Рішення № 92645170, 05.11.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2020 року Справа № 160/10911/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням заробітної плати для обчислення пенсії, всього стажу, зазначеного у трудовій книжці, періоду служби в Радянській Армії, доплатою до пенсії за понаднормативний стаж відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», надбавкою до пенсії як дитині війни, починаючи з дати звернення - 30.06.2017 року та виплачувати на визначений пенсіонером банківській рахунок.

В обґрунтування позову зазначено, що 30.06.2017 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до Лівобережного ОУПФУ в м. Дніпрі (правонаступником якого є ГУ ПФУ в Дніпропетровській області) із заявою про призначення пенсії за віком, у задоволенні якої було відмовлено. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.11.2018 року у справі №804/4840/18 позов ОСОБА_1 задоволено частково, зобов`язано ГУ ПФУ в Дніпропетровській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.06.2017 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду. Рішеннями ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 04.12.2018 року та 26.02.2020 року відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, зазначивши, що відповідно до п.2.9. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особа, яка звертається за пенсією повинна пред`являти паспорт. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не призначення йому пенсії за віком протиправною та просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 05.10.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач суду відзив на позов не надав. На підставі частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, де з 25.05.2003 року перебуває на консульському обліку посольства України в Державі Ізраїль.

До виїзду за кордон ОСОБА_1 був зареєстрований та мешкав за адресою: АДРЕСА_1 .

30.06.2017 року через представника позивач звернувся до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі (правонаступником якого є ГУ ПФУ в Дніпропетровській області) із заявою про призначення пенсії за віком. Проте, відповідач відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.11.2018 року у справі №804/4840/18 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково: визнано протиправним рішення комісії з розгляду питань, пов`язаних з призначенням (перерахунком) та виплатою пенсій відповідно до чинного законодавства України про пенсійне забезпечення Амур-Нижньодніпровського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі від 26.09.2017 року №105, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.06.2017 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

Листом від 04.12.2018 року №940/03.8-15 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повідомило позивача про те, що згідно п.2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особа яка звертається за пенсією повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.01.2019 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про роз`яснення судового рішення у справі №804/4840/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

15.02.2020 року представник позивача звернувся з заявою до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з вимогою про надіслання на адресу представника рішення за наслідком повторно розгляду ОСОБА_1 від 30.06.2017 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням доданих документів та висновків суду.

Листом від 26.02.2020 року № 0400-0308-8/3768 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повідомило позивача про те, що згідно п.2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особа яка звертається за пенсією повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік. Таким чином, для розгляду звернення від 15.02.2020 року у відповідача не має законних підстав, так як за нормами чинного законодавства необхідно надати нову заяву для призначення пенсії та зазначений вище документ до Лівобережного відділу обслуговування громадян в м.Дніпрі управління обслуговування громадян ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Правовідносини сторін, що виникають у сфері пенсійного забезпечення, регулюються нормами Конституції України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення».

Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Таким чином, позивач як громадянин України незалежно від проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення» передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим законом та досягли встановленого цим законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст.46 Конституції України.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

За таких обставин, бездіяльність відповідача щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії є протиправною.

Щодо заявлених позивачем вимог про зобов`язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає про таке.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії (переведення з одного виду пенсії на інший) та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21910427) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Бондар