Рішення № 92590049, 26.10.2020, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/14329/19

Провадження № 2/161/62/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2020 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Присяжнюк Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Борсук К.П.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

21 серпня 2019 року (згідно відмітки на конверті, в якому надійшов позов) Державна іпотечна установа (далі – позивач) звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 (далі – відповідач-1, ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі – відповідач-2, ОСОБА_2 ) про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 361 690,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 квітня 2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та відповідачем-1 був укладений кредитний договір №Ф1-07/53512-846, згідно умов якого банк надав останньому кредит у розмірі 48 600,00 доларів США (п.2.1) із кінцевим терміном погашення до 16 квітня 2017 року (п.3.2), з оплатою 10,5 відсотків річних за користування кредитними коштами. При цьому у договорі було передбачено, що повернення кредитних коштів здійснюється щомісяця в термін до 10 числа кожного місяця згідно затвердженого між сторонами графіку (додаток №1 до договору).

На забезпечення виконання зобов`язань за вищенаведеним договором 17 квітня 2007 року між банком та відповідачем-2 був укладений договір поруки №53512-846П.

В подальшому, на підставі договору про відступлення права вимоги від 11 лютого 2015 року, права вимоги за вищенаведеним кредитним договором та договором поруки набув позивач.

Позивач зазначає, що відповідачі взяті на себе зобов`язання за договорами не виконали, у зв`язку з чим станом на 06 серпня 2019 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 361 690,67 грн., яка, з наданого позивачем розрахунку, складається з:

- основного боргу у розмірі 195 329,28 грн.;

- прострочених відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 96 674,32 грн.;

- пені у розмірі 68 687,07 грн.

На підставі вищенаведеного та посилаючись на приписи ст.ст. 526, 610, 614, 1054 ЦК України позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі за кредитним договором у загальному розмірі 361 690,67 грн.

Представник позивача у судове засідання не прибув, але у письмовій заяві просить суд слухати справу за його відсутності.

Відповідач-1 звернувся до суду із письмовою заявою про застосування позовної давності до вимог. Крім того, у клопотанні про витребування доказів виклав зміст своїх заперечень стосовно позову.

У письмовій заяві, представник відповідача-1 просить суд слухати справу за його відсутності, позовні вимоги заперечує.

Відповідач-2 у письмових запереченнях просила відмовити у задоволенні позову у зв`язку з тим, що позивач пропустив шестимісячний строк для пред`явлення вимог до поручителя. Також зробила заяву про застосування позовної давності до вимог позивача.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, з наступних підстав.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що 17 квітня 2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та відповідачем-1 був укладений кредитний договір №Ф1-07/53512-846, згідно умов якого банк надав останньому кредит у розмірі 48 600,00 доларів США (п.2.1) із кінцевим терміном погашення до 16 квітня 2017 року (п.3.2), з оплатою 10,5 відсотків річних за користування кредитними коштами. При цьому у договорі було передбачено, що повернення кредитних коштів здійснюється щомісяця в термін до 10 числа кожного місяця згідно затвердженого між сторонами графіку (додаток №1 до договору).

На забезпечення виконання зобов`язань за вищенаведеним договором 17 квітня 2007 року між банком та відповідачем-2 був укладений договір поруки №53512-846П.

В подальшому, на підставі договору про відступлення права вимоги від 11 лютого 2015 року, права вимоги за вищенаведеним кредитним договором та договором поруки набув позивач.

Згідно наданого позивачем розрахунку, станом на 06 серпня 2019 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 361 690,67 грн., яка складається з:

- основного боргу у розмірі 195 329,28 грн.;

- прострочених відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 96 674,32 грн.;

- пені у розмірі 68 687,07 грн.

Надаючи свою правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

В першу чергу суд вважає за необхідним зауважити, що виходячи з вимог статті 261 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

На необхідності дотриманні вказаних положень законодавства під час мотивування судових рішень та застосуванні строків позовної давності звертає увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року №372/1036/15-ц.

Тому, розглядаючи вказаний спір суд спочатку буде аналізувати обґрунтованість позовних вимог позивача по суті, вирішить в якій частині позовних вимог слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю, а в подальшому буде вирішувати питання про застосування строків позовної давності до тих вимог, які судом будуть визнані обґрунтованими.

Так, згідно частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Всупереч вищенаведеному положенню матеріального закону, відповідач-1 взяті на себе зобов`язання стосовно повернення суми кредиту належним чином та своєчасно не виконав, у зв`язку з чим станом на 17 вересня 2015 року не повернутою залишалася основна сума боргу у розмірі 195 329,28 грн. Будь-яких доказів на спростовування цього, зокрема доказів сплати кредиту після 17 вересня 2015 року, відповідачі суду не надали, а тому суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Що стосується вимог про стягнення відсотків за користування кредитом та пені, суд зазначає наступне.

У пунктах 48-55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, яка полягає в тому, що з дня закінчення строку дії кредитного договору відносини між банком та відповідачем за своєю суттю перейшли з кредитних правовідносин, які передбачають правомірне користування чужими грошовими коштами зі сплатою відповідних процентів визначених у договорі, у відносини незаконного користування чужими грошовими коштами, тобто перейшли в охоронні правовідносини, права та інтереси позивача за якими забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

В даному випадку, як було встановлено судом, 16 квітня 2017 року закінчився строк дії кредитного договору, а відносини між позивачем та відповідачем-1 за своєю суттю перейшли з кредитних правовідносин, які передбачають правомірне користування чужими грошовими коштами зі сплатою відповідних процентів визначених у договорі, у відносини незаконного користування чужими грошовими коштами, тобто перейшли в охоронні правовідносини, права та інтереси позивача за якими забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки позовних вимог про стягнення 3% річних, які передбачені ст.625 ЦК України, позивач не заявляв, тому правомірними є лише вимоги про стягнення процентів за користування кредитом за період з 18 вересня 2015 року по 16 квітня 2017 року, які нараховані відповідно до ст.1048 ЦК України як плата за користування кредитом згідно наданого позивачем розрахунку (а.с.41).

Вимоги про стягнення процентів за користування позикою за період з 17 квітня 2017 року по 06 серпня 2019 року є неправомірними, а тому суд в цій частині відмовляє у задоволенні позову саме у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Аналогічно, як випливає з наданого позивачем розрахунку, пеня ним розрахована за період з 06 серпня 2018 року по 06 серпня 2019 року, тобто вже після закінчення строку кредитування, що є неправомірним. Тому в цій частині суд також відмовляє у задоволенні позову через необґрунтованість.

Далі суд вважає за необхідним визначитися з позовними вимогами до поручителя.

У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-125цс14 наведена правова позиція, що відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Пред`явленням вимоги до поручителя є пред`явлення до нього позову.

Установивши, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов`язань боржника за кредитним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, який був змінений відповідно до кредитного договору, не пред`явив протягом шести місяців позову до поручителя про виконання зобов`язання, суд дійшов правильного висновку про те, що зобов`язання за договором поруки припинилися.

У розглядуваному випадку, як вже було встановлено судом, строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором настав 16 квітня 2017 року, а з даним позовом позивач звернувся до поручителя 21 серпня 2019 року, тобто з пропуском встановленого у ч.4 ст.559 ЦК України шестимісячного строку на пред`явлення вимог до поручителя. У зв`язку з вищенаведеним слід дійти висновку, що порука відповідача-2 за зобов`язаннями відповідача-1 наразі припинена, а у задоволенні позовних вимог до нього слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Підсумовуючи вищевикладене, суд визнає обґрунтованими позовні вимоги лише про стягнення з відповідача-1 основної суми боргу, яка наведена у позові, а також процентів за користування кредитними коштами у період з 18 вересня 2015 року по 16 квітня 2017 року, які нараховані відповідно до ст.1048 ЦК України. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Отже, встановивши зміст та склад позовних вимог, які є обґрунтованими по суті, суд вважає за можливим вирішити питання про застосування позовної давності до них, про що зробили письмові заяви обидва відповідача.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (зокрема, до вимоги про стягнення пені) – тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України: за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України); а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 59-60, 92)).

Отже, оскільки за умовами кредитного договору відповідач-1 мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 10 числа кожного календарного місяця впродовж строку кредитування – з 17 квітня 2007 року до 16 квітня 2017 року включно – перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення у кредитному договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, останнього дня строку кредитування (16 квітня 2017 року) має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою кредитодавця про погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. За наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за кредитним договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 62-63, 93)).

З огляду на вищевикладене, правомірними та такими що підлягають до задоволення є позовні вимоги про стягнення основної суми борги за щомісячними платежами за період з вересня 2016 року по квітень 2017 року, сума яких, згідно графіку кредитування (а.с.17), становить 3 240,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на день складання розрахунку позовних вимог позивачем (06 серпня 2018 року, курс 2573,5045 грн. за 100 доларів СЩА) становить 83 381,55 грн. Саме таку суму основного боргу суд стягує з відповідача-1 та задовольняє позов у цій частині. В задоволенні решти вимоги про стягнення основної суми боргу суд відмовляє у зв`язку із застосуванням до цих вимог строку позовної давності.

Що стосується процентів за користування позикою, суд обраховує їх починаючи з 21 серпня 2016 року, тобто за три роки до звернення до суду, в межах загального строку позовної давності, та до дня закінчення строку кредитування – 16 квітня 2017 року. В якості бази нарахування суд бере всю суми основного боргу у розмірі 3 240,00 доларів США, оскільки саме таким розміром грошових коштів, з урахування позовної давності, користувався відповідач-1. Відсоткова ставка становить 10,5 процентів річних, як і визначено кредитним договором.

Дата початкуДата закінченняКількість днівСума боргуВідсоткова ставкаВідсотки21.08.201616.04.20172393 240.0010.5222.42Всього: 239 222.42

Провівши відповідний розрахунок, суд визначив, що належним до стягнення в якості відсотків за користування кредитом є 222,42 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на день складання розрахунку позовних вимог позивачем (06 серпня 2018 року, курс 2573,5045 грн. за 100 доларів СЩА) становить 5 723,99 грн. Саме таку суму процентів за користування кредитом суд стягує з відповідача-1 та задовольняє позов у цій частині. В задоволенні решти вимоги про стягнення процентів за користування кредитом нарахованих за період з 18 вересня 2015 року по 16 квітня 2017 року, суд відмовляє у зв`язку із застосуванням до цих вимог строку позовної давності.

Суд також окремо хоче звернути увагу на наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року №373/2054/16-ц, яку суд зобов`язаний враховувати у подібних правовідносинах, зроблений наступний правовий висновок.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Оскільки позивач, користуючись своїм диспозитивним правом на пред`явлення своїх грошових вимог у тій валюті, в якій він бажає, а судове рішення не створює, змінює чи припиняє цивільні зобов`язання між сторонами, а лише формалізує їх, суд вважає за необхідним зауважити, що заборгованість стягуються у перерахунок на національну валюту України за офіційним курсом НБУ до долара США станом на 06 серпня 2019 року.

На підставі ст.141 ЦПК України, з відповідача-1 на користь позивача слід стягнути витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог, що становить 1 336,58 грн. (5 425,36 х (89 105,54 / 361 690,67)).

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором №Ф1-07/53512-846 від 17 квітня 2007 року, що складається із основної суми боргу у розмірі 83 381,55 грн. (вісімдесят три тисячі триста вісімдесят одна гривня п`ятдесят п`ять копійок), а також із 5 723,99 грн. (п`ять тисяч сімсот двадцять три гривні дев`яносто дев`ять копійок) відсотків за користування кредитними коштами.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 336,58 грн. (одна тисяча триста тридцять шість гривень п`ятдесят вісім копійок)

Згідно зі статтями 273, 354, 355 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачем у справі є Державна іпотечна установа, м. Київ, бул. Лесі Українки, 34, код ЄДРПОУ 33304730.

Відповідачами у справі є:

1) ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

2) ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення буде складено та підписано 29 жовтня 2020 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Л.М. Присяжнюк