Рішення № 92645096, 04.11.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року Справа № 160/10901/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання протиправною та скасування відповіді на заяву і зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

09.09.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати відповідь Дніпровської міської ради від 27.08.2020р. №В-939/1 про розгляд заяви ОСОБА_1 про подання апеляційної скарги на рішення суду від 28.10.2008р. у справі №2-3068/2008;

- зобов`язати Дніпровську міську раду підготувати та подати апеляційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.10.2008р. у цивільній справі №2-3068/2008.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що з Єдиного державного реєстру судових рішень позивач дізнався про наявність рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.10.2008р. у справі №2-3068/2008 за позовом ОСОБА_1 до Виконкому Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_3, третя особа - КП ДМБТІ про визнання права власності, яким заявлені ОСОБОЮ_2 вимоги задоволено. Зі змісту вказаного рішення суду позивач встановив, що спір у справі №2-3068/2008 стосувався визнання за ОСОБОЮ_2 права власності на нерухоме майно - самочинне будівництво, яке розташоване на комунальній землі міста, у зв`язку із чим це рішення суду порушує права відповідача, як громади та власника всієї комунальної землі, водночас, вказане судове рішення прийняте без участі Дніпропетровської міської ради, яка наділена повноваженнями у сфері вирішення земельних правовідносин, а лише за участі Виконкому Дніпропетровської міської ради, у якого взагалі відсутні повноваження у цій сфері, а, отже, залучення його у якості відповідача є протиправними діями та є недоцільним. У зв`язку із означеними обставинами ОСОБА_1 звернувся до Дніпровської міської ради з заявою, в якій просив підготувати та подати апеляційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.10.2008р. у справі №2-3068/2008, однак, відповідач за результатами розгляду цієї заяви надав відповідь, в якій зазначив, що під час розгляду справи №2-3068/2008 Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради взяв участь у судовому засіданні; рішення у справі було винесено 28.10.2008р., проте виконавчий комітет Дніпровської міської ради позбавлений можливості на процесуальне оскарження цього рішення, оскільки відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів із дня його проголошення і тому строк на подання апеляційної скарги було пропущено. Позивач вважає таку відповідь відповідача протиправною, оскільки при її підготовці та наданні відповідач усунувся від вирішенням проблеми з самочинним будівництвом на комунальній землі міста та не врахував, що строк на апеляційне оскарження може бути поновлений згідно з ч.2 ст.354 ЦПК України, а виконавчий комітет Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 04052092) та Дніпровська міська рада (код ЄДРПОУ 26510514) є різними, окремими незалежними суб`єктами з окремими повноваженнями, що також підтверджується різними кодами ЄДРПОУ, при цьому, міська рада не має прав та повноважень відповідати за правами та обов`язками виконавчого комітету як окремого суб`єкту органу влади. Також позивач зауважував, що відповідач в аналогічних правовідносинах неодноразово звертався до суду з апеляційними скаргами, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень. При цьому, ОСОБА_1 наголошував, що позивач у справі №2-3068/2008 не використав свого права у позасудовому порядку вирішити спір та звернувся до суду, щоб спростити чи уникнути встановленої законодавством досить тривалої в часі та фінансово затратної процедури оформлення прав на це майно. Оскільки набуття права власності регулюється окремими нормами і зазначений вище позов заявлений ОСОБА_1 формально не для визнання, а для набуття права власності, задоволений він бути не міг. Тим самим порушено право ОСОБА_1 як члена громади міста не невстановлений законом порядок визнання права власності на самочинне будівництво та земельну ділянку територіальної громади.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.09.2020р. вказана позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху та позивачеві надано строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду: завіреної належним чином копії документа на підтвердження адміністративної процесуальної дієздатності позивача (паспорту чи іншого документу, що посвідчує особу позивача); належним чином завірених копій документів, що додані до позовної заяви, для відповідача.

29.09.2020р. позивачем на виконання вимог ухвали суду від 14.09.2020р. усунуто вищевказані недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено, звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання цього адміністративного позову до Дніпровської міської ради про визнання протиправною та скасування відповіді на заяву від 27.08.2020р. №В-939/1 і зобов`язання вчинити певні дії; прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/10901/20 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) з 21.10.2020 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

30 жовтня 2020 року на електронну пошту суду, з наступним наданням 02.11.2020р. через канцелярію суду, надійшов відзив Дніпровської міської ради на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що надана на заяву позивача про подання апеляційної скарги на рішення суду від 28.01.2008р. у справі №2/3068/2008 відповідь, оформлена листом від 27.08.2020р. №В-939/1, є цілком вмотивованою та обґрунтованою, оскільки під час розгляду справи №2-3068/2008 Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради взяв участь у судовому засіданні; рішення у цій справі було винесено 28.10.2008р., водночас, виконавчий комітет Дніпровської міської ради позбавлений можливості на процесуальне оскарження цього рішення, оскільки відповідно до статті 354 Цивільного процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів із дня його проголошення, а тому строк на подання апеляційної скарги було пропущено, при цьому, оскільки, на момент розгляду вищезазначеної справи ОСОБА_1 не був стороною в цій справі, тому право ОСОБА_1 , як члена громади міста, при винесенні рішення у справі №2-3068/2008, на думку відповідача, порушено не було. Також відповідач наголошував, що відповідь Дніпровської міської ради від 27.08.2020р. на заяву ОСОБА_1 носить рекомендаційний характер і тому не є актом індивідуальної дії. Зазначене свідчить про відсутність бездіяльності у діях Дніпровської міської ради, а отже про невірно обраний позивачем спосіб захисту.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з п.1 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

Відповідно до ч.2 ст.263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 243, 250, 257, 258, 263 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 17 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровської міської ради з заявою від 02.07.2020р. (вхід. №В-939/1 від 17.07.2020р.), в якій просив підготувати та подати апеляційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.10.2008р. у цивільній справі №2-3068/2008.

В обґрунтування вищезазначеної заяви ОСОБА_1 зазначено, що з Єдиного державного реєстру судових рішень він дізнався про наявність рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.10.2008р. у справі №2-3068/2008 за позовом ОСОБА_1 до Виконкому Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_3, третя особа - КП ДМБТІ про визнання права власності, яким заявлені ОСОБОЮ_2 вимоги задоволено. Зі змісту вказаного рішення суду останнім було встановлено, що спір у справі №2-3068/2008 стосувався визнання за ОСОБОЮ_2 права власності на нерухоме майно - самочинне будівництво, яке розташоване на комунальній землі міста, водночас, вказане судове рішення прийняте без участі Дніпропетровської міської ради, яка наділена повноваженнями у сфері вирішення земельних правовідносин, а лише за участі Виконкому Дніпропетровської міської ради, який є, у свою чергу, окремою юридичною особою, у якої взагалі відсутні повноваження у цій сфері. При цьому, на думку ОСОБА_1 , позивач у справі №2-3068/2008 не використав свого права у позасудовому порядку вирішити спір та звернувся до суду, щоб спростити чи уникнути встановленої законодавством досить тривалої в часі та фінансово затратної процедури оформлення прав на це майно. Оскільки набуття права власності регулюється окремими нормами і зазначений вище позов заявлений ОСОБА_1 формально не для визнання, а для набуття права власності, задоволений він бути не міг. Тим самим, було порушено право ОСОБА_1 , як члена громади міста, на невстановлений законом порядок визнання права власності на самобуд та земельну ділянку територіальної громади.

За результатами розгляду вищезазначеного звернення ОСОБА_1 (вх. №В-393/1 від 17.07.2020 р.) Дніпровська міська ради листом від 27.08.2020 року №В-939/1 «Про розгляд звернення» повідомила останнього, що під час розгляду справи №2-3068/2008 Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради взяв участь у судовому засіданні; рішення у цій справі було винесено 28.10.2008р., водночас, виконавчий комітет Дніпровської міської ради позбавлений можливості на процесуальне оскарження цього рішення, оскільки відповідно до статті 354 Цивільного процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів із дня його проголошення, а тому строк на подання апеляційної скарги було пропущено. Крім того, Дніпровською міською радою було зазначено, що заявник має право самостійно звернутися до суду з відповідною апеляційною скаргою. Для отримання юридичної консультації позивачеві рекомендовано звернутися або до Лівобережного юридичного відділу Комунальної установи «Спеціалізована установа з надання безоплатної первинної правової допомоги у м. Дніпрі» Дніпровської міської ради, або до Правобережного юридичного відділу Комунальної установи «Спеціалізована установа з надання безоплатної первинної правової допомоги у м. Дніпрі» Дніпровської міської ради, або до Третього дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, із зазначенням адрес місцезнаходження означених установ та графіків їх роботи, а також роз`яснено різницю між первинною та вторинною безоплатною правовою допомогою у розумінні приписів ст.7 Закону України «Про безоплатну правову допомогу».

Вважаючи таку відповідь Дніпровської міської ради протиправною та такою, що порушує його право, як члена громади міста не встановлений законом порядок визнання права власності на самочинне будівництво та земельну ділянку територіальної громади, ОСОБА_1 звернувся за захистом своїх прав до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Відповідно до ст.5 Закону України "Про звернення громадян" звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Згідно із ст.7 цього Закону звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Згідно із ст. 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України "Про звернення громадян", звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Законодавець вимагає від суб`єктів розгляду звернень громадян максимальної чіткості, безперечності, визначеності у наданні відповідей.

Як слідує зі змісту заяви ОСОБА_1 від 02.07.2020р. (вхід. №В-939/1 від 17.07.2020р.), останній, звертаючись до відповідача з цією заявою та посилаючись на те, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.10.2008р. у цивільній справі №2-3068/2008 порушено його права, як члена громади міста, на невстановлений законом порядок визнання права власності на самобуд та земельну ділянку територіальної громади, фактично просив про сприяння відповідачем реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів щодо оскарження цього рішення в апеляційному порядку, а також повідомляв про наявні, на його думку, порушення чинного законодавства цим рішенням, які, за його позицією стосуються і відповідача.

Наданою відповідачем відповіддю на вищевказане звернення позивача останньому фактично надано інформацію щодо участі у справі №2-3068/2008 Виконкому Дніпропетровської міської ради, дати ухвалення у цій справі судового рішення та роз`яснено норми чинного законодавства України щодо строків звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою, через сплив яких повідомлено про пропуск строку звернення з апеляційною скаргою безпосередньо у справі №2-3068/2008, а також роз`яснено право ОСОБА_1 самостійно звернутися з відповідною скаргою до апеляційного суду та надано інформацію про установи, в яких позивач може отримати безоплатну первинну та вторинну правову допомогу, та роз`яснено різницю між цими видами правової допомоги.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині щодо визнання протиправною та скасування вищевказаної відповіді Дніпровської міської ради від 27.08.2020р. №В-939/1 про розгляд заяви ОСОБА_1 про подання апеляційної скарги на рішення суду від 28.10.2008р. у справі №2-3068/2008, суд зазначає про таке.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За змістом ч.3 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 53 рішення від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.

ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

За приписами п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до п.18 ч.1 ст.4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п.19 ч.1 ст.4 КАС України).

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Таким чином, право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019р. у справі №9901/351/19, яка враховується судом при розгляду цієї справи відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.

З огляду на наведені вище положення КАС України та загальновідомі ознаки та властивості нормативно-правового й індивідуального актів, суд доходить висновку, що оскаржувана позивачем відповідь Дніпровської міської ради, оформлена листом від 27.08.2020р. №В-939/1 про розгляд заяви ОСОБА_1 про подання апеляційної скарги на рішення суду від 28.10.2008р. у справі №2-3068/2008, не може вважатися актом індивідуальної дії, оскільки вказана відповідь є по суті інформаційною, носить роз`яснювальний та рекомендаційний характер, а, отже, не містить в собі індивідуалізовані приписи, що є результатом застосування норм права, для позивача та не створює для нього права та/чи обов`язки в конкретній життєвій ситуації.

За наведених обставин, оскаржувана відмова не є юридичною формою рішення відповідача і сама по собі не породжує певних правових наслідків для позивача, оскільки не є актом індивідуальної дії.

Водночас, суд зауважує, що для ефективного захисту порушених прав необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між стверджуваним порушенням прав та інтересів особи та обраним нею способом захисту таких прав або інтересів.

Таким чином, позовна вимога у вигляді визнання протиправною та скасування відповіді Дніпровської міської ради від 27.08.2020р. №В-939/1 про розгляд заяви ОСОБА_1 про подання апеляційної скарги на рішення суду від 28.10.2008р. у справі №2-3068/2008 є неналежно обраним способом правового захисту позивача, у зв`язку із чим у задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.

Щодо іншої частини позовних вимог про зобов`язання Дніпровської міської ради підготувати та подати апеляційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.10.2008р. у цивільній справі №2-3068/2008, суд зазначає про таке.

Пунктом 5 частини 1 статті 43 ЦПК України учасникам справи, якими згідно з ч.1 ст.42 цього Кодексу у справах позовного провадження є сторони та треті особи, зокрема, надано право оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.

Право на апеляційне оскарження судових рішень також регламентовано приписами ст.352 ЦПК України, якою встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

З аналізу наведених законодавчих приписів слідує, що апеляційне оскарження судових рішень є саме правом особи і не може бути поставлене їй в обов`язок.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства та здійснюючи перевірку відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не може втручатися в дискреції (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза перевірки.

Під поняттям «дискреційні повноваження» розуміють можливість суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, з-поміж декількох можливих варіантів дій обрати будь-який, який з погляду законодавства є правомірним. Так, в юридичній енциклопедії дискреційні повноваження визначаються як право глави держави, голови уряду, інших посадових осіб органів державної влади діяти за певних умов на власний розсуд у межах закону.

Тобто, дискреційні повноваження як частина владних повноважень органів виконавчої влади (посадових осіб) практично реалізуються у прийнятих нормативних й індивідуальних правових актах, або в конкретних діях і заходах, що здійснюються ними.

Дискреційні повноваження органів виконавчої влади (посадових осіб) обумовлені законом, який «уповноважує їх на нормотворчу й правозастосовну діяльність та закріплює ту чи іншу форму виконавчо-розпорядчої діяльності»

Отже, органи виконавчої влади (посадові особи) здійснюють свою діяльність тільки на підставі наданих їм повноважень і в межах їх компетенції. Не будь-які повноваження органів виконавчої влади (їх посадових осіб) є дискреційними, а тільки ті, що стосуються застосування адміністративного розсуду. Дискреційні повноваження реалізуються лише у рамках закону і права взагалі, коли орган виконавчої влади (посадова особа), застосовуючи адміністративний розсуд, може видавати правові (нормативні та індивідуальні) акти і здійснювати організаційно - розпорядчі дії.

Отже, дискреційні повноваження є частиною повноважень і, відповідно, входять до компетенції органу виконавчої влади (їх посадових осіб).

Суд не може підміняти орган, рішення (дії чи бездіяльність) якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

На підставі вищезазначеного, дискреційні повноваження органів виконавчої влади не передбачають обов`язку узгоджувати свої рішення (дії) з будь-яким іншим суб`єктом.

При цьому, суд зауважує, що Дніпровська міська рада у даному випадку не є органом, якому законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, зокрема, позивача, у розумінні приписів ст.56 ЦПК України, а тому підстави стверджувати про наявність у відповідача обов`язку звернутися з апеляційною скаргою у цивільній справі №2-3068/2008 відсутні.

За наведених обставин, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що у даному випадку підстави для здійснення судових витрат відсутні, оскільки ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено, звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання цього адміністративного позову до Дніпровської міської ради про визнання протиправною та скасування відповіді на заяву від 27.08.2020р. №В-939/1 і зобов`язання вчинити певні дії, а відповідачем не надано доказів понесення ним судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, тому судові витрати відповідно до ст.139 КАС України не розподіляються.

Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514, місцезнаходження: пр. Дмитра Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000) про визнання протиправною та скасування відповіді на заяву і зобов`язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 04.11.2020 року.

Суддя О.М. Турова