Рішення № 92645168, 05.11.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2020 року Справа № 160/12368/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, як військовослужбовцю.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області скласти щодо ОСОБА_1 списки за формою згідно з додатком 1 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою КМУ № 45 від 13.02.2008р. за всіма підставами для перерахунку, починаючи з 07.10.2009р. та подати їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок розміру пенсії за вислугу років, як військовослужбовцю ОСОБА_1 , починаючи з 07.10.2009р. на підставі довідок про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії та виплатити пенсію за вислугу років, як військовослужбовцю ОСОБА_1 в повному обсязі з 07.10.2009р. та надалі, з нарахуванням компенсації втрати частини доходу, з проведенням всіх індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру, учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії та виплачувати на визначений пенсіонером банківській рахунок відкритий в АТ КБ «Приватбанк".

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_1 до грудня 1996 року проживав у м. Дніпрі та отримував пенсію за вислугу років, надалі виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв`язку із чим виплату пенсії було припинено. Представником позивача за довіреністю ОСОБА_2 було подано заяву до відповідача про перерахунок та поновлення виплати пенсії за вислугу років з 07.10.2009 року. Проте, листом №0400-0302-8/63324 від 03.08.2020 року відповідачем у поновленні виплати пенсії було відмовлено. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати пенсій за віком, а тому він звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні

04.11.2020 року представником відповідача подано письмовий відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що пенсійна справа позивача до Головного управління в 2007 році не передавалась та у подальшому позивач на обліку в Головному управління не перебував. Також позивачем було пропущено строк звернення до суду.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку. Відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та просить відмовити в їх задоволенні.

Судом встановлено, що до 1996 року ОСОБА_1 , проживав за адресую: АДРЕСА_1 та отримував пенсію за вислугу років, потім виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв`язку із чим виплату пенсії було припинено.

15.07.2020 року представник позивача за довіреністю ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії за вислугу років

Листом №0400-0302-8/63324 від 03.08.2020 року відповідачем у поновленні виплати пенсії було відмовлено. В обґрунтування відмови управлінням зазначено, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (№2262-XII) пенсії, призначені особам, які виїхали на постійне місце, проживання за кордоном не призначаються.

Позивач вважає протиправну бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення пенсії за вислугу років.

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд приходить до наступного.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Судом встановлено, що по досягненню пенсійного віку ОСОБА_1 було призначено пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

З 01.08.1996 року виплата цієї пенсії була припинена у зв`язку із виїздом позивача на постійне місце проживання до Ізраїлю.

Пунктом 2 ч. 1ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV(далі - Закон№1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону України № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року визнано неконституційними положення п.2 ч.1 ст.49 Закону №1058-ІV та другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які втратили силу з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058- ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Водночас, у рішенні ЄСПЛ від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні по справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону №1058-ІV, виникли підстави щодо поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року (справа №523/5348/17).

Судом встановлено, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 08.11.2019 року адміністративну справу № 815/1226/18 у подібних спірних правовідносинах передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду винесла постанову від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 (провадження № 11-1206апп19)

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в даній справі, суд враховує висновки, які зроблені під час розгляду справи № 815/1226/18 (провадження № Провадження №11-1206апп19) та зазначає наступне.

Пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом усього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Пенсія стає «нарахованою» в момент призначення і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни. Водночас нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Велика Палата ВС дійшла висновку, що статті 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

Такий висновок Великої Палати Верховного Суду є застосовним при розгляді подібних справ і щодо статей 122, та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

З метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 8 грудня 2015 року у справі № 21-5653а15, від 12 квітня 2016 року у справі № 462/9427/13-а, від 8 червня 2016 року у справі № 505/2135/14-а та від 11 жовтня 2016 року у справі № 404/4541/15-а, про те, що виниклі спори щодо поновлення виплати раніше призначених пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права - статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2015 року).

З аналізу наведених вище положень чинного законодавства вбачається, що ОСОБА_1 має право на поновлення виплати пенсії саме з 07.10.2009 року.

Разом з цим суд зазначає, що позивач не заявляв вимогу про поновлення виплати пенсії саме з 07.10.2009 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За таких обставин, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, як військовослужбовцю, та поновити виплати пенсії саме з 07.10.2009 року, оскільки це є необхідним для повного захисту права, свобод та законних інтересів позивача.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області скласти щодо ОСОБА_1 списки за формою згідно з додатком 1 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою КМУ № 45 від 13.02.2008р. за всіма підставами для перерахунку, починаючи з 07.10.2009р. та подати їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок розміру пенсії за вислугу років, як військовослужбовцю ОСОБА_1 , починаючи з 07.10.2009р. на підставі довідок про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії та виплатити пенсію за вислугу років, як військовослужбовцю ОСОБА_1 в повному обсязі з 07.10.2009р. та надалі, з нарахуванням компенсації втрати частини доходу, з проведенням всіх індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру, учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії та виплачувати на визначений пенсіонером банківській рахунок відкритий в АТ КБ «Приватбанк", суд виходить з наступного.

Позовні вимоги у цій частині є передчасними та направлені на захист ще не порушеного права, що суперечить ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, так як підлягає судовому захисту лише порушене право позивача.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог ст. 139 КАС України, суд зазначає, що відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору тому розподіл судових витрат в адміністративній справі не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427) про зобов`язання поновити виплати пенсії, шляхом її призначення на загальних підставах - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) С.В. Златін

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Помічник судді Лісна А.М.

Рішення не набрало законної сили станом на 05.11.2020 року

Помічник судді Лісна А.М,