Рішення № 92620956, 04.11.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2020 року № 520/10258/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Шляхової О.М., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3005 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні ОСОБА_1 ; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 54167,68 (п`ятдесят чотири тисячі сто шістдесят сім грн. 68 коп.) грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні за період з 18.07.2019 року по 26.12.2019 року; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 10000,00 (десять тисяч грн. 00 коп.) грн. моральної шкоди за ненарахування та невиплати йому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, станом на день звільнення з військової служби 17 липня 2019 року.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем було протиправно не нараховано та не виплачено позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичної виплати заборгованості, а саме за період з 18.07.2019 року по 26.12.2019 року, чим спричинено моральну шкоду. Вказані обставини зумовили звернення позивача до суду.

По справі було відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому ст. 257 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Відповідач надав відзив на позов, в якому, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на той факт, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, додатки до позову не завірені належним чином. Крім того вказав, що у правовідносинах, з приводу яких подано позов, пріоритетними є норми спеціального, а не загального законодавства, відтак положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, в даному випадку, не підлягають застосуванню. З приводу вимог про стягнення моральної шкоди, на думку відповідача позов є необґрунтованим.

Відповідно до ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Правовідносинам, з приводу яких подано даний позов передували ті, які вирішені у справі № 520/9248/19.

У вказаний справі судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини № 3005 № 156 від 17.07.2019 року, ОСОБА_1 звільнений у запас Збройних сил України, відповідно до п.п. "а", п. 2, ч. 5 (у зв`язку із закінченням строку контракту) ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Згідно контракту про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб складу рядового сержантського і старшинського та витягу з трудової книжки, позивач, в період з 01.07.2016 року по 17.07.2019 року, проходив службу у військовій частині № 3005.

Як зазначено позивачем, при звільненні 15.07.2019 року ОСОБА_1 до відповідача було подано рапорт з проханням виплатити йому при звільненні грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

21.08.2019 року позивач направив відповідачу заяву про повідомлення результату розгляду рапорту від 15.07.2019 року щодо отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Листом відповідача №10/8 від 05.01.2018 року позивача було повідомлено, що відповідно рапорту позивача було зроблено довідку - розрахунок на нарахування коштів для виплати грошової компенсації. Зазначено, що відповідно до “Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно” затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16 березня 2016 року “Виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв`язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік на даний час Бюджетні призначення на закупівлю речового майна, або для виплати грошової компенсації на даний час не надходили. Крім того, зазначено, що по надходженню коштів для виплати грошової компенсації позивачу буде повідомлено додатково, про що повідомлялось при написанні рапорту.

Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, звернувся з даним позовом до суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 р. по справі № 520/9248/19 було, серед іншого, зобов`язано Військову частину № 3005 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, станом на день звільнення з військової служби 17 липня 2019 року.

Вказане рішення набрало законної сили 16.12.2019 року та фактично було виконано відповідачем 27.12.2019 року шляхом перерахування коштів на рахунок позивача, що встановлено з виписки банку.

Не погоджуючись із такою затримкою розрахунку при звільненні, а саме, за період з 18.07.2019 року ( день, наступний після звільнення позивача) по 26.12.2019 року (день, що передує виплаті коштів), позивач звернувся до суду з даним позовом.

По суті позовних вимог суд зазначає наступне.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям станом на час виникнення спірних правовідносин визначено Законом України "Про військову службу і військовий обов`язок", Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку тощо які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, в такому випадку мають застосовуватись норми статті 116 та 117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

Таким чином, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм Кодексу законів про працю України є необґрунтованими.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в спірних правовідносинах відповідач допустив бездіяльність щодо не нарахування та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки при звільненні.

Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне вказати таке.

Аналіз наведених вище норм ст.ст.116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Враховуючи приписи ст. 116, 117 КЗпП України та з урахуванням конкретних обставин справи суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком.

У відповідності до п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту Порядок № 100) нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи довідку форми ОК-7 Пенсійного фонду України "Індивідуальні відомості про застраховану особу № 843/0219-20 від 14.02.2020р., яка видана Харківським приміським відділом обслуговування громадян (сервісний центр), грошове забезпечення позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню (травень-червень 2019 року), складає 29241,00 грн. (19462,50 грн. + 9778,50 грн.), отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 479,36 грн. (29241,00 грн./ 61 (кількість днів)), а сума середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи кількість днів затримки, складає 54167,68 грн. У даному контексті суд погоджується з розрахунком позивача та зазначає, що відповідачем такий не заперечується, а заперечується фактично право позивача на вказані виплати.

Суд критично ставиться до позиції відзиву на позов в контексті того, що неповне визначення позивачем найменування відповідача є поданням позову до неналежного відповідача, оскільки позивачем зазначено належний код ЄДРПОУ останнього. Крім того, додатки до позову є належним чином завірені адвокатом.

Щодо позову в частині стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Суд вказує, що у справі що розглядається, правовідносини пов`язані з наявністю підстав для стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Обґрунтовуючи вимоги щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 позивач вказував на те, що незаконними діями роботодавця йому завдано моральну шкоду, через ненарахування та невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, станом на день звільнення з військової служби 17 липня 2019 року.

Однак, вказані правовідносини з приводу ненарахування та невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, станом на день звільнення позивача з військової служби 17 липня 2019 року є вирішеними у справі № 520/9248/19.

Відповідно до ст.21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, враховуючи , що публічні правовідносини у даній справі є відмінними від тих, з приводу яких заявлено моральну шкоду, у свою чергу, публічно правовий спір, в аспекті якого заявлено відшкодування моральної шкоди, вже вирішено у справі № 520/9248/19 на користь позивача, в рамках даної справи вказані позовні вимоги не можуть бути розглянуті.

Тобто, вимоги про стягнення моральної шкоди, спричиненої ненарахуванням та невиплатою грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, станом на день звільнення позивача з військової служби 17 липня 2019 року повинні були бути заявлені позивачем у справі № 520/9248/19 та, тільки за таких умов вказані вимоги могли б бути розглянуті Харківським окружним адміністративним судом.

Правовідносини щодо стягнення моральної шкоди, за вищевказаних обставин, враховуючи обґрунтування позивача, повинні бути вирішені відповідним місцевим загальним судом в порядку, передбаченому ЦПК України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України, суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, провадження у даній справі в частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди підлягає закриттю та суд, враховуючи приписи ст. 239 КАС України, роз`яснює позивачу про можливість звернення з цього приводу з відповідним позовом до місцевого загального суду в порядку, передбаченому ЦПК України.

Щодо позову в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення повного розрахунку грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні ОСОБА_1 , вказана вимога вирішена на користь позивача у справі № 520/9248/19, в якій є рішення, котре набрало законної сили

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі: якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відтак, провадження по справі в зазначеній частині підлягає закриттю з підстав, передбачених вказаною нормою.

Підсумовуючи наведене, суд вказує, що позов підлягає частковому задоволенню щодо вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 54167,68 (п`ятдесят чотири тисячі сто шістдесят сім грн. 68 коп.) грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні за період з 18.07.2019 року по 26.12.2019 року.

Розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України в частині судового збору не здійснюється, оскільки позивач від його сплати, як учасник бойових дій, звільнений.

Відносно витрат на професійну правничу допомогу, позивач просив суд про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в якій просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частинами першою, сьомою статті 139 КАС визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно ч.9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі.

Так, 29.07.2020 року позивачем та адвокатом ОСОБА_2 укладено договір № 5/1 про надання правової допомоги ( далі - Договір).

Матеріали справи з цього приводу містять копію свідоцтва адвоката на право зайняття адвокатською діяльністю, акт наданих послуг від 03.08.2020 р., що є Додатком 2 до договору, квитанція до прибуткового касового ордеру від 03.08.2020 року на суму 4500 грн.

У п.4 договору вказано, що гонорар складається з суми вартості наданої правничої допомоги, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені в додатку 1 до договору, факт наданої правничої допомоги підтверджується актом наданих послуг, зразок якого є додатком 2 до договору. Розмір гонорару становить 6000 грн. та сплачується у день підписання договору.

З додатку 2 до договору – акту наданих послуг, вбачається надання позивачу адвокатом таких послуг: усна консультація (фіксована ціна) на суму 500 грн., правовий аналіз правочину (фіксована ціна) 1000 грн., складання позову (фіксована ціна) 3000 грн. Усього на суму 4500 грн.

Разом з тим, суду не надано додатку 1 до договору в контексті узгодження сторонами вказаних тарифів, що передбачено п.4 договору, у додатку 2 не вказано кількість витраченого часу, а сплата послуг 03.08.2020 року, вказаних у додатку 2, відбулась пізніше, ніж підписання договору.

Тобто, додаток 2 до договору, як доказ надання послуг, не узгоджується з приписами п.4 самого договору.

Крім того, така послуга як правовий аналіз правочину, не віднесена до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про відмову у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 255, 257, 295, 297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини 3005 Національної гвардії України (вул. Семінарська, буд. 22, м. Харків, 61093, код ЄДРПОУ 08803543) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів – задовольнити частково

Стягнути з Військової частини 3005 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 54167,68 (п`ятдесят чотири тисячі сто шістдесят сім грн. 68 коп.) грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні за період з 18.07.2019 року по 26.12.2019 року.

В решті позовних вимог - закрити провадження по справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 04 листопада 2020 року.

Суддя О.М. Шляхова