Справа -№22ц-6814/08 Головуючий в 1-й інстанції - Чорнобук В.І.,
Категорія - 73 Доповідач - Сіромашенко Н.В.,
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2008 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі: головуючого - Петренко І. О.,
суддів - Максюти Ж.І., Сіромашенко Н.В.,
при секретарі - Шило С.Ю.,
розглянувши в судовому засіданні у місті Дніпропетровськ цивільну справу за заявою Державної податкової інспекції в Заводському районі м. Запоріжжя про розкриття Дніпропетровською філією Закритого акціонерного товариства «ФСБанк» банківської таємниці, де заінтересована особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЛАТАН» за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Заводському районі м. Запоріжжя на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2008 року, -
ВСТАНОВИЛА:
Заявник звернувся до суду із заявою про розкриття ДФ ЗАТ «ФСБанк» інформації про рух грошових коштів за період з 01 січня 2007 року до 31 березня 2003 року на поточних та розрахункових рахунках в іноземній та національній валюті, відкритих для ТОВ «ПЛАТАН», із зазначенням дати платежів, їх призначенням і сум та контрагентів цього клієнта банку, що становить банківську таємницю, посилаючись на зміну цим платником податків свого місця знаходження без повідомлення про це заявника, у якого він обліковувався, перешкоджаючи проведенню документальної перевірки його фінансово-господарської діяльності, а так само від нього не надійшла декларація з податку на прибуток за 2007 рік у встановлений строк, що порушує економічні інтереси держави.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2008 року відмовлено в розкритті інформації, яка містить банківську таємницю.
В апеляційній скарзі ДПІ в Заводському районі м. Запоріжжі вказує на застосування місцевим судом ч. 2 ст. 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність», яка застосуванню не підлягає, а банк не може розкривати банківську таємницю, належну суб'єкту господарювання, за рішенням суду лише у випадку, якщо такий суб'єкт є клієнтом іншого банку, і встановленими правилами захисту і використання банківської таємниці допускається за рішенням (постановою) суду надавати інформацію про клієнтів іншого банку, у зв'язку з чим порушує питання про скасування рішення місцевого суду з ухваленням нового рішення у справі про задоволення заяви.
Заперечуючи проти доводів апеляції, представник заінтересованої особи вказав, що заявник посилається на обставини, що не підтверджені зібраними доказами, а обсяг інформації, до якого заявник бажає отримати доступ, значно ширший за визначений законодавством.
Апеляційний суд, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що товариство повідомляло належним чином податкові органи про зміну в установленому законом порядку свого місця знаходження, і під час переїзду втрачена облікова документація, що спростовує зазначені заявником підстави звернення для розкриття інформації, що складає банківську таємницю.
Судом першої інстанції з наведенням відповідних мотивів щодо оцінки доказів встановлено, що ТОВ «ПЛАТАН» з 30 квітня 2002 року перебувало на обліку у ДПІ в Заводському районі м. Запоріжжя і має відкриті у ДФ ЗАТ «ФСБанк», МФО 307349, рахунки: № 26007010095 в іноземній валюті (російський рубль, долар США, евро) та № 26007010010 у національній валюті (гривнях), та протягом 2007 року змінювало своє місце знаходження з вулиці Діагональна, 7, у м. Запоріжжі на Короткий провулок, 11, у м. Дніпропетровську з внесенням відповідних змін до державного реєстру, але під час переїздів товариства втрачена документація щодо його фінансово-господарської діяльності, у зв'язку з чим 26 грудня 2007 року, 07 лютого 2008 року і 07 березня 2008 року товариство адресувало заявнику листи з повідомленням про вжиття заходів до відновлення втраченої документації і поясненнями причин затримки подання декларації з податку на прибуток, що апелянт не оскаржує. При цьому звертає увагу колегії суддів той факт, що заявник не надав доказів, які б містили достатні та достовірні фактичні дані про відсутність товариства за відомим заявнику місцем знаходження, яке він встановлював за довідкою з ЄДРПОУ № 4056, виданою 22 листопада 2006 року, а, вказуючи на захист економічних інтересів держави, заявник не зазначив приватні права та охоронювані інтереси держави, для захисту яких потрібний доступ до вказаної вище інформації.
При цьому заявник просить розкрити для нього інформацію, яка складає банківську таємницю, про рух грошових коштів по поточних та розрахункових рахунках за період з 1 січня 2007 року по 31 березня 2008 року. В той же час з наданої представником ТОВ «ПЛАТАН» довідки від 12 листопада 2007 року №411/2301/31964427 про результати виїзної позапланової перевірки даного товариства з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника в установах банку за жовтень 2007 року вбачається, що перевіркою, проведеною ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя, встановлено, що за результатами перевірки підтверджено заявлену ТОВ «ПЛАТАН» суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2007 року в сумі 99881280 грн. Доводи заявника щодо того, що ТОВ «ПЛАТАН» не було надано декларацію з податку на прибуток підприємства за 2007 рік, спростовується наданими в судовому засіданні в апеляційному суді представником ТОВ «ПЛАТАН» податковими деклараціями з податку на додану вартість за весь спірний період часу.
З огляду на зазначені встановлені і не оспорюванні факти, суд апеляційної інстанції виходить з того, що за ст.ст. 15, 234 ЦПК України суди в порядку цивільного судочинства розглядають справи про захист прав, свобод чи інтересів, що виникають із приватних правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (зокрема господарського) і в порядку, серед іншого, окремого провадження, за правилами якого суд розв'язує вимоги про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або про створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або про підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, що визначає предмет доказування за ст. 288 ЦПК України та межі повноважень суду за ст. 290 ЦПК України.
Відповідно до ст.ст. 2, 170 ЦК України держава Україна визнається учасником цивільних відносин, суб'єктивні права якої, що виникають з таких відносин, від її імені здійснюють відповідні органи державної влади в межах визначеної для них компетенції.
Інформація згідно з ст.ст. 38, 42 Закону України «Про інформацію» та ст.ст. 177, 200 ЦК України віднесена до об'єктів цивільних прав. Згідно зі ст.ст. 30, 38 Закону України «Про інформацію» фізичні та юридичні особи визнаються власниками інформації професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, створеної в ході господарської діяльності своїми силами і за свій рахунок, самостійно визначаючи режим доступу до неї, а тому наскільки стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку така інформація про діяльність та фінансовий стан клієнта, постільки така інформація, розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, згідно з ст. 60 Закону України «Про банки та банківську діяльність» визнається банківською таємницею.
Цим визначається превентивна юрисдикція суду з розгляду такого роду справ окремого провадження цивільного судочинства, як безспірного охоронного провадження, що має за мету попередження на майбутнє порушення прав через розкриття такої інформації, чим обумовлені юридична заінтересованість заявника і осіб, щодо яких вимагається розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, коло таких осіб за ч. 2 ст. 26 ЦПК України і ч. 4 ст. 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та процесуальний режим судового розгляду.
В свою чергу податкові відносини, в межах яких державні податкові інспекції відповідно до ст. 111 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» здійснюють перевірки господарської діяльності, за змістом ст. 67 Конституції України, ч. 2 ст. 1 ЦК України та ст.ст. 2, 5, 9, 11, 20 Закону України «Про систему оподаткування» відносяться до публічно-правових відносин. При цьому колегія суддів має відзначити, що в разі відсутності у встановлені строки поданої податкової декларації та неможливості визначити суму податкового зобов'язання платника податків, серед іншого, у зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження платника податків чи його відокремлених підрозділів, а також у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, на що власне вказував заявник, органи державної податкової служби повноважні відповідно до п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (№ 2181) визначити за непрямими методами податкове зобов'язання, нарахувавши недоїмку, що відповідно до п. 4.3.5 ст. 4 цього Закону підлягають стягненню за рішенням суду. Відповідно, для реалізації органу державної влади повноважень у публічних правовідносинах за ст. 60 та п. 4 ч. 1 і ч. 4 ст. 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність» визначається необхідний обсяг інформації, яка має бути розкрита в адміністративному (позасудовому) порядку за умови суворого дотриманням форми і правил процедури за ч. 2 ст. 62 цього Закону, що відповідає вимогам пропорційності втручання у приватні права за ч. 2 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
З огляду на це і з урахуванням положень ст. 1 Закону України «Про судоустрій України» про реалізацію судової влади судами загальної юрисдикції шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного чи кримінального судочинства через акти правозастосування - судові рішення, юридична сила яких визначається ст.ст. 124, 129 Конституції України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що у п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу» та п. 2 ч. 1 ст. 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність» рішення суду вживається як родове поняття, а не як видове поняття у певній формі судочинства, через що наведені норми законів не можуть тлумачитися буквально, кореспондуючись лише з п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦПК України, у зв'язку з чим у п. п. 3.2, 3.5 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою НБУ від 14 липня 2006 року за № 267, зазначається як на рішення суду, так і на постанову суду.
На загальних засадах верховенства права за ст.ст. 8, 19, 21 Конституції України обмеження суб'єктивних прав осіб та їх підстави розширеному тлумаченню не підлягають, через що вимоги ч. 4 ст. 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність» мають застосовуватися без виключень до всіх зазначених у частині першій цієї статті підстав для розкриття банківської таємниці, і суд не повноважний розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, яка належить особі, яка учасником процесу не була. Як би ж допустити, що за правилами глави ЦПК України розв'язуються питання зі створенням умов органу державної влади для здійснення своєї компетенції у публічно-правових відносинах, включаючи оподаткування та валютний контроль, тоді б належало визнати, що функцію фінансової розвідки, яку мають виконувати державні фіскальні органи та державного обвинувачення, здійснювали б загальні суди, порушуючи принцип поділу влад за ст. 6 Конституції України та гарантії неупередженого і безстороннього розгляду справи незалежним судом за ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що не сумісно з поняттям правосуддя.
За таких обставин, звертаючись до суду, заявник у цій справі належним чином не обгрунтував того, захист яких приватних економічних інтересів держави потребує доступу до інформації, що містить банківську таємницю, зазначаючи переважно на обставини з питань оподаткування та валютного контролю, які відносяться до підстав отримання доступу до інформації щодо операцій за рахунками в адміністративному порядку чи за правилами інших форм судочинства, позаяк не цивільного, переклавши на суд виконання своїх функцій за п. п. 9, 18 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», що виключає підстави за ч. ч. 5, 11 ст. 30 Закону України «Про інформацію» та повноваження за ст.ст. 43, 44, 46 цього Закону для розкриття запитуваної інформації, на підставі чого за ч. 2 ст. 290 ЦПК України належить ухвалити рішення про відмову в задоволенні заяви.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 289 ЦПК України справа про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається у п'ятиденний строк з дні надходження заяви у закритому таємниці, та банку, а у випадках, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, - з повідомленням тільки заявника. Неявка в судове засідання без поважних причин заявника та (або) особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, чи їх представників або представника банку не перешкоджає розгляду справи, якщо суд не визнав їхню явку обов'язковою.
Виходячи з вимог викладеної статті, апеляційний суд не вбачає порушень норм процесуального права при розгляді судом 1-ї інстанції даної справи, оскільки неявка заявника в судове засідання не перешкоджала вирішенню питання по суті.
З наведених міркувань, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що наведені в апеляційній скарзі доводи висновків місцевого суду не спростовують, а з матеріалів справи вбачається, що передбачені ст. 311 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення відсутні, і оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням норм процесуального права та у відповідності з нормами матеріального права.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Заводському районі м. Запоріжжя відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двох місяців до Верховного Суду України.
Судове рішення № 9259033, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро) було прийнято 24.12.2008. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 22ц-6814/08. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: