Ухвала суду № 92602852, 30.10.2020, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/723/13- ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2020 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого-судді - Гедз Б.М.

з участю секретаря судових засідань - Ясниської В.Я.

заявника - ОСОБА_1

представника Залізничного відділу ДВС міста Львів - Макухіної І.В.

представника третьої особи - Вереса В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові скаргу

ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, посадових осіб Залізничного відділу державної виконавчої служби міста Львів, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов`язання до вчинення дій, -

встановив:

03.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою, в якій просить визнати неправомірними дії начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Добоша Ю.О. та його підлеглих Залізничного відділу Державної виконавчої служби міста Львів щодо невиконання рішення від 04.04.2013 року Залізничного районного суду м. Львова, справа № 462/723/13-ц та закінчення виконавчого провадження ВП № 40665817 без виконання рішення суду; скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 40665817; зобов`язати начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Добоша Юрія Олеговича та його підлеглих Залізничного відділу Державної виконавчої служби міста Львів щодо невиконання рішення від 04.04.2013 року Залізничного районного суду м. Львова, справа № 462/723/13-ц та закінчення виконавчого провадження ВП № 40665817 без виконання рішення суду, усунути порушення (поновити порушене право заявника) та зобов`язати вжити всі заходи для виконання рішення суду, яке набрало законної сили; здійснити судовий контроль за виконанням рішення від 04.04.2013 року Залізничного районного суду м. Львова, справа № 462/723/13-ц, зобов`язати суб`єктів оскарження повідомити суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня одержання ухвали; винести окрему ухвалу за фактом виявлення умисного невиконання судового рішення, що набрало законної сили, або перешкоджання його виконанню посадовими особами суб`єктів оскарження, яка надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи до порушників законодавства.

В поданій скарзі покликається на те, що 04.04.2013 року Залізничним районним судом м.Львова у справі № 462/723/13-ц ухвалено рішення про стягнення на користь ОСОБА_1 із ДАП «Львівські авіалінії» 35 506 грн. 60 коп. різниці середнього заробітку, з урахуванням індексації та компенсації за період з 07.11.2007 року по 30.01.2013 року. Вказане рішення суду набрало законної сили 24.09.2013 року та 01.11.2013 року видано виконавчий лист, який було пред`явлено на виконання в Залізничний ВДВС ЛМУЮ. Проте по даний час рішення суду не виконано. 12.11.2013 року Залізничним ВДВС ЛМУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №40665817. Проте, 23.12.2013 р. державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №40665817, без виконання рішення суду, яка обгрунтована тим, що 03.11.2011 року Міністерством інфраструктури України прийнято рішення про припинення шляхом ліквідації державного підприємства "Львівські Авіалінії" (наказ №496 від 03 листопада 2011 року). Ліквідатором ДАП "Львівські Авіалінії" призначено ОСОБА_2 . У відповідності до п. 7 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи. Виконавчий лист надсилається до ліквідаційної комісії (або ліквідатору). Заявник зазначає, що за фактом невиконання судового рішення він 22.07.2015 р. звертався із заявою в Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, на яку 04.08.2015 р. отримав відповідь від 27.07.2015 р. № С-691/09, де відмовили у виконанні судового рішення, посилаючись на «ліквідатора» та «ліквідацію» підприємства. 05.08.201015 р. звернувся в суд зі скаргою на рішення та бездіяльність Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області. 07.10.2015 р. було постановлено ухвалу про відмову в задоволенні скарги, яку оскаржено в апеляційному порядку. Апеляційний суд Львівської області ухвалив рішення від 05.11.2015 р., яким апеляційну скаргу відхилено. 23.03.2016 р. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу відхилив.

Крім того, зазначив, що у відповіді від 16.01.2020р. № С-327/1/02 начальник Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Добош Ю.О. продовжує твердити про «ліквідатора», посилається на хибні та протиправні висновки судів щодо «ліквідації боржника», вважає дії державних виконавців по закінченню виконавчого провадження без виконання правильними. Відмовився вживати заходів для примусового виконання судового рішення.

Також, покликається на постанову від 27.03.2019р. у якій Верховний Суд виклав висновки про хибне тлумачення чинного законодавства попередніми судами: «Тлумачення пункту 7 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV свідчить, що виконавче провадження підлягає закінченню при визнанні боржника банкрутом, а не здійснення процедури ліквідації юридичної особи, постановив: ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 01 червня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до апеляційного суду». 29.05.2019р. Львівський апеляційний суд виконав вказівки касаційного суду та зазначив в ухвалі: «У цій справі боржником є державне підприємство, яке перебуває в процесі ліквідації. Згідно п.7 ч. І ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом. Тлумачення пункту 7 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженої постанови) свідчить, що виконавче провадження підлягає закінченню при визнанні боржника банкрутом, а не здійснення процедури ліквідації юридичної особи. З урахуванням наведених норм права та обставин справи апеляційний суд дійшов висновку, що дії Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції належить визнати неправомірними та скасувати постанову Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 30 вересня 2019 року ВП №48331832 про закінчення виконавчого провадження. Крім того, Верховний Суд у постанові зазначив, що апеляційний суд не врахував обставини справи та дійшов передчасного висновку про безпідставність скарги в частині порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та ухвалив: «Визнати неправомірними дії Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції. Скасувати постанову Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 30 вересня 2015 року ВП №48331832 про закінчення виконавчого провадження. Зобов`язати Залізничний відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції вжити заходів для виконання рішення Залізничного районного суду м.Львова від 04 червня 2015 року, з урахуванням Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Вважає, що після постанов Верховного Суду від 27.03.2019 р. та від 26.06.2018 року усі відмовні рішення судів 1-ї та апеляційної інстанцій по бездіяльності державних виконавців щодо боржника ДАП «Львівські авіалінії» підлягають скасуванню.

При цьому, заявник вказує, що боржник не визнаний банкрутом, ліквідатора не призначалось, підприємство не знято з державної реєстрації. Вважає, що суб`єкти оскарження не бажають виконувати рішення суду, що набрало законної сили, по даний час від посадових осіб управління юстиції, державної виконавчої служби та боржника не поступало жодних повідомлень щодо виконання судового рішення. За фактом багаторічного невиконання рішення суду жодних заходів до посадових осіб боржника не вживалося, штрафи не накладалися, не вживаються заходи для встановлення викраденого майна, активів та коштів боржника. За наведеного, просить скаргу задовольнити.

На підтвердження своїх вимог заявник подав копію постанови про закінчення виконавчого провадження від 23.12.2013 р. з виконання виконавчого листа №462/723/13-ц (ВП 40665817), копію постанови Верховного суду від 26.06.2018 року по справі №462/2418/15-ц та відповідь начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Добоша Ю. О. від 16.01.2020 №С-327/1/02.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 06.02.2020 р.скаргу ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, посадових осіб Залізничного відділу державної виконавчої служби міста Львів, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов`язання до вчинення дій залишено без розгляду.

Постановою Львівського апеляційного суду від 06.07.2020 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 06.02.2020 р. скасовано, справу направлено в суд першої інстанції для продовження розгляду.

20.08.2020 р. представником третьої особи ОСОБА_3 заявлено відвід судді Гедз Б.М.

Ухвалою від 21.08.2020 р. відвід судді визнано необгрунтованим та в задоволенні такого відмовлено.

В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 та представник третьої особи Верес В.М. підтримали вимоги скарги, покликаються на мотиви викладені у скарзі. Крім цього, скаржник ОСОБА_1 не вважає пропущеним строк звернення до суду із скаргою, зазначивши, що апеляційний суд константував в ухвалі суду від 06.07.2020 р., що порушення його прав є триваючим.

Представник Залізничного відділу ДВС міста Львів Макухіна І.В. подала письмовий візив на скаргу, який підтримала в судовому засіданні, покликаючись на те, що питання,що стосуються правомірності дій державного виконавця у виконавчому провадженні № ВП 40665817 неодноразово вже досліджувались судами усіх інстанцій за скаргами ОСОБА_1 у справі 462/723/13-ц. Звертає увагу на те, що з моменту постановлення ухвали Апеляційного суду Львівської області від 19.09.2016 року, скаржником не вчинялось жодних дій, спрямованих на оскарження дій чи бездіяльності посадових осіб Залізничного відділу ДВС м. Львів, а також скасування постанови про закінчення від 23.12.2013 р., однак повторно подано скаргу у даній справі до суду першої інстанції лише 03.02.2020 р., що суперечить вимогам ст. 257 ЦК України, яка встановлює загальну позовну давність тривалістю у три роки. Вважає, що ОСОБА_1 було відомо про закінчення виконавчого провадження ВП № 40665817, оскільки постанова оскаржувалась апелянтом у 2014 та 2015 роках та жодних обставин, що могли б перешкоджати скаржнику у подальшому повторному оскарженні ОСОБА_1 не наведено. Покликається на неодноразові звернення із скаргами ОСОБА_1 до судів усіх інстанцій у справі № 462/723/13-ц із однаковим предметом спору, з тих самих підстав та між тими самими сторонами, при розгляді яких судами здійснено однозначне тлумачення правомірності дій державного виконавця щодо винесення постанови про закінчення виконавчого № 40665817 від 23.12.2013р. Відтак, просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні скарги за безпідставністю, закрити провадження у справі № 462/723/13-ц.

Заслухавши пояснення заявника, представника третьої особи, представника Залізничного відділу ДВС міста Львів Макухіної І.В., дослідивши матеріали скарги, суд виходив з наступного.

Частиною п`ятою статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Зазначене конституційне положення відображено й у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 6 Конвенції передбачено право на справедливий суд. Тривале невиконання рішень, постановлених національними судами є системною проблемою України, яка констатована у декількох рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

ЄСПЛ в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення ЄСПЛ у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).

Стаття 1 Закону № 606-XIV визначає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Так, статтею 447 ЦПК України передбачено право на звернення із скаргою до суду сторони виконавчого провадження, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення її права або свободи. Частиною другою вказаної статті визначено, що пропущений з поважних причин строк подання скарги може бути поновлений судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Судом встановлено, що 04.04.2013 року Залізничним районним судом м.Львова у справі № 462/723/13ц ухвалено рішення про стягнення із ДАП «Львівські авіалінії на користь ОСОБА_1 35506,60 грн. різниці середнього заробітку з урахуванням індексації та компенсації за період з 07.11.2007 року по 30.01.2013 року. Зазначене рішення суду набрало законної сили 24.09.2013 року та 01.11.2013 року видано виконавчий лист, який передано на виконання у Залізничний ВДВС ЛМУЮ. На даний час рішення суду не виконано.

12.11.2013 року Залізничним ВДВС ЛМУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 40665817.

23.12.2013 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №40665817 без виконання рішення суду.

В обґрунтування постанови державний виконавець покликається, що 03.11.2011 року Міністерством інфраструктури України прийнято рішення про припинення шляхом ліквідації Державного підприємства «Львівські авіалінії» (Наказ № 496 від 03.11.2011 року), оскільки останній є його учасником. Державне підприємство «Львівські авіалінії» ЄДРПОУ 01130644т з 14 листопада 2011 року перебуває у стані припинення юридичної особи шляхом ліквації про що відображено у Витязі з ЄДРПОУ. Оголошення про початок процедури ліквідації надруковано в газеті «Голос України» №217 від 18 листопада 2011 року. Ліквідатором ДАП «Львівські авіалінії» призначено ОСОБА_2 . У відповідності до п.7 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) виконавче провадження підлягає закінченню у разі передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника-юридичної особи. Виконавчий лист надсилається до ліквідаційної комісії (або ліквідатору). Відповідно до ч.2 ст. 67 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ліквідації боржника-юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (або ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку.26.11.2013 року до Залізничного відділу ВДВС ЛМУЮ надійшло повідомлення, що Наказом Міністерства інфраструктури України №334 від 03.11.2013 року головою ліквідаційної комісії призначено ОСОБА_4 . З огляду вищенаведеного, виконавчий документ слід скерувати голові ліквідаційної комісії ДАП «Львівські авіалінії» ЄДРПОУ 01130644 за адресою м.Львів Аеропорт ЦА.

Стягувач ОСОБА_1 вважав, що у державного виконавця не було підстав для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 23.12.2013 року у зв`язку з передачею виконавчого документа до ліквідаційної комісії ДАП «Львівські авіалінії» у разі ліквідації боржника, оскільки зазначене підприємство не ліквідоване, не визнане банкрутом, а тому підстав для закінчення виконавчого провадження, передбачених п.7 ч.1 ст.49, п.2 ст. 67, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», діючого на час прийняття постанови не було.

Вважаючи дії державного виконавця неправомірними, ОСОБА_1 звернувся в суд із скаргою.

Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 04.06.2014 року (справа № 462/723/13-ц) у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця та начальника Залізничного ВДВС ЛМУЮ щодо постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження № 40665817 від 23.12.2013 року відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 18.07.2014 року ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 04.06.2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.11.2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 04.06.2014 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 18.07.2014 року залишено без змін.

Повторне звернення в суд із скаргою з приводу невиконання рішення суду від 04.04.2013 року мало місце у 2015 році з участю Вільної професійної спілки інженерно-технічних працівників Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії.

Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 01.12.2015 року (справа № 462/723/13-ц у задоволенні скарги ОСОБА_1 з приводу невиконання рішення суду Державним авіапідприємством «Львівські авіалінії» та Залізничним відділом державної виконавчої служби ЛМУЮ (заінтересована особа Вільна професійна спілка інженерно-технічних працівників Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії) відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19.09.2016 року ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 01.12.2015 року залишено без змін.

В подальшому стягувачем ОСОБА_1 протягом 2015-2019 років у всі судові інстанції оскаржувалися дії державного виконавця з приводу невиконання рішення Залізничного районного суду м.Львова від 04.06.2015 року з приводу цього ж предмета спору - стягнення заробітної плати. У зазначених скаргах ОСОБА_1 посилався на неправомірні, як він вважав, дії державного виконавця і з приводу невиконання рішення суду від 04.04.2013 року.

29.11.2019 року ОСОБА_1 звернувся із черговою скаргою-зверненням у Антикорупційне бюро України з приводу триваючого порушення його права щодо невиконання рішень судів про стягнення заборгованості та закінчення виконавчого провадження.

Листом начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 16.01.2020 року № С-327/1/02, який ОСОБА_1 отримав 31.01.2020 року його інформовано про хід виконання та надано відповідь з приводу звернення.

Не погодившись із розглядом його скарги та отриманим листом, де начальник Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Добош Ю.О. продовжує твердити про «ліквідатора», посилається на хибні та протиправні висновки судів щодо «ліквідації боржника», вважає дії державних виконавців про закінчення виконавчого провадження без виконання правильними, відмовився вживати заходи для примусового виконання судового рішення, 03.02.2020 року ОСОБА_1 в черговий раз звернувся в суд з скаргою, в якій стверджує, що начальник Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Добош Ю.В. та його підлеглі не вживають заходів для виконання рішення суду від 04.04.2013 року та закінчення виконавчого провадження № ВП 40665817 у справі №462/723/13-ц. При цьому, у скарзі від 03.02.2020 року стягувач ОСОБА_1 посилається на практику Верховного Суду з аналогічного предмета спору при винесенні рішення у справі № 462/2418, провадження №61-84св18 від 26 червня 2018 року.

В ухвалі суду від 06.07.2020 р., якою скасовано попередню ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 06.02.2020 р., апеляційний суд зазначає, що звертаючись зі скаргою, стягувач ОСОБА_1 посилається на постанову Верховного Суду з аналогічним предметом спору у справі № 462/2418, провадження №61-84св18 від 26 червня 2018 року, на яку суду першої інстанції слід звернути увагу, у якій зазначено, що тривале невиконання рішень, постановлених національними судами є системною проблемою України, яка констатована у декількох рішеннях Європейського суду з прав людини.

Отже, на підставі наведеного, суд враховує, що порушення прав позивача є триваючим, оскільки протягом багатьох років він домагається виконання судового рішення, яке набрало законної сили , однак таке на сьогодлнішній день залишається невиконаним і при цьому, скаржник не вважає пропущеним строк звернення до суду із скаргою.

Так, переглядаючи справу № 462/8526/14-ц, Верховний Суд у постанові від 27.03.2019 р. дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не врахували, що згідно пункту 7 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженої постанови) виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом. У цій справі боржником є державне підприємство, яке перебуває в процесі ліквідації.

Згідно п.7 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом.

Тлумачення пункту 7 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженої постанови) свідчить, що виконавче провадження підлягає закінченню при визнанні боржника банкрутом, а не здійснення процедури ліквідації юридичної особи.

З урахуванням наведених норм права, позиції, викладеної у постанові Верховного суду від 27.03.2019 р. та Львівського апеляційного суду від 29.05.2019 р., обставин даної справи, приходжу до переконання, що дії Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції належить визнати неправомірними та скасувати постанову Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 23.12.2013 р. ВП № 40665817 про закінчення виконавчого провадження.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 26.06.2020 р. у справі № 462/2418/15-ц зазначає, що апеляційний суд не врахував обставини справи та дійшов передчасного висновку про безпідставність скарги в частині порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Також, в постанові Верховного суду від 26.06.2018 р. викладена позиція про те, що суди не взяли до уваги, що при виконанні судових рішень про задоволення позовних вимог до державних підприємств гарантом виконання таких рішень виступає держава Україна. Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» регулює ті випадки, коли здійснюється стягнення з державних органів, установ та підприємств, а тому є спеціальним і його норми мають пріоритет у випадку не врегулювання будь-яких питань з виконання таких судових рішень.

Так, відповідно до ч.1-3 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в редакції, чинній на час винесення оскарженої постанови державного виконавця, виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Закону № 606-XIV, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Протягом де сяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Основними умовами для застосування Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є відкрите виконавче провадження та невиконання судового рішення протягом шести місяців, однак суд не звернув уваги на вказані вище норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у частині першій статті 2 передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Згідно з частиною першою статті 3 названого Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Основними умовами для застосування Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є відкрите виконавче провадження та невиконання судового рішення протягом шести місяців (стаття 4 цього Закону).

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).

Так, у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) (заява № 40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року) (далі - справа Іванов), ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу та вказав, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту.

З урахуванням наведеного, приходжу до висновку про обгрунтованість скарги та підставність вимог ОСОБА_1 , відтак дії начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, посадових осіб Залізничного відділу державної виконавчої служби міста Львів щодо невиконання рішення від 04.04.2013 року Залізничного районного суду м. Львова, справа № 462/723/13-ц слід визнати неправомірними, постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 40665817 від 23.12.2013 р.- скасувати і зобов`язати начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та його підлеглих Залізничного відділу Державної виконавчої служби міста Львів вжити заходів для виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 04.04.2013 р., яке набрало законної сили, з урахуванням Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно до вимог ст. 453 ЦПК України, про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби повідомити суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Підстав, передбачених ст. 262 ЦПК України для постановлення окремої ухвали суду, на даний час суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 447-451 ЦПК України, Законом України "Про виконавче провадження", суд, -

ухвалив:

скаргу ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, посадових осіб Залізничного відділу державної виконавчої служби міста Львів, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов`язання до вчинення дій задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Добоша Юрія Олеговича та його підлеглих Залізничного відділу Державної виконавчої служби міста Львів щодо невиконання рішення від 04.04.2013 року Залізничного районного суду м. Львова, справа № 462/723/13-ц та закінчення виконавчого провадження ВП № 40665817 без виконання рішення суду.

Скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 40665817.

Зобов`язати начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та його підлеглих Залізничного відділу Державної виконавчої служби міста Львів щодо невиконання рішення від 04.04.2013 року Залізничного районного суду м. Львова, справа № 462/723/13-ц та закінчення виконавчого провадження ВП № 40665817 без виконання рішення суду, усунути порушення (поновити порушене право заявника) та зобов`язати вжити всі заходи для виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

В решті заявлених вимог скарги відмовити.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного суду, згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України – через Залізничний районний суд м.Львова.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 03.11.2020 р.

Суддя: (підпис) Б.М.Гедз

З оригіналом згідно.

Суддя: Б.М.Гедз