Рішення № 92635067, 19.10.2020, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

19.10.2020 Єдиний унікальний номер 205/1861/20

Єдиний унікальний номер 205/1861/20

Провадження № 2/205/1418/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2020 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

ВСТАНОВИВ:

10 березня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» поштою направив позов до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який надійшов до суду 11 березня 2020 року.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач у своєму позові, відповіді на відзив та письмових поясненнях посилався на те, що 25 жовтня 2005 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 2 850 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту, який згодом було змінено, на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг складає між ним та банком договір. Можливість зміни умов договору передбачена Постановою НБУ № 705 від 05 листопада 2014 року. Разом з тим, відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконав, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 30 листопада 2019 року склав 15 792 гривні 92 коп. Розрахунок заборгованості, наданий банком, відображено та враховано фінансові зобов`язання боржника за умовами договору, а також здійснених боржником платежів. Як належний доказ позивачем надається виписка по рахунку. Строк позовної давності було погоджено сторонами, при цьому відповідач користувався грошовими коштами і виконував свої зобов`язання з їх часткового повернення банкові, тому посилання відповідача на пропуск АТ КБ «ПриватБанк» строку позовної давності є помилковим. Клієнт відповідно до умов кредитного договору отримав дві платіжні картки, остання з яких мала строк дії до листопада 2011 року. 16 вересня 2011 року відповідач пройшов повторну ідентифікацію та підписав нову анкету-заяву і позивачем було здійснено перевипуск карток. При цьому, під перевипуском карти розуміють випуск та приєднання карти з новим строком дії до раніше відкритого карткового рахунку, тому сума заборгованості за кредитним лімітом буде відображатися та враховуватися на перевипущеній карті. Позивач у своєму позові просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором у сумі 15 792 гривень 92 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 2 843 гривень 32 коп., заборгованості за відсотками у розмірі 11 721 гривні 37 коп., штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 гривень 00 коп., штрафу (процентна складова) у розмірі 728 гривень 23 коп., а також судовий збір у розмірі 2 102 гривень. У своїй заяві до суду представник позивача просив, справу розглядати за його відсутності, ухваливши рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки судові не повідомив, у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що 25 жовтня 2005 року між ним та банком дійсно було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків у розмірі 3 % на місяць на суму залишку. Кредитні кошти відповідачем було повернуто. Сам договір складався із анкети-заяви та Умов надання банківських послуг, а кредитний ліміт було встановлено у розмірі 10 000 гривень, який у встановленому законом порядку не змінювався. Умов та правил надання банківських послуг не було додано до кредитного договору від 25 жовтня 2005 року, доказів, які дають підстави встановити, що він існував, позивачем надано не було. Електронної сторінки, на яку банк посилається, обґрунтовуючи свої вимоги, не існує. Позивачем невірно вирахувано штраф (відсоткова складова), не зазначено актуальний розмір заборгованості, оскільки розрахунок складено станом на 30 листопада 2019 року, а з позовом АТ КБ «ПриватБанк» звернувся 10 березня 2020 року. Підписана ним анкета-заява від 16 вересня 2011 року не є підставою позовних вимог, вона не містить жодного посилання, що зазначений договір має відношення до кредитного договору б/н, укладеного 25 жовтня 2005 року. Сама анкета-заява від 16 вересня 2011 року є заявою про отримання картки для виплати заробітної плати. Таким чином вона не є належним доказом. Виписка по рахунку за період з 25 жовтня 2005 року по 18 травня 2020 року не є доказом позовних вимог, оскільки у ній зазначені неточні дані: дати операцій, номери карток. Ознайомитися і погодитися з Умовами та правилами від 06 березня 2010 року відповідач при укладанні кредитного договору від 25 жовтня 2010 року не міг фізично, оскільки їх не існувало. Також вважає посилання позивача на Постанову НБУ № 705 від 05 листопада 2014 року неправомірною, якою банкові надано право вносити зміни до правил користування електронним платіжними засобами, не може бути застосовано до договору від 25 жовтня 2005 року. Вважає, що банком не надано належних доказів наявності у відповідача перед АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості. Просив застосувати строк позовної давності, який сплив на момент звернення позивача до суду з позовом; відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи, що учасники справи та їх представники у судове засідання не з`явилися, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що 25 жовтня 2005 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір шляхом отримання кредитного ліміту на платіжну карту та сплату відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 3 % на місяць на суму залишку заборгованості, про що свідчить його особистий підпис (а.с. 14). Даний договір був укладений шляхом підписання анкети-заяви клієнта на оформлення кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідно до умов договору, відповідачеві було відкрито картковий рахунок в національній валюті України та встановлено ліміт кредитування у розмірі 10 000 гривень, який згодом було змінено (а.с. 172).

16 вересня 2011 року було укладено договір б/н, за умовами якого ОСОБА_1 виявив бажання отримати карту для виплати заробітної плати (а.с. 125).

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідачем порушуються взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту, внаслідок чого станом на 30 листопада 2019 року відповідно до розрахунку, наданого позивачем, виникла заборгованість у розмірі 15 792 гривень 92 коп. (а.с. 9-13).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит, будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У заяві від 25 жовтня 2005 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

В обґрунтуванні цих позовних вимог банк зазначає, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 25 жовтня 2005 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані банком на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років, та інші умови.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, що саме ці умови з Витягу з Тарифів та Витягу з Умов розумів ОСОБА_1 , ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання ОСОБА_1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Також суд зауважує, що кредитний договір б/н від 25 жовтня 2005 року було укладено сторонами раніше, ніж банком розроблені Умови та правила надання банківських послуг від 06 березня 2010 року, що розміщені на офіційному сайті банку (www.privatbank.ua), оскільки на момент укладення сторонами договору, зазначених Умов та правил не існувало.

Роздруківка із сайту банку належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Тобто в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої – договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті банку (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (25 жовтня 2005 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (10 березня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 14-131цс19 Верховного Суду викладена аналогічна правова позиція про неможливість застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті банку (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період – з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом , тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, надані банком Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ОСОБА_1 і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Тому позовні вимоги підлягають задоволенню у частині стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» за договором № б/н від 25 жовтня 2005 року заборгованості по тілу кредиту у розмірі 2 843 гривень 32 коп. і відсотків за користування кредитом у розмірі 11 721 гривні 37 коп., що разом становить 14 564 гривні 69 коп.

Щодо посилань позивача, що ОСОБА_1 , ознайомився з Умовами та правилами надання банківських послуг при укладенні кредитного договору б/н від 16 вересня 2011 року, судом не приймається даний факт до уваги, оскільки сама анкета-заява від 16 вересня 2011 року, підписана відповідачем, не містить даних, що зазначений договір було укладено з метою надання позичальникові кредитних коштів, та зазначено про випуск заробітної картки (а.с. 125). Відомостей про кредитний ліміт, відсотки або ж неустойку зазначений договір не містить.

З приводу заявленого відповідачем застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» строк на звернення до суду з позовною заяву пропущено не було, оскільки з виписки про рух коштів по картці ОСОБА_1 вбачається, що 01 жовтня 2017 року відбулося поповнення карткового рахунку на суму 495 грн. (а.с. 35).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, саме, судовий збір.

Суд стягує з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 938 гривень 53 коп. (14 564 гривні 69 коп. х 2 102 гривні : 15 792 гривні 92 коп. = 1 938 гривень 53 коп.).

Таким чином, загальна сума, яку належить стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк», складає 16 503 гривні 22 коп. (14 564 гривні 69 коп. + 1 938 гривень 53 коп. = 16 503 гривні 22 коп.).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 525, 526, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 625, ч. 1 ст. 1054 ЦК України п. 2 ч. 2 ст. 141, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 259, 263-265, ч. 4 ст. 268, ч. 1 ст. 280, ст. ст. 281, 282 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) заборгованість за договором № б/н від 25 жовтня 2005 року по тілу кредиту у розмірі 2 843 (дві тисячі вісімсот сорок три) гривень 32 коп., відсотків за користування кредитом у розмірі 11 721 (одинадцять тисяч сімсот двадцять одна) гривні 37 коп, а також судовий збір у розмірі 1 938 (одна тисяча дев`ятсот тридцять вісім) гривень 53 коп., а всього 16 503 (шістнадцять тисяч п`ятсот три) гривні 22 коп.

У задоволені інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: