Рішення № 92594589, 28.10.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2339/20

28 жовтня 2020 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Осташа А. В. за участю: секретаря судового засідання Ногас С.В., позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державної казначейської служби України про визнання дій неправомірними щодо ненарахування та невиплати вихідної допомоги у зв`язку з відставкою та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 1, ДСА України) та до Тернопільського апеляційного суду (далі - відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України у якому просить:

- визнати неправомірними дії Державної судової адміністрації України, Тернопільського апеляційного суду у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв`язку з відставкою в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді Апеляційного суду Тернопільської області;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України виділити Тернопільському апеляційному суду кошти для проведення виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді Апеляційного суду Тернопільської області;

- зобов`язати Тернопільський апеляційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 неоподатковану вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді Апеляційного суду Тернопільської області.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що відповідач 1, відмовляючи у виплаті вихідної допомоги, протиправно послався на те, що відсутні правові підстави для виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою суддям, які звільнились у відставку в період з 01.04.2014 по 30.09.2016 відповідно до Закону України №2453 та на сьогодні вони не перебувають у трудових відносинах із судами (відраховані зі штату суду). Рішенням КС України від 15.04.2020 підтверджено незаконність застосування ст.136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Ухвалою суду від 28.08.2020 відкрито провадження у справі та за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання.

Відповідач 2 - Тернопільський апеляційний суду надіслав до суду 24.09.2020 клопотання про розгляд справи за відсутності їхнього представника, позиції щодо позовних вимог не виклав.

Відповідач 1 - Державна судова адміністрація України надала суду 28.09.2020 відзив на позовну заяву, в якому із позовними вимогами не погодилася, зазначивши, що оскільки при звільненні судді у зв`язку із поданням заяви про відставку (12.11.2015) виплата вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою законодавством передбачена не була, тому така вихідна допомога не виплачувалася. Також зазначено, що рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення (12.11.2015), а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Позивач в судовому засіданні 28.10.2020 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити.

Представник відповідача 1 в судове засідання 28.10.2020 не прибув, клопотань до суду не надходило, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. Позиція щодо позовних вимог викладена у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача 2 в судове засідання 28.10.2020 не прибув, подав 24.09.2020 клопотання про розгляд справи без участі їхнього представника, позиції щодо позовних вимог не викладено.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба України в судове засідання не забезпечила явку уповноваженого представника, клопотань до суду не надходило, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлена належним чином.

Суд, заслухавши вступне слово позивача, повно та всебічно розглянувши матеріали справи, проаналізувавши подані докази, встановив наступні факти.

Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року №788-VIII припинені повноваження судді Апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_1 у зв`язку з поданням заяви про відставку, а наказом голови Апеляційного суду Тернопільської області від 25.11.2015 №287-К звільнено з посади судді 25.11.2015 (аркуш справи 9).

На день звільнення відповідачем не було ні нараховано, ні сплачено вихідну допомогу судді у зв`язку з відставкою, яка передбачена статтею 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (у редакції до 01 квітня 2014 року), у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Позивачка, 20.07.2020 звернулася до Територіального апеляційного суду із заявою про нарахування та виплату вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Листом від 24.07.2020 Тернопільський апеляційний суд повідомив, що звернення позивачки було направлено за належністю в ДСА України та про її розгляд буде повідомлено ДСА України (аркуш справи 12 (зворотній бік)).

Листом від 28.07.2020 № Б 1574-20-1483/20 ДСА України повідомило, що відсутні правові підстави для виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою суддям, які звільнились у відставку в період з 01.04.2014 по 30.09.2016 відповідно до Закону України №2453 та на сьогодні вони не перебувають у трудових відносинах із судами (відраховані зі штату суду).

Зазначена відмова відповідачем обґрунтована тим, що на час виходу у відставку статтю 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", виключено відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", у зв`язку з чим правові підстави для виплати допомоги відсутні (аркуш справи 13).

Не погоджуючись з такими діями відповідачів, позивачка звернулась до суду за захистом порушених прав.

Суд зазначає, що спірні правовідносини за своєю суттю є публічно-правовим спором в розумінні п.2 ч.1 ст.4 КАС України, а справа відноситься до категорії справ щодо спорів пов`язаних з проходженням чи звільненням з публічної служби (професійна діяльність суддів - п.17 ч.1 ст.4 КАС) .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Так, із набранням чинності Законом України від 07.07.2010 №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" питання вихідної допомоги регулювалося ст.136 цього Закону, відповідно до якої судді, який вийшов у відставку, виплачувалася вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Однак, Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України", який набрав чинності 01.04.2014, було внесено зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а саме виключено ст.136 даного Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Рішенням №2-р(ІІ)/2020 Другого сенату Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі № 3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII.

Конституційний суд зазначив, що юридичне регулювання питання вихідної допомоги судді в разі його виходу у відставку законодавець неодноразово змінював.

Так, згідно із частиною третьою статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ зі змінами (далі - Закон № 2862) (втратив чинність на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ, далі - Закон №2453) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Законом № 2453-VI змінено розмір суддівської винагороди (стаття 129), зокрема встановлено поетапне збільшення посадового окладу судді і відповідно зменшено розмір вихідної допомоги судді у зв`язку з виходом у відставку (стаття 136).

У підпункті 1 пункту 2 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" Закону № 2453 було передбачено втрату чинності статтею 43 Закону № 2862 з 1 січня 2011 року, тобто через п`ять місяців після набрання чинності Законом № 2453, отже, законодавець встановив достатній перехідний період (розумний часовий проміжок) з моменту офіційного опублікування Закону № 2453-VI до втрати чинності нормами, які регулюють питання виплати вихідної допомоги судді у разі його виходу у відставку.

Відповідно до Закону № 1166, який набрав чинності з 1 квітня 2014 року, із Закону №2453-VI, зокрема, виключено статтю 136, що передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України).

У контексті принципу верховенства права важливим є встановлення при внесенні змін до законодавства розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності.

Згідно із частиною п`ятою статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Конституційний Суд України наголосив, що Закон № 1166 був ухвалений парламентом 27 березня 2014 року та опублікований 31 березня 2014 року в газеті "Голос України", що підтверджують загальнодоступні відомості, розміщені на офіційному вебпорталі Верховної Ради України. За положенням абзацу першого пункту 2 розділу ІV "Прикінцеві положення" Закону № 1166, у якому визначено умови набрання чинності окремими положеннями Закону № 1166, підпункт 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166 набрав чинності з 1 квітня 2014 року, тобто з наступного дня після опублікування Закону № 1166.

Оскільки можливість реалізації суддею права на вихідну допомогу в розмірах та порядку, встановлених до внесення змін оспорюваним положенням Закону № 1166, залежала від фактичної можливості судді реалізувати право на відставку, то зміни в юридичному регулюванні цього питання (зокрема, виключення статті 136 із Закону № 2453-VI) мали б бути зваженими, обґрунтованими та доведеними до суддів заздалегідь, тобто з дотриманням достатнього перехідного періоду.

Верховна Рада України, скасовуючи вихідну допомогу суддям, що виходять у відставку, мала встановити достатній перехідний період (розумний часовий проміжок), пов`язаний з набранням чинності положенням підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166.

На думку Конституційного Суду України, встановлений перехідний період, пов`язаний з набранням чинності оспорюваним положенням Закону № 1166, з 31 березня по 1 квітня 2014 року є очевидно недостатнім, оскільки не охоплює фактичної тривалості встановленого законодавством порядку реалізації суддею права на відставку. Внаслідок цього судді, які станом на 1 квітня 2014 року вже мали право на відставку та вихідну допомогу, але продовжували перебувати на посаді судді, стимульовані вихідною допомогою, не змогли належним чином підготуватися до нового юридичного регулювання.

Зважаючи на викладене, Конституційний Суд України констатував, що перехідний період між опублікуванням Закону № 1166 та набранням чинності положенням підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166 (менше одного дня) був явно недостатнім для того, щоб суб`єкти права (судді, які на момент набрання чинності Законом № 1166 мали право на вихід у відставку, але станом на 1 квітня 2014 року ще ним не скористалися) змогли адаптуватися до законодавчих новел та скоригувати свої дії для реалізації права на відставку і, відповідно, отримати вихідну допомогу в розмірі, встановленому законодавством до внесення змін Законом № 1166.

Наведене дає підстави стверджувати, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166 суперечить частині першій статті 8 Конституції України з огляду на його невідповідність принципові верховенства права у частині, що стосується легітимних очікувань особи.

Отже, відповідно до п. 2 рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020, підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, з 15 квітня 2020 року Конституційним Судом України відновлено дію ст.136 Закону № 2453, що передбачала право судді при виході у відставку на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Щодо твердження відповідача про те, що рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, суд зазначає наступне.

На думку суду, вищенаведене твердження відповідача є абсурдним, оскільки дія відновленої ст.136 Закону №2453 поширюється тільки на суддів, які звільнились у відставку в період з 01.04.2014 по 30.09.2016. Натомість, на суддів які звільняються у відставку після 30.09.2016 і по даний час застосовується дія ст.143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VII, якою регламентована виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Так як вже зазначалось, рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 у справі №3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII.

Статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційним Судом України в Рішенні від 15 квітня 2020 року № 2-р(11) 2020 вказано про втрату чинності положеннями Закону саме з дня ухвалення цього Рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові №6-237цс16 від 18 травня 2016 року, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Внаслідок застосування відповідачем положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ позивачка недоотримала доходи у вигляді вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 1 протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Діями держави у вигляді прийняття неконституційного закону та його подальшої реалізації відповідачами, було порушено право власності позивача, гарантоване ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилання відповідача 1 на те, що рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(11) 2020 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, будь - яким чином не впливає на вирішення спору, оскільки даним рішенням не встановлюватися будь - які права чи обов`язки осіб та на підставі цього рішення не виникли нові правовідносини. Навпаки цим рішенням констатовано, невідповідність Конституції України, положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ. При цьому він суперечить Конституції України не з часу прийняття рішення Конституційним Судом України, а з часу прийняття закону, який визнано неконституційним.

Зокрема, як норми ст. 152 Конституції України, так і положення Закону України "Про Конституційний Суд України" декларують перспективний характер рішень Конституційного Суду України, правовим наслідком чого за загальним правилом є те, що неконституційність певної норми може застосовуються лише до правовідносин, що виникли або продовжують існувати після оголошення рішення Конституційного Суду України.

Однак, негативні наслідки порушення Конституції України повинні бути адекватно усунені шляхом забезпечення поновлення порушеного права особи внаслідок застосування у її справі положень закону, які не відповідали Конституції України.

Таким чином, застосування до особи положень закону, визнаних неконституційними (конституційними), з метою поновлення порушених прав та свобод, є одним із проявів "відповідальності" держави та відповідального публічного урядування. У такий спосіб держава виконує свій обов`язок поновити права, які вона сама й порушила, ухваливши акт, що став об`єктом судового конституційного контролю і визнаний неконституційним.

Враховуючи, суд приходить до висновку, що після ухвалення вищевказаного рішення Конституційного Суду України, позивач набула право на отримання вихідної допомоги відповідно до ст.136 Закону № 2453-VI.

Також, суд зазначає, що згідно із ст. 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом, та виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищого спеціалізованого суду (ч. 3 ст. 148, ч. 1 ст. 151 Закону №1402-VIII.

При цьому, відповідно до п. 2 ч.3 ст. 148 Закону №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх судів, окрім Верховного Суду, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України здійснює Державна судова адміністрація України.

Оскільки позивачка працювала суддею Апеляційного суду Тернопільської області, саме на Державну судову адміністрацію України покладено обов`язок нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу у зв`язку з відставкою.

Враховуючи викладене, суд приймає до уваги положення Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року як частину національного законодавства, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, та вважає, що належним способом захисту порушених прав позивачки буде визнати протиправною відмову Державної судової адміністрації України викладену в листі від 28.07.2020 № Б 1574-20-1483/20 про проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні з посади судді у відставку та зобов`язати Державну судову адміністрацію України нарахувати та виділити Тернопільському апеляційному суду кошти для проведення подальшої виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні з посади судді у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат перед звільненням з посади судді Апеляційного суду Тернопільської області.

Отже, враховуючи, що розпорядником бюджетних коштів щодо нарахування та виплати вихідної допомоги є ДСА України, то позовні вимоги позивача до Тернопільського апеляційного суду про зобов`язання Тернопільського апеляційного суду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 неоподатковану вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді Апеляційного суду Тернопільської області є передчасними, оскільки дії Тернопільського апеляційного суду напряму залежать від дій Державної судової адміністрації України щодо нарахування та виділення Тернопільському апеляційному суду коштів.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що у задоволені позовних вимог до Тернопільського апеляційного суду, слід відмовити.

Згідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч.1, ч.2 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов слід задовольнити частково.

У відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної судової адміністрації України слід стягнути 840,80 грн. сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовільнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Державної судової адміністрації України викладену в листі від 28.07.2020 № Б 1574-20-1483/20 про проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні з посади судді у відставку.

3. Зобов`язати Державну судову адміністрацію України нарахувати та виділити Тернопільському апеляційному суду кошти для проведення подальшої виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні з посади судді у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат перед звільненням з посади судді Апеляційного суду Тернопільської області.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної судової адміністрації України в користь ОСОБА_1 сулові витрати, а саме: судовий збір сплачений за подання позову в сумі 840 грн 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 листопада 2020 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Державна судова адміністрація України (місцезнаходження/місце проживання: вул. Липська, 18/5,м. Київ 21,01601 код ЄДРПОУ/РНОКПП 26255795);

третя особа:

- Державна казначейська служба України (місцезнаходження/місце проживання: вул. Бастіонна 6,м. Київ 14,01014 код ЄДРПОУ/РНОКПП 37567646) .

Головуючий суддя Осташ А.В.