Рішення № 92589619, 03.11.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2020 р. № 400/1736/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Лісовської Н.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001

про:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; стягнення моральної шкоди в сумі 70 000,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (з урахування збільшення позовних вимог від 01.07.2020 року) про:

- визнання незаконним та скасування Наказу № 166 о\с від 23.03.2020 року в частині зазначення дати звільнення з 05.06.2019 року;

- зобов`язання внести зміни у Наказ № 166 о\с в частині дати звільнення з 05.06.2019 року на дату дня винесення Наказу 23.03.2020 року;

- визнання протиправною бездіяльності щодо невнесення змін до Наказу № 166 о/с від 23.03.2020 року в частині зазначення вислуги років;

- зобов`язання внести зміни у Наказ № 166 о/с від 23.03.2020 року в частині зазначення вислуги років на день звільнення, тобто на 23.03.2020 року;

- стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

- стягнення моральної шкоди в сумі 70 000 грн.

Свої позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що його незаконно було звільнено зі служби в Національній поліції 22.05.2018 року, це було доведено рішенням суду по справі № 814/1483/18, яке набрало законної сили 16.04.2019 року. Так, Накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності (Наказ № 200 о/с від 06.03.2018 р.) та про звільнення (Наказ № 143 о\с від 22.05.2018 р.) були визнані судом протиправними. На виконання цього рішення суду Відповідачем винесено Наказ № 158 о\с від 06.05.2019 року про скасування наказів, які визнанні судом протиправними.

14.06.2019 року Відповідачем винесено протиправний Наказ № 228 о\с, яким Відповідач незаконно вніс зміни у Наказ № 143 о/с (про звільнення) в частині підстав та дати звільнення Повивача, де зазначив підставою звільнення «через хворобу» з урахуванням висновку ВЛК від 05.06.2019 року, а датою звільнення зазначив 22.05.2018 року. Наказ № 228 о\с оскаржено в суді та скасовано рішенням суду по справі № 400/2186/19, яке набрало законної сили 26.02.2020 року.

На виконання Рішення суду № 400/2186/19 р. Відповідачем прийнято Наказ № 165 о\с від 23.03.2020 року, яким скасовано Наказ № 228 о/с від 14.06.2019 року та Позивача поновлено на посаді. В цей же день 23.03.2020 року Відповідач прийняв Наказ № 166 о/с, яким Позивача звільнено в посади «заднім» числом з 05.06.2019 року (посилання на висновок ВЛК від 05.06.2019 року) та у Наказі зазначена календарна вислуга років 23р.04м.14 д., яка була дійсна на дату 22.05.2018 року.

Позивач зазначає, що звільнити «заднім» числом Відповідач не має права, дата видачі Наказу й повинна бути датою звільнення - 23.03.2020 року, а через ці обставини й календарне обчислення вислуги років є до дати звільнення, тобто до 23.03.2020 року, що й мало бути зазначено у Наказі № 166 о/с. Щодо підстав звільнення, зазначених Відповідачем в оскаржуваному Наказі № 166 о\с, Позивач зазначає, що Висновок ВЛК № 4 від 05.06.2019 року скасований Постановою ВЛК № 54 від 04.05.2020 року, а відтак єдина підстава звільнення Позивача, це його заява від 06.03.2020 року. Окрім того, Позивач зазначає, що останній день перебування його на службі є 22.05.2018 року, з цього ж дня Позивача поновлено на посаді Відповідачем згідно Наказу № 165 о\с, а відтак Позивач зазначає, що має місце час вимушеного прогулу за період з 22.05.2018 року по 23.03.2020 року, просить суд стягнути середній заробіток за цей час.

Позивач також поросить суд стягнути з Відповідача моральну шкоду в сумі 70 000 грн., обґрунтовуючи це тим, що через незаконне звільнення та наступні незаконні дії по винесенню низки Наказів, що були відмінені судом, Позивач тривалий час страждав, що призвело до погіршення стану його здоров`я. Позивач змушений протягом двох років звертатися до суду з метою відновлення порушень його прав, що для нього тягне як матеріальні затрати, так і моральні страждання. Окрім того, позивач зазначає, що своїми неправомірними діями відповідач перешкоджає йому реалізувати своє права на пенсійні виплати, оскільки Відповідач навмисно невірно обраховує календарну вислугу років Позивача. Позивач Просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, надав до суду Відзив на позовну заяву (а. с. 40-52), заперечення відповіді Позивача на відзив (а. с. 121-125), де зазначив, що бездіяльності в діях відповідача щодо не зазначення у спірному Наказі № 166 о\с вислуги років 25 років, а не 23 роки немає. Оскільки останнім фактичним днем роботи Позивача було 22.05.2018 року, а відтак і календарну вислугу років необхідно вираховувати на цю дату, а це 23 роки 04 місяці та 14 днів, саме таку відповідь Відповідач надав Позивачеві на його звернення. Щодо позовних вимог про зазначення дати, з якої звільнено Позивача, відповідач вважає, що вірно зазначив у спірному Наказі дату звільнення саме 05.06.2019 року, оскільки саме з цієї дати згідно висновку ВЛК № 4 Позивач не міг виконувати службові обов`язки через хворобу, а відтак і повинна бути дата звільнення. Відповідач у своїх запереченнях зазначає, що Позивач у судовому порядку (під час розгляду справи № 814/1483/18) не був поновлений на роботі, судом не були розглянуті ці позовні вимоги, оскільки під час судового засідання Позивач відмовився від позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу. А відтак, Відповідач вважає, що Позивач втратив право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Окрім того, Відповідач наголошує, шо з 23.05.2018 року Позивач перебуває на обліку в органах ПФУ та отримує пенсію по інвалідності, а відтак строк перебування на пенсії не може бути зарахований у строк проходження служби. Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди відповідач зазначає, що в межах цієї справи це питання не може бути розглянуто, оскільки Позивач обґрунтовує свої моральні страждання, завданні йому саме незаконним звільненням, а у даній справі розглядається питання про внесення змін до Наказу № 166 о\с. Відповідач просить суд відмовити Позивачеві в повному обсязі.

Вислухав пояснення позивача в судовому засідання, з`ясувавши позицію сторін, дослідив докази що містяться у справі, судом встановлено:

ОСОБА_1 проходив службу в Національної поліції України на посаді старшого інспектора з контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи Новоодеського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області.

Наказом № 200 о/с від 06.03.2018 року Позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та на реалізацію цього наказу Відповідачем виданий Наказ № 143 о\с від 22.05.2018 року про звільнення. Рішенням суду по справі № 814/1483/18, яке набрало законної сили 16.04.2019 року, ці накази було скасовано, а дії відповідача визнані протиправними.

Під час розгляду справи № 814/1483/18 Позивач надав до суду заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до положень ст. 47 КАС України (а. с. 109) У своїй заві позивач просив суд розглядати його позовні вимоги виключно щодо правомірності винесення Наказів № 200 о\с та № 143 о\с, позовні вимоги щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу просив не розглядати.

Суд першої інстанції, а згодом й апеляційна інстанція розглядали виключно питання правомірності винесення Відповідачем Наказів № 200 о\с та № 143 о\с, визнавши їх протиправними та скасувавши.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 238 КАС України суд постановляє Ухвалу про закриття провадження у справі, якщо Позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом, при цьому судом мають застосовуватися наслідки закриття провадження у справі, передбачені ч. 2 ст. 239 КАС України.

Однак під час розгляду справи № 814/1483/18 судом не були прийняті ухвали про закриття провадження у справі, у зв`язку з відмовою від частини позовних вимог позивачем.

А відтак, суд приходить до висновку, що посилання Відповідача на неможливість розгляду позовних вимоги щодо стягнення заробітку за час вимушеного прогулу в даному провадженні є хибними та ґрунтуються на невірному розумінні Відповідачем процесуального закону.

Відповідачем винесено Наказ № 158 о\с від 06.05.2019 року про скасування наказів, які визнанні судом протиправними (наказ № 200 о\с та Наказ № 143 о\с в частині звільнення Позивача).

Відповідач вдруге звільняє Позивача зі служби Наказом № 228 о\с від 14.06.2019 року, зазначаючи в Наказі дату звільнення 22.05.2018 року.

Рішенням суду по справі № 400/2186/19, яке набрало законної сили 26.02.2020 року, Наказ № 288 о\с визнано судом протиправним та скасовано.

На виконання Рішення суду по справі № 400/2186/19 Відповідачем прийнято Наказ № 165 о\с від 23.03.2020 року, яким скасовано Наказ № 228 о/с від 14.06.2019 року та Позивача поновлено на посаді.

Цього ж дня 23.03.2020 року Відповідач прийняв Наказ № 166 о/с, яким Позивача звільнено в посади «заднім» числом з 05.06.2019 року з посиланням на висновок ВЛК від 05.06.2019 року, також у Наказі зазначена календарна вислуга років 23 р.04м.14 д., яка була дійсна на дату 22.05.2018 року.

В матеріалах справи міститься Висновок ВЛК № 5 від 04.05.2020 року, де в примітках зазначено, що Висновок ВЛК № 4 від 05.06.2019 року скасований. (а. с. 101).

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, 23.03.2020 року Відповідач вдруге приймає аналогічне рішення про звільнення Позивача «заднім» числом. Підставою для звільнення Відповідач зазначає Висновок № 4 ВЛК від 05.06.2020 року, який на час прийняття оскаржуваного Наказу № 166 о\с був скасований.

Відповідач не врахував висновків суду, викладених у рішенні по справі № 400/2186/19, що свідчить про свідоме небажання Відповідача діяти в межах правового поля під час прийняття рішень про звільнення.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 р. № 114. Однак сама процедура звільнення, особливо в частині гарантій працівника, даним Положенням детально не врегульована, тому мають бути застосовані норми КЗпП України в частині, що не суперечить спеціальному нормативно-правовому акту.

Так, за приписами ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Аналізуючи викладені положення, суд дійшов висновку, що звільнення не може відбуватися раніше видачі наказу, інакше не будуть дотримані приписи КЗпП України щодо видачі трудової книжки, копії наказу про звільнення та проведення розрахунку. А відтак, позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасування Наказу № 166 о\с від 23.03.2020 року в частині зазначення дати звільнення з 05.06.2019 року та зобов`язання внести зміни у Наказ № 166 о\с в частині дати звільнення з 05.06.2019 року на дату дня винесення Наказу 23.03.2020 року належать задоволенню.

Наказом № 165 о\с від 23.03.2020 року Відповідач поновлює Позивача на посаді, але всупереч приписам ч. 1 ст. 116 КЗпП України не проводить нарахування та виплати належних сум за час вимушеного прогулу Позивачеві.

В матеріалах справи містяться декілька Заяв (рапортів) позивача на звільнення: 22.05.2018 р. (а. с. 108), 11.02.2019 р. (а. с. 105), 23.04.2019 р. (а. с.106), 29.10.2019 р. (а. с.107), 06.03.2020 р. (а. с.104), але відповідач не скористався своїм правом роботодавця не прийняв рішення про звільнення на підставі цих заяв, а тричі звільнив Позивача з займаної посади, видавши Накази, які в наступному визнані судом протиправними та скасовані.

За захистом свого порушеного права Позивач вимушений звертатися до суду, а відтак суд приходить до висновку, що останнім днем роботи Позивача є день винесення Наказу про звільнення, а це 23.03.2020 року.

З 22.05.2018 року позивачеві припинили нарахування та виплату грошового забезпечення (проти цього сторони не заперечують) та саме через вину Відповідача (протиправність винесення наказів про звільнення № 143 о\с, № 228 о\с встановлена в судовому порядку) не було проведено звільнення Позивача з займаної посади належним законним шляхом.

Суд критично оцінює позицію відповідача, що оскільки не було Позивача судом поновлено на посаді, то час вимушеного прогулу, за який можливо провести виплату, обмежується одним роком.

Оскільки Відповідачем самостійно не було виплачено суми за час вимушеного прогулу після поновлення Позивача на посаді Наказом № 165 о\с від 23.03.2020 року, при цьому протиправність дій Відповідача щодо звільнення Позивача встановлена судовими рішеннями (справи № 814/1483/18, № 400/2186/19.), Суд вважає, що стягнення необхідно проводити за весь час вимушеного прогулу та вираховувати з 23.05.2018 року (з наступного дня після дати першого незаконного звільнення) по 23.03.2020 року (дата винесення Наказу про звільнення), що становить 671 день.

Відповідно до положень Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року п. 8 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Виходячи з наданої Відповідачем на вимогу суду довідки від 29.10.2020 року, середньоденна заробітна палата Повивача складає 231,44 грн, а відтак сума виплати за час вимушеного прогулу становить 155 296, 24 грн (671 д.*231,44 грн).

Щодо позовних вимог про зобов`язання Відповідача внести зміни до Наказу № 166 о/с від 23.03.2020 року в частині зазначення вислуги років на день звільнення, тобто на 23.03.2020 року, та визнання протиправною бездіяльності Відповідача щодо невірного обрахування календарних днів, суд звертає увагу на наступне:

Статтею 59 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Таким чином, початок та припинення служби в поліції оформлюється відповідними Наказами про зарахування на службу в поліції та про звільнення. Оскільки суд дійшов висновку, що дата звільнення Позивача є датою винесення Наказу про звільнення № 166 о\с - та це є 23.03.2020 року, то й вислуга років позивача повинна бути вирахувана з дати прийняття Позивача на службу до дати звільнення - 23.03.2020 року.

Посилання відповідача на ст. 78 Закону України «Про Національну поліцію» та пенсійне законодавство у даному випадку є недоречним, оскільки в межах предмету спору, що розглядається, Позивачем не оскаржуються складові стажу, що впливають на вислугу років, не оскаржується призначення та відмова в призначенні пенсійного забезпечення. Відповідач на власний розсуд, безпідставно тлумачить положення Закону України «Про Національну поліцію», пов`язуючи поняття «вислуги років у календарному обчисленні» з «фактичним перебуванням на службі». «Вислуга років у календарному обчислені» має межі, встановлені Наказами про прийняття особи на службу та звільнення, а «фактичне перебування на службі» - це факт присутності особи на робочому місці під час виконання службових обов`язків. Закон України «Про Національну поліцію» не ставить «Вислугу років у календарному обчислені» в залежність від «фактичного перебування особи на службі».

Оскільки Відповідачем у спірному Наказі № 166 о\с визначена «Вислуга років у календарному обчислені», то такі дії не можна визнавати бездіяльністю. У даному випадку мають місце неправомірні дії Відповідача щодо невірного обрахування «Вислуги років у календарному обчислені». Відповідно до положень ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо вважає, що обраний Позивачем шлях, неефективно захистить порушене право позивача.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає, що відповідно до положень ст. 73 КАС України сторони повинні довести ті обставини, на які вони посилаються. Так, позивач в обґрунтування моральних страждань зазначив, що незаконно був звільнений та неодноразово вимушений був звертатися до суду за захистом порушених прав. Позивач також зазначав, що став здоров`я його значно погіршився, в підтвердження своїх слів надав суду довідку про встановлення інвалідності від 30.05.2019 року (а. с. 17). Однак ця довідка доводить лише факт встановлення інвалідності ІІІ групи, та не доводить факт погіршення стану здоров`я Позивач від судової тяганини. Крім того, в матеріалах справи міститься довідка про захворювання Позивача, які мали місце ще у 2016 році (а. с. 78). Також в матеріалах справи міститься копія індивідуальної програми реабілітації Вознесенської МСЕК (а. с. 99-100) та довідка про призначення ІІ групи інвалідності (а. с. 100), які свідчать лише про те, що Позивач бажає підтвердити право на отримання групи інвалідності з метою отримання пенсії по інвалідності, яка призначена йому з 23.05.2018 року. Суд критично оцінює надані Позивачем докази як такі, що підтверджують моральні страждання через неправомірну поведінку відповідача. Розмір заявленої у 70 000 грн суми моральної шкоди Позивачем ніяким чином не обґрунтовується.

Водночас, суд приймає до уваги той факт, що Відповідач, тричі видаючи Накази про звільнення позивача № 143 о\с від 22.05.2018 року, № 228 о\с від 14.06.209 року та № 166 о\с від 23.03.2020 року, діяв протиправно систематично. Судовими рішеннями доведено протиправність дій Відповідача. При наявності у відповідача п`яти рапортів про звільнення ОСОБА_1 , Відповідач кожен раз обирав саме протиправний шлях звільнення Позивача, наражаючи останнього на судову тяганину, зайві витрати на судовий збір, витрати на прибуття до суду у м. Миколаїв, у м. Одесу, хвилювання, обурення тощо.

З огляду на систематичну протиправну поведінку Відповідача - суб`єкта владних повноважень, який за своїм призначенням служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, по відношенню до Позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди належать частковому задоволенню. Суд вважає що 5 000 грн є достатньою компенсацією Позивачеві його моральних страждань через неправомірну поведінку Відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Позивач надав квитанцію про сплату судового збору в сумі 1681,60 грн (а. с. 29, відтак стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає 840,80 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись ст. 2, 19, 241, 244, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 40108735) про визнання незаконним наказу від 23.03.2020 р. № 166 о/с в частині звільнення з 05.06.2019 р.; зобов`язання внести зміни до наказу від 23.03.2020 р. № 166 о/с в частині звільнення в день винесення наказу; визнання протиправною бездіяльності щодо невнесення змін до наказу від 23.03.2020 р. № 166 о/с в частині зміни вислуги років у календарному обчисленні; зобов`язання внести зміни до наказу від 23.03.2020 р. № 166 о/с в частині зміни вислуги років у календарному обчисленні; зобов`язання нарахувати та виплатити кошти за час вимушеного прогулу; стягнення моральної шкоди в розмірі 70000,00 грн - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 23.03.2020 р. № 166 о/с в частині зазначення дати звільнення ОСОБА_1 з 05.06.2019 р.

3. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Миколаївській області внести зміни до Наказу від 23.03.2020 р. № 166 о/с в частині дати звільнення ОСОБА_1 з 05.06.2019 р. на дату дня винесення Наказу - 23.03.2020 р.

4. Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Миколаївській області щодо обрахування «Вислуги років у календарному обчислені» ОСОБА_1 в Наказі від 23.03.2020 р. № 166 о/с.

5. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Миколаївській області внести зміни до Наказу від 23.03.2020 р. № 166 о/с в частині зазначення вислуги років ОСОБА_1 на день звільнення, тобто на 23.03.2020 р.

6. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 40108735) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 148237,35 грн (сто сорок вісім тисяч двісті тридцять сім грн 35 коп.), без урахування заробітної плати за один місяць.

7. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 40108735) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 7058,89 грн (сім тисяч п`ятдесят вісім грн 89 коп.).

8. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 40108735) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) моральну шкоду в сумі 5000,00 грн (п`ять тисяч грн 00 коп.).

9. Рішення в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню.

10. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

11. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 40108735) судовий збір у сумі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп.) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 03.11.2020 р.

Суддя Н.В. Лісовська