Рішення № 92614532, 01.10.2020, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/16619/17

н/п 2/766/2516/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2020 року м. Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області в складі:

головуючого судді Єпішина Ю.М.,

секретаря Капітонова А.Ф.,

за участі представника позивача ОСОБА_1

представників відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Херсоні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі Херсонської філії, Державного підприємства «Національні інформаційні системи» про визнання частково недійсним застереження та скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_5 , ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі Херсонської філії, ДП «Національні інформаційні системи», згідно якої просила визнати недійсним застереження про задоволення вимог іпотекодаржателя відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» - пункт 27 договору іпотеки квартири від 16 вересня 2008 р., укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Зоріною Н. В. за реєстровим № 5326, в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки; скасувати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності №17850581 від 06 грудня 2016 р. (16:19:32), внесений державним реєстратором Херсонської філії державного підприємства «Державний інститут удових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Рилєєвим Олександром Олександровичем, яким здійснено державну реєстрацію права приватної власності ПАТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на квартиру АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 05.04.1996 року між нею та ОСОБА_5 було укладено шлюб, перебуваючи у якому, 25.06.2003 року було придбано квартиру АДРЕСА_1 , того ж дня відповідачем ОСОБА_5 зареєстровано право власності на вказану квартиру. 16.09.2008 року між ЗАТ КБ «Приват банк», правонаступник якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір №НЕН2GA0000000126. З метою забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов`язань за кредитом було укладено договір іпотеки квартири. Позивач зазначає, що підписуючи заяву від 16.09.2008 року про те, що вона не заперечує проти звернення банком стягнення на предмет іпотеки не було надано згоди на включення до договору іпотеки застереження про позасудове задоволення вимог ПАТ КБ «ПриватБанк». Посилаючись на зазначені обставини просила суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 25.09.2018 року справу прийнято до провадження та призначене підготовче судове засідання.

12.11.2018 року представник відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» надав відзив на позовну заяву, яким просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку із його необґрунтованістю.

13.11.2018 року ухвалою закрито підготовче провадження та призначено справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 03.10.2019 року замінено первинного відповідача відповідача ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» в особі державного реєстратора Херсонської філії Рилєєва Олександра Олександровича на належного відповідача ДП «Національні інформаційні системи».

21.05.2020 року представник відповідача ДП «Національні інформаційні системи» надав відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у наданій до суду позовній заяві.

У судовому засіданні представники відповідачів ПАТ КБ «ПриватБанк» та ДП «Національні інформаційні системи`позовні вимоги не визнали, та просили суд у їх задоволенні відмовити в повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив.

Суд, дослідивши матеріали справи, наявні докази, заслухавши пояснення учасників справи, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі, з огляду на наступне.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

05.04.1996 року укладено шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.8).

25.06.2003 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (продавці) та ОСОБА_5 (покупець) укладено договір купівлі-продажу серії ВАМ №125759 квартири АДРЕСА_1 . Право власності на вказану квартиру зареєстровано 25.06.2003 року, про що свідчить копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 9-10).

16.09.2008 року між ЗАТ КБ «Приват банк», правонаступник якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір №НЕН2GA0000000126.

Рішенням Суворовського районного суду міста Херсона від 30.11.2015 року частково задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнено з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №НЕН2GA0000000126 від 16.09.2008 року станом на 02.10.2015 року в сумі 34032,54 доларів США., яка складається з: 24669,12 доларів США заборгованості за кредитом; 9363,42 доларів США заборгованість за процентами за користування кредитом. Стягнути пропорційно з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» сплачений судовий збір в сумі 10803,44 грн.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 20.03.2017 року скасовано Рішення Суворовського районного суду міста Херсона від 30.11.2015 року в частині визначення загальної суми заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором від 16.02.2008 року станом на 02.10.2015 року в сумі 34032,54 доларів США, в частині заборгованості за кредитом в сумі 24669,12 доларів США, штрафів 11,82 доларів США і 4988,94 доларів США, а також комісії 2295,17 доларів США та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні цих позовних вимог. Це ж рішення суду змінено в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за процентами за користування кредитом, зменшивши суму стягнення з 9363,42 доларів США до 6156,58 доларів США. Окрім того, рішення суду скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» пеню на відсотки в сумі 251323,11 гривень. В решті це ж рішення залишено без змін.

Постановою Верховного суду України від 23.10.2019 року Рішення Апеляційного суду Херсонської області від 20.03.2017 року залишено без змін.

16.09.2008 року між ЗАТ КБ «Приват банк», правонаступник якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, за умовами якого, в забезпечення виконання за кредитним договором від 16.09.2008 року №НЕН2GA0000000126, квартира АДРЕСА_1 передав в іпотеку№НЕН2GA0000000126.(а.с.12-14).

Згідно п.27 зазначеного договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором Іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що Іпотекодержатель зобов`язаний повідомити Іпотекодавця; або продажу Предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст.38 Закону України «Про іпотеку», для чого Іпотекодавець надає Іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд Іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені Іпотекодавця, у т.ч. отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

З матеріалів справи вбачається, що 09.08.2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» направлено на адресу ОСОБА_5 вимогу за №Е.НЕ.0.0.0.0/2-871 про усунення порушення за зобов`язанням за кредитним договором від 16.09.2008 року №НЕН2GA0000000126 (а.с.39).

06.12.2016 року, на підставі договору іпотеки від 16.09.2016 року, ПАТ КБ «ПриватБанк» зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.12.2016 року № 74989073 (а.с. 16-17).

20.07.2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» направлено претензію на адресу ОСОБА_5 щодо звільнення приміщення із зняттям з реєстраційного обліку (а.с.15).

За вимогами ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 65 СК України (у редакції станом на день укладення договору іпотеки) при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до ч. 1 ст. 578 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

За змістом ч. 2 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Відповідно до ч. 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року, викладеною у справі № 372/504/17, відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до ч. 4 ст. 369, ст. 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 надала письмову згоду на укладання договору іпотеки її чоловіком ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1 , яка посвідчена приватним нотаріусом Зоріною Н.В. 16.09.2008 року, зареєстрована в реєстрі за № 5328 (а.с.11).

При цьому, позивач в позовній заяві просила визнати недійсним застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, яке зазначене в п. 27 Договору іпотеки від 16.09.2008 року, укладеного між АПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Зоріною Н.В., зареєстрований в реєстрі за №5326.

З огляду на п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При чому виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

За змістом ст. 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній станом на день укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній станом на день укладення договору іпотеки) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Відповідно до вказаної норми, підставою набуття права власності на предмет іпотеки є не лише договір про задоволення вимог іпотекодержателя, а й відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Аналіз положень ст. 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових - на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Вказана правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 13 вересня 2017 року у справі №761/32495/15-ц.

Тобто іпотечне застереження, яке зазначене в п. 27 вищезазначеного Договору іпотеки, та яке позивач просить визнати недійсним, є частиною Договору іпотеки, яка визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Таким чином, враховуючи те, що нотаріально посвідчена згода співвласника нерухомого майна необхідна лише при вчиненні Договору іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя щодо розпорядження цим майном, що є у спільній сумісній власності, окрема і додаткова згода на включення в Договір іпотеки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку від співвласника майна не потрібна та законом не передбачена. Отже, відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року N 1953-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Відповідна правова позиція міститься в постанові Великої палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження 14-38цс18).

До суду надані докази надіслання 09.08.2016 року Банком, як іпотекодержателем письмової вимоги про усунення порушень зобов`язання із повідомленням про звернення стягнення на предмет іпотеки та докази, які підтверджують наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги іпотекодержателя (а.с. 40-41).

Враховуючи вищенаведене та те, що вимоги про скасувати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності є похідними від вимог про визнання недійсним застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, що встановлене п. 27 Договору іпотеки, який на час розгляду справи є чинним, підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні.

Таким чином, проаналізувавши встановлені фактичні обставини по справі, зміст правовідносин, що виникли між сторонами, оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд, не виходячи за межі позовних вимог, дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Судові витрати, у виді судового збору, суд розподіляє відповідно до положень ст. 141 ЦПК України та у зв`язку з відмовою у задоволенні позову покладає їх на позивача, який ним сплачено до подання позову.

На підставі викладеного та керуючись: ст. ст. 2, 4, 13, 76-81, 95, 258-259, 263 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі Херсонської філії, Державного підприємства «Національні інформаційні системи» про визнання частково недійсним застереження та скасування державної реєстрації – відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції на протязі тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції до Херсонського апеляційного суду.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Херсонський міський суд Херсонської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя Ю.М.Єпішин