Ухвала суду № 92598137, 02.11.2020, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

______________

Справа № 299/3630/20

У Х В А Л А

02.11.2020 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі

головуючого – судді Леньо В.В.,

секретар судового засідання – Казимірська Н.В.,

за участі прокурора – Андришин О.В.,

обвинувачених – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

захисників – Ковач В.С., Коваленко О.М.,

потерпілого – ОСОБА_3 ,

представника потерпілого – Ільчук І.М.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду у місті Виноградів питання про можливість призначення судового розгляду у кримінальному провадженні № 12020070080000331 від 11.05.2020 року за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч.2 ст. 187 КК України,

В С Т А Н О В И В:

До Виноградівського районного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч.2 ст. 187 КК України.

У підготовчому судовому засіданні прокурор висловив думку про можливість призначення судового розгляду кримінального провадження.

Потерпілий та його представник підтримали позицію прокурора.

Заперечуючи щодо призначення обвинувального акту до розгляду захисник Ковач В.С. подав клопотання про повернення обвинувального акту прокурору.

Доводи клопотання зводяться до того, що згідно зі ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК У країни, крім іншого, в обвинувальному акті має бути наведено виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Відповідно до положень ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні, крім іншого, підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), а також вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Згідно ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Відповідно до ч. 3 ст. 337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження. У своїй постанові від 24.11.2016 (справа № 5-328 К/С-16) про перегляд судових рішень з підстави, передбаченої п. 2 ст. 445 КПК України, Верховний Суд України звернув увагу на те, що важливим є виклад в обвинувальному акті саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та реалізації права на захист.

Зі змісту цього ж судового рішення випливає правовий висновок Верховного Суду України про те, що наведені в обвинувальному акті фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою. Таке наведення фактичних обставин Верховний Суд України у своєму рішенні називає конкретністю обвинувачення.

Обвинувальний акт, що надійшов до суду, не містить чіткого (конкретного) викладення всіх фактичних обставин кримінального правопорушення, які, згідно положень ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Так, в обвинувальному акті не зазначено місце вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187 КК України. Зокрема, відповідно обвинувального акту місцем нападу на потерпілого ОСОБА_3 є місце магазину «АБЦ» за адресою м.Виноградово, вул.Вакарова 20. При цьому відповідно показів обвинувачених (єдиний доказ на якому грунтується обвинувачення) та матеріалів відео та фотознімків місцем події є інше місце, яке не зазначено в обвинувальному акті. Крім того, в обвинувальному акті не викладені обставини вчинення кримінального правопорушення самим потерпілим, а саме: на прохання дати запальничку приставив пістолет до виска ОСОБА_4 після чого отримав удар від ОСОБА_5 . Дані обставини впливають на кваліфікацію вчиненого ОСОБА_6 та ОСОБА_4 кримінального правопорушення та визначають обставини, що пом`якшують відповідальність обвинувачених та визначають противоправну поведінку самого потерпілого. Крім того в акті відсутні обставини виникнення умислу та попереднє узгодження дій на відкрите заволодіння майном потерпілого.

Такі недоліки обвинувального акту роблять обвинувачення, висунете ОСОБА_6 неконкретним, що порушує його право на захист, зокрема право бути детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього (Стаття 6 § 3(a) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод), а суд позбавляють можливості зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою (постанова Верховного Суду України від 24.11.2016 у справі № 5- 328 К/С-16).

З огляду на те, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акта, та, що місце вчинення злочину, виходячи з вимог ст. 91 КПК України, є обов`язковою для встановлення обставиною і впливає на визначення підсудності справи (ч. 1 ст. 32 КПК України), суд не вправі самостійно визначати таку обставину, оскільки, згідно ч. 3 ст. 337 КПК України, має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення. У той же час, відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд зобов`язаний у вироку вказати формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу, вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Таким чином, призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту, який не відповідає наведеним вище вимогам закону, може призвести до порушення права на захист, а також правил підсудності (тобто права обвинуваченого на розгляд його справи судом, створеним відповідно до закону).

З огляду на наведене, відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України обвинувальний акт підлягає поверненню.

Захисник Коваленко О.М. зазначив, що поданий до суду обвинувальний акт не відповідає закону та підлягає поверненню прокурору. Зокрема захисником зазначено, що відносно його підзахисного неправильно кваліфіковано дії, оскільки він не перебував у змові з метою вчинення розбою. Єдине, що його підзахисному можна пред`явити – це не повідомлення про вчинення тяжкого злочину. Решта доводів є аналогічними доводам, зазначеним захисником Ковач В.С.

Обвинувачені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 щодо призначення обвинувального акту до судового розгляду заперечили.

Заслухавши учасників судового провадження, перевіривши зміст обвинувального акта, додатки до нього, суд прийшов до таких висновків.

Відповідно до ч.2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт повинен містити такі відомості:

1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

4) прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;

5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;

6) обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання;

7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);

9) дату та місце його складення та затвердження.

Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно (ч.3 ст.291 КПК України).

Відповідно до ч.4 ст. 291 КПК України до обвинувального акта додається:

1) реєстр матеріалів досудового розслідування;

2) цивільний позов, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування;

3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування;

4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного.

Поданий до суду обвинувальний акт даним вимогам відповідає.

Обвинувальний акт підписано слідчим прокурором.

Окремо викладено формулювання обвинувачення та розкрито правову кваліфікацію обвинувачення щодо кожного обвинуваченого.

Твердження захисників, що органом досудового розслідування не правильно кваліфіковані дії їх підзахисних, неправильно зазначено місце злочину, відсутні будь-які докази їх винуватості судом не приймаються, оскільки згідно положень кримінально-процесуального закону у підготовчому судовому засіданні питання кваліфікації, повноти, належності чи допустимості доказів не розглядаються, оскільки таке є предметом саме судового розгляду.

Обвинувальний акт відповідає вимогам ч.ч. 2, 3 ст.291 КПК України. Прокурором виконано також приписи ч.4 ст. 291 КПК України, оскільки додано реєстр матеріалів досудового розслідування та розписку підозрюваного про отримання копії обвинувального акту.

З огляду на зазначене, доводи захисту щодо невідповідності обвинувального акту вимогам ст.291 КПК України не відповідають дійсності.

Відповідно до ч.3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти такі рішення:

1) затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 цього Кодексу;

2) закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4-8, 10 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу;

3) повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу;

4) направити обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження;

5) призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;

6) доручити представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь.

Підстави для прийняття рішень, передбачених п.п.2-4 ч.3 ст.314 КПК України, відсутні, відтак кримінальне провадження слід призначити до судового розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Виноградів, вул.Тюльпанів, 24.

Угода у кримінальному провадженні в порядку ст. 468 КПК України не укладалась. Підстави для закриття провадження у випадках, передбачених пунктами 4-8 частини першої або другої статті 284 КПК України не встановлені. Підстави для повернення обвинувального акту відсутні. Справа підсудна Виноградівському районному суду Закарпатської області.

Судове засідання з урахуванням принципу гласності та відкритості судового провадження слід проводити відкрито, обмеження щодо цього, передбачені ч.2 ст. 27 КПК України, відсутні.

Відповідно до ст. 314-1 КПК України необхідно доручити представнику уповноваженого органу з питань пробації – Виноградівського районного відділу з питань пробації Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України скласти на направити до суду досудову доповідь щодо обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

У підготовчому судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про обрання обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Подані клопотання мотивовані тим, що під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження встановлено, що близько 01 години 40 хвилин 10.05.2020 року ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 , рухаючись по вулиці Вакарова в м. Виноградів Закарпатської області, помітили ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 мешканця АДРЕСА_1 , який в той час рухався їм на зустріч, та знаходячись поряд із приміщенням магазину «АВС», за адресою м. Виноградів по вул. Вакарова № 20, підійшли спереду до ОСОБА_3 , де діючи умисно, попередньо узгодивши між собою свої дії, маючи єдиний корисливий умисел спрямований на нанесення тілесних ушкоджень та заволодіння чужим майном, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх караність та настання суспільно - небезпечних наслідків, почали наносити удари руками та ногами по тілу ОСОБА_3 від яких останній впав на землю. Після спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_3 , коли останній знаходився у горизонтальному положенні, лежачи на землі, ОСОБА_1 продовжував свої злочинні, корисливі дії, та із кишень верхнього одягу ОСОБА_3 забрав мобільний телефон марки «АРРLЕ ІРНОNЕ 6», ІМЕІ: НОМЕР_1 , білого кольору, вартість якого згідно висновку експерта №11/399 від 12.06.2020 становить 2216 гривень та стартово- сигнальний пістолет із трьома патронами, вартість яких згідно висновку експерта №11/683 від 30.09.2020 становить 516 гривень, а ОСОБА_7 в цей час мовчки спостерігав за діями ОСОБА_8 . Після чого заволодівши викраденим майном, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 залишили ОСОБА_3 неподалік приміщення «АВС», яке розташоване за адресою м. Виноградів по вул. Вакарова №20, та покинули місце скоєного ними кримінального правопорушення. В подальшому ОСОБА_1 , попередньо узгодивши свої дії із ОСОБА_2 , мобільний телефон марки «АРРLЕ ІРНОNЕ 6», ІМЕІ: НОМЕР_1 , білого кольору, здав до магазину з продажу запчастин до мобільних телефонів, а стартово-сигнальний пістолет із трьома патронами знаходячись в м. Хуст викинув в річку “Тиса”, чим самим розпорядився викраденим майном від ОСОБА_3 .

Вказані вище дії ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, а саме напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством (розбій), за попередньою змовою групою осіб.

Окрім цього, продовжуючи свої протиправні дії, близько 02 години 00 хвилин 10.05.2020, знаходячись за місцем свого проживання за адресою АДРЕСА_2 , ОСОБА_8 разом із ОСОБА_7 з метою приховування вчинення ними попереднього кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.187 КК України відносно ОСОБА_3 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх караність та настання суспільно - небезпечних наслідків, маючи прямий умисел спрямований на незаконне позбавлення волі особи, діючи умисно, замінили номерні знаки на автомобілі марки «Фолькваген Пасат» моделі «В6», номерний знак Угорської Республіки НОМЕР_2 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 27.03.2006, видане уповноваженим органом Угорської Республіки на ім`я ОСОБА_9 , та повернулися на місце, де вони залишили ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме неподалік від приміщенням магазину «АВС», яке розташоване за адресою м. Виноградів по вул. Вакарова, №20. Після чого ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , скориставшись безпорадним станом ОСОБА_3 , який перебував без свідомості від завданих тілесних ушкоджень ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , протиправно обмежили у пересуванні та визначенні місцезнаходження за своєю волею, порушуючи його Конституційні права, ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», всупереч його волі, з метою утримання помістили ОСОБА_3 у багажне відділення з обмеженим простором легкового автомобіля «Фольксваген Пасат:» моделі «В6», д.н.з. Угорської Республіки № НОМЕР_4 , розташувавшись в салоні автомобіля таким чином, що ОСОБА_8 знаходився за кермом автомобіля, а ОСОБА_7 знаходився на задньому сидінні автомобіля, перемістили ОСОБА_3 з одного місця до іншого, а саме попрямували у напрямку до транспортного мосту, який пролягає через річку «Тиса» із сполученням м. Виноградів - Теково - Неветленфолву, Виноградівського району, де з`їхавши із центральної автодороги праворуч у сторону лісосмуги до правого краю русла берега річки (відносно течії) у безлюдне місце на відстань близько 100 метрів, де в подальшому зупинили свій автомобіль близько 10 метрів біля русла річки, та діючи спільно вийняли ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із багажного відділення. При цьому поклавши ОСОБА_3 на землю, ОСОБА_7 свої дії супроводжував нанесенням декількох ударів пластиковим руків`ям металевої викрутки коричневого кольору, яка знаходилась у багажнику автомобіля, та ногами в область голови ОСОБА_3 , після чого разом з ОСОБА_8 потягнули останнього до водойми річки та залишили його в лежачому стані обличчям до низу. Після чого завершивши свої злочинні дії, сіли до свого автомобіля марки «Фолькваген Пасат» моделі «В6», та усвідомлюючи безпорадний стан ОСОБА_3 , його місце знаходження, залишили останнього, що призвело до настання тяжких наслідків, які проявили себе у зникненні безвісті ОСОБА_3 .

Вказані вище дії ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 146 КК України, а саме незаконне позбавлення волі людини, за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки.

Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обгрунтовано підозрюються у вчиненні ними кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187 та ч. 3 ст. 146 КК України.

19.05.2020 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було повідомлено про підозру у вчиненні ними кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 187, ч. 2 ст. 146 КК України.

21.10.2020 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри, відповідної до якої повідомлено про підозру у вчиненні ними кримінальних правопорушень, пердебачених ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 146 КК України.

21.05.2020 стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слідчим суддею Виноградівського районного суду Закарпатської області ОСОБА_10 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, строком до 19 липня 2020 року (включно).

Двохмісячний строк досудового розслідування кримінального провадження закінчувався 19.07.2020, у зв`язку з чим органом досудового розслідування було подано до слідчого судді клопотання про продовження строку досудового розслідування.

13.07.2020 слідчим суддею Ужгородського міськрайонного суду Данко В.Й. було винесено ухвалу якою продовжено строк досудового розслідування кримінального провадження № 12020070080000331 до чотирьох місяців, тобто до 19.09.2020.

Того ж дня, 13.07.2020 слідчим суддею Ужгородського міськрайонного суду Данко В.Й. було продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, відносно підозрюваного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до 10 вересня 2020 року.

07.09.2020 слідчим суддею Ужгородського міськрайонного суду Шумило Н.Б. за наслідками розгляду відповідного клопотання слідчого, погодженого з прокурором винесено ухвалу, якою продовжено строк досудового розслідування кримінального провадження № 12020070080000331 до шести місяців, тобто до 19.11.2020.

Після чого, того ж дня слідчим суддею Ужгородського міськрайонного суду Шумило Н.Б. було задоволено клопотання сторони обвинувачення та продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до 04 листопада 2020 року.

На даний час є необхідність у продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання ними покладених процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування, незаконно впливати на свідків та потерпілого, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Необхідність обрання обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлена тим, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, зазначеним у статті 177 КПК України, а саме переховуватися від органів досудового розслідування, суду, вчинити спроби незаконно впливати на свідків злочину, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Слід врахувати реакцію суспільства та соціальні наслідки правопорушення, спосіб вчинення злочину, воно викликало особливий суспільний резонанс, висвітлення в засобах масової інформації, відсутність встановлення місця знаходження (тіла) потерпілого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Враховуючи вищевказане, ОСОБА_1 .. ОСОБА_2 усвідомлюючи неминучість покарання, можуть переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності, тобто наявний ризик, передбачений п.1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Також, наявний ризик незаконного впливу на свідків обвинувачення, а тому є обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачені можуть наважитись та вдатись до протиправних дій, до свідків з метою зміни їхні покази на свою користь.

Згідно зі ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що в разі обрання іншого більш м`якого запобіжного заходу підозрюваний, обвинувачений може ухилитися від слідства або суду, знищити речові докази, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, згідно п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за яким законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 може переховуватись від органів досудового розслідування, оскільки усвідомлює про неминучість покарання за вчинення тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до десяти років, можуть незаконно впливати на свідків, вчинити інші кримінальні правопорушення та існує ризик їх протиправної поведінки, у зв`язку з чим особисте зобов`язання, особиста порука підозрюваного, домашній арешт та застава будуть недостатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання ризикам порівняно із взяттям під варту.

Отже, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченими кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 146 КК України, а також наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які є триваючими та не перестали існувати, недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, дає підстави для обрання до ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, просив таке задоволити та обрати відносно обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави.

Потерпілий та його представник підтримали клопотання, просили таке задоволити.

Обвинувачені щодо клопотання заперечили.

Захисники щодо клопотання заперечили. Доводи заперечення зводяться до того, що клопотання є необґрунтованим. Докази, долучені до клопотання є неналежними і наведених ризиків не підтверджують. Намірів впливати на свідків не мають, будуть з`являтися на виклики до суду. Обвинувачені мають стійкі соціальні зв`язки, позитивно характеризуються, раніше не судимі. Просили обрати запобіжний захід у виді застави або інший менш суворий.

Заслухавши доводи прокурора, потерпілого та його представника, які клопотання підтримали, захисників та обвинувачених, які просили у задоволенні клопотання відмовити, дослідивши клопотання та матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Стаття 177 КПК України містить правові норми щодо мети та підстав застосовування запобіжних заходів.

У відповідності до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Застосування таких заходів завжди пов`язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Відповідно до ст. 177 КПК України запобіжні заходи застосовуються з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганню спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста в цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Запобіжні заходи застосовуються за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії викладені вище.

Відповідно до ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу крім наявності ризиків, зазначених у статті 177, враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров`я, розмір майнової шкоди, майновий стан, наявність родини та утриманців, місце проживання та інші обставини, що її характеризують.

Вирішуючи питання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого суд враховує не тільки положення, передбачені в КПК України, а й вимоги п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Аналізуючи доцільність подальшого застосування запобіжного заходу відносно обвинувачених у вигляді тримання під вартою, суд враховує тяжкість кримінального правопорушення у вчиненні якого вони обвинувачуються, приймає до уваги, що ризики, передбачені положеннями 177 КПК України, що стали підставою для обрання слідчим суддею відносно обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшилися.

Дані про особу обвинувачених, подана позитивна характеристика ОСОБА_2 , суд визнає такими, що не спростовують визнані доведеними вказані вище ризики.

Так, суд не може прийняти доводи захисту про те, що застосовування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є недоцільним, через те, що ризики наведені прокурором відсутні, оскільки, судом встановлено, що ризики наведені прокурором заслуговують на увагу, а наявність місця проживання та соціальних зв`язків у обвинувачених, не є гарантією виконання ними своїх процесуальних обов`язків та не може запобігти спробам обвинувачених переховуватись від суду, з метою уникнення покарання за скоєне.

Також, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182).

Зокрема, судом враховується те, що згідно рішення Європейського суду з прав людини у справах «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

До уваги приймається практика Європейського суду з прав людини, зокрема, п. 51 у справі «Летелье проти Франції» (рішення від 26. 06. 1991) про те, що «суд визнає, що особлива тяжкість деяких правопорушень може визвати таку реакцію суспільства та соціальні наслідки, які роблять виправдане попереднє утримання в крайньому разі на протязі певного часу. При виключних обставинах цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, в крайньому разі в такій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку в наслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна рахувати виправданим, тільки, якщо маються підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно знаходиться під загрозою».

У відповідності до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

При цьому, суд звертає увагу на те, що такі об`єктивні дані не повинні бути достатніми для засудження особи, апріорі, останні повинні лише об`єктивно зв`язувати певну особу з певним злочином для можливості застосування заходу забезпечення кримінального провадження при наявності реальних ризиків, а у разі ж не доведеності вини особи за наслідками судового розгляду, останній може бути виправданий судом, у тому числі, з урахуванням положень Конституції України.

Суд вважає, що обраний відносно обвинувачених запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає характеру та тяжкості діянь, яке їм інкримінуються, тяжкістю покарання, яке загрожує згідно санкції статті, кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

Окрім наявної обґрунтованої підозри, застосований запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості обвинуваченню, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають, на даний час, можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинувачених на більш м`який.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинувачених судом, на даному етапі, не встановлено та сторонами не доведено, тож суд приходить до висновку про доцільність продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого до двох місяців.

Таким чином, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним існуючим ризикам, відповідає особам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та тяжкості пред`явленого їм обвинувачення, зможе забезпечити виконання обвинуваченими своїх процесуальних обов`язків, а відтак є необхідним за даних обставин та відповідає характеру кримінального провадження та суспільному інтересу.

Застосовуючи такий вид запобіжного заходу, суд виходить з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, із ступеня тяжкості інкримінованих кримінальних правопорушень, а також приймає до уваги ту обставину, що підстави, за яких судом було обрано обвинуваченому запобіжний захід у виді взяття під варту, не відпали, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України не зменшились, що унеможливлює застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу.

Відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України.

З урахуванням того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються за ч.2 ст. 187 КК України – напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством (розбій), за попередньою змовою групою осіб та за ч.3 ст.146 КК України – незаконне позбавлення волі людини, за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки, тобто злочинів із застосуванням насильства, судом при обранні запобіжного заходу розмір застави не визначається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 314-316 КПК України, -

У Х В А Л И В:

Закінчити підготовче провадження та призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту по матеріалам кримінального провадження №12020070080000331 від 11.05.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч.2 ст. 187 КК України на 13.30 годину 06.11.2020 року у приміщенні Виноградівського районного суду Закарпатської області за адресою м.Виноградів, вул. Тюльпанів, 24.

У судове засідання викликати учасників кримінального провадження.

Доручити представнику уповноваженого органу з питань пробації – Виноградівського районного відділу з питань пробації Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України скласти на направити до суду досудову доповідь щодо обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

У задоволенні клопотання захисників Ковач В.С., Коваленко О.М. про повернення обвинувального акту по матеріалам кримінального провадження №12020070080000331 від 11.05.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч.2 ст. 187 КК України – відмовити.

Обрати відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів починаючи з 02.11.2020 року і до 31.12.2020 року (включно).

Копію ухвали вручити учасникам судового провадження та направити Виноградівському РВ з питань пробації.

Ухвала в частині призначення обвинувального акту до судового розгляду набирає законної сили з дня оголошення, оскарженню не підлягає.

На ухвалу суду в частині обрання запобіжного заходу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Головуючий В. В. Леньо