Ухвала суду № 92584840, 30.10.2020, Ананьївський районний суд Одеської області

Справа № 505/4078/15-ц

У Х В А Л А

30 жовтня 2020 року м.Ананьїв

Ананьївський районний суд Одеської області у складі головуючого у справі судді Желяскова О.О., розглянувши матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку та виділення її в натурі, та за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову: Управління Держгеокадастру у Котовському районі, виконком Подільської міськради,

ВСТАНОВИВ:

На розгляді в Ананьївському районному суді Одеської області знаходиться цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку та виділення її в натурі, та за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову: Управління Держгеокадастру у Котовському районі, виконком Подільської міськради.

29 жовтня 2020 року на адресу Ананьївського районного суду Одеської області електронною поштою надійшла спільна заява відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_2 та її представника - адвоката Колосович В.В. про відвід головуючому у справі судді Желяскову О.О.

У відповідності до положень ч.1 ст.40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Частиною 2 статті 40 ЦПК України визначено, що питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Відповідно до частини 3 статті 40 ЦПК України якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У такому випадку вирішення питання про відвід судді здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Частиною 5 статті 40 ЦПК України визначено, що якщо на час подання заяви про відвід судді у суді здійснюють правосуддя менше трьох суддів, вирішення питання про відвід здійснюється в нарадчій кімнаті суддею, який розглядає справу чи вчиняє іншу процесуальну дію, про що виноситься ухвала. У такому разі положення частин третьої та четвертої цієї статті не застосовуються.

Станом на час подання заяви про відвід в Ананьївському районному суді Одеської області штатним розписом передбачено три посади судді.

При цьому, одна посада судді є вакантною, а суддя Ананьївського районного суду Одеської області Надер Л.М. перебуває у відпустці по догляду за дитиною, фактично здійснює правосуддя один суддя, а саме головуючий у справі Желясков О.О.

У зв`язку з викладеним, на підставі ч.5 ст.40 ЦПК України, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який розглядає справу.

У відповідності до положень ч.8 ст.40 ЦПК України суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.

При цьому, враховуючи стислі строки розгляду заяви про відвід судді, встановлені ч.7 ст.40 ЦПК України, суд вважає за необхідне розглянути заяву про відвід без повідомлення учасників справи.

Вивчивши заяву про відвід, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що в задоволення заявленого головуючому у справі судді відводу слід відмовити з наступних підстав.

Так, згідно заяви про відвід, на думку ОСОБА_2 та її представника, суд застосовує непослідовний, взаємовиключний підхід до вирішення клопотань ОСОБА_2 та її представника, а також в описовій частині ухвали, на думку ОСОБА_2 та її представника, висловився щодо результатів розгляду справи, а також заперечив право позивача на призначення експертизи самостійно або шляхом клопотання перед судом, у зв`язку з чим ними було подано заперечення на дії головуючого.

Як зазначають ОСОБА_2 та її представник, вони сподівалися, що суд в ухвалі за наслідками розгляду заперечення на дії головуючого роз`яснить свою позицію щодо прийнятих процесуальних рішень по справі та стороні стане зрозуміло мотиви вибору позиції суду, стане зрозуміло чи визнає суд право сторони при виборі способу здобуття доказів, також сподівались на те, що суд роз`яснить, чи є вказівка суду щодо спірної земельної ділянки позицією суду, чи просто зазначена в якості прикладу судової практики.

ОСОБА_2 та її представник у заяві про відвід вказують, що судом було розглянуто їх заперечення на дії головуючого та винесено ухвало, зміст якої, на думку ОСОБА_2 та її представника, не містить роз`яснення суду щодо його позиції зі спірних питань, які викликали заперечення, суд вирішив не спростовувати заперечення та спростити відповідь до того, що незгода з рішенням суду може бути оскаржена в спосіб передбачений ЦПК України. Викладене на переконання позивачки за зустрічним позовом та її представника свідчить про те, що суд замість того аби зосередитись на розгляді і вирішенні справи відповідно до вимог ЦПК України, намагається маніпулювати вказаними нормами, застосовуючи їх у взаємосуперечливий спосіб, вочевидь вигідний для позивача за первісним позовом, а за відсутності можливості належним чином обґрунтувати свої дії та спростувати заперечення намагається перекрутити підстави для подання заперечення або ігнорувати їх не обґрунтовуючи їх відхилення.

Вказане, на думку ОСОБА_2 та її представника, дає обґрунтовані підстави вважати, що суд зацікавлений в певному результаті розгляду справи та суд висловився з цього питання.

Також, у заяві про відвід ОСОБА_2 та її представник зазначають, що з приводу висловлення суду по суті спору в ухвалі за результатами розгляду заперечень суд зазначив, що рішення по суті справи здійснюватиметься відповідно до положень ч.1 ст.244 ЦУПК України, після судових дебатів за результатами повного та всебічного дослідження обставин справи, надання оцінки наявним у справі доказам, у відповідності до положень статті 89 ЦПК України. На думку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 така позиція суду є компіляцією положень законодавства та суперечить прийнятим судом рішенням, оскільки, на думку ОСОБА_2 та її представника, не можливо дослідити всі обставини справи, якщо суд вже висловився по суті справи та з цих підстав відмовив у призначенні експертизи. За таких обставин, на думку заявників, твердження суду про всебічне дослідження обставин справи є гарною формою, яка спростовується змістом прийнятих судом рішень. Як зазначено в заяві про відвід, на думку ОСОБА_2 та її представника, за обставин коли суд своєю ухвалою відмовився досліджувати можливість встановлення сервітуту на спірній земельній ділянці не можливо стверджувати про повне, і всебічне дослідження справи.

На думку ОСОБА_2 та її представника суд до виходу в нарадчу кімнату для вирішення справи по суті спору чітко та однозначно повідомив своє рішення у справі. Як вказують ОСОБА_2 та її представник у заяві про відвід, вони не бачать сенсу в подальшому розгляді справи, якщо суд своє рішення вже прийняв. За таких обставин, на думку ОСОБА_2 та її представника, неможливо дотриматись вимог ст.245 КАС України щодо таємниці нарадчої кімнати, ба вже відома позиція суду по суті справи.

Також, в заяві про відвід зазначено, що суд не роз`яснив в ухвалі з розгляду заперечення причин висловлення по суті справи до виходу в нарадчу кімнату, не спростував заперечення сторони, та разом з тим, на думку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , виявив таке грубе процесуальне порушення не заявив самовідвід, що, на думку заявників, свідчить про зацікавленість суду в заздалегідь визначеному судом результаті розгляду справи.

Крім того, в заяві про відвід зазначено, що суд в ухвалі за результатами розгляду заперечення зазначає, що правова оцінка надана судом певному факту в іншій справі не є обов`язковою для суду.

Проте, на думку ОСОБА_2 та її представника, рішенням у справі №505/3370/13, яке набрало законної сили не міститься правова оцінка певним фактам, а вирішується по суті право власності на земельну ділянку та вказаним рішенням відмовлено у визнанні права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Зазначене рішення набрало законної сили, долучене до матеріалів справи та саме на нього посилається позивачка за зустрічним позовом. За вказаних обставин, на думку заявників, позовні вимоги ОСОБА_1 носять ознаки повторного позову з одного і того ж питання та з одних і тих же підстав.

Також, в заяві про відвід ОСОБА_2 та її представник зазначають, що на їх думку суд дозволяє собі ретельно компілювати позицію позивача за первинним позовом та визнати її обґрунтованою, однак уникає необхідності мотивувати відхилення заперечення. Суд, на думку заявників, не мотивує чому він не визнає, що рішенням в справі №505/3370/13, що набрало законної сили, у визнанні за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку (її частину) вже відмовлено. При цьому, така відмова висловлена в резолютивній частині рішення, а не в описово-мотивувальній де надається оцінка певним фактам.

Викладене, на думку ОСОБА_2 та її представника, ще раз підвереджує, що суд вирішив ігнорувати вимоги ЦПК України та рішення, які набрали законної сили.

Вказані обставини, на думку ОСОБА_2 та її представника, дають їм підстави для того аби сумніватись в неупередженості та об`єктивності судді, що є підставою для відводу.

З наведеного змісту заяви про відвід, вбачається, що фактично доводи, якими ОСОБА_2 та її представник обґрунтовують підстави для відводу головуючого у справі судді зводяться до їх незгоди з процесуальними рішеннями, прийнятими під час розгляду справи.

При цьому, частиною 4 статті 36 ЦПК України визначено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Проте, безпосередньо відповідачка за первісним позовом та її представник, в заяві про відвід посилаються на існування сумнівів в неупередженості судді при розгляді справи.

Відповідно до частини 1 статті 36 ЦПК України: «Підстави для відводу (самовідводу) судді» суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Як наведено вище, в заяві про відвід відповідачка за первісним позовом та її представник посилаються на те, що існує підстава для відводу головуючого у справі, передбачена п.5 ч.1 ст.36 ЦПК України, а саме, що є обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

При цьому, Цивільним процесуальним кодексом України не дано визначення поняттям неупередженості або об`єктивності та критеріїв визначення їх наявності або відсутності.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У зв`язку з чим, суд при вирішення питання про наявність підстав для відводу наведених у заяві позивачів вважає за необхідне звернутися до практики Європейського суду з прав людини та положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Частиною 1 статті 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Так, Європейський суд з прав людини розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги, чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому. Крім того, згідно принципу, який є стабільним, суд має бути неупередженим і безстороннім.

З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, «правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться» (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium), від 26 жовтня 1984 року, п.26).

Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland) та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» (Castillo Algar v. Spain), від 28 жовтня 1998 року, п.45).

У справі «П`єрсак проти Бельгії» (Piersack v. Belgium) Європейський суд з прав людини висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, або, навпаки, її наявність може бути перевірено різноманітними способами провів розмежування між суб`єктивним підходом, який відображає особисте переконання громадянина у конкретній справі, та об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб`єктивний та об`єктивний аспект.

Щодо суб`єктивної складової даного поняття, то у справі «Хаушильд проти Данії» зазначається, що Європейському суду з прав людини не потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з`являються докази протилежного.

Бангалорськими принципами поведінки суддів, схваленими Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року №2006/23 визначено, що об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Паунович проти Сербії» (№54574/07) судді ЄСПЛ зауважили, що об`єктивний критерій визначає, чи дотримався суддя достатніх гарантій, що дозволяють виключити будь-який сумнів щодо його неупередженості. Щодо цього критерію, то необхідно встановити, чи існують, крім поведінки самого судді, факти, що потребують доведення, які можуть викликати сумнів у неупередженості судді. Мається на увазі, що при ухваленні рішення про те, чи є в конкретній справі законна підстава побоюватися, що конкретний суддя або склад суду проявили недостатню неупередженість, думка відповідної особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи може це побоювання бути об`єктивно виправданим. У зв`язку з цим, слід мати на увазі, що навіть зовнішні прояви можуть мати певну значимість або, іншими словами, «справедливість повинна не тільки вершитися, але має бути також очевидно, як вона вершиться».

Як вбачається з наведеного, ЄСПЛ пов`язує об`єктивний та суб`єктивний аспекти саме з неупередженістю судді.

При цьому, відповідачкою за первісним позовом та її представником не наведено та не надано жодних доказів існування обґрунтованих сумнівів в неупередженості судді, фактично заява про відвід зводиться до незгоди з процесуальними рішеннями, що прийняті під час розгляду справи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що заява ОСОБА_2 та її представника про відвід головуючому у справі судді Желяскову О.О., є безпідставною та необґрунтованою, недоведеною жодними доказами, у зв`язку з чим в її задоволенні слід відмовити.

Керуючись ст.ст.33, 36, 39, 40, 260, 261 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні заяви відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 та її представника - адвоката Колосович В.В. про відвід головуючому судді Желяскову О.О. у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку та виділення її в натурі, та за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову: Управління Держгеокадастру у Котовському районі, виконком Подільської міськради, - відмовити.

Копію ухвали направити учасникам справи.

У відповідності до положень ч.2 ст.261 ЦПК України ухвала, що постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу може бути включене до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя: О.О.Желясков