Рішення № 92595479, 30.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2020 року м. Київ № 826/10662/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до проГоловного управління ДФС у місті Києві визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000794001 від 22.03.2018р.,О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №000079401 від 22.03.2018р. про сплату штрафних санкцій у сумі 6 800,00 грн.

Ухвалою суду від 11.07.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваного рішення, оскільки роздрібна торгівля алкогольними напоями здійснюється за наявності відповідної ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями Серії НОМЕР_2 від 10.03.2017р., терміном дії з 31.03.2017р. по 30.03.2018р.

30 серпня 2018 року представником відповідача подано відзив на позов, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з підстав правомірності прийняття оскаржуваного рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В:

Головним управління ДФС у м. Києві проведено фактичну перевірку з питань дотримання законодавства, яке регулює виробництво та обіг спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв і тютюнових виробів за період з 19.02.2017р. по 28.02.2018р.

За результатами проведеної перевірки відповідачем 01.03.2018р. складено акт №798/26-15-40-01/ НОМЕР_1 яким встановлено порушення ст. 15-3 Закону України "Про державне регулювання виробництва спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів" від 19.12.1995 №481/95-ВР, а саме не надання до перевірки документів щодо узгодження ФОП ОСОБА_1 статусу громадського харчування.

На підставі встановленого порушення відповідачем 22.03.2018р. прийнято податкове повідомлення - рішення №0000794001, яким на підставі п.п. 54.3.3. статті 54, абз. 9 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів" від 19.12.1995 №481/95-ВР до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 6 800,00грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням контролюючого органу, позивач, 05.04.2018 року оскаржив його в адміністративному порядку до ДФС України.

ДФС України прийнято рішення №7851/с/99-99-11-03-01-25 від 30 травня 2018 року, яким податкове повідомлення-рішення від 22.03.2018 року № 0000794001 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Вважаючи дане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Підстави призначення, обставини та порядок проведення фактичної перевірки визначено положеннями статті 80 Податкового кодексу України.

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених підпунктами 80.2.1 - 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що для проведення фактичної перевірки мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись зазначеною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою проведення вказаної вище перевірки був наказ Головного управління ДФС у м. Києві від 15.02.2018р. № 2455 "Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) в якому підставою для призначення фактичної перевірки зазначено підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, яким передбачено, що фактична перевірка може проводитись у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

Виходячи з аналізу вказаної норми, підставою для проведення такого виду перевірки є наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства.

У той же час, пунктом 80.1 статті 80 ПК України визначено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначає Закон України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" від 19.12.1995 р. №481/95-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Закон №481/95).

Відповідно до ст. 1 Закону №481/95 роздрібна торгівля - діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб`єктах господарювання громадського харчування.

Частиною 12 ст. 15 Закону №481/95 визначено, що роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб`єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

Згідно із п. 11 ч. 1 ст. 15-3 Закону №481/95 забороняється продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів у невизначених для цього місцях торгівлі.

При цьому місце торгівлі - місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів та пива - без обмеження площі, для алкогольних напоїв, крім пива, - торговельною площею не менше 20 кв. метрів, обладнане реєстраторами розрахункових операцій (незалежно від їх кількості) або де є книги обліку розрахункових операцій (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів (ст.1 Закону №481/95).

Разом із тим ч. 6 ст. 15-3 Закону №481/95 встановлено, що продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці дозволяється тільки суб`єктам господарювання (у тому числі іноземним суб`єктам господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) громадського харчування, підприємств з універсальним асортиментом товарів.

За порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством (ч. 1 ст. 17 Закону №481/95).

Так, відповідно до абз. 9 ч. 2 ст. 17 Закону №481/95 до суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі порушення вимог ст. 15-3 цього Закону - 6800 гривень.

Водночас, Правила роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.1996 р. №854 (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Правила №854), також визначають основні вимоги до роздрібної торгівлі горілкою і лікеро-горілчаними виробами, вином виноградним та плодово-ягідним, коньяком, шампанським, вином ігристим (далі - алкогольні напої) і спрямовані на забезпечення прав споживачів щодо належної якості товару і рівня торговельного обслуговування.

У п. 2 зазначених Правил №854 передбачено, що роздрібна торгівля алкогольними напоями здійснюється через спеціалізовані підприємства, в тому числі фірмові, спеціалізовані відділи (секції) підприємств з універсальним асортиментом продовольчих товарів, а також заклади ресторанного господарства.

При цьому за вимогами п. 22 Правил №854 продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці здійснюється тільки закладами ресторанного господарства та спеціалізованими відділами підприємств, що мають статус закладів ресторанного господарства, підприємств з універсальним асортиментом товарів.

Таким чином, Законом №481/95 та Правилами №854 чітко встановлено, що роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) може здійснюватися суб`єктами господарювання всіх форм власності за умови наявності у них ліцензій, у той час як продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці дозволено виключно суб`єктам господарювання громадського харчування (закладам ресторанного господарства) та спеціалізованим відділам, що мають статус суб`єктів господарювання громадського харчування (закладів ресторанного господарства), підприємств з універсальним асортиментом товарів.

Між тим ані Законом №481/95, ані Порядком №854 не передбачено умов для отримання статусу суб`єкта господарювання громадського харчування (підприємства ресторанного господарства).

Поряд із цим суд вважає за належне зазначити, що визначення терміну "заклад громадського харчування" наведено у п. 27 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів", який регулює відносини між органами виконавчої влади, операторами ринку харчових продуктів та споживачами харчових продуктів і визначає порядок забезпечення безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, що виробляються, перебувають в обігу, ввозяться (пересилаються) на митну територію України та/або вивозяться (пересилаються) з неї.

Так, заклад громадського харчування - ресторан, бар, кафе, їдальня, закусочна, піцерія, кулінарія, кіоск чи інший заклад, що забезпечує харчуванням невизначену кількість фізичних осіб. Віднесення до закладів громадського харчування не залежить від територіальних ознак (місця) провадження господарської діяльності з громадського харчування та ступеня доступності харчування будь-яким особам.

Крім того, відповідно до п. 1.3 Правил роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 р. №219 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.08.2002 р. за №680/6968 (надалі - Правила №219), заклад ресторанного господарства - організаційно-структурна одиниця у сфері ресторанного господарства, яка здійснює виробничо-торговельну діяльність: виробляє і (або) доготовляє, продає і організовує споживання продукції власного виробництва і закупних товарів, може організовувати дозвілля споживачів.

Згідно із п. 1.5 та п. 1.6 Правил №219 заклади (підприємства) ресторанного господарства поділяються за типами: фабрики-кухні, фабрики заготівельні, ресторани, бари, кафе, їдальні, закусочні, буфети, магазини кулінарних виробів, кафетерії, а ресторани та бари - також на класи (перший, вищий, люкс). Суб`єкти господарської діяльності у сфері ресторанного господарства при облаштуванні закладу (підприємства) згідно з обраним типом (класом) повинні мати необхідні виробничі, торговельні та побутові приміщення, а також обладнання для приготування та продажу продукції.

Судом з огляду змісту Акта перевірки встановлено, що перевірка була проведена у кафетерію, яке належить ФОП ОСОБА_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Роздрібна торгівля алкогольними напоями здійснюється за наявності відповідної ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями Серії НОМЕР_2 від 10.03.2017р., терміном дії з 31.03.2017р. по 30.03.2018р.

Таким чином, у розумінні ст. 1 та ст. 15 Закону №481/95 позивач має всі належним чином оформлені необхідні документи для здійснення роздрібної торгівлі, у тому числі на розлив, алкогольних напоїв, що не спростовується відповідачем, а тому, зважаючи на викладені положення нормативних актів, суд відхиляє доводи відповідача щодо невідповідності приміщення позивача вимогам законодавства, де він здійснює підприємницьку діяльність, та необхідності подання ним певних доказів щодо державної реєстрації потужностей для підтвердження статусу суб`єкта господарювання громадського харчування.

Разом із тим суд звертає увагу, що ані у вищевказаному Акті перевірки, ані у відзиві відповідача жодним чином не зазначено, як саме контролюючим органом був встановлений факт продажу позивачем алкогольного напою (горілки "Хортиця" місткістю 0,005 л) за ціною 8,60 грн. на розлив саме для споживання його на місці, у той же час, відповідачем до матеріалів справи не було надано фіскального чеку від 20.02.2018р. №2269 на яке йде посилання в Акті перевірки, а тому останнім не доведено, що позивачем здійснено факт продажу даних алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці покупцям.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 р. №К/9901/4590/17 у справі №820/1335/17.

Враховуючи надані сторонами пояснення та докази на їх підтвердження, суд не погоджується з аргументами відповідача, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт продажу позивачем алкогольних напоїв для його споживання на місці, оскільки чек може підтверджувати лише факт продажу алкогольного напою. Отже в даному випадку має місце продаж алкогольних напоїв на розлив, який є різновидом роздрібної торгівлі, а не продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці.

Недоведеність з боку відповідача належними доказами складу правопорушення, передбаченого ст.15-3 Закону №481/95, дає суду підстави для висновку про необґрунтованість застосування до позивача штрафної санкції відповідно до абз. 9 ч. 2 ст. 17 цього Закону у розмірі 6 800,00 грн.

Відтак, з огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, викладений в Акті перевірки висновок податкового органу є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення №0000794001 від 22.03.2018р. є безпідставним та неправомірним, а тому підлягає скасуванню.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_1 .

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням норм ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40грн. з бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000794001 від 22.03.2018р.

Присудити на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) здійснені нею документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40грн. з бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (м. Київ, 04116, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Амельохін