Ухвала суду № 92598007, 03.11.2020, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 223/583/20

Провадження № 1-кп/242/723/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2020 року м. Селидове

Селидівський міський суд Донецької області в складі: головуючого - судді Владимирської І.М., суддів Черкова В.Г., Хацько Н.О., при секретарі Сафроновій К.В., за участю прокурора Демидова В.В., захисника Осика М.І., обвинуваченого ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020050540000078 від 26.05.2020 року, відносно ОСОБА_1 про обвинувачення у скоєнні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 15, п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Селидівського міського суду Донецької області знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України.

В судовому засіданні захисником ОСОБА_1 – адвокатом Осика М.І. заявлено клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 з утримання під вартою на цілодобовий домашній арешт. В обґрунтування якого зазначено, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України зменшились, а саме обвинувачений має постійне місце мешкання та місце реєстрації на підконтрольній території України. Його особистий побут та спосіб життя тісно пов`язані з підконтрольною територією України з огляду на те, що обвинувачений фактично мешкає разом із своєю матір`ю ОСОБА_2 , яка є пенсіонером, зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Також, ОСОБА_1 страждає на ряд хронічних захворювань, має 2 групу інвалідності, потребує постійного нагляду з боку медичних фахівців та лікування. Щодо ризику запобігання спробам незаконно впливати на потерпілого, свідка, то стороною обвинувачення не надано жодного належного та допустимого доказу, який міг би свідчити про факт будь-якого впливу на потерпілого або свідка. Щодо відсутності ризику незаконного впливу на потерпілого, зазначено, що потерпілий шляхом поштових переказів, отримує від матері обвинуваченого виплати в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, що підтверджується відповідними квитанціями. Обвинувачений на теперішній час працевлаштований, та займає посаду заступника директора з питань контролю якості вугілля ПП «Вугледаренергоплюс». Ризик можливості продовжити кримінальне правопорушення прокурором не доведений, оскільки у ОСОБА_1 був відсутній умисел на доведення своїх дій до кінця. З урахуванням вищезазначеного, просить суд змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_3 на цілодобовий домашній арешт, покласти обов`язок, визначений п. 4 ч. 5 ст. 194 КПК України, утриматися від спілкування з потерпілим і свідками в даному кримінальному провадженні, та надати доручення Державній прикордонній службі України в порядку п. 5 Постанови Кабінету Міністерства України № 280 від 17.04.2013 р. щодо заборони виїзду за межі України особи, до якої застосований запобіжний захід.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні клопотання захисника підтримав.

Прокурор в судовому засіданні проти клопотання захисника про зміну запобіжного заходу заперечує, зазначив, що ризики, передбачені п.п.1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченого переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, не зменшились, та заявив клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» обвинуваченому ОСОБА_1 (без застосування застави), вказавши, що ризик впливу на потерпілого та свідків зберігається; оскільки ОСОБА_1 вчинив замах на кримінальне правопорушення, то є підстави вважати про наявність ризику, що він може продовжити кримінальне правопорушення; проживаючи поблизу непідконтрольної території, ОСОБА_1 може переховуватись від суду. Крім того, відомостей, які б вказували про неможливість перебування обвинуваченого в місцях затримання, тримання під вартою, зокрема, за станом здоров`я не здобуто. відшкодування витрат на лікування від обвинуваченого потерпілий не отримував, працевлаштування особи не є гарантією належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Захисник та обвинувачений заперечують проти клопотання прокурора, вважають заявлені прокурором ризики, передбачені ст.177 КПК України, необґрунтованими та не доведеними.

Розглянувши матеріали кримінального провадження, вислухавши думку учасників судового провадження, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Відповідно до ч. 3 ст.199 КПК України обставиною, яка є підставою для продовження строку тримання під вартою є те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Вирішуючи клопотання про зміну або продовження строку запобіжного заходу, суд враховує наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість обвинуваченого переховуватися від суду (оскільки йому інкримінується особливо тяжкий злочин); незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому ж кримінальному провадженні (оскільки судовий розгляд триває, усі свідки не допитані, не виключена необхідність повторного допиту потерпілого); продовжити кримінальне правопорушення, оскільки злочин не доведений до кінця з причин, що не залежали від волі ОСОБА_1 , а тому він може довести свій злочинний умисел до кінця, вказані обставини в їх сукупності також свідчать про ризик можливості перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Крім того, суд оцінює сукупність обставин, передбачених ст.178 КПК України, а саме тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1 у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, відомості, які характеризують особу обвинуваченого, приходить до висновку, що на даний час продовження строку тримання під вартою обвинуваченого не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.

Захисник та обвинувачений зазначають про поганий стан здоров`я обвинуваченого і неможливість отримання ним в умовах ізоляції належного лікування, як на підставу для зміни запобіжного заходу. Дані обставини неодноразово були предметом розгляду при вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу обвинуваченому як слідчим суддею, так і судами різних інстанцій, які обґрунтовано прийшли до висновку, що доводи про поганий стан здоров`я обвинуваченого не можуть бути підставою для зміни запобіжного заходу на більш м`який. Враховуючи, що з моменту розгляду цих питань пройшов вкрай нетривалий час, за який суттєво не змінились обставини, та стороною захисту не надано переконливих та документально підтверджених даних про застереження та наявність захворювань, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 може отримати необхідну медичну допомогу в умовах слідчого ізолятору.

Сукупність викладеного свідчить про відсутність підстав для зміни обвинуваченому раніше застосованого запобіжного заходу, оскільки ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшились, а тому є доцільним продовження тримання обвинуваченого під вартою.

Суд зазначає, що при вирішенні питання щодо міри запобіжного заходу суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, забезпечення яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів (рішення по справі «Ілійков проти Болгарії»).

На думку суду, обставинами, які дають підстави стверджувати про наявність публічного інтересу, що виправдовує виняток із загальної норми про повагу до свободи людини, є наслідки вчиненого, оскільки, відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя та здоров`я є найвищою соціальною цінністю.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що обмеження обвинуваченому права на свободу в даному випадку є виправданим і необхідним, через неможливість в жодний інший спосіб, навіть при наявності міцних соціальних зав`язків, запобігти заявленим ризикам, які існують та не зменшились, тобто забезпечити належне виконання ним своїх процесуальних обов`язків, тому суд вважає, що застосування більш м`яких запобіжних заходів не забезпечить його належну процесуальну поведінку та є доцільним продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 до 29 грудня 2020 року (включно).

Враховуючи, що кримінальне правопорушення, що інкримінується ОСОБА_1 , пов`язане із застосуванням насильства, враховуючи вимоги ч.4 ст.183 КПК України, суд не погоджується з вимогами сторони захисту та не визначає розмір застави.

На підставі викладеного, керуючись положеннями глави 27, ст.ст. 177, 178, 183, 331, 369 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання захисника Осика М. І. про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 - відмовити.

Клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 – задовольнити.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 15, п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України до 60 діб, тобто до 29 грудня 2020 року включно.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору та направити начальнику ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор».

Ухвала може бути оскаржена в Донецькому апеляційному суді протягом семи днів з дня її проголошення.

Головуючий суддя І.М. Владимирська

Судді В.Г. Черков

Н.О. Хацько