Рішення № 92653800, 05.11.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2020 р. № 400/3439/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Гордієнко Т. О. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області, вул. Потьомкінська, 14, м. Миколаїв, 54001

про:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом (з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог від 02.09.2020) до Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльність по виконанню п. 3 наказу № 30-П, який уповноважував ОСОБА_2 видати ОСОБА_1 в день його звільнення належно оформлену трудову книжку; визнання протиправною бездіяльність у день звільнення по наданню копії наказу про звільнення 25.06.2020, обов`язковий до видачі відповідачем у день звільнення.

Ухвалою від 31.08.2020 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 22.09.2020 року.

Ухвалою від 22.09.2020 заяви позивача про виклик свідка та витребування доказів залишено без задоволення.

Ухвалою від 04.11.2020 заяву позивача про уточнення позовних вимог від 25.09.2020 повернуто позивачу.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідач протиправно не видав позивачу копію наказу про звільнення та трудову книжку у день звільнення.

Відповідач надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки 25.06.2020 - день прийняття наказу про звільнення позивача, останній був відсутній на робочому місці цілий робочий день, тому видати йому копію наказу про звільнення та трудової книжки не було можливим з незалежних від відповідача причин.

Позивач надав відповідь на відзив, просив позов задовольнити. Зазначив, що 25.06.2020 був відсутній на роботі за станом здоров`я, за місцем проживання: АДРЕСА_2 - відповідач листа про необхідність отримання позивачем трудової книжки не надав.

Позивач 12.10.2020 надав заяву про розгляд справи за його відсутності. Суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідив докази, суд дійшов висновку:

Наказом № 14-П від 18.05.2020р. ОСОБА_1 , було прийнято на посаду провідного юрисконсульта Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області з 19.05.2020 року.

19.05.2020 р. працівником кадрової служби РОВР ОСОБА_2 була заповнена і підписана ОСОБА_1 «Особова картка працівника». Слід зауважити, що в п. 11 картки зазначено: «Місце фактичного проживання - АДРЕСА_2 », а в п.12 «Місце проживання за державною реєстрацією - АДРЕСА_3 » (а.с. 54).

Наказом №30-П від 25.06.2020 року ОСОБА_1 було звільнено з посади провідного юрисконсульта за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, відповідно до п. 3 ст. 40 Кодексу Законів про працю України (а.с. 55).

25.06.2020 відповідно до зазначеного наказу, кадровою службою була належним чином оформлена трудова книжка для видачі ОСОБА_1 (а.с. 57-59).

25.06.2020 ОСОБА_1 на роботі не з`явився, що підтверджується пояснювальними записками працівників установи, актом про відсутність на роботі від 25.06.2020 р. о 16:55год, листком обліку робочого часу приходу на роботу працівників від 25.06.2020 р., доповідною запискою заступника начальника (а.с. 60-65).

25.06.2020 відповідач направив позивачу на адресу, яка зазначена в особовій картці працівника ОСОБА_1 як місце його проживання за державною реєстрацією: АДРЕСА_3 лист № 05/1071 щодо необхідності отримати трудову книжку. Також у листі відповідач зазначив про можливість надання позивачем письмової згоди на направлення трудової книжки поштою (а.с. 66).

Зазначений лист здано відповідачем на пошту 25.06.2020 року (а.с. 67-68).

Разом з листом від 25.06.2020 відповідач надіслав позивачу копію наказу про звільнення.

Відповідно до п. 4.1, 4.2 розділу 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Відповідач неодноразово надсилав позивачу листи, які він залишив без уваги (а.с.72-80).

Позивач доказів надання відповідачу згоди на надсилання його трудової книжки поштою суду не надав.

Право на судовий захист гарантоване ст. 55 Конституції України. Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно із вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

У розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах від 22.11.2018 у справі №766/12374/17, від 29.11.2019 у справі №335/2236/15-а(2-а/335/1/2016).

З урахуванням приписів ст.ст. 2, 5, 9 КАС України слід дійти висновку, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому порушення вимог Закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено понятті «охоронюваний законом інтерес», що вживається у ч. 1 ст. 4 Цивільно-процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Крім того, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст. 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (ст. 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (ст. 13).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 по справі № 524/2422/17

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

У даному спорі позивачем не наведено обґрунтованих мотивів та не надано відповідних доказів, яким чином порушено права або інтереси позивача.

Також відповідач вживав всіх заходів. передбачених чинним законодавством щодо направлення наказу та врученню трудової книжки позивачу.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.

За таких обставин, позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області (вул. Потьомкінська, 14, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 01038921) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України і п. 15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Т. О. Гордієнко