Ухвала суду № 92614988, 02.11.2020, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/3412/20

Провадження № 1-кп/740/546/20

УХВАЛА

02 листопада 2020 року м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

у складі головуючого судді – Гагаріної Т.О.

за участі секретаря судового засідання – Полторацької В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ніжині клопотання прокурора про продовження строку запобіжних заходів відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора – Дуся Ю.В.,

обвинувачених – ОСОБА_1 , ОСОБА_2

захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката Сухоцького О.В.

захисника обвинуваченого ОСОБА_2 – адвоката Росомахи М.О.

УСТАНОВИВ:

В провадженні суду перебуває кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 12020270180000722 від 25.06.2020 по обвинуваченню ОСОБА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.307 КК України, ОСОБА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.307 КК України,

Ухвалою суду від 24.09.2020 обвинуваченому ОСОБА_3 був продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з визначенням розміру застави, обвинуваченому ОСОБА_1 був продовжений запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на 60 днів з покладенням відповідних обов`язків.

Під час судового розгляду прокурор заявив клопотання про продовження дії обраних відносно обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 запобіжних заходів (кожному окремо), посилаючись на те, що обвинувачені ОСОБА_2 і ОСОБА_1 можуть переховуватись від суду, оскільки вчинили тяжкий злочин, пов`язаний з незаконним збутом наркотичних засобів, покарання за яке передбачене виключно у вигляді позбавлення волі, не мають постійного місця роботи, з метою уникнення покарання можуть залишити своє місце проживання, можуть іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, що може бути виражено у створенні обвинуваченими штучних доказів та підбурення осіб, які не були свідками кримінальних правопорушень, до завідомо неправдивих свідчень на підтвердження висунутих ними у подальшому захисних версій, вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки обвинувачений не має сталого джерела прибутку, постійного місця роботи, та йому інкриміновано на даний час вчинення кримінального правопорушення з корисливого мотиву, його злочинна діяльність була припинена лише після затримання, може незаконно впливати на свідків, один з яких є неповнолітнім. Крім того, інкримінований злочин вчинено із застосуванням заходів конспірації, що становить собою підвищену суспільну небезпеку і ускладнює його виявлення та припинення.

Вказані обставини на думку прокурора вказують на необхідність продовження обраного відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу в вигляді цілодобового домашнього арешту, а відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави.

Обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник заперечували проти продовження строку тримання під вартою, оскільки більш м`який запобіжний захід зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник заперечували проти продовження цілодобового домашнього арешту, просили змінити на інші більш сприятливі умови домашнього арешту та окрім цього, просили визначити суд іншу адресу фактичного перебування обвинуваченого під арештом.

Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, приходить до наступних висновків.

Відповідно до змісту ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.178 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити у тому числі виклад обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків). Сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.

Крім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень (зокрема «Харченко проти України», «Єлоев проти України», «Фельдман проти України») неодноразово акцентував увагу на тому, що доцільність продовження строків тримання під вартою, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу. Таким чином, зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і орган досудового розслідування чи прокурор мають навести інші підстави. До того ж, такі підстави мають бути чітко вказані.

Згідно з п.88 рішення Європейського суду з прав людини від 05 лютого 2013 року у справі «Мхітарян проти Російської Федерації» на національній владі лежить обов`язок встановити існування конкретних фактів, які можуть стати підставою для продовження строку тримання під вартою. Перекладання на затриману особу тягаря доведення цих аргументів рівносильне скасуванню правила статті 5 Конвенції, яка оголошує взяття під варту винятком з права на свободу, яке допустимо тільки в суворо визначених обставинах.

Не може продовження терміну утримання обвинуваченого під вартою бути застосовано і з тієї причини, що у справі, на думку обвинувачення, очікується призначення покарання у вигляді позбавлення свободи - рішення ССПЛ «Панченко проти Росії», «Ілійков проти Болгарії», «Летіли проти Франції», «Худойоров проти Росії», «Рохліна проти Росії».

При розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов`язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»).

Проте дане клопотання прокурора не відповідає вимогам закону, оскільки відповідно до п.6 ч.1 ст.184 КПК України, таке клопотання не містить обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів. У клопотаннях прокурор наводить фактично однакове обґрунтування необхідності продовження запобіжних заходів як ОСОБА_2 так, і ОСОБА_1 , дії яких, згідно обвинувального акту мають однакову кваліфікацію, разом з тим просить застосувати різні за тяжкістю запобіжні заходи щодо даних осіб, без наведення достатніх аргументів для застосування саме таких запобіжних заходів, зокрема тримання під вартою.

Враховуючи, що ОСОБА_2 підозрюється у скоєні кримінального правопорушення, що відноситься до тяжких, судовий розгляд не завершений, у справі не допитаний заявлений стороною обвинувачення свідок, тому суд вважає, що на даний час все ж таки існують ризики, що ОСОБА_2 може впливати на свідка або ухилятися від суду, проте враховуючи всі зазначені вище обставини та практику Європейського Суду з прав людини суд вважає, що йому необхідно змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Згідно ч.4 ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Враховуючи, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжких, судовий розгляд не завершений, у справі не допитаний заявлений стороною обвинувачення свідок, суд вважає, що на даний час все ж таки існують ризики, що ОСОБА_1 може впливати на свідка або ухилятися від суду, тобто захід забезпечення кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_1 у вигляді цілодобового домашнього арешту є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинуваченого і зможе забезпечити належне виконання ним процесуальних обов`язків.

З огляду на наведене, суд вважає, що такий запобіжний захід, як цілодобовий домашній арешт щодо обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , буде достатнім для запобіганню ризикам, зазначеним у ст.177 КПК України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 181, 193, 194 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави та ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_1 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою фактичного проживання: АДРЕСА_1 , за виключенням випадків необхідності отримання медичної допомоги, до 24 грудня 2020 року.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 обов`язки: прибувати за викликом до суду; не відлучатися із зареєстрованого місця проживання без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання, утримуватися від спілкування зі свідками по даному кримінальному провадженню.

Обрати щодо ОСОБА_2 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою фактичного проживання: АДРЕСА_2 , за виключенням випадків необхідності отримання медичної допомоги, до 24 грудня 2020 року.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 обов`язки: прибувати за викликом до суду; не відлучатися із зареєстрованого місця проживання без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання, утримуватися від спілкування зі свідками по даному кримінальному провадженню, здати на зберігання до відповідних органів державної влади, у разі наявності, свій паспорт (паспорти) для виїзду закордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Ухвалу направити для виконання органу Національної поліції за місцем проживання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Роз`яснити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 положення ч.5 ст.181 КПК України, що працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на неї зобов`язань.

Нагляд за додержанням ухвали в частині домашнього арешту покласти на прокурора, призначеного на здійснення повноважень по даному кримінальному провадженню.

Негайно звільнити обвинуваченого ОСОБА_2 з-під варти в залі суду.

Ухвала суду може бути оскаржена через суд, який ухвалив судове рішення, протягом семи днів з дня її оголошення, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 року у справі №3-208/2018(2402/18) щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 392 КПК України.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.

Суддя Т.О.Гагаріна