Рішення № 92645080, 04.11.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року Справа № 160/4530/20 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , свідоцтво №1174 від 07.10.2003 року) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, буд.17-А, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

ВСТАНОВИВ:

22.04.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому позивач з врахуванням уточнень просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 року №Ф-77108-17/61 в сумі 5508,36 грн.;

- визнати незаконним та скасувати нарахування Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 року згідно вимоги за №Ф-77108-17/61 в сумі 5508,36 грн.

В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначив, що з 07.10.2003 року отримав свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю, а з 23.12.2014 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, при цьому від здійснення адвокатської діяльності доходів не отримує та надає послуги виключно як фізична особа-підприємець. Таким чином, позивач сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізична особа-підприємець, проте, відповідачем винесено оскаржувану вимогу у зв`язку з нарахуванням вищезазначеного внеску як адвокату, що призвело до подвійного оподаткування.

27.04.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було залишено позовну заяву без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали від 27.04.2020 року позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.

Також, позивачем було надано до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даною позовною заявою, в обґрунтування якого вказано, що позивач отримав оскаржувану вимогу - 14.04.2020 року в ході ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, що підтверджується заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.

20.05.2020 року ухвалою суду заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з даною позовною заявою - задоволено та поновлено такий строк, ухвалено відкрити спрощене позовне провадження та призначити розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

18.06.2020 року від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому зазначив, що законом передбачений обов`язок фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску і не залежить від подання чи не подання платником податків відповідно звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом. У зв`язку із зазначеним, оскільки станом на дату формування оскаржуваної вимоги позивач не перебував у стані припинення підприємницької діяльності, зазначена вимога є правомірною позов задоволенню не підлягає.

29.07.2020 року ухвалою суду, з огляду на те, що у відзиві на позов Головне управління ДПС у Дніпропетровській області обмежилося наведенням посилань на норми права і акти, та жодним чином не навів фактичні обставини, які стосуються спірних правовідносин, судом витребувано у Головного управління ДПС у Дніпропетровській області детальний розрахунок недоїмки відповідно до оскаржуваної вимоги, пояснення щодо кожної нарахованої суми (пені, санкції) та належним чином оформлений витяг з інтегрованої картки платника податків за спірний період із розкриттям повної інформації по кожній операції.

08.09.2020 року ухвалою суду повторно витребувано у відповідача вищевказану інформацію, оскільки у встановлений ухвалою суду від 29.07.2020 року строк її надано не було.

25.09.2020 року від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшли витребувані докази та пояснення, в яких останній зокрема зазначив, що позивачу нараховувався єдиний соціальний внесок як фізичній особі-підприємцю та як особі, яка проводить незалежну професійну діяльність адвоката а, також, вказано, що 14.05.2019 року контролюючим органом відносно позивача сформовано іншу, ніж оскаржувану у даній справі, вимогу про сплату боргу (вимоги) з єдиного внеску №77108-17/61У на суму 12995,78 грн.

Суд звертає увагу, що предметом розгляду даної справи є оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 року №Ф-77108-17/61 в сумі 5508,36 грн., при цьому доказів оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 року №77108-17/61У на суму 12995,78 грн. суду не надано.

Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини.

07.10.2003 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1174 та став на облік у податковому органі як самозайнята особа - адвокат.

23.12.2014 року позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку в ГУ ДФС у Дніпропетровській області на спрощеній системі оподаткування як платник єдиного податку за видами діяльності: 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту (основний); 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво; 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н. в. і. у.; 69.10 Діяльність у сфері права; 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 46.13 Діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами. Крім того, позивача взято на облік, як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове держане соціальне страхування.

Також, судом встановлено, що позивач як фізична особа-підприємець подавав до податкового органу звіти за формою Д5 про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, в якому самостійно визначив єдиний внесок:

- 31.01.2018 року - за 2017 рік в розмірі 8448,00 грн.;

- 23.01.2019 року - за 2018 рік в розмірі 9828,72 грн.;

- 29.01.2020 року - за 2018 рік в розмірі 11016,72 грн.

При цьому, позивачем сплачено єдиний соціальний внесок за період з 1 кварталу 2017 року по 3 квартал 2019 року, згідно квитанцій:

- №0.0.746358567.1 від 16.04.2017 року на суму 2150 грн.;

- №0.0.808227054.1 від 17.07.2017 року на суму 2150 грн.;

- №0.0.867629939.1 від 11.10.2017 року на суму 2150 грн.;

- №0.0.942539995.1 від 18.01.2018 року на суму 2150 грн.;

- №0.0.1077208155.1 від 05.07.2018 року на суму 2150 грн.;

- №0.0.1159968951.1 від 16.10.2018 року на суму 2150 грн.;

- №0.0.1238669715.1 від 15.01.2019 року на суму 2150 грн.;

- №0.0.1330922332.1 від 19.04.2019 року на суму 3000 грн.;

- №0.0.JBKLJ7NO2BX204.1 від 23.07.2019 року на суму 4200 грн.;

- №0.0.1497649319.1 від 18.10.2019 року на суму 2800 грн.

06.11.2019 року, в результаті нарахування єдиного внеску, як фізичній особі-підприємцю та як фізичній особі, що проводить незалежну професійну діяльність, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, яке є правонаступником Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, на підставі даних інтегрованої картки платника єдиного внеску, винесено вимогу №Ф-77108-17/61 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску в сумі 5508,36 грн. за період з 1 кварталу 2017 року по 3 квартал 2019 року.

З метою визнання протиправним вказаного нарахування єдиного соціального внеску та скасування відповідної вимоги позивач звернувся до суду із даним позовом.

Крім того, судом встановлено, що позивач звернувся до суду із вказаним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856), при цьому спірну вимогу винесено Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015), від якого до суду надійшов відзив на позов та витребувані документи.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком №1 (п.1 постанови) та реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком №2 (п.2 постанови), зокрема, утворено Головне управління ДПС у Дніпропетровській області та реорганізовано Головне управління ДФС у Дніпропетровській області шляхом його приєднання до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

На виконання п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про реєстрацію 31.07.2019р. Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

На виконання п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537 07.08.2019р. розпочата реорганізація Головного управління ДФС у Дніпропетровській області шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

При цьому 28 серпня 2019 року на Урядовому порталі оприлюднено Розпорядження Уряду від 21.08.2019 року №682-р про початок роботи Державної податкової служби України.

Таким чином, відбулося публічне правонаступництво (передання адміністративної компетенції) від одного суб`єкта владних повноважень (Головного управління ДФС у Дніпропетровській області) до іншого (Головного управління ДПС у Дніпропетровській області), останній з яких набув адміністративну компетенцію попереднього, ставши його правонаступником.

Відповідно до статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про заміну сторони у справі, що розглядається, а саме, відповідача - Головне управління ДФС у Дніпропетровській області його процесуальним правонаступником - Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Основами законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженими Законом України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР, Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905, Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за №1553/26330 (далі - Порядок № 1162), Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування зареєстрованим постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції Українивизначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Частиною першою статті 7 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені особи, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а частиною другою цієї статті встановлено, що перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України за видами.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон Українивід 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 Закону № 2464-VI).

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).

Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (у редакції Закону №77-VIII від 28.12.2014) платниками єдиного внеску є:

- фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що Закон № 2464-VI не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.

Позивач є платником єдиного внеску - фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, тобто є платником єдиного внеску в розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 2464-VI облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 5 Закону № 2464-VI).

Відповідно до статті 5 Закону № 2464-VI та інших нормативно-правових актів розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за № 1553/26330, (далі - Порядок № 1162), який є нормативно-правовим актом у розумінні частини третьої статті 117 Конституції України та джерелом права, яке застосовується судом, відповідно до частини другої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).

Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах, зокрема, 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464(пункт 3 розділу І Порядку № 1162).

Дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 1162).

Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб-підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).

Як свідчать обставини справи, 23.12.2014 року позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на спрощеній системі оподаткування з декількома видами економічної діяльності. Основним видом економічної діяльності позивача є «Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту» за кодом згідно КВЕД 46.19, додатковим видом діяльності позивач є «Діяльність у сфері права» за КВЕД 69.10.

Розділом ІІІ Порядку № 1162 встановлено порядок взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755.

Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 1 розділу ІІІ Порядку №1162).

Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (пункт 2 розділу ІІІ Порядку №1162).

Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 3 розділу ІІІ Порядку №1162).

Аналіз положень цього Порядку свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» Порядок №1162 не передбачає.

Відповідачем не надано доказів того, що позивач після отримання свідоцтва від 07.10.2003 року №1174, на право заняття адвокатською діяльністю, подавав заяву за формою № 1-ЄСВ до контролюючого органу. Натомість відповідач самостійно встановив позивачу як фізичній особі-підприємцю ознаку незалежної професійної діяльності, що не узгоджується з нормами Порядку №1162, якими визначена процедура взяття на облік платників єдиного внеску.

Щодо внесення відомостей про платника єдиного внеску до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.

Державний реєстр створюється для забезпечення, зокрема, ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації (частина перша статті 16 Закону № 2464-VI).

Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 16 Закону № 2464-VI).

Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац другий частини третьої статті 16 Закону № 2464-VI).

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац третій частини першої статті 20 Закону № 2464-VI).

Відомості про фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами (абзац третій частини другої статті 20 Закону № 2464-VI).

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562, затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Положення №10-1), яке відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.

З метою забезпечення обробки інформації в Реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки (пункт 1 розділу ІІІ Положення № 10-1).

Облікова картка відкривається у разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених Законом (пункт 2 розділу ІІІ Положення № 10-1).

До облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Дослідивши форму витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (додаток 8 до Положення № 10-1, пункт 6 розділу V), суд зазначає, що до відомостей, які містить цей витяг, віднесено й відомості щодо статусу застрахованої особи, серед типів якого нормотворець визначає фізичну особу-підприємця і самозайняту особу, під якою мається на увазі особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, що обумовлює висновок про те, що такого статусу застрахованої особи, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, Положення № 10-1 не визначає.

Системний аналіз норм Закону № 2464-VI та Положення № 10-1 дає підстави для висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до ПФУ щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Враховуючи те, що позивач не перебуває на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітність як такий платник, суд доходить висновку про безпідставне встановлення відповідачем позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску.

Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905, зі змінами від 15 травня 2018 року (далі - Порядок № 435), визначає процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до Державної фіскальної служби України, яка є центральним органом виконавчої влади, який реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів.

Пунктом 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 передбачено, що фізичні особи-підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти (додаток 5).

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Положення пункту 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 відсилають до додатка 5 «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску», розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника «фізичної особи-підприємця, яка має ознаку незалежної професійної діяльності» формою звіту не передбачено.

Отже, приписи пункту 16 Порядку № 435 про обов`язок формування та подання звіту фізичною особою-підприємцем, яка має ознаку незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI. Особи, визначені цими пунктами, є окремими платниками єдиного внеску з певними особливостями їх обліку, різною базою нарахування єдиного внеску та порядку його сплати, а тому поєднання нормотворцем двох різних статусів платників єдиного внеску на рівні підзаконного нормативно-правового акта призводить до невідповідності норм Порядку положенням Закону.

Суд констатує наявність колізії між приписами нормативно-правових актів різної юридичної сили - невідповідність між приписами закону та положеннями підзаконного нормативно-правового акта. За правилом колізійного принципу "lex superior derogate legi interior" нормативний акт вищої юридичної сили має пріоритет над нормативним актом нижчої юридичної сили. Отже, потрібно резюмувати, що положення закону за своєю юридичною силою превалюють над нормами підзаконних нормативно-правових актів. Відповідно визначення спеціального «змішаного» правового статусу на рівні підзаконного нормативного-правового акта (Порядку), з огляду на невідповідність положенням закону, є неправомірним, а тому не повинно братися до уваги в аспекті правозастосовної діяльності.

Враховуючи зазначене, суд доходить висновку, що статус фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та, як наслідок, порядок обліку та сплати єдиного внеску такою особою Закон № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не передбачає.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic» №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява №77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)»), серія А, № 30, пункти 48-49; «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), серія А, № 82, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. згадані вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Отже, контролюючий орган, дотримуючись принципів законності та належного врядування як суттєвих елементів принципу верховенства права, повинен був врахувати, що хоча процедура щодо обліку платника єдиного внеску була встановлена нормативно-правовим актом, однак у частині визначення типів (видів) платників єдиного соціального внеску не відповідала Закону № 2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру відповідали принципам належного врядування, оскільки надано перевагу приписам не Закону, а нормативно-правовому акту, нижчому за ієрархією.

Оскільки йшлося про майновий інтерес, то контролюючий орган повинен був діяти у належний спосіб (у цьому випадку з урахуванням приписів Закону № 2464-VI, де не передбачено такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності) та з урахуванням послідовності дій (способів) у частині взяття на облік платника єдиного внеску з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (зміни таких) та застосовувати ті процедури, які б вказували на ясність дій.

Зазначена правова позиція відображена у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 02.09.2019 року по зразковій справі за № 520/3939/19, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року.

Разом з тим, проаналізувавши витяг з облікової картки платника податків відносно позивача, який надано за період з 31.12.2017 по 31.10.2019 року судом встановлено, що відповідачем здійснено нарахування єдиного соціального внеску протягом вказаного періоду на загальну суму 38 479,98 грн.

При цьому, загальна суму сплати позивачем єдиного внеску протягом вказаного періоду, з урахуванням наявної переплати станом на 31.12.2017 року, склала 19975,84 грн.

Таким чином, з урахуванням винесення відповідачем вимоги про сплату боргу (вимоги) з єдиного внеску від 14.05.2019 року №77108-17/61У на суму 12995,78 грн., контролюючим органом винесено оскаржувану у даній справі вимогу №Ф-77108-17/61 У від 06.11.2019 р. у розмірі 5508,36 (38 479,98 - 19975,84 - 12995,78) грн.

При цьому, відповідач здійснив подвійне нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізичний особі підприємцю так і особі, яка проводить незалежну професійну діяльність за період 2017-2018 років.

Разом з тим, у відповідності до положень п.3 ч.1 ст.7 Закону №2464 позивачем подано до контролюючого органу звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за формою Д5 (річна) відповідно до яких позивачем самостійно визначені суми, на які нараховується єдиний внесок та вказано суми до сплати:

- за 2017 рік - у розмірі 8448 грн.;

- за 2018 рік - у розмірі 9828,72 грн.;

- за 1 - 3 квартали 2019 року - у розмірі 8262,54 грн.

Всього 26 539,26 грн.

При цьому, станом на дату формування спірної вимоги Головного управління ДПС України у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-77108-17/61 У від 06.11.2019 р. у розмірі 5508,36 грн. - 31.10.2019 року, відповідно до квитанцій долучених до позову, починаючи з 16.04.2017 року позивачем, сплачено єдиний соціальний внесок на загальну суму 25 050, 00 грн.

На підставі вищевикладеного, з огляду на встановлений судом факт подвійного оподаткування позивача, а також, оскільки спірною вимогою відповідач вимагає від позивача сплатити виключно недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску без врахування штрафів та пені, виходячи з того факту, що за період з 1 кварталу 2017 року по 3 квартал 2019 року сума єдиного соціального внеску, яка підлягала сплаті позивачем складала 26 539,26 грн., а ним за вказаний період сплачено 25 050, 00 грн., суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 року №Ф-77108-17/61 в частині недоїмки у розмірі 4019,10 грн.

У відповідності до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем частково доведено правомірність своїх дій.

Відповідно до частин 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 850 грн., що документально підтверджується квитанцією №0.0.1683781922.1 від 17.02.2020 року.

При цьому, сплаті підлягав судовий збір у розмірі 840,80 грн., з огляду на що, суд зазначає, що відповідно до положень ст..7 Закону України «Про судовий збір» переплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 800 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відповідно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , свідоцтво №1174 від 07.10.2003 року) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, буд.17-А, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 року №Ф-77108-17/61 в частині недоїмки у розмірі 4019,10 грн.

У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 800 грн. (вісімсот гривень).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв