься у п.6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», відповідачем не зазначено посилання на норму закону, якою б конкретизувалася причина скасування дозволу на імміграцію за наведених обставин.

Листом Управління ДМС України у Тернопільській області б/н і б/д повідомлено позивача про те, що у відповідності до п. 1 та 5 частини першої ст. 12 Закону України "Про імміграцію" скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 29.06.2016, а посвідка на постійне проживання в Україні скасована на підставі вимог пп. 1 п.64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 № 321.

Доказів надіслання вказаного листа позивачу відповідачем не надано, а його твердження про те, що реєстру відправлення простих листів не ведеться суд до уваги не приймає, оскільки Управління ДМС України у Тернопільській області було зобов`язане повідомити позивача про прийняте відносно нього рішення.

Даючи оцінку зазначеним обставинам, що слугували підставою для прийняття спірного рішення, суд враховує, що відповідач фактично вказує на помилку органу, яким прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію та документовано позивача відповідною посвідкою. Однак, ні Законом України «Про імміграцію», ні будь-яким іншим Законом України, не передбачено такої підстави для скасування дозволу на імміграцію, як виявлення органами Державної міграційної служби України своєї помилки через більш ніж 4 років після надання дозволу компетентним органом - Управління ДМС України у Тернопільській області.

Сама по собі помилка відповідача допущена ним в 2016 році не може слугувати підставою для скасування дозволу на імміграцію. При цьому суд враховує що з моменту надання позивачу такого дозволу і до дня його скасування ОСОБА_1 будь-яких порушень не допускав, а відтак добросовісно виконує покладені на нього обов"язки.

Принагідно, суд звертає увагу, що передумовою для прийняття відповідачем рішення про надання дозволу на імміграцію є власне з`ясування питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні такого дозволу. Так, згідно з п.12 Порядку №1983 територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Національного центрального бюро Інтерполу та Держкомкордону. В подальшому, за результатами аналізу отриманої у встановленому законодавством порядку інформації та на підставі матеріалів справи, компетентні органи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.

А тому, покликання відповідача у 2020 році про те, що, оформляючи у 2016 році заяву про надання дозволу на імміграцію, позивач не мав законодавчих підстав для отримання такого дозволу, є безпідставними та не ґрунтуються на нормах Закону.

Крім того, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що за час перебування позивача на території України з`явились обставини, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію (ті, що передбачені ст.12 Закону України «Про імміграцію»), відповідачем у процесі судового розгляду не озвучено та до матеріалів справи не додано.

Також, суд бере до уваги висновки Європейського суду з прав людини, який неодноразово вказував у своїх рішеннях, що помилки або прорахунки державних органів повинні служити вигоді зацікавлених осіб, особливо в разі відсутності інших конфліктуючих інтересів. Зокрема, у рішенні від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний якомога послідовний спосіб. Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

З наведеного слідує висновок, що позивач не може нести тягар відповідальності за будь-які порушення, вчинені працівниками державних органів під час вирішення його звернення щодо отримання дозволу на імміграцію без наявності з його боку порушень чинного законодавства України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, суд вважає, що спірне рішення прийняте з порушенням вимог ст.2 КАС України, а саме: без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, оскільки позивач тривалий час проживає на території України, виховує малолітню дочку, яка народжена в Україні; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та інтересами позивача, оскільки при видачі дозволу на імміграцію та посвідки на постійне місце проживання в Україні орган, який на той час виконував функції щодо прийняття таких рішень підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну; без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення.

А тому, суд приходить до висновку, що рішення управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області № 13 від 21 серпня 2020 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Володимирівка Сабірабадського району, Азербайджан, паспорт серії НОМЕР_1 виданий 05 жовтня 2015 року Міністерством внутрішніх справ Азербайджанської Республіки є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області поновити посвідку на постійне проживання громадянину Азербайжанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Володимирівка Сабірабадського району, Азербайджан, паспорт серії НОМЕР_1 виданий 05 жовтня 2015 року Міністерством внутрішніх справ Азербайджанської Республіки, суд зазначає наступне.

На даний час процедура оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, визначена Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321, згідно якого такого поняття як „поновлення посвідки на постійне проживання” не існує.

Оскільки суд скасовує рішення № 13 від 21.08.2020 УДМС України в Тернопільській області про скасування посвідки на постійне проживання, виданої позивачу 18.07.2016, то вказана посвідка на постійне проживання громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 є дійсною на підставі дозволу на постійне проживання на території України отриманого позивачем 18 липня 2016 року а, тому дана позовна вимога задоволенню не підлягає.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що відповідно до квитанції № 0.0.1835989789 від 15.09.2020 позивачем сплачено судовий збір в загальному розмірі 840,80грн., тому зазначена сума підлягає відшкодуванню на користь позивача.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково. Рішення управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області №13 від 21 серпня 2020 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Володимирівка, Сабірабадського району, Азербайджан, паспорт серії НОМЕР_1 виданий 05 жовтня 2015 року Міністерством внутрішніх справ Азербайджанської Республіки - визнати протиправним та скасувати.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03 листопада 2020 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 місцезнаходження/місце проживання АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 ;

відповідач:

- Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області місцезнаходження/місце проживання бульвар Шевченка, 10,м. Тернопіль,46001 код ЄДРПОУ/РНОКПП 37839038.

Головуючий суддя Подлісна І.М.