Рішення № 92645008, 23.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2020 року Справа № 804/7066/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіТурлакової Н.В. за участі секретаря судового засіданняЛукомського А.О. за участі: позивача представник відповідача-1 представника відповідача-2 представника відповідача-3 Боровенського Р.Ю. не з`явився не з`явився не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці, Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу в частині звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа: Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці, Національної поліції України, в якому з урахуванням заяви про уточнення від 07.09.2020р. просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ від 18.05.2015 року № 888 о/с «Про особовий склад», в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 , першого заступника начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці - начальника слідчого відділу з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (з постановленням на військовий облік);

- визнати протиправним та скасувати наказ Управління МВС України на Придніпровській залізниці від 26.06.2015 року № 63о/с в частині звільнення ОСОБА_1 , першого заступника начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці - начальника слідчого відділу з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (з постановленням на військовий облік);

- стягнути з Управління МВС України на Придніпровській залізниці середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 18 червня 2015 року і до моменту фактичного поновлення на роботі та зарахувати час вимушеного прогулу до обліку пенсійного стажу ОСОБА_1 , починаючи з 18 червня 2015 року і до моменту фактичного поновлення на роботі;

- зобов`язати Національну поліцію України працевлаштувати ОСОБА_1 на рівнозначну посаду з урахуванням, освіти, досвіду роботи та місцем мешкання на підставі прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».

Відповідно до ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду (головуюча суддя Серьогіна О.В. , судді Турова О.М., Ніколайчук С.В. ) від 09.12.2015р. провадження у справі №804/7066/15 зупинено до вирішення Конституційним судом України конституційного подання 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014р.

Ухвалою суду від 25.03.2016р. дану справу вказаним складом суду прийнято до провадження та ухвалою суду від 30.01.2020р. провадження по справі поновлено та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження.

Ухвалою суду від 30.03.2020р. клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального провадження - задоволено та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 3 Розділ VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 02.04.2020), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.

Ухвалою суду від 13.07.2020р. клопотання позивача задоволено та залучено в якості відповідачів: Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці та Національну поліцію України.

27.07.2020р. ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду ухвалено закрито підготовче провадження та призначено справу №804/7066/15 до судового розгляду по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він відповідно до наказу МВС України від 28.02.2013 року №163о/с був призначений на посаду першого заступника начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці, має спеціальне звання полковника міліції. Наказом МВС України №888 о/с від 18 травня 2015 року згідно з ч.3 ст.1, п.4 ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади» та п. 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ позивача було звільнено з органів внутрішніх справ з постановкою на військовий облік. Вказаний наказ мотивовано тим, що він є особою, на яку розповсюджується дія Закону України «Про очищення влади». Позивач вважає, що наказ МВС України про звільнення його з органів внутрішніх справ прийнято з порушенням норм матеріального права, а отже підлягає скасуванню в частині його звільнення, оскільки прийнятий відповідачем-1 всупереч вимогам ст.62 Конституції України, ч.2 ст.1 Закону України «Про очищення влади», у відповідачів відсутні докази дій з його боку, які визначені в ч.3 ст.1, п.4 ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади». Таким чином, на думку позивача, оскаржуваним наказом № 888 о/с його безпідставно «автоматично» було визнано (без жодного доказу наявності та доведеності його вини) особою, яка своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювала заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і яку необхідно в подальшому не допустити до управління державними справами. Внаслідок таких протиправних дій відповідача-1, який діяв при винесенні оскаржуваного наказу № 888 о/с всупереч вимогам Закону України «Про очищення влади» про застосування при звільненні принципу презумпції невинуватості та індивідуальної відповідальності, діловій репутації позивача завдано непоправної шкоди. Також позивач зазначає, що обіймаючи посаду першого заступника начальника Управління МВС України на Придніпровський залізниці, він не підпадав під критерії здійснення очищення влади, а саме посада, яку він обіймав, не належить до посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), оскільки управління на залізничному транспорті не відносяться до територіальних органів Міністерства. Крім того, у позовній заяві зазначено, що оскаржуваний наказ було винесено під час тимчасової непрацездатності позивача. Крім того, у позовній заяві зазначено, що оскаржуваний наказ було винесено під час тимчасової непрацездатності позивача. Таким чином, позивач вважає, що оскільки наказ відповідача-1 є протиправним, відповідно наказ Управління МВС України на Придніпровській залізниці від 26.06.2015 року № 63о/с в частині звільнення ОСОБА_1 також підлягає скасуванню.

В матеріалах справи наявні письмові заперечення та відзив на позов представника відповідача - МВС України, в яких останній позовні вимоги не визнав та просить суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись в цілому на те, що позивач відповідно до Закону України «Про очищення влади» на протязі 10 днів з моменту набрання чинності вказаним Законом, підлягав люстраційній перевірці в порядку визначеному п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, а отже підлягав звільненню, а тому дії по звільненню останнього з ОВС є правомірними. Також представник відповідача зазначає, що Законом України «Про очищення влади» не передбачається встановлення будь-яких виключень або преференцій для посадових осіб, зазначених в ч.2 ст.3 цього Закону, що давали б їм змогу звільнитися від люстраційної процедури або її відтермінування. Беручи до уваги, те що у період у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року полковник міліції ОСОБА_1 займав посаду першого заступника начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці-начальника слідчого відділу та не був звільнені в цей період із зазначеної посади за власним бажанням, то на підставі вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України та вимог частини 3 статті 1, пункту 4 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» та відповідно до пункту 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ - позивач був звільнений з органів внутрішніх справ.

Відповідачем-2 (Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці) подано до суду відзив на позов в якому зазначено, що ОСОБА_1 з 25.02.2010р. по 22.02.2014р. обіймав сукупно не менше одного року керівну посаду першого заступника керівника територіального органу МВС України. 16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України «Про очищення влади». Звільнення осіб, визначених ч.1 ст.3 Закону України «Про очищення влади» проводиться на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб, без проведення відповідної перевірки. Процедура люстрації, передбачена Законом України «Про очищення влади» поширюється на осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, які у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на посадах керівного складу (керівники або їх заступники) обласних Головних управлінь (Управлінь) МВС України. Ураховуючи викладене, та відповідно до вимог п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» позивач підлягав звільненню зі служби впродовж десяти днів з дня набуття чинності вказаним Законом. На сьогоднішній день норми Закону України «Про очищення влади» не визнані неконституційними, відтак підлягають обов`язковому виконанню. Похідним наказом по УМВС став наказ Управління МВС України на Придніпровській залізниці № 63 о/с від 26.06.2015 року, яким полковника міліції ОСОБА_1 (М-084115), першого заступника начальника УМВС - начальника слідчого відділу звільнено за п. 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів МВС з 24.06.2015. Підстава: наказ МВС України від 18.05.2015 № 888 о/с. Отже УМВС України на Придніпровській залізниці не погоджується з ствердженнями відповідача-1 МВС України про те, що позивач не перебував з ним в трудових відносинах. Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу зазначає, що на даний час відсутні будь-які нормативно-правові акти, які б регламентували умови нарахування та виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Від представника Національної поліції України до суду надано відзив на позов в якому зазначено, що між Національною поліцією України і позивачем відсутні ознаки будь-якого публічно-правового спору, відповідно відсутні і спірні правовідносини, жодних прав та інтересів позивача Національною поліцією України в контексті предмету та підстав позову в частині, що її стосується, Національною поліцією України не порушено і не могло бути порушено, оскільки жодних правовідносин не існувало. Відсутність порушеного права позивача з боку Національної поліції України є підставою для відмови у задоволенні позову в частині, що стосується Національної поліції України. У період з 06.08.2015 по 06.11.2015 позивач не був працівником міліції, оскільки був звільнений з ОВС 18.05.2015 наказом МВС № 888 о/с. Тобто позивач звільнений з ОВС майже за шість місяців до утворення Національної поліції України та системи територіальних органів Національної поліції. На даний час позивач в органах внутрішніх справ не поновлений. Вказана обставина є очевидною, оскільки питання його поновлення лише є предметом спору в цій справі, а отже застосування до нього пункту 9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-УШ є безпідставним, оскільки він його не стосується за колом осіб.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з урахуванням уточнень.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши позивача, дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

ОСОБА_1 з 1995 року проходив службу в органах внутрішніх справ займаючи різні посади та Наказом Міністерства внутрішніх справ України №163 від 28.02.2013р. призначений на посаду першого заступника начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці - начальника слідчого відділу.

Наказом МВС України від 18.05.2015 року № 888 о/с згідно з ч.3 ст.1, п.4 ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади» та відповідно до п.62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, полковника міліції, полковника міліції ОСОБА_1 , першого заступника начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці-начальника слідчого відділу було звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік).

Наказом Управління МВС України на Придніпровській залізниці від 26.06.2015 року №63о/с, згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, на підставі наказу МВС України №888о/с від 18.05.2015р., звільнено полковника міліції ОСОБА_1 , першого заступника начальника УМВС України- начальника слідчого відділу УМВС у запас (з постановленням на військовий облік) з 18.06.2015р.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 13.03.2015р. №98392, відносно ОСОБА_1 , за вказаними пошуковими відомостями в Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» інформація відсутня.

У висновку про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених п.2 ч.5 ст.5 Закону України «Про очищення влади» ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська №12058/3/04-63-17-03-07 від 06.05.2015р. зазначено, що за результатами проведеної перевірки з урахуванням письмових пояснень гр. ОСОБА_1 також встановлено, що вартість майна (майнових прав), вказаного гр. ОСОБА_1 у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за минулий рік, набутого ОСОБА_1 за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади» відповідає наявній податковій інформації про доходи, отримані ОСОБА_1 із законних джерел.

У листі Територіального управління ДСА України в Дніпропетровській області №3925/15 від 14.05.2015р. зазначено, що станом на 14 травня 2015 року за інформаційно-пошуковими реквізитами «прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження» судові рішення за критеріями, встановленими частинами третьою, п`ятою - сьомою статті 3 Закону України «Про очищення влади», стосовно ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні.

Також, в матеріалах справи наявна копія листка непрацездатності АГХ №665457, згідно якого ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 12.05.2015р. по 22.05.2015р.

Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 1, ст. 3, ч. 2 ст. 6, ч.ч. 1 та 2 ст. 8 Конституції України).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ст. 1, ч.ч. 1, 2, 4, 6, 7 ст. 43 Конституції України).

Як зазначив Конституційний Суд України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац 3 пп. 6.1.1 пп. 6.1 п. 6 мотивувальної частини рішення від 29.01.2008 №2-рп/2008).

Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначено Законом України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року N 1682-VII (далі - Закон N 1682-VII).

Частинами 1 та 2 статті 1 Закону № 1682-VII визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.

Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Відповідно до ч. 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

На виконання п.10 ч.1 ст.2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Згідно п. 7 ч. 1 статті 3 цього Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції.

Відповідно до п. 4 ч. 2 статті 3 цього Закону, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.

Стаття 5 Закону України «Про очищення влади» передбачає проведення перевірки наявності заборон за цим законом.

Так, організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка (ч. 4).

Перевірці підлягають:

1) достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону;

2) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі - декларація), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел (ч. 5).

У разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку (ч.12 ст.5 Закону України «Про очищення влади»).

Відповідно до пп. 1 та 2 п. 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682-VII впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону № 1682-VI, у порядку та строки, визначені цим Законом.

Випадки обмеження і звуження змісту і обсягу прав і свобод людини неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України. Так, у рішенні № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) Конституційний Суд України зазначив: звуження змісту і обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняттями змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб їх існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними та загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Отже, з викладених норм Конституції України вбачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

За правилами Загальної декларації з прав людини та ряду інших актів міжнародного права та з наявної сталої практики Європейського суду з прав людини та висновків Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії) вбачається неможливість піддавати особу безпідставному втручанню у його особисте і сімейне життя, заборону безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Статтею 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті 2, і без необґрунтованих обмежень право і можливість: брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального й рівного виборчого права при таємному голосуванні та забезпечують свободу волевиявлення виборців; допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби. Це положення визначає, що всі держави-учасниці зазначеного Пакту незалежно від конституційної структури повинні запровадити таку систему доступу до державної служби, виборів та участі у веденні державних справ, яка ефективно гарантувала б дотримання цього положення.

У пункті "а" частини першої статті 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25 червня 1958 року № 111 передбачено, що термін "дискримінація" охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (надалі - Конвенція), що була ратифікована Законом України 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, вказує в статті 6, що кожен, кого звинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (рішення ЄСПЛ у справі "Матиєк проти Польщі").

У рішенні ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» від 24 лютого 2020 року (остаточне) Суд дійшов того висновку, що Закон України «Про очищення влади» вплинув на заявників у трьох аспектах: їх звільнили з державної служби; до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років, та відомості про осіб заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону «Про очищення влади». Суд вважає, що поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої винагороди. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби, у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці. Відомості про застосування до заявників заходів, передбачених Законом «Про очищення влади», було одразу оприлюднено, ще до того, як було розглянуто їхні позови. Закон «Про очищення влади» не вимагав будь-якого доведення індивідуальної вини, а його оголошена мета полягала в «очищенні» державної служби від осіб, які асоціювалися із «узурпацією влади», підривом основ національної безпеки та оборони і порушеннями прав людини. За таких обставин застосування заходів, передбачених Законом «Про очищення влади», ймовірно було тісно пов`язано із соціальною та професійною стигматизацією, як стверджували заявники. Той факт, що на момент подій поведінка заявників була законною, є аспектом, який також може враховуватися під час оцінки необхідності втручання.

Усталений принцип практики Суду полягає у тому, що люстрація не може застосовуватись для покарання, відплати або помсти. Це також стосується оскаржуваних заходів, передбачених Законом «Про очищення влади». Згідно з твердженнями Верховного Суду та доводами Уряду мета Закону «Про очищення влади» полягала у відновленні довіри до державних установ і захисті демократичної форми правління.

Проте цілком можливо, що зазначені цілі могли бути досягнуті шляхом застосування менш суворих заходів як, наприклад, якщо це можливо, відсторонення заявників від їхніх керівних посад після проведення індивідуальної оцінки та, якщо це можливо, переведення на менш відповідальні посади. Далекосяжний характер застосованих до заявників заходів у поєднанні з доволі гострими формулюваннями, використаними у статті 1 Закону «Про очищення влади» щодо цілей Закону, порушують питання про те, що деякі із цих заходів принаймні частково були вмотивовані помстою тим, хто асоціювався з попередньою владою.

Також, у рішенні по справі «Турек (Turek) проти Словаччини» (люстрація) від 14 лютого 2006 року № 57986/00 Суд постановив, що держава-сторона, яка вводить засоби люстрації, які, на думку Суду, можуть бути втручанням в право на повагу до приватного життя - має забезпечити, щоб особи, піддані такій процедурі, користувалися всіма конвенційними процесуальними гарантіями, що стосуються кожного провадження в зв`язку із застосуванням засобів люстрації.

Якщо держава вживає заходів морального очищення, вона повинна гарантувати, що особи, зачіпаються такими заходами, користуються всіма процесуальними гарантіями відповідно до Конвенції щодо будь-якого судового розгляду, що відноситься до застосування таких заходів (пункт 115 вказаного рішення).

Згідно статті 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 64 проміжного Висновку від 16 грудня 2014 року № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України "Про очищення влади" (Закону "Про люстрацію") Венеціанська комісія констатувала: "Закон "Про люстрацію" не відповідає цим вимогам. За винятком осіб, зазначених у статтях 3.5, 3.6 та 3.7, встановлення індивідуальної провини незалежним органом не вимагається. Заборона доступу до державних функцій, що застосовується до цих осіб, заснована на простому факті обіймання певної посади з подальшою презумпцією винуватості. У той час, як цей підхід може бути прийнятним щодо осіб, що обіймали високі посади в комуністичний період і в деяких найважливіших державних установах, у всіх інших випадках вина має бути доведена на основі індивідуальних вчинків. Якщо сам факт належності до партії, організації або адміністративного органу старого режиму є підставою для заборони обіймати державні посади, то така заборона зводиться до форми колективного та дискримінаційного покарання, яка несумісна з нормами в галузі прав людини. Тому люстрація ризикує стати політичним інструментом для придушення опонентів".

Крім того, Венеціанська комісія зауважила: "Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це" (пункт 62).

Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: "Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій" (підпункт "h" пункту 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії №524/2009 від13.10.2009).

У Висновку Венеціанської комісії від 14-15.12.2012 №694/2012 СDL-АD(2012)028 щодо Закону "Про визначення критерію для обмеження повноважень несення державної служби, доступу до документів та оприлюднення інформації про колабораціонізм із органами державної безпеки" (Закону "Про люстрацію") колишньої Югославської Республіки Македонія Венеціанська комісія констатувала: "...Мета люстрації перш за все полягає в захисті демократії від ремінісценцій тоталітаризму, другорядною метою люстрації, підпорядкованою реалізації першочергової мети, є індивідуальне покарання осіб, які співпрацювали з тоталітарним режимом..." (пункт 16 розділу А).

Згідно пунктів 12, 13 Рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи №1096 "Про заходи щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем", (Dос.7568 від 03.06.1996), люстраційні заходи можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена в кожному конкретному випадку, а особі, яка піддається люстраційній процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду.

Відповідно до пункту "і" Рекомендації ПАРЄ, нікого не може бути піддано люстрації виключно за зв`язок з якоюсь організацією або участь у її діяльності, яка була законною на час такого зв`язку або діяльності (крім випадків, викладених лише у підпункті "h"), або за особисті думки чи переконання.

Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами, 18 травня 2015 року, ОСОБА_1 , наказом № 888 о/с звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік), згідно з частиною 3 статті 1, пунктом 4 частини 2 статті 3 Закону України "Про очищення влади" та відповідно до пункту 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Наказом Управління МВС України на Придніпровській залізниці від 26.06.2015 року №63о/с, згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, на підставі наказу МВС України №888о/с від 18.05.2015р., звільнено полковника міліції ОСОБА_1 , першого заступника начальника УМВС України- начальника слідчого відділу УМВС у запас (з постановленням на військовий облік) з 18.06.2015р.

Проте, суд зазначає, що метою Закону України «Про очищення влади» є недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності та гарантування права на захист.

Тобто, має бути доведено, що відповідна особа причетна до дій, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5 , чи таких, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини тощо. Тоді як недотримання принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів та винесенні наказів про звільнення особи з посади та органів внутрішніх справ вказує на протиправність останніх.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 15 липня 2020 року у справі №813/7910/14, від 13 серпня 2020 року у справі №826/7493/15, від 12 серпня 2020 року у справі №809/3968/14.

Враховуючи мету Закону №1682-VII, на переконання суду, перш ніж застосувати до позивача передбачені у цьому Законі №1682-VII заходи відповідальності, відповідачі зобов`язані були встановити його особисту участь та довести вину у вчинені правопорушень, що сприяли узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини.

Тобто, вина позивача повинна бути доведена відповідачами у встановленому законом порядку та ґрунтуватися на належних та допустимих доказах, здобутих законним шляхом.

Без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону № 1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації).

Під час розгляду справи відповідачами до суду не було надано жодних доказів вчинення конкретно позивачем зазначених вище правопорушень, проведення стосовно нього будь-яких службових розслідувань, не встановлено його особисту участь. Отже, його вина у сприянні узурпації влади не доведена.

Натомість, судом досліджені наявні в матеріалах справи копії листів Територіального управління державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Служби безпеки України, а також висновку Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська головного Управління ДФС у Дніпропетровській області, в яких зазначено, що будь-які відомості щодо ОСОБА_1 відсутні, а у висновку про результати проведення перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» (наданий ДФС) зазначено, що за результатами проведення перевірки з урахуванням письмових пояснень ОСОБА_1 доходи отримані із законних джерел.

Також згідно копії Витягу з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» в якому зазначено, що інформація щодо ОСОБА_1 відсутня.

Застосувавши до позивача міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками, відповідач таким чином порушив норми Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, та діяв не у спосіб, та не з метою, що встановлені Законом.

Системний аналіз положень пункту 8 частини першої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону №1682-VII дає підстави для висновку, що заборони, встановлені частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII, виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб`єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акта.

Також із аналізу цих норм вбачається, що установлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, передбачених статтею 3 цього Закону, або обіймали таку посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади.

Складність правових питань, які постали перед судами першої і апеляційної інстанцій у цій справі та з якими національна правова система стикнулася вперше, потребувала висновків Конституційного Суду України, зокрема, в частині суперечності норм вказаного Закону приписам статті 61 Конституції України щодо індивідуалізації юридичної відповідальності.

Питання конституційності положень Закону у їх взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682-VII на відповідність положенням статті 38, частини другої статті 61, частини першої статті 62 Конституції України вирішуються Конституційним Судом України.

На розгляді Великої Палати Конституційного Суду України тривалий час перебуває справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України «Про очищення влади», 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п?ятої статті 5, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього закону.

На момент розгляду даної справи рішення Конституційним Судом України за наслідками розгляду вказаного конституційного провадження не ухвалено.

Водночас Верховний Суд у рішенні від 18 вересня 2018 року у справі № 800/186/17 висловив правовий висновок про те, що люстрація як законодавче обмеження за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв`язку з цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані гарантії, за висновком Суду, не поширюються на правовідносини, які не пов`язані з настанням юридичної відповідальності осіб.

Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 800/186/17.

Крім іншого, у справі № 800/186/17 Верховний Суд указав на політичний характер люстраційних заходів. Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов?язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об?єктивні вимоги до неї).

Як підсумок у справі № 800/186/17 Верховний Суд вказав на те, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.

Крім того, щодо доводів позивача про те, що обіймаючи посаду першого заступника начальника Управління МВС України на Придніпровський залізниці, він не підпадав під критерії здійснення очищення влади, а саме посада, яку він обіймав, не належить до посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерств і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України. Територіальні органи міністерства можуть утворюватись, ліквідовуватись, реорганізовуватись міністром як структурні підрозділи апарату міністерству, що не мають статусу юридичної особи, за погодженням із Кабінетом Міністрів України. Територіальні органи міністерства утворюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про міністерство, затвердженим Кабінетом міністрів України.

Більш детально зазначений термін викладений у Типовому положенні про територіальні органи міністерства ті іншого центрального органу виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №563. Відповідно до п. 1 Типового положення територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади (далі територіальні органи) можуть утворюватись в Автономній республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (АРК) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно - територіальних одиниць) територіальні органи, якщо це передбачено положенням про міністерство та інший центральний орган виконавчої влади. Територіальні органи підпорядковані відповідному міністерству, іншому центральному органу виконавчої влади, а територіальні органи нижчого рівня також територіальним органам вищого рівня.

Разом з тим, відповідно до підп. 5 п. 4 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2014 року №401, Міністерство, відповідно до покладених на нього завдань, організовує діяльність головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, на транспорті, районних, районах у містах, міських управлінь (відділів), лінійних управлінь (відділів) і внутрішніх військ МВС України та здійснює управління ними.

Відповідно до Положення про Міністерство внутрішніх справ України, що затверджене Указом Президента України від 06.04.2011 року №383/2011, МВС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління, управління МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті. У свою чергу Положенням про Управління МВС України на Придніпровській залізниці, що затверджене наказом МВС від 11.07.2009 року № 306, визначено, що Управління МВС України на Придніпровській залізниці є органом Міністерства внутрішніх справ України на транспорті, який утворюється МВС і йому підпорядковується.

Таким чином, відсутність територіальної ознаки та конкретних адміністративно - територіальних меж, на яких виконуються функції та завдання міліції не дає змоги віднести управління на залізничному транспорті до територіальних органів Міністерства.

Крім того, як зазначив позивач, останнього було звільнено з посади у період перебування його на стаціонарному лікуванні з 12.05.2015 по 22.05.2015, що підтверджується відповідним листом непрацездатності АГХ №665457.

При цьому, відповідно до пункту 11 частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відтак, наведене свідчить про те, що приймаючи оскаржуваний наказ, відповідач-1 діяв всупереч вимогам трудового законодавства, чим порушив приписи статті 40 Кодексу законів про працю України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ Міністерства внутрішніх справ від 18.05.2015 року № 888 о/с «Про особовий склад», в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 та похідний від нього наказ Управління МВС України на Придніпровській залізниці від 26.06.2015 року № 63о/с в частині звільнення ОСОБА_1 не відповідають критеріям правомірності, наведеним у ч.2 ст.2 КАС України, зокрема, винесені непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції, та як наслідок підлягають визнанню протиправними і скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Національної поліції України працевлаштувати ОСОБА_1 на рівнозначну посаду з урахуванням, освіти, досвіду роботи та місцем мешкання на підставі прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», суд вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За постановою Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 91 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно із ч.ч. 1, 5 ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до частини 2 статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Крім того, згідно із ч.9. ст.36 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації є датою державної реєстрації припинення юридичної особи.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідач - Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці перебуває в стані припинення, проте на момент розгляду справи в суді запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення юридичної особи Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці не внесено.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а, отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

З аналізу наведеної норми, судом встановлено, що у разі встановлення незаконного звільнення, суд обмежений правами щодо поновлення такого працівника на посаді, а саме суд може поновити таку особу лише на роботі, з якої працівника було звільнено.

Судом встановлено, що на момент незаконного звільнення ОСОБА_1 обіймав посаду першого заступника начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці - начальника слідчого відділу.

Відтак, з урахуванням вимог частини першої статті 235 КЗпП України, позивач має бути поновлений судом на посаді першого заступника начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці - начальника слідчого відділу.

Суд, також, зазначає, що з огляду на особливості прийняття на службу до поліції осіб, які раніше проходили службу в міліції, застосування вказаного способу захисту порушених прав позивача (на відміну від загального - у формі поновлення її на попередній посаді) фактично виключає можливість розгляду Національною поліцією рапорту про прийняття його на службу відповідно до пункту 9 Розділу XI Закону № 580-VІІІ, адже позивач буде вважатися таким, що не працює в органах внутрішніх справ.

Аналогічна правова позиція була викладена в постановах Верховного Суду 13 березня 2019 року у справі №805/84/16-а, від 17 липня 2019 року у справі №823/5365/15, від 31 березня 2020 року у справі №266/4208/16-а.

Відтак, виходячи з встановлених обставин та правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.06.2020 року по справі №804/4143/16, суд робить висновок, що позивач має бути поновлений судом на посаді першого заступника начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці - начальника слідчого відділу.

При цьому, Наказом МВС України від 11.07.2009 року № 306 «Про затвердження положень про управління Міністерства внутрішніх справ України на залізницях» п.1.4 були затверджені Положення про УМВС України на Придніпровській залізниці. Відповідно до п. 1 Управління МВС України на Придніпровській залізниці є органом Міністерства внутрішніх справ України на транспорті, який утворюється МВС і йому підпорядковується.

Спірний наказ виданий саме Міністерство внутрішніх справ України, оскільки згідно з наказом МВС України від 30.06.2011 року № 378 «Про затвердження номенклатури посад щодо призначення, переміщення, звільнення осіб рядового і начальницького складу та працівників органів внутрішніх справ» (зі змінами), першого заступника начальника УМВС - начальника слідчого відділу Управління МВС України на Придніпровській залізниці відноситься до переліку посад керівного складу Міністерства внутрішніх справ України, на які працівники призначаються і з яких звільняються наказами Міністра внутрішніх справ України.

Таким чином, поновлення позивача на вказаній вище посаді повинно бути забезпечено як Управлінням МВС України на Придніпровській залізниці, так і МВС України.

Разом з тим, щодо позовних вимог в частині зобов`язання зарахувати час вимушеного прогулу до обліку пенсійного стажу ОСОБА_1 , починаючи з 18 червня 2015 року і до моменту фактичного поновлення на роботі суд зазначає, що під час виконання даного рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, Пенсійний фонд зобов`язаний буде зарахувати час вимушеного прогулу до обліку пенсійного стажу, проте доказів не вчинення таких дій, станом на момент розгляду справи позивачем не надано та матеріали справи не містять, а також вказана особа не є стороною у справі, у зв`язку з чим, такі вимоги заявлені передчасно та не можуть бути задоволені.

Суд зазначає, що порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Захист прав на майбутнє не відповідає завданню та меті адміністративного судочинства, які визначені ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, позовні вимоги слід задовольнити частково.

Згідно із правовим висновком, зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14 січня 2014 року у справі № 21-395а13: суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Відповідно до частини першої та другої статті 235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оскільки позивач проходив службу в органах внутрішніх справ в Управлінні МВС України на Придніпровській залізниці, та заробітну плату (грошове забезпечення) йому виплачувало саме Управління, тому стягувати середній заробіток за час вимушеного прогулу належить з УМВС України на Придніпровській залізниці як з роботодавця позивача.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку № 100, у випадках вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу IV Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного число робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

На виконання усної ухвали суду від 10.09.2020р., Управління МВС України на Придніпровській залізниці надало довідку №197-18.09.2020 про грошове забезпечення першого заступника начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці - начальника слідчого відділу ОСОБА_1 у квітні-травні 2015 року.

У вказаній Довідці зазначено:

1) Середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 після утримання податку на доходи фізичних осіб, нарахування компенсації податку та утримання військового збору 1,5% складає 8962,89 грн (з розрахунку: 9099,38 грн - 1637,89 грн (18% податок на доходи фізичних осіб) + 1637,89 грн (компенсація податку на доходи фізичних осіб) - 136,49 грн {1,5% військовий збір);

2) Середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 після утримання податку на доходи фізичних осіб, нарахування компенсації податку та утримання військового збору 1,5% складає 293,86 грн (з розрахунку: 298,34 грн - 53,70 грн (18% податок на доходи фізичних осіб) + 53,70 грн (компенсація податку на доходи фізичних осіб) - 4,48 грн (1,5% військовий збір).

Суд звертає увагу, що сторонами під час розгляду даної адміністративної справи не було заперечено обставин здійснення виплат позивачу вказаних сум та/або можливості їх використання для обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача.

Таким чином, середньоденний заробіток позивача 293,86грн., слід помножити на 1200 робочих днів (з 18.06.2015р. по 23.09.2020 р.) вимушеного прогулу, що дорівнює 387895,20 грн., які підлягають стягненню з Управління МВС України на Придніпровській залізниці.

Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці, Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу в частині звільнення та поновлення на роботі, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 18.05.2015 року № 888 о/с «Про особовий склад», в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 , першого заступника начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці - начальника слідчого відділу з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (з постановленням на військовий облік).

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці від 26.06.2015 року № 63о/с в частині звільнення ОСОБА_1 , першого заступника начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці - начальника слідчого відділу з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (з постановленням на військовий облік).

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України та Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці поновити ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ на посаді першого заступника начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці - начальника слідчого відділу з 18 червня 2015 року.

Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 18.06.2015 по 23.09.2020 в сумі 387895,20 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення в частині поновлення полковника міліції ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць, підлягає до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Турлакова