Ухвала суду № 92608976, 29.10.2020, Приморський районний суд м. Одеси

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ1

УХВАЛА

29 жовтня 2020 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Русєвої А.С.,

за участю:

секретаря судового засідання – Романюка П.С.,

прокурора – Антощука Є.М.

захисника – Непорожнього М.Ю.

обвинуваченої – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні №120201600000000913 від 11.08.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , за ч.ч.1, 3 ст.362 КК України, -

встановив:

27 серпня 2020 року автоматизованою системою документообігу Приморського районного суду м. Одеси в провадження судді Русєвої А.С. розподілено обвинувальний акт у кримінальному провадженні №120201600000000913 від 11.08.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.ч.1, 3 ст.362 КК Українита ухвалою від 01 вересня 2020 року призначене підготовче судове засідання, яке неодноразово відкладалось за заявами сторін кримінального провадження.

В підготовчому судовому засіданні 29.10.2020 року прокурор, обвинувачена та її захисник висловили думку про можливість призначення кримінального провадження до судового розгляду.

Суд, заслухавши сторін кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт з додатками до нього, приходить висновків про таке.

Вирішуючи питання щодо відповідності обвинувального акту та доданих до нього матеріалів вимогам кримінального процесуального закону, суд приходить наступних висновків.

У відповідності до положень ст. 2 КПК України, одним із завдань кримінального провадження – є застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.

Згідно п.13 ч.1 ст.3 КПК України обвинувачення – це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Приймаючи до уваги засаду кримінального провадження законності, що передбачена ст. 9 КПК України, недотримання будь-яких імперативних вимог КПК щодо змісту обвинувального акту є недопустимим.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 110 КПК України – обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Згідно п.3 ч.3 ст.314 КПК України, у підготовчому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу, тобто за наявності таких порушень вимог процесуального закону, які перешкоджають призначенню справи до судового розгляду. Отже, повернення обвинувального акту прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність в ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

Вимоги до змісту обвинувального акту та додатків до нього викладені в ст.291 КПК України. Відповідно до п.5 ч.2 ст.291 КПК України, обвинувальний акт має містити: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, а також формулювання обвинувачення.

За змістом ч. 2 ст. 291 КПК формулювання обвинувачення в обвинувальному акті викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 р. №8, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.

Вказаний принцип закріплений у пунктах а, b §3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, в яких зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні злочину, має право бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення проти нього.

Наведені гарантії стосуються всіх обставин, які належать до предмета доказування у кримінальному провадженні в силу ст.91 КПК України. При цьому відповідно до ст.92 КПК України тягар доказування згаданих обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Про право обвинуваченого на отримання докладної інформації щодо суті та причин обвинувачення, висунутого проти нього, наголошується у рішеннях ЄСПЛ у справах «Маттоціа проти Італії» від 07 березня та 04 липня 2000 року та «Ващенко проти України» від 26 червня 2008 року, в яких зазначено: «Обвинувачення для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п. 51)».

У рішенні від 25 липня 2000 року, ухваленому у справі «Маттоціа проти Італії», детальніше прописано: «Обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. «b» ч. 3 ст. 6 Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення».

Верховним Судом України у постанові від 24 листопада 2016 року у справі № 5-328кс16 викладена позиція про те, що системно-структурний аналіз норм КПК доводить, що на стадії досудового розслідування обвинувачення особи пов`язується з моментом складання обвинувального акта, що містить офіційну, сформовану на досудовому розслідуванні версію про вчинення особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Теоретичні положення є підґрунтям для висновку про нетотожність понять «підозра» і «обвинувачення», які, попри наявність спільних рис (одні і ті ж обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні), є різними етапами досудового розслідування з притаманним лише їм специфічним комплексом гарантій прав та обов`язків і порядку здійснення процесуальних дій. З огляду на це недопустимим є використання зазначених понять як синонімів у різних процесуальних документах, оскільки вони не можуть вважатися рівнозначними, незважаючи на подібність стилістичного викладу фактичних даних у повідомленні про підозру та обвинувальному акті.

Таким чином, на підставі встановлених прокурором фактичних обставин кримінального правопорушення з урахуванням п.13 ч.1 ст.3 КПК зміст формулювання обвинувачення як складової частини обвинувального акту, яке лише буде підлягати доведенню під час судового розгляду, має містити формулювання вчиненого особою діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів його вчинення, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України, можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.

Аналіз обвинувального акту у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 свідчить, що у цьому процесуальному рішенні виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які встановлені досудовим розслідуванням (за виключенням посилань на норми законодавства, відповідно до якого діяла ОСОБА_1 ) є тотожнім формулюванню обвинувачення, визнаного прокурором доведеним, що визнається судом неприпустимим.

При цьому, у кримінальному провадженні ОСОБА_1 обвинувачується у низці злочинів, передбачених ч.1 ст.362, ч.3 ст.362 КК України, однак формулювання обвинувачення викладено таким чином, що не дає можливості розмежувати обвинувачення за кожним епізодом окремо для подальшого визначення які саме протиправні діяння ОСОБА_1 кваліфіковані обвинуваченням за тією чи іншою нормою частини статті закону про кримінальну відповідальність, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що обвинувачення викладено прокурором не конкретно, без зазначенням кваліфікації дій обвинуваченої за кожним епізодом протиправних дій окремо.

Крім того, суд наголошує на тому, що положеннями ч.2 ст.291 КПК України визначено виключний перелік відомостей, які має містити обвинувальний акт, зокрема він жодним чином, до стадії безпосереднього дослідження доказів під час судового розгляду, не повинен розкривати докази, а має бути складений у відповідності до переліку пунктів частини другої статті 291 КПК України.

Разом з цим, як убачається зі змісту як обвинувального акту у даному кримінальному провадженні, у ньому містяться посилання на докази, а саме на висновки проведених під час досудового розслідування судових експертиз з розкриттям їх назв та реквізитів, які є в розпорядженні сторони обвинувачення, що суперечить вимогам ч.4 ст.291 КПК України і також свідчить про невідповідність обвинувального акту положенням кримінального процесуального закону.

Таким чином, суд, з урахуванням неконкретності викладеного обвинувачення, не зазначення правової кваліфікації дій ОСОБА_1 за кожним епізодом окремо, а також наявності посилань в обвинувальному акті на докази (проведені у кримінальному провадженні експертизи), дійшов висновку, що обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні не відповідає вимогам п.п. 5, 8 ч. 2 ст. 291 КПК України, що призводить до порушення права обвинуваченої гарантоване пунктами а, b §3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод бути поінформованою про характер і причини обвинувачення у світлі права мати можливість підготуватися до захисту.

У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» №25444/94 п. 52, рішення від 25 липня 2000 року у справі «Матточіа проти Італії» №12969/94 п. 58, рішення від 20 квітня 2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії» №42780/98 п. 34)

Оскільки за правилами ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд дійшов висновку про наявність обставин, що унеможливлюють призначення та здійснення судового розгляду обвинувального акту відносно ОСОБА_1 .

Разом з цим, зміна правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурором відповідно до положень ст. 338 КПК України можлива виключно в разі встановлення під час судового розгляду саме нових фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, і така зміна неприпустима в разі допущених при обвинуваченні особи суперечностей чи неповноти, а тим більше описок.

Також, кримінально-процесуальний закон не містить положення про обов`язок суду чекати, коли прокурор скористається своїм правом на зміну обвинувачення в суді, а також і права суду пропонувати або примушувати прокурора змінити обвинувачення.

При цьому, судом не приймається позиція сторони захисту про можливість призначення до судового розгляду даного кримінального провадження, оскільки судом встановлені такі недоліки обвинувального акту, які перешкоджають судовому розгляду – відсутність конкретно сформульованого обвинувачення із правовою кваліфікацією дій обвинуваченої за кожним епізодом окремо та посилання в обвинувальному акті на докази (експертизи), то виправлення прокурором цих недоліків сприятиме реалізації завдань та засад кримінального провадження, а також забезпечення права обвинуваченої на захист від висунутого обвинувачення.

Вказані недоліки обвинувального акту можуть бути усунуті на стадії підготовчого провадження тільки шляхом повернення обвинувального акту відповідно до п.3 ч.3 ст.314 КПК України, оскільки на стадії підготовчого провадження відповідно до Глави 27 КПК суд має виключний перелік повноважень, передбачених цією главою, і виправляти недоліки обвинувального акту на цій стадії шляхом зміни обвинувачення в порядку, передбаченому ст. 338 КПК України, не передбачено.

Таким чином, у зв`язку з тим, що обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК, зокрема п.п. 5, 8 ч. 2 ст. 291 КПК, суд дійшов висновку, що він в силу п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України підлягає поверненню прокурору.

Керуючись ст.ст.314, 370, 376 КПК України, суд, -

постановив:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №120201600000000913 від 11.08.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , за ч.ч.1, 3 ст.362 КК України, повернути прокурору Одеської обласної прокуратури для усунення протягом розумного строку вказаних в мотивувальній частині ухвали виявлених недоліків.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя

Приморського районного суду м. Одеси А.С. Русєва

29.10.2020

Єдиний унікальний номер справи: №522/14439/20

Номер провадження № 1-кп/522/2047/20

Головуючий суддя – Русєва А.С.