Рішення № 92653261, 05.11.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

05 листопада 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2995/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом адвоката Христенко Марини Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Луганській області про стягнення компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені,

ВСТАНОВИВ:

07 серпня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Христенко Марини Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Управління поліції охорони в Луганській області (далі - відповідача), в якому представник позивача з урахуванням уточненої позовної заяви (арк. спр. 43-45) просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні;

2) стягнути з відповідача на користь позивача 96918,75 грн - компенсацію середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, яка вираховується з розрахунку, що 857,68 грн - середньоденна сума заробітку, помножити на 113 днів затримки розрахунку (з 20.02.2020 по 12.05.2020);

3) стягнути суму відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правої допомоги в сумі 5000 грн. та суму сплаченого судового збору 1809,99 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 29.01.1999 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ на різних посадах. Згідно з витягом з наказу від 20.02.2020 № 14 о/с позивача звільнено з Національної поліції у запас Збройних Сил України за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 19.02.2020. Згідно з банківської виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 , позивача звільнено з органів Національної поліції України 19.02.2020, а одноразова грошова допомога при звільненні виплачена Управлінням поліції охорони в Луганській області Національної поліції України тільки 12.05.2020, що тягне за собою вимогу ОСОБА_1 стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

Представник позивача зазначає, що двома фактично відпрацьованими місяцями є: 21 робочий день у грудні 2019 року та 21 робочий день у січні 2020 року, з наданої Управлінням поліції охорони в Луганській області довідки про доходи від 04 серпня 2020 року № 1474/43/32/8/01-2020 грошове забезпечення позивача за останні два місяці, в яких йому виплачувалось, становило 17987,50 грн у грудні 2019 року та 18035,40 грн у січні 2020 року.

Таким чином, дохід за грудень 2019 року та січень 2020 року складає 36022,9 грн (18035,40 грн + 17987,50 грн), відповідно, середньоденна заробітна плата позивача, з врахуванням календарних днів по день відсторонення його від посади, становила 857,68 грн (36022,90 грн : 42).

Представник позивача зазначає, що оскільки Управлінням поліції охорони в Луганській області не було проведено повного розрахунку з ОСОБА_1 , то компенсація середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні вираховується з розрахунку, що 857,68 грн. - середньоденна сума заробітку, помножити на кількість днів затримки розрахунку (з 20.02.2020 по 12.05.2020) 113 днів х 857,68 грн = 96918,75 грн.

Ухвалою суду від 12 серпня 2020 року позовну заяву залишено без руху (арк. спр. 32-33).

Ухвалою від 14 вересня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (арк. спр. 48-49).

Від представника Управління поліції охорони в Луганській області 01 жовтня 2020 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 54-57).

В силу приписів статті 102 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. № 580-VIII позивач, як поліцейський мав право на пенсійне забезпечення та виплату одноразової грошової допомоги після звільнення зі служби в поліції в порядку та на умовах, визначених Законом України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Одноразова грошова допомога передбачена статтею 9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за своєю суттю є соціальною пільгою, гарантованою допомогою пов`язаною із набуттям поліцейським права на пенсійне забезпечення. Тому, на думку відповідача, ця виплата не має нічого спільного як з нормами трудового законодавства, так з грошовим забезпеченням поліцейських, про яке йдеться у статті 94 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію». Тому, є безпідставним прив`язувати вказану виплату як до строків виплати грошового забезпечення, так і до строків розрахунків підприємства з найманим працівником.

Відповідач звертає увагу, що приписи частини четвертої статті 9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою передбачено, що виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні - 2- зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Службою судової охорони, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання. Відповідач вважає, що Управління поліції охорони в Луганській області (код юридичної особи 40109152) не є розпорядником бюджетних коштів, що спрямовуються на виплату одноразової грошової допомоги і тому не має нести відповідальність. Разом з цим, зазначає, що відповідач двічі звертався до позивача з пропозиціями надати реквізити для переказу коштів, які останній залишив без відповіді, що саме і вплинуло на термін здійснення платежу. А, по-друге, зміст наведеної норми вказує, що питання оформлення і здійснення виплати передбачає певний термін для забезпечення відповідного фінансування, що вказує на безпідставність вимог позивача.

Відповідач наполягає на тому, що Управління поліції охорони в Луганській області, що приписами статті 102 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» передбачено виплату одноразової грошової допомоги після звільнення зі служби, але обов`язок щодо сплати такої допомоги покладений на Національну поліцію України, яка не є роботодавцем позивача, а тому не існує правових підстав для застосування по відношенню до Управління поліції охорони в Луганській області (код юридичної-особи 40109152) приписів статті 117 Кодексу законів про працю України.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, суд встановив таке.

Згідно з записами у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 29 січня 1999 року ОСОБА_1 у період з 29 січня 1999 року по 19 лютого 2020 проходив службу в органах внутрішніх справ України, з 07 листопада 2015 року по 19.02.2020 року - в Національній поліції України (арк. спр. 12-13).

Наказом від 19 лютого 2020 року № 14 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням) з 19 лютого 2020 року (арк. спр. 14).

Згідно з випискою по картковому рахунку АТ «Ощадбанк», 12 травня 2020 року позивачу була зарахована одноразова грошова допомога при звільненні у сумі 52356,08 грн (арк. спр. 19).

Наведені обставини сторонами не оспорюються. Спірним у цій справі є стягнення на користь позивача коштів за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до вимог статей 116, 117 КЗпП України.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої, другої статті 94 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580) поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова № 988) та Порядком № 260.

Пунктом 1 постанови КМУ від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 23 Порядку та Умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.

Згідно зі статтею 102 Закону № 580 пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону № 2262 виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейським визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Порядок № 393).

Згідно з пунктом 10 Порядку № 393 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейські, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є відсильною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.

При цьому, суд звертає увагу, що ані Законом України «Про Національну поліцію», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», ані постановами Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» та від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника поліції.

Згідно з частиною шостою статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією з форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-389а13), суд дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин положень Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).

Відповідно до пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Згідно зі статтею 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 КЗпП України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців (частина 1 статті 2 Закону № 108/95-ВР).

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій (частина друга статті 2 Закону № 108/95-ВР).

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частини третя статті 2 Закону № 108/95-ВР).

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Позивача звільнено з поліції - 19.02.2020, остаточний розрахунок належних виплат з позивачем здійснений - 12.05.2020.

Відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати одноразової грошової допомоги поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України, обрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Абзацом третім пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно абзаців першого та третього пункту 2 Постанови № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати (абзаци 1, 3 та 7 пункту 4 розділу 4 Постанови № 100)

Згідно з розрахунковим листом за грудень 2019 року (арк. спр. 69) грошове забезпечення позивача за грудень 2019 року складає всього 17987,50 грн, за січень 2020 року - 18035,40 грн (арк. спр. 69-70).

З вказаних сум грошового забезпечення за грудень 2019 року та січень 2020 року позивачем здійснений розрахунок середньоденної заробітної плати.

Проте суд не погоджується з розрахунком позивача з огляду на включення до розміру грошового забезпечення за два календарні місяці, що передують звільненню, сум виплат, які мають одноразовий характер, та не повинні бути враховані при обчисленні середньої заробітної плати, а саме у грудні 2019 року та січні 2020 року - щомісячна премія та сума індексації.

Так, згідно з вимогами абзаців 1, 3 та 7 пункту 4 розділу 4 Постанови № 100 розмір заробітної плати за останні 2 календарні місяці роботи позивача, що передують звільненню становить 34123,73 грн, із наступного розрахунку. За грудень 2019 року розмір заробітної плати становить 17830,40 грн, за січень 2020 року у розмірі 17872,30 грн.

Середньоденна заробітна плата становить 812,47 грн (34123,73 грн : 42 робочих днів у грудні 2019 року та січні 2020 року).

Кількість днів з наступного дня після звільнення позивача з 20.02.2020 по 12.05.2020 становить 113 календарних днів. Середній заробіток за час затримки розрахунку: 812,47 грн х 113 днів = 91809,11 грн.

При вирішенні даної справи суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування позивачу, з урахуванням постанови судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Частинами першою, другою статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C.G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Згідно з частино першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Враховуючи наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі 821/1083/17.

У справі, що розглядається, суд бере до уваги наявність звернень Управління поліції охорони в Луганській області до ОСОБА_1 від 20.02.2020 № 335/43/32/5/01-2020 та від 06.05.2020 № 825/43/32/5/01-2020 про надання реквізитів для перерахування одноразової грошової допомоги при звільненні (арк. спр. 72-73) та у зв`язку із цим збільшення періоду затримки; обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, а це звернення позивача до суду майже через 3 місяці після виплати грошової допомоги, що штучно збільшувало розмір компенсації за затримку розрахунку; дії відповідача щодо її виплати.

За таких обставин суд вважає за можливе встановити суму компенсації за затримку розрахунку в розмірі 1000,00 грн.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1000,00 грн, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин, з врахуванням вказаних правових позицій Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позивач частково довів позовні вимоги, а суб`єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів правомірності невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому позов задовольняється частково.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною першою статті 135 КАС України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Частиною першою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 7 цієї статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Представником позивача наданий договір від 29.07.2020 № 07/20/02про надання правничої допомоги, розрахунок судових витрат від 30.07.2020 № 01 до договору, акт приймання-передачі наданих послуг від 05.08.2020 № 1 за договором про надання правової допомоги, квитанція про сплату послуг (арк. спр. 7-8, 24-26).

Відповідно до акту від 05.08.2020 вартість послуг складає 5000,00 грн (арк. спр. 25).

За змістом частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час .

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Проте, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у випадку, за наявності заперечень відповідача), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно із приписами частини сьомої статі 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд звертає увагу, що відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу (постанови Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №907/357/16, від 18.12.2018 у справі №910/4881/18).

Клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідачем не подане.

З урахуванням викладеного, за відсутності клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від відповідача, у відповідності до вимог частини 9 статті 139 КАС України, має бути стягнуто на користь позивача 5000,00 грн понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Позивачем в позовній заяві заявлено дві позовні вимоги: одну немайнового та одну майнового характеру при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 1809,99 грн (арк. спр. 38), 840,80 грн - за позовну вимогу немайнового характеру та 969,19 грн за позовну вимогу майнового характеру.

Загальний розмір майнових вимог у даній справі становить 96918,75 грн, позовні вимоги на суму 1000,00 грн підлягають задоволенню, що складає 1,03% (1000,00 грн х 100 : 96918,75 грн). Відповідно розмір судового збору, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління поліції охорони в Луганській області, становить 9,98 грн (1,03% (частка задоволених вимог) від 96918,75 грн).

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов адвоката Христенко Марини Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 (зареєстроване місце мешкання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Управління поліції охорони в Луганській області (місце знаходження: 93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Партизанська, буд. 27, код ЄДРПОУ 40109152) про стягнення компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені задовольнити частково.

Стягнути з Управління поліції охорони в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.02.2020 по 12.05.2020 у сумі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління поліції охорони в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління поліції охорони в Луганській області на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 9 (дев`ять) гривень 98 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Захарова