Вирок № 92577603, 30.10.2020, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/317/18

провадження №1-кп/619/58/20

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2020 року м.Дергачі

Судова колегія Дергачівського районного суду Харківської області

в складі: головуючого-судді Жорняк О.М.

суддів Остропілець Є.Р. Якименко Л.О.

а участі секретаря судового засідання Герасименко А.С. прокурора Лисенко В.Ю.

потерпілого ОСОБА_1 захисника Найдьонової О.Г.

обвинуваченої ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дергачі кримінальне провадження у відношенні обвинуваченої

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт Вільшани Дергачівського району Харківської області, громадянки України, заміжньої, освіта середня, не працюючої, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , не судимої

у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України,-

В С Т А Н О В И Л А:

07 жовтня 2017 року близько 12 години 00 хвилин, ОСОБА_2 знаходячись у приміщенні літньої кухні домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , разом із чоловіком ОСОБА_1 та другом чоловіка - ОСОБА_3 вживали алкогольні напої та спілкувалися.

У ході спілкування між ОСОБА_2 та її чоловіком ОСОБА_1 виникла сварка, під час якої у ОСОБА_2 виник прямий умисел спрямований на протиправне заподіяння тілесних ушкоджень своєму чоловікові ОСОБА_1 .

У подальшому ОСОБА_2 , реалізовуючи свій прямий умисел, направлений на протиправне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, своєму чоловікові, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з мотивів особистих неприязних стосунків, що склалися на ґрунті виниклого конфлікту, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, суєтивно взяла правою рукою зі столу кухонний ніж, з білою рукояткою, яким нанесла один удар своєму чоловікові ОСОБА_1 в грудну клітину зліва, спричинивши при цьому наступне тілесне ушкодження, а саме: проникаюче ножове поранення лівої половини грудної клітини з ураженням підключичної вени, яке згідно з висновком судово-медичної експертизи №159/17-Д від 09 грудня 2017 року, відноситься до тяжких тілесних ушкоджень.

Крім того, відповідно до висновку додаткової судово-медичної експертизи №168/17-Д від 16 грудня 2017 року, вказане тілесне ушкодження є небезпечними для життя в момент спричинення. Між діями ОСОБА_2 та отриманими потерпілим ОСОБА_1 тілесними ушкодженнями наявний прямий причинно-наслідковий зв`язок. . Після чого конфлікт було вичерпано , а ОСОБА_2 викликала швидку допомогу.

В наслідок вищевказаних дій ОСОБА_1 був госпіталізований до клініки Державної установи «Інститут загальної та невідкладної хірургії імені В.Т. Зайцева» Національної академії медичних наук України, де останньому надано необхідну медичну допомогу, що у свою чергу запобігло настанню його смерті.

Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_2 свою вину у вчиненні злочину визнала частково, а саме визнала факт нанесення тілесних ушкоджень своєму чоловіку ОСОБА_1 під час вживання спиртних напоїв, у зв`язку з виниклим конфліктом між ними, та побоями зі сторони останнього відносно неї, а факт наявності наміру на позбавлення свого чоловіка життя заперечувала.

Вина ОСОБА_2 в скоєнні вищезазначеного злочину доведена в повному обсязі та підтверджується провіреними в судовому засіданні доказами

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1 пояснив, що під час вживання спиртних напоїв між ним та його дружиною ОСОБА_2 виник конфлікт в ході якого він неодноразова наносив останній тілесні ушкодження. В один із таких конфліктів коли він наносив побої дружині його дружина схопила зі столу ніж і коли він нахилився над нею остання нанесла удар йому в груди, після чого викликала швидку допомогу. В конфлікті вважає себе винним.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснив, що 07 жовтня 2017 року близько 12 години 00 хвилин, він знаходячись в літній кухні домоволодіння родини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , став свідком того, як в під час вживання алкогольних напоїв, між подружжям виник конфлікт, в ході якого ОСОБА_1 неодноразово наносив побої ОСОБА_2 в результаті чого остання схопила правою рукою зі столу кухонний ніж, з білою рукояткою, яким нанесла один удар своєму чоловікові ОСОБА_1 в грудну клітину.

Протоколом огляду місця події від 07.10.2017 та фототаблицею до нього

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №159/17-Д від 09.12.2017 згідно з обставинами від 07.10.2017 ОСОБА_1 був госпіталізований у медичний заклад, де в умовах стаціонару йому був поставлений діагноз: «Проникаюче ножове поранення лівої половини грудної клітки з ураженням підключичної вени. Геморрагічний шок 2-3 ст.» Згідно наданої медичної документації в ОСОБА_1 мали місце наступні ушкодження: проникаюче ножове поранення лівої половини грудної клітки з ураженням підключичної вени. Не можна виключити, що вказані вище тілесні ушкодження утворилися від дії предмета який володіє колюче-ріжучими властивостями, судити про індивідуальні особливості якого за наявними судово-медичними даними не представляється можливим. Пошкодження у вигляді «Проникаюче ножове поранення лівої половини грудної клітки з враженням підключичної вени» відноситься до тяжких тілесних ушкоджень.

Висновком експерта судово-медичної експертизи №168/17-Д від 13.12.2017 встановлено, що Проникаюче ножове поранення лівої половини грудної клітки з ураженням підключичної вени, які е небезпечними для життя в момент спричинення. Свідчення які були данні підозрюваною ОСОБА_2 , в ході проведення слідчого експерименту, не заперечують об`єктивним судово-медичним даним відносно способу, локалізації, та механізму спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 . Свідчення які були данні свідком ОСОБА_3 , в ході проведення слідчого експерименту, не заперечують об`єктивним судово-медичним даним відносно способу, локалізації, та механізму спричинення тілесних ушкоджень підозрюваною ОСОБА_2 , її чоловіку ОСОБА_4 .

Як вбачається з висновку судово-психіатричної експертизи №890 від 11.12.2017 ОСОБА_2 на теперішній час хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки не виявляє. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_2 у період часу, якому відповідає правопорушення, перебувала поза хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності або іншого хворобливого стану психіки. Могла усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_2 були кваліфіковані за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України - закінчений замах на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Відповідно до ч. 3 ст. 337 КПК України, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 №2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, наряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Згідно з ч. 6 ст. 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїй постанові від 14 листопада 2018 року (справа №760/4968/15-к, провадження №51-3425км18) зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 115 КК України умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого. Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю. Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. З системного аналізу закону випливає, що при відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Для з`ясування змісту та спрямованості умислу особи при дослідженні доказів їм необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину. Характерною ознакою прямого умислу є також бажання настання злочинного наслідку, що був задуманий, щодо матеріальних злочинів, і бажання вчинення злочинного діяння - щодо формальних злочинів. У такого роду бажанні знаходить своє вираження вольова ознака умислу як його найважливіша і відмінна риса. Наявністю бажання настання злочинного наслідку при вчиненні злочину з матеріальним складом прямий умисел відрізняється від інших форм і видів вини. Бажання, як вольове начало, перебуває в нерозривній єдності із свідомістю особи, яка діяла з прямим умислом, і її здатністю передбачити наслідки свого діяння. Згідно з ч. 1 ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.

Таким чином, розмежовуючи замах на умисне вбивство та заподіяння умисного тілесного ушкодження, необхідно визначити ознаки, які характеризують об`єктивні прояви складу злочину, обставини, які вказують на умисел позбавити особу життя, а також наявність або відсутність незалежних від волі обвинуваченого причин, які за наявності умислу на позбавлення життя особи не дозволили довести злочин до кінця.

Крім того, потрібно надати оцінку сукупності обставин, які можуть бути передумовою для висновку про спрямування умислу обвинуваченого. Сама лише локалізація тілесного ушкодження та спосіб його нанесення, без урахування інших обставин, не свідчать про умисел на позбавлення життя. Замах на позбавлення життя особи може бути вчинено лише з прямим умислом, тобто коли обвинувачений усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у виді смерті людини і бажає їх настання. За відсутності умислу на позбавлення людини життя дії обвинуваченого кваліфікуються за їх фактичними наслідками.

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин під час судового розгляду покладається на прокурора.

Так, у діях обвинуваченої ОСОБА_2 не вбачається прямого умислу на позбавлення життя ОСОБА_1 та зазначене підтверджується показаннями самого потерпілого, даними під час судового розгляду, та тим, що події відбувалися в присутності інших осіб та в спосіб, які у сукупності не можуть свідчити про наявність вказаного умислу.

Суд вважає обґрунтованими доводи обвинуваченої та її захисника про те, що умислу у неї на позбавлення життя ОСОБА_1 не було.

Крім того, твердження обвинуваченої про те, що вона можливо перевищила межі необхідної оборони спростовуються матеріалами провадження, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було перевищення меж необхідної оборони. Перевищення меж необхідної оборони веде за собою кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених, зокрема, у ст. 124 КК.

Визначальним під час вирішення питання про перевищення меж необхідної оборони є встановлення співвідношення між ступенем суспільної небезпечності посягання та заподіяною шкодою. При цьому необхідно враховувати п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 № 1 «Про судову практику в справах про необхідну оборону» в якому роз`яснюється, що для установлення наявності або відсутності ознак перевищення меж необхідної оборони необхідно враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров`я) та інші обставини.

Крім цього, відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 15 травня 2014 року у справі № 5-12кс14 та від 01 жовтня 2015 року у справі № 5-134кс15, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які не перевищували б меж необхідності, та шкода особі, яка здійснює посягання, що не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Стан необхідної оборони виникає в момент вчинення суспільно небезпечного посягання або в разі створення реальної загрози заподіяння шкоди, а винуваті особи були обмежені у виборі засобів припинення злочинних посягань стосовно них.

Кваліфікуючи дії обвинуваченого за ст. 124 КК судам необхідно встановлювати сукупність обставин події злочину, зокрема: 1) обставин, які свідчать про протиправну поведінку потерпілого, а саме про те, в чому полягало злочинне посягання на підсудного; 2) обстановку вчинення такого посягання, в тому числі обставин, які свідчать про реальність заподіяння потерпілим шкоди підсудному; 3) обставин, які свідчать про припинення стану необхідної оборони.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постановах від 22.01.2015 у справах № 5-27кс14 та № 5-35кс14, у тому випадку, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Згідно з ч. 3 ст. 36 КК України перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Отже, оскільки у судовому засіданні було встановлено, що удар ножем ОСОБА_2 нанесла потерпілому, коли той наблизився до неї в область життєво-важливого органу, що свідчить про бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися, помститися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Аналізуючи у сукупності та взаємозв`язку представлені стороною обвинувачення докази, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 використовуючи ніж, діяла з непрямим умислом.

Проте замах на умисне вбивство з непрямим умислом неможливий.

З урахуванням викладеного, дії ОСОБА_2 суд кваліфікує за ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Обставин, які б пом`якшували покарання обвинуваченій, відповідно до вимог ст.66 КК України, судом не встановлено.

Обставинами, що обтяжують покарання відповідно до ст.67 КК України суд визнає вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до змісту ст.ст. 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

Вивченням даних про особу обвинуваченої встановлено, що вона раніше не судима, не працює, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання характеризується посередньо

При призначенні покарання ОСОБА_2 суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно ст. 12 КК України, являється тяжким злочином, ставлення винної до скоєного та наслідків, думку потерпілого, який просив суд не позбавляти її волі ,оскільки мають на утриманні неповнолітню дитину, будь-яких претензій до неї не має.

Крім того, судом враховується віктимна поведінка потерпілого під час конфлікту, що виник між ними, який визнав той факт, що також діяв неправомірно по відношенню до обвинуваченої

За таких обставин справи, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченій ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі в межах санкції частини цієї статті, у мінімальному розмірі.

При призначенні ОСОБА_2 покарання, суд вважає за можливим її виправлення і перевиховання без позбавлення волі з застосуванням до неї покарання передбаченого ст.ст.75,76 КК України.

Заявлений прокурором цивільний позов про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави в особі ДУ «Інститут загальної та невідкладної хірургії ім. В.Т. Зайцева Національної академії медичних наук України», розташованого за адресою: 61103, Харківська область, м. Харків, в`їзд Балакірєва, 1, тел. (057)715-33-48, ЄДРПОУ інституту 02012154, Банк - Державна казначейська служба України МФО 820172, розрахунковий рахунок НОМЕР_1 , грошові кошти у розмірі 6540 гривень 01 копійка, з метою відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_1 - підлягає задоволенню.

Долю речових доказів вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України.

Відповідно до ст.ст.124, 126 КПК України, суд стягує з обвинуваченої на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373-376, 392, 395 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_2 визнати винною у вичинені злочину передбаченого ч.1 ст.121 КК України та призначити їй покарання в виді п`яти років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 від призначеного покарання звільнити з іспитовим строком в три роки.

Згідно вимог ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_2 наступні обов`язки: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цивільний позов прокурора Дергачівської місцевої прокуратури - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі ДУ «Інститут загальної та невідкладної хірургії ім. В.Т. Зайцева Національної академії медичних наук України», розташованого за адресою: 61103, Харківська область, м. Харків, в`їзд Балакірєва, 1, тел. (057)715-33-48, ЄДРПОУ інституту 02012154, Банк - Державна казначейська служба України МФО 820172, розрахунковий рахунок НОМЕР_1 , грошові кошти у розмірі 6540 гривень 01 копійка, з метою відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_1

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі ХНДЕКЦ судові втирати за проведення судової дактилоскопічної експертизи №1640 від 14.11.2017 - 1186 гривень 44 копійки; судової дактилоскопічної експертизи №1641 від 15.11.2017 - 1186 гривень 44 копійки.

Речові докази, зазначені в ч.І постанови про визнання речових доказів від 22.01.2018, які знаходяться на зберіганні в камері зберігання речових доказів Дергачівського ВП ГУ НП в Харківській області - знищити.

Речові докази, зазначені в ч.ІІ постанови про визнання речових доказів від 22.01.2018, які знаходяться в спеціалізованому експертному пакунку МВС України з пояснювальними записками - залишити в матеріалах справи.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченій у той же строк, з моменту вручення їй копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченїй та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Головуючий суддя О. М. Жорняк

Судді Є.Р. Остропілець

Л.О. Якименко