Рішення № 92654250, 05.11.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7316/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді - Бутенко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Одеської митниці Держмитслужби (вул. Івана та Юрія Лип, 21-а, м. Одеса, 65078) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (до Одеської митниці Держмитслужби, в якому просить суд:

- Визнати протиправним та скасувати наказ Одеської митниці Держмитслужби № 472-о від 07.07.2020 року про звільнення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з посади головного державного інспектора відділу кадрового забезпечення та розвитку персоналу Одеської митниці Держмитслужби.

- Поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді головного державного інспектора відділу кадрового забезпечення та розвитку персоналу Одеської митниці Держмитслужби з 07.07.2020 року.

- Стягнути з Одеської митниці Держмитслужби (Код ЄДРПОУ 43333459) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржуваний наказ Одеської митниці Держмитслужби № 472-о від 07.07.2020, є протиправним, а його звільнення незаконним, таким що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки в попередженні про звільнення було відсуне будь-яке посилання на можливість подальшої роботи у новоствореній структурі, або інформації про вирішення питання щодо працевлаштування у майбутньому.

18.09.2020 року від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с. 48-5. В обґрунтування відзиву зазначено, що процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наразі врегульована положеннями Закону України від 14 січня 2020 року № 440-ІХ "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи". А відтак, у суб`єктів призначення відсутній визначений законом обов`язок пропонувати позивачеві іншу роботу, а також обов`язок враховувати його переважне право на залишення на роботі та отримувати згоду профспілки на звільнення.

Заяви, клопотання учасників справи.

05.10.2010 року, від представника Позивача надійшла відповідь на відзив (а.с. 114-120).

16.10.2010 року, від представника Позивача надійшла заява про розгляд справи за відстуності позивача та його представника в порядку письмового провадження (а.с. 129).

Інших заяв чи клопотань від сторін, до суду не надходило.

Процесуальні дії вчинені судом.

Ухвалою суду від 07 серпня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та зупинено провадження по справі № 420/7316/20 – до 02 вересня 2020 року до 11.30 години, у зв`язку із набуттям чинності з 01 серпня 2020 року постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року №641 “Про встановлення карантину та застосування посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-CoV-2”.

Протокольною ухвалою суду від 02.09.2020 року судом поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 02.09.2020 року, суд перейшов до загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 02.09.2020 року, судом витребувано з відповідача певні докази по справі.

Протокольною ухвалою суду від 06.10.2020 року судом закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 19.10.2020 року.

Інші процесуальні дії судом не вчинялись.

19.10.2020 року, сторони у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Таким чином, згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України, розгляд справи проведено в порядку письмового провадження.

Обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , в митних органах України (органах доходів і зборів) працював з 11 січня 1999 року.

З моменту утворення Одеської митниці Держмитслужби, 13 грудня 2019 року був призначений на посаду начальника відділу професійної підготовки та розвитку персоналу управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу та присвоєно 5 ранг державного службовця.

У зв`язку з проведенням змін до організаційної структури та штатного розпису митниці, відповідно до наказу № 141-о від 16.03.2020 року був переведений на посаду головного державного інспектора відділу кадрового забезпечення та розвитку персоналу Одеської митниці Держмитслужби, про що є запис в трудовій книжці.

01.06.2020 року засобами електронного зв`язку ОСОБА_1 було попереджено про наступне звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України “Про державну службу” та пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України “ Про Державну службу”.

07.07.2020 року наказом № 472-о ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного інспектора відділу кадрового забезпечення та розвитку персоналу Одеської митниці Держмитслужби за ініціативою суб`єкта призначення на підставі пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про Державну службу» (скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу).

Вважаючи протиправним наказ Одеської митниці Держмитслужби № 472-о від 07.07.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу кадрового забезпечення та розвитку персоналу Одеської митниці Держмитслужби, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У частині 2 статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 8 Конвенції передбачено, що кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

Cтаття 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2009 року № 1906-IV міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.

За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба – це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 Митного кодексу України, працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. Правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, регулюється Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну службу», цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Статтею 5 Закон України «Про державну службу» визначено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України «Про державну службу» (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) підставами для зміни істотних умов державної служби є:

1) ліквідація або реорганізація державного органу;

2) зменшення фонду оплати праці державного органу;

3) скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів влади.

Не вважається зміною істотних умов державної служби зміна назви структурного підрозділу державного органу або посади, не пов`язана із зміною функцій державного органу та основних посадових обов`язків.

Згідно із ч. 3 ст.43 Закону України «Про державну службу» зміною істотних умов державної служби вважається зміна: 1) належності посади державної служби до певної категорії посад; 2) основних посадових обов`язків; 3) умов системи та розмірів оплати праці або соціально-побутового забезпечення; 4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; 5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

Відповідно до ч. 4 ст. 43 Закону України «Про державну службу» про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніше як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.

Згідно п.1 ч.1 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон № 889-VIII) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Частиною 3 ст. 87 цього Закону передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Висновки суду.

Заслухавши доводи сторін, дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінюючи рішення суб`єкта владних повноважень, суд виходить з приписів ст. 2 КАС України та доходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Аналізуючи вищезазначені положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд погоджується з доводами відповідача щодо того, що при звільненні державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, положення статті 49-2 КЗпП не застосовуються.

Разом з цим, як встановлено судом, 13.12.2019 року, на підставі Наказу № 68-о від 13.12.2019 року ОСОБА_1 призначений в порядку переведення на посаду начальника відділу професійної підготовки та розвитку персоналу управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу Одеської митниці Держмитслужби.

Відповідно до переліку змін №1 до штатного розпису на 2020 рік Одеської митниці Держмитслужби, який був затверджений Головою Державної митної служби України 06.03.2020 року (а.с.73), Управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу було виведено із штатного розпису митниці та введено відділ кадрового забезпечення та розвитку персоналу. У зв`язку з чим, ОСОБА_1 переведений на посаду головного державного інспектора відділу кадрового забезпечення та розвитку персоналу відповідно до Наказу № 141-о від 16.03.2020 року.

Наказом від 07.07.2020 року № 472-о припинено державну службу позивача на підставі п.4 ч. 1 ст. 83 та п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про Державну службу», у зв`язку з введенням в дію штатного розпису митниці на 2020 рік, відповідно до наказу Одеської митниці Держмитслужби від 29.05.2020 року № 165.

На виконання ухвали про витребування доказів від 07.08.2020 року, відповідачем було надано до суду копію зазначеного розпису, а також зміни до нього № 1, № 2.

Дослідивши зазначені докази, суд зазначає, що згідно з переліком змін № 2 до Штатного розпису Одеської митниці Держмитслужби від 17.04.2020 року, відділ кадрового забезпечення та розвитку персоналу Одеської митниці Держмитслужби із структури митниці виведено не було, а також управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу Одеської митниці Держмитслужби до штатного розпису митниці введено не було. Всього виведено із штатного розпису 208 осіб та введено до нього 208 осіб.

Отже, зазначеними змінами до штатного розпису не підтверджено факт скорочення посади головного державного інспектора відділу кадрового забезпечення та розвитку персоналу Одеської митниці Держмитслужби.

25.09.2020 року, представником Позивача було направлено адвокатський запит до Одеської митниці Держмитслужби (а.с. 122).

02.10.2020 року отримано відповідь від Одеської митниці Держмитслужби (а.с. 123), в якій зазначено наступне:

- Наказом Одеської митниці Держмитслужби № 79 від 10.03.2020 року введено в дію Перелік змін № 1 до штатного розпису Одеської митниці Держмитслужби на 2020 рік, згідно з яким створено відділ кадрового забезпечення та розвитку персоналу, в якому передбачено 13 посад головного державного інспектора.

- Наказом Одеської митниці Держмитслужби № 165 від 29.05.2020 року введено в дію штатний розпис Одеської митниці Держмитслужби на 2020 рік, згідно з яким до Управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу введено 12 посад головного державного інспектора.

Також зазначено, що станом на 25.09.2020 року в структурі та штатному розписі Одеської митниці Держмитслужби “Відділу кадрового забезпечення та розвитку персоналу” не передбачено.

Разом з тим, станом на 01.10.2020 року вакантною є 1 посада головного державного інспектора відділу управління персоналом, кадрового забезпечення, адаптації та організації конкурсів персоналу Управління кадрового забезпечення Одеської митниці Держмитслужби.

Судом встановлено, що з переліку змін до штатного розпису №1 вбачається виведення 12 посад головних державних інспекторів та введення 13 таких посад. Однак у переліку змін до штатного розпису №2 такий відділ взагалі відсутній. При цьому, згідно з листом відділу забезпечення роботи та документообігу від 07.09.2020 року (а.с.84), Перелік змін №2 діяв з 04.05 по 03.08.2020 року.

Таким чином, суд дійшов висновку, що посада головного інспектора відділу кадрового забезпечення та розвитку персоналу не скорочувалась, відділ кадрового забезпечення та розвитку персоналу із штатного розпису Одеської митниці Держмитслужби не виводився, лише змінено його назву на відділ управління персоналом, кадрового забезпечення, адаптації та організації конкурсів персоналу.

Отже, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців не відбулося, тобто підстава припинення державної служби ОСОБА_1 , яка зазначена в наказі Одеської митниці Держмитслужби від 07.07.2020 року № 472-о, документально не підтверджується.

Також, до матеріалів справи було долучено протокол про доведення інформації або документів до відома державних службовців від 01.06.2020 року.

Зміст інформації - попередження про наступне звільнення з займаної посади на підставі п.І.ч.1 ст 87 Закону України “ Про Державну службу” та п. 1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до цього попередження, разом з позивачем інформація була доведена ще двум працівникам Одеської митниці Держмитслужби, які не припинили державну службу, а були призначені на інші посади в порядку переведення. Тобто можливість запропонувати іншу посаду у суб`єкта призначення або керівника державної служби була.

Цей факт також підтверджується наявністю вакантної посади головного державного інспектора відділу управління персоналом, кадрового забезпечення, адаптації та організації конкурсів персоналу управління кадрового забезпечення Одеської митниці Держмитслужби.

Зазначений відділ входить до структури Одеської митниці Держмитслужби згідно з наказом Одеської митниці Держмитслужби № 165 від 29.05.2020 року.

Таким чином, суд доходить до висновку, що на дату попередження позивача про майбутнє звільнення вказаний структурний відділ вже був створений.

Умовою припинення державної служби з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII є, зокрема, ліквідація державного органу або його реорганізація, що поєднана зі скороченням штату/чисельності державних службовців та/або змінами в організації роботи (служби), унаслідок яких державний службовець об`єктивно не може виконувати посадових обов`язків за посадою, яку обіймав до запровадження змін в організації роботи, а щодо переведення на іншу посаду він або заперечує, або для цього об`єктивно немає можливості (Постанова КАС/ВС від 24 липня 2020 року у справі № 816/654/17).

При цьому сама лише трансформація одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження (Постанова КАС/ВС від 24 липня 2020 року у справі № 816/654/17).

Таким чином беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що звільнення позивача – ОСОБА_1 , з посади головного державного інспектора відділу кадрового забезпечення та розвитку персоналу Одеської митниці Держмитслужби, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу, проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а відтак, спірний Наказ Одеської митниці Держмитслужби № 472-о від 07.07.2020 року, підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Отже, беручи до уваги викладене, з урахуванням встановлення судом протиправності наказу Одеської митниці Держмитслужби № 472-о від 07.07.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу кадрового забезпечення та розвитку персоналу Одеської митниці Держмитслужби, позовна вимога щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу кадрового забезпечення та розвитку персоналу Одеської митниці Держмитслужби, також підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В силу положень пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), він застосовується у випадку вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (пункт 8 Порядку № 100).

Зміст наведених норм дає підстави для висновку про те, що ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, суд має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку №100.

Згідно з положеннями п. 4 Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Відповідно до п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки Одеської митниці Держмитслужби від 16.07.2020р. №83, за підписами в.о. начальника митниці Погоріловського О.Д., начальника УБОФР – головного бухгалтера – ОСОБА_2 , заробітна плата ОСОБА_1 , за останні два календарні місяці, що передували звільненню (травень-червень 2020 року) становила 53378,39 грн. (а.с. 17).

За період травень-червень 2020 року – 39 робочих дня.

Таким чином, середній заробіток ОСОБА_1 за один робочий день, складає 1368,67 грн. (53378,39 / 39).

Отже, розрахунок грошового забезпечення за час вимушеного прогулу судом здійснено наступним чином: позивач – ОСОБА_1 звільнений з посади 07.07.2020р. Останній день роботи є днем звільнення. Період вимушеного прогулу складає 85 робочіх днів, зокрема, у період з 08.07.2018р. по 05.11.2018р. (день ухвалення судом рішення). Грошове забезпечення: 1368,67 грн./день х 85 днів вимушеного прогулу = 116 336,95 грн.

Таким чином, беручи до уваги наведене, а також те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути з Одеської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.07.2020р. по день ухвалення судом рішення, у загальному розмірі 116 336,95 грн.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1 та 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи та на підставі наведеного, суд вважає, що рішення у частині поновлення позивача на посаді та стягнення суми середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250-251 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Одеської митниці Держмитслужби (вул. Івана та Юрія Лип, 21-а, м. Одеса, 65078) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати наказ Одеської митниці Держмитслужби № 472-о від 07.07.2020 року про звільнення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), з посади головного державного інспектора відділу кадрового забезпечення та розвитку персоналу Одеської митниці Держмитслужби.

Поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді головного державного інспектора відділу кадрового забезпечення та розвитку персоналу Одеської митниці Держмитслужби з 08.07.2020 року.

Стягнути з Одеської митниці Держмитслужби (Код ЄДРПОУ 43333459) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 липня 2020 року по 05 листопада 2020 року у сумі 116 336 (сто шістнадцять тисяч триста тридцять шість) гривень 95 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу кадрового забезпечення та розвитку персоналу Одеської митниці Держмитслужби з 08.07.2020 року та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бутенко А.В.

.