Рішення № 92589060, 03.11.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2020 року Справа № 280/4955/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) в особі представника - адвоката Наконечного Олексія Геннадійовича (вул. Волгоградська, буд. 26, м. Запоріжжя, 69005) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення невиплаченої пенсії,

ВСТАНОВИВ:

23.07.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач), в особі представника - адвоката Наконечного Олексія Геннадійовича, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 26.01.2017 №315 про стягнення сум пенсії, виплачених надміру; зобов`язати відповідача повернути незаконно утримані з позивача кошти на підставі рішення від 26.01.2017 №315 в розмірі 6916,91 грн.; визнати протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії за вислугу років військовослужбовця позивачу з 01.05.2016 по 01.01.2017; зобов`язати відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії за вислугу років військовослужбовця позивачу з 01.05.2016 по 01.01.2017, починаючи з 01.05.2016; зобов`язати відповідача виплатити заборгованість по пенсії за період з 01.05.2016 по 01.01.2017 позивачу в розмірі 13051,50 грн.; зобов`язати відповідача виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за вислугу років військовослужбовця за період з 01.05.2016 по 01.01.2017 позивачу в розмірі 5286,20 грн.

Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». У період з 04.01.2016 по 28.01.2019 перебував на військовій службі в військовій частині А1978 м.Запоріжжя.

06.07.2020 позивачу стало відомо, що відповідачем не нараховувалась пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у період з травня 2016 по січень 2017 року. Зазначає рішенням відповідача від 26.01.2017 №315 було стягнуто суму пенсії виплачену за період з січня по квітень 2016 року у розмірі 6916,91 грн. як надмірно виплачену у зв`язку із працевлаштуванням. Вважає такі дії відповідача незаконними, посилаючись на те, що відповідно до статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, Служби судової охорони, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється.

Частиною 3 статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що пенсіонерам з числі військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу під час часткової чи загальної мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту виплата пенсій на час такої служби не припиняється. Відтак, відповідач не має права припиняти виплату пенсійного забезпечення. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 27.07.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд справи призначено без виклику(повідомлення) сторін. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.

07.08.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позов, проти задоволення позовних вимог заперечив. Відповідач зазначає, що з аналізу статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виплата пенсії на час повторного прийняття на військову службу не припиняється. Відповідно до Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що укладений Міністерством оборони України з позивачем., укладеного 04.01.2016, його укладено строком на 6 місяців. При цьому жодних зазначень, Контракт укладено на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не міститься. Крім того, також не зазначено, що позивача прийнято на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та(або) введення воєнного стану. Отже вказаними документами не зазначено прийняття позивача на військову службу, відтак припинення виплати пенсії позивачу є правомірним. Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, з огляду на наступне.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

У період з 04.01.2016 по 28.01.2019 позивач перебував на військовій службі відповідно до довідки від 28.01.2019 № 177 (а.с. 13).

Відповідно до листа Чернігівського районного військового комісаріату №650 від 11.10.2019 (а.с.14) позивач проходив військову службу у ЗСУ, а саме:

04.01.2016 укладено контракт про проходження військової служба строком на 6 (шість) місяців на підставі наказу №1-РС;

04.07.2016 укладено контракт про проходження військової служба строком на 6 (шість) місяців на підставі наказу №86-РС;

04.01.2017 укладено новий контракт про проходження військової служба строком до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію на підставі наказу №2-РС.

28.01.2019 Позивач був звільнений в запас згідно рапорту у відповідності до пп. «й» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військової служби» як особа, що уклала контракт строком до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужила не менше 24 місяців військової служби за контрактом та не висловила бажання продовжувати військову службу під особливого періоду.

09.06.2020 позивач направив до відповідача запит, щодо нарахування та виплати пенсії у період з 2016 по 2019 рік (а.с.15).

Листом ГУ ПФУ в Запорізькій області від 24.06.2020 №5487-5337/С-02/8-0800/20 позивачу повідомили, що у період з травня 2016 по січень 2017 пенсія як військовослужбовцю за вислугу років не нараховувалась. Також відповідно до рішення відповідача від 26.01.2017 № 315 було стягнуто суму пенсії виплачену за період з січня по квітень 2016 року у розмірі 6916,91 грн., як надмірно виплачену у зв`язку із працевлаштуванням (а.с.16-17).

Позивач, не погодившись з діями відповідача, звернувся з даним позовом до суду.

Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Суд зазначає, що Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом (далі - Закон №2262-XII).

Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Положеннями частини 2 статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.

Поряд з цим, частиною 3 статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що пенсіонерам з числі військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу під час часткової чи загальної мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту виплата пенсій на час такої служби не припиняється. Після звільнення із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням додаткової вислуги років від часу повторного прийняття їх на службу до дня демобілізації або звільнення. Якщо новий розмір пенсії цих осіб буде нижчим за розмір, який вони отримували до повторного прийняття їх на службу, виплата їм пенсій здійснюється у розмірі, який вони отримували до призову або прийняття на службу у зв`язку з мобілізацією, на особливий період.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII, визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Правилами статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII надано аналогічне визначення особливого періоду - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової).

Також, відповідно до вищезазначеної статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Завданням мобілізації є, зокрема, здійснення комплексу заходів, спрямованих на переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, організацію і штати воєнного часу.

Указами Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014, від 06 травня 2014 року №454/2014, від 21 липня 2014 року №607/2014 та від 14 січня 2015 року №15/2015, в Україні оголошено про часткову мобілізацію.

Згідно роз`яснень, наданих у листі Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 1 жовтня 2015 року «Щодо особливого періоду», у відповідності до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року №1932-ХІІ (далі - Закон № 1932-XІІ) з моменту оголошення Указу №303/2014, в України настав особливий період, який діє і на час розгляду справи.

Оскільки законодавством України не встановлено порядок припинення особливого періоду, то закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для завершення особливого періоду.

Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави стверджувати, що оскільки з 17 березня 2014 року в Україні оголошено часткову мобілізацію, з тривалістю якої пов`язується особливий період, то спірні правовідносини між сторонами виникли в період коли в країні діяв особливий період.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 638/662/17, від 26 вересня 2018 року у справі №813/1919/16, від 27 березня 2020 року у справі №806/1286/17.

За змістом статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на шість місяців або на строки, визначені частиною четвертою цієї статті. У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

Таким чином, всі контракти про проходження військової служби у Збройних Силах України, укладені терміном на 6 місяців – є такими, що укладаються у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці і не існують поза межами особливого періоду.

Оскільки позивач був прийнятий на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, то на нього розповсюджується дія частини 3 статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», щодо не припинення виплати пенсії.

Посилання відповідача не те, що припинення виплати пенсії є правомірним, оскільки в контракті «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 16.01.2016 не зазначено про прийняття позивача на військову службу, за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, суд вважає необґрунтованими.

Таким чином відповідачем було прийнято незаконне рішення від 26.01.2017 № 315, яким стягнуто нараховану позивачу пенсію за період з січня по квітень 2016 року у розмірі 6916,91 грн.

З матеріалів справи вбачається, що з травня 2016 року по січень 2017 року позивачу не нараховувалась пенсія відповідно до довідки від 23.06.2020 (а.с. 17).

Відповідно до ст.14 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» мінімальний розмір пенсії за вислугу років, що призначається відповідно до цього Закону, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначено законом. Позивачу нараховувалась пенсія із розрахунку: «ПМ`Ч165%.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2016 року – 1074, 00 грн., з 1 травня 2016 року – 1130, 00 грн., з 1 грудня 2016 року – 1247,00 грн.

Таким чином, виходячи з розрахунку, розмір не нарахованої та не виплаченої пенсії позивачу за період з травня по грудень 2016 складає 13051,50 грн.

Щодо вимоги позивача про нарахування компенсації втрати частини доходів, суд зазначає про наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (далі - Закон №2050-ІІІ; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, а також конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Компенсацію виплачують за рахунок, в тому числі, і коштів Пенсійного фонду України (стаття 6 Закону №2050-ІІІ).

Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та пунктом 2 Порядку №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).

При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що нарахування та виплата позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії можлива лише після фактичної виплати такої суми пенсії, оскільки за правилами статті 2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Отже, виходячи зі змісту наведеної норми, компенсація проводиться у разі затримки нарахованих, але не виплачених доходів громадян.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за вислугу років за період з 01.05.2016 по 01.01.2017 день фактичної виплати заборгованості у сумі 5286,20 грн., а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в даній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За таких обставин, виходячи з заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо вимоги позивача про стягнення судових витрат, суд зазначає про наступне.

Частиною 1 статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Під час звернення до суду з даним позовом, позивач був звільнений від сплати судового збору за подання даного позову.

Стосовно стягнення з ГУ ПФУ в Запорізькій області на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн. суд виходить з наступного.

Частинами 1 та 2 статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Проте, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Витрати позивача на послуги адвоката не підтверджені належними фінансовими документами (оскільки суду не надано видаткових касових ордерів або платіжних доручень про передачу коштів адвокату) та не встановлено й не зазначено, якими доказами підтверджується фактичне понесення позивачем витрат на правову допомогу (їх оплати).

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18).

Разом з тим, згідно з позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за №1686/24218.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №0240/2505/18-а, така правова позиція підлягає застосуванню в разі ненадання позивачем на підтвердження заявлених витрат на професійну правничу допомогу відповідних банківських документів про їх сплату.

Як зазначено ЄСПЛ у п.268 Рішення по справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (Заява № 19336/04): «Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п.30, ECHR 1999-V).».

Аналогічну практику вирішення питання судових витрат застосовано ЄСПЛ у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пп.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004.

З огляду на викладене суд зазначає, що до матеріалів справи не надано банківських документів про оплату витрат на професійну правничу допомогу, а також доказів відображення адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи, суд дійшов висновку, що заявлені витрати не підтверджені належними та допустимими доказами.

Оскільки позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) в особі представника - адвоката Наконечного Олексія Геннадійовича (вул. Волгоградська, буд. 26, м. Запоріжжя, 69005) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення невиплаченої пенсії, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 26.01.2017 №315 про стягнення сум пенсії, виплачених надміру.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повернути незаконно утримані з ОСОБА_1 кошти на підставі рішення від 26.01.2017 №315 в розмірі 6916,91 грн. (шість тисяч дев`ятсот шістнадцять гривень 91 коп.)

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення нарахування та виплати пенсії за вислугу років військовослужбовця ОСОБА_1 з 01.05.2016 по 01.01.2017.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за вислугу років військовослужбовця з 01.05.2016 по 01.01.2017, починаючи з 01.05.2016.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити заборгованість по пенсії за період з 01.05.2016 по 01.01.2017 ОСОБА_1 в розмірі 13051,50 грн. (тринадцять тисяч п`ятсот одна гривня 50 коп.)

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за вислугу років військовослужбовця за період з 01.05.2016 по 01.01.2017 ОСОБА_1 в розмірі 5286,20 грн.(п`ять тисяч двісті вісімдесят шість гривень 20 коп.)

В частині вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.В.Кисіль