Рішення № 92594430, 02.11.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 листопада 2020 року м. Рівне №460/5055/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Борискіна С.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

Керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави доКлеванської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Служба у справах дітей Рівненської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

Керівник Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Клеванської селищної ради, в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неутворення у складі виконавчих органів влади служби у справах дітей та зобов`язати відповідача вчинити дії, спрямовані на утворення у складі виконавчих органів ради служби у справах дітей.

Мотивуючи свої вимоги, позивач зазначав, що з часу утворення Клеванської об`єднаної територіальної громади до дати звернення до суду з даним позовом, в останній не створено службу у справах дітей. При цьому, законодавством передбачено, що безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, покладається на служби у справах дітей, зокрема виконавчих органів міських, сільських, селищних рад об`єднаних територіальних громад. Вказане суперечить вимогам чинного законодавства, спрямованого на захист найбільш вразливих осіб - дітей, що маючи свої специфічні потреби, інтереси, володіючи притаманними лише їм характеристиками, потребують не тільки законодавчого закріплення, а і забезпечення дотримання своїх прав, оскільки неспроможні захистити себе самостійно. Просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 17.07.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 07.09.2020 на 12:00 год.

Позиція відповідача щодо позовних вимог висловлена ним у відзиві на позовну заяву від 07.08.2020, відповідно до змісту якого він заперечував проти їхнього задоволення. Зазначав на обґрунтування такої позиції про те, що Рівненською місцевою прокуратурою при підготовці матеріалів адміністративного позову не було належним чином з`ясовано компетенцію селищної ради, розмежування повноважень центральних органів виконавчої влади у сфері соціального захисту дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, тощо, а також функції, повноваження та заходи, які фактично виконуються виконавчими органами селищної ради у даній сфері, яку місцева прокуратура хибно визначила відповідачем за даним позовом. Серед іншого, відповідач вказував на те, що діяльність, яка належить до компетенції органу опіки і піклування та служби у справах дітей проводиться спільно Службою у справах дітей Рівненської РДА, Управлінням праці та соціального захисту населення Рівненської РДА та відділом соціального захисту населення Клеванської селищної ради. До місцевої прокуратури та інших державних установ за період існування Клеванської об`єднаної територіальної громади жодних скарг про порушення прав чи законних інтересів дітей, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, не надходило. Також зазначав, що обов`язки із забезпечення та реалізації державної політики, зокрема, в галузі захисту прав дітей, покладено на Міністерство соціальної політики України. За наведеного, просив повністю відмовити у задоволенні позову (а.с.43-46).

20.08.2020 позивачем подано відповідь на відзив, в якій викладено пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення. Наголошував, що згідно з чинним законодавством об`єднані територіальні громади набули повноважень щодо забезпечення та дотримання прав дитини та, відповідно, обов`язків з питань захисту прав дітей, як орган опіки та піклування. Всі види діяльності виконкому стосовно захисту прав дитини узагальнює, обліковує та координує саме служба у справах дітей, а жоден інший орган не наділений відповідними повноваженнями. Відсутність у складі виконавчих органів рад служби у справах дітей унеможливлює виконання органами опіки та піклування в повному обсязі їхніх функцій. При цьому, позивач звертав увагу на те, що Міністерство соціальної політики України не наділено повноваженнями щодо контролю за створенням в органах місцевого самоврядування служб у справах дітей (а.с.50-58).

03.09.2020 відповідачем подано заперечення, де наведено пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх відхилення. Так, Клеванська селищна рада просила звернути увагу на те, що питання створення відділів ради, яким є служба у справах дітей, вирішується виключно на пленарних засіданнях селищної ради. Враховуючи зазначене, на пленарному засіданні селищної ради від 21.12.2018 було прийняте рішення №276 "Про делегування повноважень з питань дотримання прав інтересів дітей Службі у справах дітей Рівненської державної адміністрації". Відповідно, Служба у справах дітей Рівненської РДА у тісній співпраці з виконавчими органами Клеванської селищної ради, здійснюють всю передбачену чинним законодавством, діяльність для дотримання та захисту прав та законних інтересів дітей. Також відповідачем зазначено, що з метою удосконалення роботи з дотримання прав та законних інтересів дітей, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах, при формуванні та затвердженні селищного бюджету на 2021 рік постійними комісіями та депутатам селищної ради буде винесено проекти відповідних рішень щодо створення та фінансування Служби у справах дітей, як відділу Клеванської селищної ради зі статусом юридичної особи (а.с.63-64).

Ухвалою суду від 07.09.2020 до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Службу у справах дітей Рівненської районної державної адміністрації.

Підготовче судове засідання у справі відкладено до 05.10.2020 до 09:30 год.

Ухвалою суду від 05.10.2020 закрито підготовче провадження у справі та розпочато розгляд справи по суті. Подальший розгляд справи №460/5055/20 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження.

У відповідності до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю, з огляду на таке.

Судом встановлено та не є спірним у справі, що 29.10.2017 було створено Клеванську об`єднану територіальну громаду, що об`єднала селища міського типу Клевань та Оржів з адміністративним центром в смт.Клевань (а.с.28-32).

14.05.2020 Рівненська місцева прокуратура направила до відповідача запит за № 33-56-4230вих-20 про отримання інформації, в якому у строк до 19.05.2020 просила надати наступну інформацію:

-чи утворено на даний час в структурі виконавчих органів сільських (селищних) рад (об`єднаної територіальної громади) службу у справах дітей, вказавши кількість її працівників;

-наявність рішень сільських (селищних) рад про створення служби у справах дітей, затвердження її штатного розпису та положення із наданням підтверджуючих документів;

-у разі не утворення служби у справах дітей зазначити з яких причин;

-вказати кількість дитячого населення (від 0 до 18 років), яке проживає на території населених пунктів, на які розповсюджуються повноваження об`єднаної територіальної громади.

Крім того, в той же строк позивач просив надати належним чином завірену копію статуту, положення або іншого документу щодо діяльності об`єднаної територіальної громади (а.с.18-19).

На виконання вказаного запиту, листом від 19.05.2020 за вих.№457/02-19/20 відповідач повідомив позивача про те, що на території Клеванської селищної ради проживає 3090 осіб дитячого населення (віком від 0 до 18 років). Зазначив про те, що оскільки у структурі Клеванської селищної ради не утворено службу у справах дітей, то повноваження на виконання таких функцій селищною радою делеговано службі у справах дітей Рівненської районної державної адміністрації (а.с.20).

Згідно з інформацією, наданою Клеванською селищною радою позивачеві у листі від 26.05.2020 за вих.№№475/02-19/20, на території Клеванської селищної ради проживає 3090 осіб дитячого населення віком від 0 до 18 років. З них кількість дітей віком до 14 років - 2008 осіб, від 14 до 18 років - 1082 особи. Дітей-сиріт віком до 18 років - 18 осіб.

Також відповідачем повідомлено, що згідно рішення селищної ради від 16.11.2017 №10 "Про початок реорганізації Оржівської селищної ради" було розпочато процедуру реорганізації Оржівської селищної ради шляхом приєднання до Клеванської селищної ради, таким чином розпочато процедуру утворення Клеванської об`єднаної територіальної громади.

Вказано, що рішенням селищної ради від 21.12.2018 №276 "Про делегування повноважень з питань дотримання прав та інтересів дітей Службі у справах дітей Рівненської державної адміністрації" повноваження на виконання зазначених функцій селищною радою делеговано службі у справах дітей Рівненської районної державної адміністрації (а.с.26).

Зі змісту рішення Клеванської селищної ради від 21.12.2018 №276 судом встановлено, що вказаним рішенням відповідач дійсно делегував Службі у справах дітей Рівненської районної державної адміністрації повноваження з питань дотримання прав та інтересів дітей згідно з додатком до такого рішення (а.с.23-25).

Поряд з цим, судом встановлено, що листом від 25.05.2020 за вих.№1817/01-57/20 Рівненська районна державна адміністрація інформувала позивача, зокрема, про те, що для повноцінної реалізації повноважень, покладених на органи опіки і піклування, органи місцевого самоврядування мають створити служби у справах дітей. Маючи повноваження органу опіки і піклування, органи місцевого самоврядування, не можуть здійснювати діяльність з усиновлення, влаштування у прийомні сім`ї та дитячі будинки сімейного типу (для цього треба внести зміни до низки нормативно-правових актів, зокрема до Положення про дитячий будинок сімейного типу та Положення про прийомну сім`ю, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року № 564 та № 565, та до Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2008 року № 905) (а.с.27).

Керівник Рівненської місцевої прокуратури, вважаючи, що Клеванська селищна рада зобов`язана утворити у складі виконавчих органів ради службу у справах дітей, звернувся до суду відповідними позовними вимогами.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд враховує наступне.

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтями 2, 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-V1І та ст.53 КАС України передбачене право на звернення прокурора або його заступника до суду в інтересах держави.

Згідно з ч.1, 3, 4 ст.23 цього Закону представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Частинами 4, 5 статті 53 КАС України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні від 08.04.1999 в справі № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Як встановлено судом, в межах спірних правовідносин, обґрунтовуючи необхідність захисту інтересів держави прокурор, зокрема, покликається на положення Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 (ратифікована постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 №789-ХІІ; далі - Конвенція); Закон України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 №2402-III.

Відповідно до ч.2, 3 ст.3 Конвенції держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Преамбулою Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 №2402-III визначено охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлено основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Частиною 3 статті 5 названого Закону передбачено, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують, зокрема, проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми, вирішення інших питань у цій сфері; вирішення питань щодо забезпечення прав дітей, встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей.

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 №2402-III діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.

Стаття 3 Конституції України гарантує те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Тому основне покликання держави - це максимально забезпечувати інтереси всіх соціальних груп для досягнення в суспільстві справедливості як найвищого блага.

Суперечності, які виникають у зв`язку із реалізацією органами, установами державної влади та місцевого самоврядування повноважень у сфері охорони дитинства щодо дотримання, забезпечення та захисту прав дитини, у тому числі дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, зачіпають інтереси держави.

Виходячи з Конституції України та Конвенції ООН про права дитини, Закон України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" від 24.01.1995 №20/95-ВР визначає правові основи діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку.

Статтею 1 вказаного Закону обумовлено, що здійснення соціального захисту дітей і профілактики серед них правопорушень покладається в межах визначеної компетенції на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері сім`ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері сім`ї та дітей, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім`ї та дітей, відповідні структурні підрозділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад. У здійсненні соціального захисту і профілактики правопорушень серед дітей беруть участь у межах своєї компетенції інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, окремі громадяни.

Міністерство соціальної політики (далі - Мінсоцполітики) як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей (п.1, пп.2 п.3 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №423).

Пунктом 4 цього Положення встановлено, що Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань проводить моніторинг стану дотримання вимог законодавства щодо соціального захисту сімей та дітей; забезпечує ведення Централізованого банку даних з проблем інвалідності та банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, про сім`ї потенційних усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів; здійснює координацію та методологічне забезпечення діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа.

Проте, у вказаного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовом до органу місцевого самоврядування у разі невиконання чи неналежного виконання повноважень у сфері соціального захисту прав дітей.

Отже, в даному випадку прокурор звернувся до суду із позовом на захист інтересів держави, яка відповідно до міжнародних норм та національних нормативно-правових актів гарантує, забезпечує та охороняє права і свободи дітей, в тому числі соціально вразливих категорій, а саме дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, та у зв`язку із відсутністю органу, який має повноваження щодо звернення із позовом у спірних правовідносинах, набув статусу позивача, обґрунтувавши підстави представництва в суді.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 21, 22 Конституції України закріплено, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно з вимогами ст.5, 8 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 №2402-III (далі - Закон №2402-ІІІ) місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують: проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми, вирішення інших питань у цій сфері; розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, соціального захисту, а також позашкільних навчальних закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх матеріально-технічної бази; вирішення питань щодо забезпечення прав дітей, встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей; організацію безкоштовного харчування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних і інклюзивних класах, та учнів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям"; можуть забезпечувати пільговий проїзд учнів, вихованців, студентів до місця навчання і додому у порядку та розмірах, визначених органами місцевого самоврядування, та передбачати на це відповідні видатки з місцевих бюджетів; вирішення питань про надання пільг та державної допомоги дітям та сім`ям з дітьми відповідно до законодавства; контроль за дотриманням в ігрових залах, комп`ютерних клубах, відеотеках, дискотеках, інших розважальних закладах та громадських місцях правопорядку та етичних норм стосовно дітей; вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їх компетенції законодавством України. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

З урахуванням приписів ст. 23-1 Закону № 2402-III усі дії щодо дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах, спрямовуються на захист прав та інтересів дитини, усунення причин таких обставин і забезпечення безпечних умов її утримання та виховання, надання їй та її батькам комплексу необхідних послуг та соціальної допомоги.

У разі якщо повернення дитини до батьків, інших законних представників є неможливим чи суперечить її інтересам, органи опіки та піклування здійснюють заходи щодо надання дитині статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, захисту її житлових та майнових прав, влаштування в одну із форм виховання, яка найбільше відповідає найкращим інтересам дитини.

Порядок діяльності органів опіки та піклування з питань захисту прав дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, визначається Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст.25 Закону № 2402-III діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.

За приписами ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч.1 ст.16 Закону №280/97-ВР органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи (ч.1 ст.11 Закону №280/97-ВР).

У відповідності до пп.3, 4 п."б" ч.1 ст.34 вказаного Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, такі делеговані повноваження: вирішення відповідно до законодавства питань про надання пільг і допомоги, пов`язаних з охороною материнства і дитинства; вирішення у встановленому законодавством порядку питань опіки і піклування.

Статтею 8 Закону України "Про добровільне об`єднання громадян" від 05.02.2015 №157-VIII визначено, що об`єднана територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків територіальних громад, що об`єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об`єднаною територіальною громадою.

Концепцією реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01.04.2014 №333-р, визначено напрями, механізми і строки формування ефективного місцевого самоврядування та територіальної організації влади для створення і підтримки повноцінного життєвого середовища для громадян, надання високоякісних та доступних публічних послуг, становлення інститутів прямого народовладдя, задоволення інтересів громадян в усіх сферах життєдіяльності на відповідній території, узгодження інтересів держави та територіальних громад.

З прийняттям постанов Кабінету Міністрів України від 15.11.2017 №877, від 11.04.2018 №301 було внесено зміни до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 №866, згідно яких сільські, селищні, міські ради об`єднаних територіальних громад мають самостійно здійснювати діяльність, пов`язану із захистом прав дитини, зокрема передано об`єднаним територіальним громадам повноваження стосовно влаштування під опіку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Як передбачено ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання утворення за поданням сільського, селищного, міського голови інших виконавчих органів ради.

Отже, створення служби у справах дітей перебуває у виключній компетенції Клеванської селищної ради.

Вимогами ч.7 ст. 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" від 24.01.1995 №20/95-ВР передбачено, що штатна чисельність працівників районних, міських, районних у містах служб у справах дітей установлюється з розрахунку один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, які проживають у районі, та не більше ніж на дві тисячі дітей, які проживають у місті, районі у місті. Штатна чисельність працівників служб у справах дітей виконавчих органів сільських, селищних рад відповідних територіальних громад встановлюється з розрахунку один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, але не менше одного працівника на об`єднану територіальну громаду.

Указом Президента України від 30.09.2019 №721/2019 "Про деякі питання забезпечення прав та законних інтересів дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, розвитку та підтримки сімейних форм виховання дітей" зобов`язано вжити в установленому порядку вичерпних заходів щодо приведення штатної чисельності служб у справах дітей відповідно до нормативів, установлених законодавством, у тому числі в об`єднаних територіальних громадах.

Відповідно до п.3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 №866, органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об`єднаних територіальних громад (далі - органи опіки та піклування), які провадять діяльність із соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі забезпечення їх права на виховання у сім`ї, надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових і житлових прав дітей, запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей та за участю дітей.

Наказом Міністерства соціальної політики України "Про деякі питання діяльності об`єднаної територіальної громади щодо соціальної підтримки населення та захисту прав дітей" від 14.06.2018 №890 затверджено Методичні рекомендації щодо організації та забезпечення діяльності об`єднаної територіальної громади у сфері соціального захисту населення та захисту прав дітей, за змістом яких служба у справах дітей створюється як юридична особа, яка підпорядковується голові міської, селищної, сільської ради.

З матеріалів справи судом встановлено та визнається учасниками справи, що на території Клеванської селищної територіальної громади проживає 3090 дітей.

Тому, відповідач зобов`язаний створити службу у справах дітей, з урахуванням штатної чисельності, визначеної ч.7 ст.4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей".

Покликання відповідача на делегування повноважень з питань дотримання прав та інтересів дітей Службі у справах дітей Рівненської державної адміністрації не спростовують законодавчо визначеного обов`язку відповідача.

Більше того, такі твердження спростовуються самою Рівненською державною адміністрацією у дослідженому судом листі від 25.05.2020 №1817/01-57/20.

Суд зазначає, що законодавець не передбачив заміну районних служб у справах дітей (в районних державних адміністраціях) на служби у справах дітей виконавчих органів сільських, селищних, міських рад відповідних територіальних громад (об`єднаних територіальних громад). За змістом Методичних рекомендацій щодо організації та забезпечення діяльності об`єднаної територіальної громади у сфері соціального захисту населення та захисту прав дітей служба у справах дітей райдержадміністрації проводить роботу з усиновлення, створення прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу на території сільської, селищної об`єднаної територіальної громади, а також забезпечує внесення інформації до всеукраїнської бази даних СІАС "Діти" до створення таких баз у службах у справах дітей об`єднаних територіальних громад.

Відповідно до пункту 2.6 вказаних Методичних рекомендацій у своїй діяльності службі у справах дітей рекомендовано взаємодіяти із службами у справах дітей обласної та районних державних адміністрацій, іншими суб`єктами соціальної роботи із сім`ями, дітьми то молоддю, закладами всіх форм власності, громадськими організаціями.

Тобто, функціонування органів, які створені на відповідному рівні, а саме: служб у справах дітей при райдержадміністраціях, та служб у справах дітей виконавчих органів сільських, селищних рад відповідних територіальних громад передбачає не взаємовиключення, а навпаки - взаємодію між ними.

Згідно з ч.1, 4 ст.87 Цивільного кодексу України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 № 755-IV (далі - Закон №755) для державної реєстрації створення юридичної особи - державного органу подається заява про державну реєстрацію створення юридичної особи.

Для державної реєстрації створення, припинення юридичної особи - місцевої ради, виконавчого комітету місцевої ради, а також змін до відомостей про неї подається заява про державну реєстрацію створення, припинення юридичної особи, внесення змін до відомостей про неї.

Для державної реєстрації створення, припинення юридичної особи - виконавчого органу місцевої ради (крім виконавчого комітету), а також змін до відомостей про неї подається заява про державну реєстрацію створення, припинення юридичної особи, внесення змін до відомостей про неї, а також акт місцевої ради про створення, припинення виконавчого органу, акт сільського, селищного, міського голови про призначення керівника такого органу.

За змістом п.4 ч.2 ст.6 Закону №755 державна реєстрація юридичної особи здійснюється шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру.

Проте, згідно з відомостями, що містяться в ЄДР стосовно Служби у справах дітей виконавчого комітету Клеванської селищної ради, така інформація у реєстрі відсутня.

Відповідачем, у свою чергу, також не надано доказів проведення державної реєстрації Служби у справах дітей, а тому вважати створеною таку службу суд не може.

За наведеного, на переконання суду, в порушення вимог чинного законодавства, Клеванською селищною радою служби у справах дітей не утворено.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Клеванської селищної ради щодо утворення у складі виконавчих органів ради служби у справах дітей та наявності підстав для їх задоволення.

Як встановлено ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 по справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання Клеванської селищної ради вчинити дії, спрямовані на утворення у складі виконавчих органів ради служби у справах дітей.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За наведеного у сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у неутворенні у складі виконавчих органів ради служби у справах дітей та зобов`язання вчинити дії, спрямовані на утворення у складі виконавчих органів ради служби у справах дітей.

З приводу розподілу судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно з ч.2 ст.139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки докази про такі судові витрати суду не надано, то підстави для їх розподілу відсутні, а судовий збір, сплачений платіжним дорученням від 08.07.2020 №1112 у сумі 2102,00 грн. (а.с.33), у даному випадку відшкодуванню не підлягає.

Керуючись ст.241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву Керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави (вул.Гарна, 29, м. Рівне, 33001, код ЄДРПОУ 02910077) до Клеванської селищної ради (вул. І.Франка, 20, смт.Клевань, Рівненський район, Рівненська область, 35312, код ЄДРПОУ 04387094), третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Служба у справах дітей Рівненської районної державної адміністрації (вул. Соборна, 195, м. Рівне, 33001, код ЄДРПОУ 23305340) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Клеванської селищної ради щодо неутворення у складі виконавчих органів влади служби у справах дітей.

Зобов`язати Клеванську селищну раду вчинити дії, спрямовані на утворення у складі виконавчих органів ради служби у справах дітей.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 02 листопада 2020 року.

Суддя С.А. Борискін