Рішення № 92645367, 04.11.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року м. Житомир справа № 240/6563/20

категорія 112030500

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Коростенсько-Лугинський об`єднаний військовий комісаріат про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову йому у призначенні та виплати одноразової грошової допомоги, з урахуванням виплаченої раніше суми одноразової грошової допомоги, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №35 від 05.03.2020 (пункт 18);

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року, як інваліду 2 групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги.

Позивач, свої вимоги аргументує тим, що під час первинного огляду органами МСЕК його визнано особою з інвалідністю 3 групи внаслідок травми, пов`язаної з проходженням військової служби, а 24.10.2016 під час повторного огляду - визнано особою з інвалідністю 3 групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини. У подальшому 25.10.2019 визнано особою з інвалідністю 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, внаслідок чого звернувся із заявою та доданими до неї документами до відповідача про призначення та виплату одноразової грошової допомоги в збільшеному розмірі у зв`язку із встановленням вищої групи інвалідності. Відмічає, що у зв`язку з встановленням 3 групи інвалідності отримав виплату в сумі 217500 грн.

Як вказує позивач, за результатом розгляду його заяви, винесено рішення № 35 від 05.03.2020, п.18 якого йому відмовлено у нарахуванні та виплаті такої допомоги, підставами для якої слугував факт зміни групи інвалідності понад дворічний термін.

Прийняте відповідачем рішення Міністерства оборони України № 35 від 05.03.2020, в частині відмови йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги протиправним, вважає протиправним, оскільки в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VІІІ щодо відсутності права на отримання одноразової грошової допомоги у разі зміни групи інвалідності понад дворічний термін, яка набрала чинності 1 січня 2017 року, на спірні правовідносини не розповсюджується, а тому має право на отримання одноразової допомоги у зв`язку із встановленою 2 групою інвалідності.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 прийнято до провадження позовну заяву та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву.

Вказаною ухвалою також залучено до участі у справі Коростенсько-Лугинський об`єднаний військовий комісаріат, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

07.07.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву №769 від 02.07.2020 (а.с.29-31), в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказав, на відсутність підстав для виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку зміною групи інвалідності понад дворічний термін. Відмітив, що первинний огляд та встановлення позивачу інвалідності відбулися 08.06.2016, тобто тоді, коли обмеження дворічним терміном вже існувало, оскільки були введені з 01.01.2014.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України до 20.04.2016.

У період з 15.01.2015 до 14.03.2015 та з 28.11.2015 до 20.04.2016 позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції (а.с.12, 13).

Під час проходження військової служби позивач отримав травму та захворювання, зокрема віддалені наслідки ЧМТ (02.2015 р.) у вигляді післятравматичного церебрального арахноїдиту з помі рними розладами лікворо-динаміки з явищами внутрішньої гідроцефалії, по мірною вазо-вегетативною дисфункцією. Артеріальна гіпертензія І ст., 1 ст, ризик II. СН І. ФК II. Ангіопатія сітківки обох очей. Післятравматичний стресовий розлад, тривожно-депресивний синдром», що підтверджено свідоцт вом про хворобу №764 від 19.08.2015, госпітальної ВЛК в/ч А 1065, виписними епікризами за 2015-2016 р.р.

У свою чергу, під час первинного огляду органами МСЕК позивача з 08.06.2016 визнано особою з інвалідністю 3 групи внаслідок травми, пов`язаної з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК серія 12 ААА № 514817 від 08.06.2016 (а.с.9).

З 24.10.2016 під час повторного огляду органами МСЕК визнано позивача особою з інвалідністю 3 групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини (а.с.10), у зв`язку із чим позивач отримав одноразову грошову допомогу у сумі 217500 грн.

У подальшому, з 25.10.2019 ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, на підтвердження вказаного в матеріалах справи міститься довідка МСЕК серія 12 ААБ № 549219 від 25.10.2019 (а.с.11), у зв`язку із чим позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги внаслідок встановленням 2 групи інвалідності, у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із захистом Батьківщини.

Проте, пунктом 18 рішення комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - комісія МОУ) №35 від 05.03.2020 позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, у зв`язку із зміною групи інвалідності понад дворічний термін.

Позивач вважає, що рішенням Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги порушено його право на соціальний захист та отримання належної одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності 2 групи, внаслідок захворювання пов`язаного із захистом Батьківщини.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частини п`ятої статті 17 Конституції України обумовлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст.41 Закону № 2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон 2011-XII).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон №2011-XII, а також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Частиною 1 статті 16 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з п.4 ч. 2 ст. 16 зазначеного Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Пунктом «б» частини 1 статті 16-2 визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Положеннями ч. 2 ст.16-3 наведеного Закону передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам.

Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми (ч.4 ст.16-3 Закону№2011-XII ).

В свою чергу, Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975).

Абзацом 2 пункту 3 наведеного Порядку визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктом 11 Порядку №975 передбачені документи, які подаються уповноваженому органу військовослужбовцем, військовозобов`язаним та резервістом, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.

Проаналізувавши зазначені норми, суд дійшов висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги, можливість отримання її доплати, а не самої допомоги, у зв`язку зі встановленням вищої групи інвалідності чи іншої причини інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності, обмежене дворічним строком.

Крім того, слід зауважити, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги.

Як вже зазначалося первинний огляд позивача встановлено 08.06.2016. При цьому, визнано ОСОБА_1 особою з інвалідністю 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини з 25.10.2019.

Отже, позивачу встановлено вищу групу інвалідності (змінено) понад дворічний термін після встановлення первинної інвалідності.

При цьому, як видно із копії витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №35 від 05.03.2020, правовою підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу є застосування відповідачем до спірних правовідносин положень пункту четвертого статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та положень пункту 8 Порядку №975, а тому ключовим правовим питанням у справі є правильність застосування до спірних правовідносин таких норм, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Редакція ч. 4 ст. 16-3 Закону №2011- ХІІ як на час встановлення позивачу ІІІ групи (20.04.2016), так і на час встановлення ІІ групи інвалідності (25.10.2019), передбачала обмеження у виплаті різниці в розмірі одноразової допомоги дворічним терміном з моменту первинного встановлення або інвалідності, або ступеня втрати працездатності.

Так, Закон №2011-ХІІ було доповнено ст.16-3 відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04.07.2012 №5040-VI (далі - Закон №5040-VI), в п.4 якої було визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Вищевказаний Закон набрав чинності з 01.01.2014, тобто на момент встановлення ІІІ групи (20.04.2016) інвалідності, так і на час встановлення ІІ групи інвалідності (25.10.2019) обмеження дворічним терміном вже існували.

Окрім того, посилання позивача на позицію викладену у постанові Верховного Суду у справі №295/3091/17 суд до уваги не приймає, оскільки за обставинами вказаної справи на час первинного встановлення інвалідності - 07.12.2012, тобто на час виникнення у особи права на отримання одноразової допомоги, ст. 16 Закону №2011- ХІІ не містила норми щодо обмеження певним строком виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у випадку встановлення вищої групи інвалідності.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин у справі №295/3091/17 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ ще не діяла.

Крім того, суд звертає увагу, що спір між сторонами в справі №295/3091/17 полягав у тому з якого моменту, а саме: з моменту звільнення чи з моменту встановлення інвалідності у військовослужбовця виникає право на отримання одноразової допомоги.

Таким чином, правовідносини в цих справах є відмінними, від тих, які є предметом розгляду в цій справі, а тому посилання позивача на вказану справу є помилковими.

З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що як станом на 25.10.2019 - час проходження повторного огляду МСЕК, так і станом на 05.03.2020 - час прийняття рішення щодо відмови позивачу у призначенні грошової допомоги, норма, яка слугувала підставою для прийняття такого рішення була чинною.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зауважити, що законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, однак право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Проте, в даному випадку така можливість відсутня, оскільки між встановленням ОСОБА_1 ІІІ групи інвалідності та встановленням ІІ групи інвалідності минуло більше 2-х років.

На момент виникнення спірних правовідносин, строки реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено та чітко регламентовано, а тому позивач не має права на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.

Відтак, рішення відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу є правомірним та правові підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, як інваліду ІІ групи, з урахуванням виплаченої раніше суми одноразової грошової допомоги відсутні.

Разом з тим, згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суду з прав людини у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).

Суд зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

Відтак, оскаржуване рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом засідання комісії прийнято в порядку, у спосіб та в межах наданих законом повноважень.

З огляду на наведене, суд погоджується із доводами відповідача та зазначає, що законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, однак право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Таким чином, підстави для призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини у відповідача відсутні.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, та недоведеність позивачем своїх позовних вимог, у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Коростенсько-Лугинський об`єднаний військовий комісаріат, про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 04.11.2020.

Суддя О.В. Єфіменко