Рішення № 92645338, 05.11.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2020 року м. Житомир справа № 240/2719/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3091 про визнання протиправними дій, зобов`язання провести перерахунок та доплату,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить:

- визнати протиправними дії військової частини А3091 щодо нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено розмір одноразової грошової допомоги при звільненні;

- зобов`язати відповідача провести перерахунок та здійснити доплату в сумі 51788,88 грн належної одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням з військової служби, з врахуванням всіх складових грошового забезпечення за останньою посадою на день звільнення - включення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено розмір одноразової грошової допомоги при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при звільненні йому відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без врахування додаткової щомісячної грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, яка виплачувалася йому під час проходження військової служби у складі грошового забезпечення та передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889. У зв`язку з цим він звертався до відповідача з проханням здійснити доплату одноразової грошової допомоги з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, проте відповіді не отримав. Вважає, що не виплата грошової допомоги при звільненні в повному розмірі є протиправною і такою, що порушує його права.

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Ухвалу суду направлено учасникам справи.

Військовою частиною А 3091, на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження в адміністративній справі, направлено до суду відзив на позов, у якому відповідач просив позовні вимоги залишити без задоволення за безпідставністю. Заперечуючи проти пред`явлених позовних вимог відповідач стверджує, що відповідно до ч.2 ст.15 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Відповідно до п.8 Інструкції від 24.11.2016 №550, виданої на виконання постанови КМУ №889, додаткова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення, зокрема, одноразової допомоги в разі звільнення.

Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними ст.ст. 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.

Встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних силах України, відповідно до витягу із наказу командира військової частини - польова пошта В3231 від 19.07.2016 № 184 та наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 08.06.2016 № 257 позивача звільнено з військової служби у запас та з 19.07.2016 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Позивачу була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

У зв`язку з неврахуванням відповідачем до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889, позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою, в якій просив здійснити перерахунок та доплату одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби.

Проте, відповідь не отримав, перерахунок та доплату одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби, відповідачем проведено не було.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII, гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до Законів України "Про Збройні Сили України", «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Частиною 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Право на одноразову допомогу при звільненні позивач набув у відповідності до статті 15 Закону № 2011-ХІІ, що не заперечується відповідачем.

Спірним питанням є склад грошового забезпечення військовослужбовців, яке повинно включатися при обрахунку розміру цієї допомоги, зокрема включення до її розміру щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.

Суд враховує, що положеннями пункту першого постанови Кабінету Міністрів України №1294 від 07.11.2007 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889" для військовослужбовців, зокрема, Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 пункту 1 цієї постанови, та військовослужбовців строкової військової служби) запроваджений новий вид забезпечення - щомісячна додаткова грошова винагорода у таких розмірах: з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20% місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40% місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60% місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80% місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 (далі - Постанова №889), граничні розміри, порядок та умови виплати цієї винагороди визначаються Міністерством оборони. Міністерством внутрішніх справ та адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме, грошового атестата серії ЗУ № 274936, позивачу виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 60% грошового забезпечення постійно.

Суд також ураховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17, відповідно до правових висновків якої до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

З огляду на те, що перед звільненням додаткова грошова винагорода нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.

Аналіз правового регулювання та обставин справи дозволяє зробити висновок, що відповідачем протиправно не включено до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою №889.

Подібні висновки Верховний Суд сформулював у постановах від 16.05.2019 (справа № 826/11679/17), від 31.07.2019 (справа №826/3398/17), від 08.08.2019 (справа №802/955/17-а), від 19.09.2019 (справа №826/14564/17), від 05.12.2019 (справа №295/5200/18).

Посилання відповідача у відзиві на позов, як на підставу відмови у врахуванні щомісячної додаткової грошової винагороди при проведенні розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, на положення Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 24 жовтня 2016 року N 550, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2016 р. за N 1470/29600, як на нормативно-правовий акт, що визначає розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, суд оцінює критично, позаяк відповідачем не було враховано пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Суд наголошує, що частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 24 березня 2020 року (справа №810/2734/17) та від 14 квітня 2020 року (справа № 820/3719/18).

Наведені у вищезгаданих постановах висновки Верховного Суду, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що бездіяльність відповідача, яка полягає у не проведенні позивачу нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні із врахуванням сум щомісячної додаткової грошової винагороди, є протиправною.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

З огляду на викладене, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Позовні вимоги зобов`язального характеру є похідними від визнання бездіяльності відповідача протиправною.

Застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб`єктом владних повноважень, керуючись повноваженнями, наданими частиною 2 статті 245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину А 3091 провести перерахунок та здійснити доплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням з військової служби ОСОБА_1 , з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889.

Щодо зобов`язання відповідача провести перерахунок та здійснити доплату в сумі 51788,88 грн належної позивачу одноразової грошової допомоги, суд зазначає наступне.

Суд вважає за необхідне зазначити, що нарахування та виплата одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби належить до дискреційних повноважень відповідача.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги в частині зобов`язання нарахування та доплатити позивачу одноразової грошової допомоги в сумі 51788,88 грн.

Частиною 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Беручи до уваги приписи зазначених норм, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірний характер своїх дій щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби без врахуванням у складі грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої допомоги, щомісячної додаткової грошової винагороди.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на викладене, а також ураховуючи обставини даної справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити частково шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не проведенні позивачу нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні із врахуванням сум щомісячної додаткової грошової винагороди, та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку із звільненням з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до положень статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 257 - 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини А3091 (вул. Червона Гора, 1, м.Бердичів, Житомирська область, 13302; код ЄДРПОУ: 24981238) про визнання протиправними дій, зобов`язання провести перерахунок та доплату задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 3091, яка полягає у не проведенні ОСОБА_1 нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні із врахуванням сум щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889.

Зобов`язати Військову частину А 3091 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із звільненням з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Ю. Романченко