Ухвала суду № 92631989, 11.08.2020, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/8106/20

провадження № 4-с/753/160/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" серпня 2020 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т.О.

секретар судового засідання Москаленко А.П.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

особа, рішення якої оскаржуються - головний державний виконавець Золотоніського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Щербатюк Людмила Олександрівна,

заінтересована особа (стягувач) - Кредитна спілка «Центр фінансових послуг»,

розглянув в судовому засіданні в м. Києві скаргу боржника ОСОБА_1 на рішення державного виконавця у виконавчому провадженні № 52470560,

В С Т А Н О В И В:

20.05.2020 боржник ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , заявник, боржник) звернулася до суду зі скаргою на постанову головного державного виконавця Золотоніського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Щербатюк Людмили Олександрівни (далі - головний державний виконавець Золотоніського МВ ДВС Щербатюк Л.О.) від 26.12.2019 про арешт коштів боржника.

На обґрунтування скарги вказала, що в провадженні головного державного виконавця Золотоніського МВ ДВС Щербатюк Л.О. перебуває виконавче провадження щодо стягнення з неї грошових коштів. В рамках даного виконавчого провадження згідно постанови державного виконавця від 22.11.2019 звернено стягнення на усі її доходи, у тому числі на пенсію в розмірі 20%, що відповідає чинному законодавству та не оскаржується. Поряд з цим вона отримує пенсію через банківську установу і спеціально відкритий для пенсійних виплат рахунок. Банк перестав взагалі виплачувати пенсію та пояснив, що на рахунок державним виконавцем накладено арешт. Звернувшись 03.02.2020 до державного виконавця особисто, заявник виявила постанову державного виконавця від 26.12.2019 про арешт коштів боржника, копія якої їй не надсилалась.

Зазначену постанову заявник вважає незаконною посилаючись на те, що відповідно до положень статей 69, 70 Закону України «Про виконавче провадження» з пенсії може бути відраховано не більше як 20% її розміру, та просить її скасувати в частині накладення арешту на грошові кошти, що надходять від органів Пенсійного фонду України як пенсійні виплати.

Ухвалою від 04.06.2020 суд поновив заявнику строк на подання скарги, відкрив провадження у справі та призначив справу до судового розгляду на 11.08.2020.

В судове засідання боржник не з`явилася, подала заяву про розгляд скарги за її відсутності.

Від головного державного виконавця Золотоніського МВ ДВС Щербатюк Л.О. теж надійшла заява про розгляд скарги за її відсутності. У заяві державний виконавець зазначила, що не заперечує проти зняття арешту в частині коштів, що надходять від органів Пенсійного фонду України як пенсійні виплати.

Стягувач свого представника до суду не направив, відзиву на скаргу не подав.

З огляду на нез`явлення учасників справи суд розглянув скаргу без фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши матеріали скарги, суд встановив такі обставини.

У Золотоніському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на виконанні перебуває виконавче провадження № 52470560 з виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28.09.2009 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Центр фінансових послуг» заборгованості за кредитним договором в розмірі 156 466,10 грн.

Боржником у даному виконавчому провадженні є ОСОБА_1 .

Постановою державного виконавця від 22.11.2019 звернено стягнення на доходи боржника шляхом відрахування 20% з отримуваної боржником пенсії щомісячно до виплати загальної суми боргу в розмірі 172 262,71 грн.

26.12.2019 державний виконавець виніс постанову про арешт коштів боржника, що містяться на відкритих рахунках, а також коштів на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Даючи оцінку доводам скарги про неправомірність оскаржуваної постанови, суд виходить з такого.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (статті 124, 129 Конституції України, стаття 18 ЦПК України).

Конституційний принцип обов`язковості виконання рішення суду реалізується, зокрема, на стадії виконавчого провадження, яке являється завершальною стадією судового провадження, спрямованою на реальне поновлення порушених прав.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі по тексту - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписом статті 2 цього Закону засадами виконавчого провадження є верховенство права; обов`язковість виконання рішень; законність; диспозитивність; справедливість; неупередженість та об`єктивність; гласність та відкритість виконавчого провадження; розумність строків виконавчого провадження; співмірність заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Статтею 10 Закону № 1404-VIII визначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 18 Закону № 1404-VIII зобов`язує виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом.

За приписами статті 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

За положеннями частини другої цієї норми забороняється звернення стягнення та накладення арешту, зокрема, на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

За нормою статті 56Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Порядок зняття арешту з майна (коштів) боржника регламентований статтею 59 Закону № 1404-VIII.

Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, зокрема, отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішеннярегламентований нормами розділу VII ЦПК України (Судовий контроль за виконанням судових рішень).

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Стаття 451 цього Кодексу визначає, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

У цивільному судочинстві діє правило, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12, 81 ЦПК України).

За загальним принципом цивільного судочинства по відношенню до оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавця, захисту підлягає лише порушене право (статті 15, 16 ЦК України, статті 2, 4, 447 ЦПК України).

Зі скаргою до суду звернулась боржник ОСОБА_1 , а тому саме вона повинна обґрунтувати та довести неправомірність оскаржуваного рішення державного виконавця та порушення даним рішенням її прав чи свобод.

На обґрунтування вимог скарги ОСОБА_1 посилається на те, що державним виконавцем накладено арешт на спеціально відкритий для пенсійних виплат рахунок, у зв`язку з чим їй взагалі не виплачується пенсія, проте жодних доказів на підтвердження цієї обставини нею не надано.

Однак навіть якщо прийняти до уваги ствердження боржника про те, що банківська установа всупереч вимог закону арештувала усі кошти, що знаходяться на спеціально відкритому для пенсійних виплат рахунку, вказана обставина жодним чином не свідчить про незаконність оскаржуваної постанови про арешт коштів боржника, у якій чітко зазначено, що її дія не поширюється на кошти, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

До таких рахунків відносяться, зокрема, рахунки, на які надходить заробітна плата, пенсія, стипендія та інші доходи боржника, розмір відрахувань з яких не може перевищувати 20% (стаття 70 Закону № 1404-VIII).

Отже з огляду на встановлені обставини та вищенаведені законодавчі норми, суд дійшов висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови державний виконавець діяв правомірно, в межах своїх повноважень та у відповідності з положеннями Закону № 1404-VIII, а тому підстави для задоволення вимог скарги відсутні.

Незважаючи на те, що бездіяльність державного виконавця не є предметом розгляду цієї скарги, слід зазначити, що доказів, які б свідчили про те, що боржник або банк повідомляли державного виконавця про спеціальний режим використання рахунку боржника, суду не надано.

У разі ж, якщо банк всупереч постанови державного виконавця арештував усі кошти, що знаходяться на пенсійному рахунку боржника, і відмовляється виправити свою помилку, належним способом захисту порушених прав боржника буде звернення до державного виконавця, який після одержання з банку документального підтвердження спеціального режиму використання цього рахунку буде зобов`язаний винести постанову про зняття з нього арешту як це передбачено статтею 59 Закону № 1404-VIII.

Керуючись статтями 450, 451 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні скарги боржника ОСОБА_1 на рішення державного виконавця у виконавчому провадженні № 52470560.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга на ухвалу суду подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно з підпунктом 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Розділу XIII ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя: