Рішення № 92595681, 28.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2020 року м. Київ №640/362/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

за участі секретаря судових засідань Гарбуз К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора Міністерства оборони Українипровизнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулуза участі представників: позивача ОСОБА_1 ; від відповідача 1 - Сіденко М.О.; від відповідача 2 - Панько В.М.;

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора та Міністерства оборони України, в якому просив суд:

-визнати незаконним та скасувати п.14 наказу Міністра оборони України №651 від 20 листопада 2019 року, яким майора юстиції ОСОБА_1 , прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури України звільнено з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів);

-визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 03 грудня 2019 року №1078-вк, яким прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України майора юстиції ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) та виключено із списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, з 06 грудня 2019 року;

-поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора (ідентифікаційний код 00034051) з 06 грудня 2019 року та допустити в цій частині рішення до негайного виконання;

-стягнути з Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, місто Київ, 01011, ідентифікаційний код 00034051) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 06 грудня 2019 року по дату винесення судового рішення;

-стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, місто Київ, 01011, ідентифікаційний код 00034051) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати на надання професійної правничої допомоги.

Позовні вимоги мотивовані відсутністю скорочення штату або проведення організаційних заходів в Збройних Силах України, відповідно не конкретизовано підстави для прийняття Міністром оброни України наказу про звільнення позивача.

Звільненням позивача відповідачами порушено норми не лише спеціального законодавства, а й загальні норми галузевого законодавства, зокрема, й трудового. Так, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (стаття 49-2 частина перша Кодексу законів про працю України). Наведена норма повністю кореспондується з пунктом 239 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10 грудня 2008 року, яким встановлено, що військовослужбовців, які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів і які не набули права на пенсію за вислугу років, командир (начальник) попереджає про звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за два місяці до проведення таких заходів. Позивача не було попереджено про наступне звільнення з військової служби, а відтак наказ Міністра оборони України №651 від 20 листопада 2019 року прийнято з грубим порушенням норм закону та прав позивача.

Також позивач вказав на порушення принципу недискримінації, принципу верховенства права та принципу заборони звуження існуючих прав і свобод людини та громадянина при прийнятті Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури». Наголосив, що гарантовані Кодексом законів про працю України права працівників, а також обов`язки роботодавця не можуть бути звужені, що закріплено в Конституції України.

Окрім того позивач вказав на відсутність скорочення штатів та організаційних заходів у Генеральній прокуратурі України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження.

Відповідач - Міністерство оборони України у своєму відзиві на позов заперечував проти задоволення позовних вимог. Вказав зокрема на те, що організаційні заходи, що проводяться в 2019-2020 роках пов`язані з докорінним переформуванням апарату Міністерства оборони України, а також переходу Генерального штабу та Збройних Сил України на нову j-структуру, прийняту в арміях країн-членів НАТО. За законом від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури», зокрема, військові прокурори, прокурори та слідчі військових прокуратур припиняють виконувати свої повноваження у порядку та строки, визначені Генеральним прокурором. Підставами для звільнення позивача слугували: підпункт «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; пункт 18 розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-IX.

При цьому, у відповідності до положень пункту 18 розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-IX у разі успішного проходження атестації прокурор за умови наявності вакансії та за його згодою може бути переведений Генеральним прокурором на посаду в Офіс Генерального прокурора. У разі успішного проходження атестації прокурорами та слідчими військових прокуратур, які є військовослужбовцями, питання про їх звільнення з військової служби вирішується відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших нормативно-правових актів України, якими встановлено проходження громадянами України військової служби, з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом.

Прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за контрактом, надається право достроково припинити контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, надається право достроково звільнитися з військової служби.

Позивач перебував на військовій службі за контрактом та особисто подав рапорт 18 листопада 2019 року, в якому не заперечував проти звільнення його з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів). Як наслідок, його було звільнено з військової служби. Серед документів, які слугували підставою для видання Міністром оборони України наказу від 20 листопада 2019 року №651, окрім рапорту від 18 листопада 2019 року, також було підготовлено та подано у встановленому порядку комплект службових документів. Зокрема, 19 листопада 2019 року заступником Генерального прокурора - Головним військовим прокурором було підготовлено та подано до Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України для подальшого опрацювання: подання про звільнення позивача з військової служби, аркуш бесіди від 19 листопада 2019 року, в якому позивач висловив своє ставлення та прохання (побажання) щодо звільнення з військової служби та небажання проходити службу у військовому резерві; розрахунок вислуги років військовослужбовця на пенсію; довідку військово-лікарської комісії від 07 листопада 2019 року №973.

У подальшому з метою реалізації наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 20 листопада 2019 року №651 відповідним наказом Генерального прокурора від 03 грудня 2019 року №1078-вк прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури України майора юстиції ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) та виключено із списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, з 06 грудня 2019 року.

Відповідач - Офіс Генерального прокурора також заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві на позов. Зокрема відповідач вказував на те, що військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Згідно з вимогами частини четвертої статті 27 Закону України «Про прокуратуру», яка діяла до прийняття Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури», військовими прокурорами призначалися громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення з ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.

Так, 19 листопада 2015 року між Міністром оборони України та позивачем укладено відповідний контракт. Наказом Міністра оборони України від 19 листопада 2015 року №926 позивача прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та на підставі статті 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (Закон №2232-XII), пункту 153 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (Положення) відряджено до Генеральної прокуратури України для призначення на відповідні військові посади, передбачені Указом Президента України від 22 вересня 2014 року №737/2014 «Про перелік посад військових прокурорів і слідчих військових прокуратур та граничних військових знань за цими посадами». Упродовж 2015-2019 років позивач проходив військову службу на посадах у військових прокуратурах.

Законом №113-IX, який набрав чинності 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури. Зокрема внесено зміни до Закону України «Про прокуратуру» щодо припинення діяльності військових прокуратур.

Також Законом №113-IX передбачено початок роботи Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, проведення атестації усіх прокурорів та слідчих органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають вказані посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах та переведення їх на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного її проходження.

Зважаючи на те, що в системі органів прокуратури функціонування військових прокуратур, а так само Головної військової прокуратури не передбачено, подальше проходження ОСОБА_1 військової служби на посадах в органах прокуратури стало неможливим.

У відповідності з Порядком проходження прокурорами атестації ОСОБА_1 подано Генеральному прокурора заяву про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

За наслідками проходження атестації позивач набрав менше прохідного балу для успішного складання іспиту, відповідно визнаний таким, що неуспішно пройшов атестацію, а в подальшому відповідним наказом Генерального прокурора був звільнений з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) та виключено із списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, з 06 грудня 2019 року.

Доводи ж позивача щодо неконституційності Закону №113-IX та Порядку відповідач вважає необгрунтованими та безпідставними.

У судових засіданнях позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідачі позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні.

Заслухавши доводи та заперечення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про необгрутованість позовних вимог та відмову у їх задоволенні.

Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом майор юстиції ОСОБА_1 проходив військову службу в органах військової прокуратури з 2015 року.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

У відповідності з частиною другою цієї статті проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Відповідно до статей 20, 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статті 46-1 Закону України «Про прокуратуру» наказом Міністра оборони України від 19 листопада 2015 року №926 із ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на 5 років, прийнято його на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідні посади.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX, який набув чинності 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Вказаним Законом зокрема внесені зміни до Закону України «Про прокуратуру», а саме виключено пункт 4 статті 7, який передбачав існування в системі прокуратури України військових прокуратур, пункт 4 статті 8, що стосувався утворення у Генеральній прокуратурі України Головної військової прокуратури.

Пунктом 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113- IX усі прокурори Генеральної прокуратури України, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно з пунктом «г» частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі.

Пунктом 226 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби у зв`язку зі скороченням штатів при скороченні посади, яку військовослужбовець займає, у тому числі при ліквідації (розформуванні), реорганізації військових частин або державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів.

18 листопада 2019 року майор юстиції ОСОБА_1 на ім`я Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. подав рапорт, в якому вказав, що не заперечує проти свого звільнення з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. Особову справу просив скерувати до Голосіївського районного у місті Києві військового комісаріату.

Відповідно до Аркушу бесіди 19 листопада 2019 року з майором юстиції ОСОБА_1 , прокурором другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, з приводу його звільнення у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у присутності заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора Чумака В.В. та прокурора відділу роботи з кадрами Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Сергійчука С.С. проведено бесіду, зі змісту якою (Аркушу бесіди) вбачається, що ОСОБА_1 не заперечує проти звільнення з військової служби, не заперечує проти звільнення з лав Збройних Сил України, проходити військову службу у військовому резерві не бажає.

Як Додаток 1 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України Заступником Генерального прокурора - Головним військовим прокурором В. Чумаком 19 листопада 2019 року сформовано подання щодо звільнення майора юстиції ОСОБА_1 з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) №651 від 20 листопада 2019 року майора юстиції ОСОБА_1 , прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, відповідно до пункту 18 розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

В подальшому наказом Генерального прокурора від 03 грудня 2019 року №1078-вк прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України майора юстиції ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) та виключено із списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, з 06 грудня 2019 року.

За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Тож для того, щоб особі надати судовий захист суд має встановити наявність порушеного права.

Як було зазначено вище, Законом №113-IX запроваджено реформування системи органів прокуратури, якими зокрема припинено діяльність військових прокуратур.

Позивач проходив військову службу за контрактом, власноручно подав рапорт щодо свого ставлення до звільнення відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), не бажав у подальшому залишатись на військовій службі, - відповідно був звільнений.

Доводи позивача щодо не відповідності Закону №113-IX нормам Конституції України не заслуговують на увагу, оскільки як станом на час звільнення позивача, так і станом на час звернення до суду та вирішення спору по суті - положення вказаного Закону не визнавались неконституційними.

Згідно зі статтею 150 Конституції України вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційність) Закону №113-ІХ є компетенцією Конституційного Суду України.

Щодо тверджень позивача з приводу порушень відповідачами вимог Кодексу законів про працю України, слід вказати на таке.

Позивач проходив військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Військова служба є державною службою особливого характеру.

Водночас стаття 3 Кодексу законів про працю України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Як вірно наголосив представник Офісу Генерального прокурора, військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з державними органами, підприємствами, установами, організаціями, державними та комунальними навчальними закладами, до яких вони були відряджені, а проходять військову службу на посадах в цих органах.

Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними законодавчими та підзаконними актами.

Правовідносини з приводу проходження військової служби не є трудовими правовідносинами і, відповідно, дія норм Кодексу законів про працю України, які визначають процедуру і гарантії працівників при їх звільненні, не поширюються на військовослужбовців.

За наведених обставин суд не вбачає протиправними оскаржувані накази Міністра оборони та Генерального прокурора про звільнення позивача.

Відповідно не обгрунтованими та безпідставними є позовні вимоги позивача щодо поновлення його на посаді в Офісі Генерального прокурора.

За приписами пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

ОСОБА_1 була подана Генеральному прокурору заява про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

Позивач був допущений до іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

Однак за результатами іспиту при мінімально допустимій кількості балів 70 балів, позивач набрав 63 бали, у зв`язку з чим першою кадровою комісією прийнято рішення від 29 жовтня 2019 року №91 про неуспішне проходження атестації.

Підсумовуючи викладене слід зазначити, що Головна військова прокуратура, до якої був відряджений позивач, з набранням чинності Законом №113-IX припинила свою діяльність; позивач власноручно подав рапорт на звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) та не виявив бажання подальшого перебування на військовій службі, внаслідок чого був звільнений; задля переведення в Офіс Генерального прокурора проходив атестацію, однак не набрав достатню кількість балів, - відповідно відсутні підстави для задоволення заявлених позивачем вимог, оскільки ані Міністерством оборони України, ані Офісом Генерального прокурора право позивача не порушено.

Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з положеннями статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У відповідності з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідачі виконали покладений на них вище вказаними нормами обов`язок.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Міністерства оборони України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення заробітку - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко

Повний текст рішення складено 02 листопада 2020 року.