Рішення № 92645596, 03.11.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2020 року Справа № 280/4054/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання: Стовбур А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158-б; код ЄДРПОУ 20490012),

про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, Управління), в якій позивач просить суд зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з 26 лютого 2020 року з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що у березні 2020 року звернувся до Управління із заявою про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв`язку з досягненням 50 річного віку та наявністю необхідного стажу, однак у призначенні пенсії відмовлено. Підставою для відмови стало те, що на час звернення до Управління позивач не набув віку - 55 років, передбаченого Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) для призначення такої пенсії. З посиланням на рішення Конституційного Суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020, ОСОБА_1 вважає, що право на призначення пільгової пенсії за віком за Списком №2 виникло у неї у зв`язку з досягненням 50 років. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 23 червня 2020 року відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, передбаченому статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

22 липня 2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх.№33542), в якому він зазначає, що порядок призначення пенсій за віком на пільгових умовах визначається положеннями статті 114 Закону №1058-IV, відповідно до якої працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року. Страховий стаж позивача складає 33 роки 6 місяців 23 дні, пільговий стаж за Списком №2 - 15 років 7 місяців 20 днів, однак позивач не досяг необхідного віку для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, а саме 55 років. Таким чином позивач матиме право на призначення пенсії на пільгових умовах після досягнення віку 55 років. Зазначає, що на теперішній час положення статті 114 Закону №1058-IV є чинними та підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Крім того, звертає увагу, що відповідно до положень Закону №1058-IV, норми Закону «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) застосовуються лише в частині визначення права на пенсію за вислугу років. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 22 липня 2020 року вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 12 серпня 2020 року.

12 серпня 2020 року позивач надав відповідь на відзив (вх.№36924), в якому, посилаючись на принцип юридичної визначеності, якість закону, рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 та практику Європейського суду з прав людини, наполягає на задоволенні позову у раніше визначеному обсязі.

Ухвалою суду від 12 серпня 2020 року відкладено підготовче засідання у справі на 1 жовтня 2020 року.

21 серпня 2020 року представник відповідача надала заперечення на відповідь на відзив (вх.№38803), в якому вказала, що норма статті 114 Закону №1058-IV є чинною та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, що і було зроблено управлінням.

Ухвалою суду від 1 жовтня 2020 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 21 жовтня 2020 року.

Ухвалою суду від 21 жовтня 2020 року відкладено розгляд справи на 03 листопада 2020 року.

У судове засідання 03 листопада 2020 року учасники справи не з`явились, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином, подали до суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження (вх.№76138 від 01.10.2020, №52688 від 03.11.2020).

Відповідно до частини 3 статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи, що всі учасники справи подали відповідне клопотання, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних у суду матеріалів.

На підставі наявних у суду матеріалів встановлено такі обставини.

Як вбачається із заяв по суті справи позивач з 05 квітня 2006 року перебуває на обліку в Управлінні як отримувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV.

17 березня 2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Управління із заявою про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв`язку з досягненням 50 річного віку та наявністю необхідного стажу.

Повідомленням №0800-0208-8/12076 від 27.03.2020 відповідач зазначив, що згідно наданої заяви від 17 березня 2020 року відмовлено в переході на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2. Відмова мотивована тим, що ОСОБА_1 не набула віку 55 років, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, після досягнення якого можливо призначити пенсію на пільгових умовах за Списком №2 при наявності страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці. Також у повідомленні зазначено, що згідно наданих документів страховий стаж позивача складає 33 роки 6 місяців 23 дні, пільговий стаж за Списком №2 з урахуванням довідок про фактично відпрацьований час складає 15 років, 7 місяців 20 днів.

Вважаючи вищевказане повідомлення відповідача про відмову у переведенні на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Загальні умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, Законами №1788-XII, №1058-IV.

Згідно з пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону №1788-XII (у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, далі - Закон №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом №213-VIII пункт "б" частини 1 статті 13 Закону №1788-XII викладено, крім іншого, у наступній редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менш 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

50 років - по 31 березня 1965 року включно;

50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року;

51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року;

51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року;

52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року;

52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року;

53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року;

53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року;

54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року;

54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року;

55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Таким чином, раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадають, зокрема, з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року, набувають право на пенсію по досягненню 55 років .

Закон №213-VIII набув чинності з 1 квітня 2015 року.

Згідно з пунктом 2 розділу XV Закону №1058-IV (в редакції чинній з моменту прийняття Закону №1058-IV) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Таким чином після набуття чинності нормами Закону №1058-IV правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII.

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII (далі - Закон №2148-VIII ), який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, та яким текст Закону №1058-IV був доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Крім того, Законом №2148-VIII був викладений у новій редакції пункт 2 розділу XV Закону №1058-IV, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

50 років - по 31 березня 1965 року включно;

50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року;

51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року;

51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року;

52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року;

52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року;

53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року;

53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року;

54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року;

54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року;

55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Отже, з 11 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону України №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону у редакції Закону №2148-VIII.

Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

У подальшому Конституційним Судом України прийнято рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".

Пунктом 1 резолютивної частини названого судового акту визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини названого рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах…».

Проаналізувавши вищенаведене рішення Конституційного Суду України, суд дійшов висновку, що з 23 січня 2020 року існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Відносно позивача правила зазначених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020, та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII.

Суд звертає увагу, що Закони №1788-XII та №1058-IV регулюють одні і ті самі правовідносини, зокрема, щодо правил призначення пенсій на пільгових умовах, у зв`язку з чим пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону №1058-IV як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону №1788-XII підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону №1058-IV.

Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин, суд виходить з принципу верховенство права, відповідно до якого, саме людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у пункті 102 рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви №846/16 та №1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам`ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є «практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі «Броньовський проти Польщі» («Broniowski v. Poland»), заява № 31443/96, пункт 115).

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Суд звертає увагу, що національне законодавство допустило неоднозначне, множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, які звертаються за призначенням пенсії на пільгових умовах за Списком №2, зокрема пункт «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції після прийняття Конституційним Судом рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII.

При цьому суд зауважує, що норми Закону №2148-VIII, якими визначено, що пенсії на пільгових умовах за Списком №1 та №2 призначаються на підставі Закону №1058-IV, були прийняті вже після порушення Конституційним Судом України конституційного провадження «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII», а до цього Закон №1788-XII був спеціальним законом у даних правовідносинах.

Таким чином, у даній справі суд вважає за необхідне застосувати підхід, найбільш сприятливий для осіб, порушення прав яких встановлено рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, зважаючи на загальну людиноцентристську спрямованість діяльності держави.

Як зазначив Конституційний Суд України у пункті 4.4 рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020: «Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами „б"-„г" статті 54 Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність».

Отже, зважаючи на те, що унормування спірних правовідносин Законом №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII, так само, як і Законом №1788-XII у редакції Закону №213-VIII, передбачає поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, зокрема, за Списком №2, зазначене призводить до порушення легітимних очікувань таких осіб та відповідно порушує принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Таким чином суд вважає, що у спірних правовідносинах має бути застосований пункт «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції після прийняття Конституційним Судом рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020, відповідно до якого на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

На момент звернення до пенсійного органу (17 березня 2020 року) із заявою про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла віку у 50 років, мала страховий стаж 33 роки 6 місяців 23 дні, в тому числі пільговий стаж за Списком №2 - 15 років 7 місяців 20 днів, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що станом на 1 квітня 2015 року позивач мала достатній стаж, який необхідний для призначення пенсії за Списком №2.

За таких обставин суд доходить до висновку, що позивач має право на отримання пенсії на пільгових умовах за Списком №2.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відмова відповідача щодо переведення позивача з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, яка викладена відповідачем у повідомленні №0800-0208-8/12076 від 27.03.2020, є протиправною.

При вирішенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, суд виходить з наступного.

Так, як встановлено судом, та не заперечується сторонами, позивач перебуває на обліку в Управлінні та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV, тобто позивачу вже призначено пенсію.

Крім того, судом встановлено, що позивач у спірних правовідносинах звернувся до відповідача саме із заявою про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, а не із заявою про призначення пенсії.

За таких обставин суд доходить до висновку, що для повного захисту порушених прав позивача, на підставі частини 2 статті 9 КАС України, необхідно вийти за межі позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача перевести позивача з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах, оскільки саме вказаний спосіб є належним та ефективним для захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах.

При цьому, суд зазначає, що за положеннями частини 3 статті 45 Закону №1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Таким чином, оскільки, позивач звернувся до відповідача із заявою про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах 17.03.2020, то з урахуванням положень частини 3 статті 45 Закону №1058-IV переведення позивача на інший вид пенсії має відбутися з 17.03.2020.

Щодо позовних вимог в частині проведення індексації і компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII визначаються правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

За змістом статті 1 вказаного Закону визначається, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини 2 статті 42 Закону №1058-ІV для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Абзацом 2 частини 2 статті 46 Закону №1058-ІV визначено, що компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Так, згідно з вимогами статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Отже, з аналізу зазначених норм можна дійти висновку, що вимоги позивача про зобов`язання відповідача призначити пенсію з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів є передчасними, оскільки переведення на інший вид пенсії та перерахунок пенсії наразі не проведені, та відсутні підстави вважати, що при здійсненні перерахунку та виплати пенсії у зв`язку із переходом з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах, така пенсія не буде проіндексована, а також не буде виплачена компенсація втрати частини доходів.

Таким чином, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги частково знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При поданні позову позивач долучив квитанцію №0.0.1698265684.1 від 07 травня 2020 року про оплату судового збору в розмірі 840,80 грн.. Однак в прохальній частині позову просить стягнути з відповідача 847,20 грн. Вирішуючи питання щодо стягнення понесених витрат на оплату судового збору, суд виходить з того, що відповідно до Закону України «Про судовий збір» в даній справі ставка судового збору складає саме 840,80 грн. і така сума сплачена позивачем з відповідним призначенням «оплата судового збору». Позивач та його представник не обґрунтували необхідність стягнення з відповідача витрат на оплату судового збору в розмірі, що перевищує ставку визначену Законом України «Про судовий збір».

У зв`язку із викладеним, суд вважає, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області слід стягнути фактично понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 840,80 грн..

Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити - частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перевести ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 з 17 березня 2020 року та здійснити відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012.

Повне судове рішення складено 03.11.2020.

Суддя М.О. Семененко