Рішення № 92599671, 21.10.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/11790/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Гаврилової О.В.,

за участю секретаря - Передрій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м.Києва цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Омега» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, -

в с т а н о в и в:

До Дніпровського районного суду м. Києва звернувся представник позивача

ПрАТ «Акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Омега» - адвокат

Шипілов О.В. з позовом до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу.

Згідно заявлених вимог, представник позивача просить суд стягнути зі

ОСОБА_1 на користь позивача в порядку регресу страхове відшкодування у розмірі 22 500,00грн.

Вимоги позиву обґрунтовані тим, що 17 травня 2017 року між сторонами був укладено договір (поліс) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/0478053 зі строком дії до 17 травня 2018 року, за яким позивач взяв на себе зобов`язання щодо відшкодування шкоди перед третіми особами, яку може бути завдано транспортним засобом «Chevrolet Aveo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , а відповідач - виконання обов`язків покладених на страхувальника законом, включаючи своєчасне письмове повідомлення страховика про настання ДТП. 26 січня 2018 року сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Chevrolet Aveo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням відповідача, та автомобіля «Dacia», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Відповідно до постанови Дніпровського районного суду м.Києва від 05 квітня 2018 року винним визнано відповідача. На підставі страхового акту №7717-ЦВ від 08 травня 2018 року та розрахунку суми страхового відшкодування від 08 травня 2018 року, власнику автомобіля «Dacia», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 було виплачено страхове відшкодування в розмірі 22500,00 грн. Проте відповідач письмово не повідомив позивача про вищезазначену ДТП, чим порушив вимоги п.п.33.1.4. п.33.1. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 02 серпня 2019 року відкрито провадження в даній цивільній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та призначено справу до судового засідання.

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 02 вересня 2019 року постановлено проводити розгляд даної цивільної справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 17 січня 2020 року, постановленою без видалення до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, закінчено підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Розпорядженням керівника апарату Дніпровського районного суду м.Києва №309 від 21 травня 2020 року, відповідно до пункту 19 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та пункту 7.54 розділу VII Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл вказаної справи.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м.Києва Гаврилової О.В. від 25 травня 2020 року прийнято дану справу до свого провадження та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження - до судового засідання.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

02 січня 2020 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Січевлюка-Врублевського Т.С. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просив у задоволенні позову відмовити. У відзиві зазначено, що позивачем не надано доказів на підтвердження сплати страхового відшкодування потерпілій внаслідок ДТП особі. Крім того, відповідач повідомляв позивача про страховий випадок в присутності свідка, проте позивачем не було надано підтвердження такого звернення. Також у відзиві зазначено, що сам по собі факт неповідомлення страховика про настання страхового випадку не може бути покладено в основу рішення, яке повинно базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов`язаннях (а.с.36-39).

Представник позивача ПрАТ «Акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Омега» в судове засідання не з`явився, в позовній заяві представник позивача - адвокат Шипілов О.В. виклав клопотання про розгляд справи за відсутності позивача.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Січевлюк-Врублевський Т.С. в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без участі відповідача та його представника, в якій просив відмовити в задоволенні позову.

Також представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Січевлюк-Врублевським Т.С. подано до суду письмові пояснення, долучені до матеріалів справи (а.с.95-98), в яких викладені обставини та наведені доводи аналогічні, викладеним у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (ч.3, 4 ст.12 ЦПК України)

Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Як убачається з матеріалів справи, 17 травня 2017 року між ПрАТ «АТ «АСК «ОМЕГА» та ОСОБА_1 був укладений договір (поліс) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/0478053 (а.с.5).

Згідно даного полісу забезпеченим транспортним засобом є автомобіль «Chevrolet Aveo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , поліс укладеного на строк з 18 травня 2017 року до 17 травня 2018 року, з лімітом відповідальності на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю - 200000,00 грн та за шкоду, заподіяну майну - 100000,00 грн, франшиза нуль.

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, що набрала законної сили є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Постановою Дніпровського районного суду м.Києва від 05 квітня 2018 року визнано винним ОСОБА_4 у вчиненні адміністративного провадження, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн (а.с.6-7).

Вказаною постановою суду встановлено, що 26 січня 2018 року, о 02 годині 14 хвилин, у м.Києві, на перехресті Русанівської Набережної - Русанівського бульвару, водій ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом «Chevrolet», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час зміни напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод, або небезпеки іншим учасникам руху, в результаті чого не пропустив транспортний засіб «Dacia», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . При ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Зазначеними діями ОСОБА_4 порушив вимоги п.п. 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України.

Як убачається із страхового акту №7717-ЦВ від 08 травня 2018 року, третя особа, якій завдано шкоду - ОСОБА_2 , майно третьої особи - «Dacia», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , розмір страхового відшкодування склав 22500,00 грн (а.с.8).

Відповідно до розрахунку суми страхового відшкодування від 08 травня 2018 року, сума страхового відшкодування становить 22500,00 грн (а.с.9).

Як стверджує представник позивача у поданій до суду позовній заяві, на підставі страхового акту №7717-ЦВ від 08 травня 2018 року та розрахунку суми страхового відшкодування від 08 травня 2018 року, власнику автомобіля «Dacia», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 було виплачено страхове відшкодування в розмірі 22500,00 грн.

Разом з тим, стороною позивача не подано до суду жодного доказу в розумінні ст.ст.76-80 ЦПК України ані на підтвердження виплати страхового відшкодування в будь-якому розмірі, ані звернення ОСОБА_2 або іншої особи за такою виплатою.

Згідно з частинами 2, 5 ст. 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

Відповідно до статі 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

В підпункті «ґ» 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Наведеними правовими нормами встановлено обов`язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди. Такий обов`язок встановлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини дорожньо-транспортної пригоди власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.

Факт неповідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду є підставою для відшкодування страхувальником у порядку регресу сплаченого страховиком страхового відшкодування. Проте, зазначена норма вказує на право страховика щодо подання регресної вимоги, а не на необхідність безумовного стягнення сум у порядку регресу.

У разі якщо факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами, відповідач як особа, винна у дорожньо-транспортній пригоді, притягнутий до адміністративної відповідальності, страховик сплатив страхове відшкодування, то сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може братися за основу ухвалення рішення, яке повинно ґрунтуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов`язаннях, адже регресні зобов`язання входять до групи позадоговірних, тому спори з таких зобов`язань повинні вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 16.09.2015 року у справі №6-284цс15, від 22.03.2017 року у справі №6-2011цс16 та висновках, викладених у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі №752/9895/15-ц, від 10.10.2018 року у справі №371/1659/16-ц, від 24.10.2018 року у справі №300/847/16-ц, від 28.11.2018 року у справі №753/16761/14-ц, від 16.01.2019 року у справі №208/7291/13, від 23.01.2019 року у справі №756/5005/16-ц, від 03.10.2018 року у справі №753/5293/16-ц, згідно якої, якщо факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами, відповідач як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності, страховик про настання страхового випадку був повідомлений іншим учасником ДТП і сам визнав ДТП страховим випадком, добровільно сплативши страхове відшкодування, то сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може братися за основу ухвалення рішення суду про задоволення регресного позову страховика до свого страхувальника, яке повинно ґрунтуватись на загальних положеннях про відшкодування шкоди у недоговірних зобов`язаннях. Таке обмеження щодо набуття страховиком завдавача шкоди безумовного права зворотної вимоги (регресу) зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило б меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.

Згідно вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи подані стороною позивача докази в сукупності з наданими представником відповідача відзивом на позовну заяву та письмовими поясненнями, суд вважає не достатніми беззаперечних доказів того, що відповідач або водій забезпеченого транспортного засобу не повідомили про ДТП, виходячи з того, що позивачем не надано доказів коли та ким позивача повідомлено про дану ДТП.

Також суд враховує, що страховик має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу лише після виплати страхового відшкодування, проте доказів здійснення такої виплати позивачем матеріали справи не містять.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність визначених законом підстав для задоволення позову Приватного акціонерного товариства «Акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Омега» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу.

У відповідності до ст.141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 3, 11, 15, 16, 1166, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, Законом України статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в :

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Омега» (ЄДРПОУ: 21626809, місцезнаходження: 04053, м.Київ, вул.Обсерваторна, буд.17-А) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.

Суддя: