Ухвала суду № 92561365, 29.09.2020, Макарівський районний суд Київської області

МАКАРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Д.Ростовського, 35, смт. Макарів, Київська область, 08001, тел/факс (04578)5-13-39, e-mail inbox@mk.ko.court.gov.ua

У Х В А Л А

"29" вересня 2020 р. Справа № 370/1005/19

Макарівський районний суд Київської області у складі головуючого судді Косенко А.В., при секретарі Захарченко Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у смт Макарів Київської області скаргу

Акціонерного товариства «Українська залізниця», орган дії якого оскаржуються: Печерський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), де стягувачем є ОСОБА_1 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі-скаржник), звернулося до суду зі скаргою, орган дії якого оскаржуються: Печерський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), де стягувачем є ОСОБА_1 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, в якій просив: визнати неправомірними дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 7 488,88 грн., в рамках виконавчого провадження ВП № 61166764; скасувати постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження ВП № 61166764, на виконання виконавчого листа Макарівського районного суду Київської області від 28.01.2020 по справі № 370/1005/19; зобов`язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винести постанову про повернення виконавчого листа Макарівського районного суду Київської області від 28.01.2020 по справі № 370/1005/19 стягувачу, у відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

В обгрунтування скарги заявник вказав, що 25.11.2019 р. Макарівським районним судом Київської області по справі №370/1005/19 прийнято рішення, яким задоволено позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення в рахунок відшкодування шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я 7 488,88 грн.

В подальшому позивачем пред`явлено виконавчий лист про примусове виконання рішення суду по справі № 370/1005/19 до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Відділ), яким відкрито виконавче провадження ВП № 61166764 про стягнення з AT «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 грошових коштів та виконавчого збору. Означена постанова про відкриття виконавчого провадження надійшла на адресу AT «Укрзалізниця» 19.02.2020, про що свідчить конверт та роздруківка з офіційного сайту Укрпошти про отримання поштового відправлення.

AT «Укрзалізниця» не погоджується з діями Відділу щодо відкриття виконавчого провадження, вважає їх протиправними, незаконними та вчиненими з порушенням норм законодавства України.

AT «Укрзалізниця» повідомляється, що Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» затверджено перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані. Згідно додатку 2 до цього Закону включено AT «Укрзалізниця».

Водночас, 20.10.2019 набрав чинності Закон України «Про визнання таким, що втратив чинність. Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».

Станом на 20.10.2019 AT «Укрзалізниця» входило до вказаного вище переліку.

Пунктом 3 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлена заборона вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Тобто, вищевказаним нормативно-правовим актом чітко встановлена заборона вчиняти виконавчі дії, в тому числі, і щодо виконання рішень судів, якими встановлено стягнення грошових коштів із боржників (за винятком, вказаним в Законі).

Тому скаржник звернувся до суду з вказаною скаргою.

У судовому засіданні представник скаржника Панфілов А.О. вимоги за скаргою підтримав, просив її задовольнити.

У судовому засіданні стягувач ОСОБА_1 проти задоволення скарги не заперечував. Вказав, що йому кошти сплачувалися, після прийняття змін до законодавства Відділ ДВС перестав перераховувати йому кошти. На даний час претензій до божника не має, окрім того повідомив, що що постановою Київського апеляційного суду від 10.06.2020 р. рішення Макарівського районного суду Київської області від 25.11.2019 року скасовано, та прийнято постанову про часткове задоволення позову, надав суду копію постанови.

Печерський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у засідання свого представника не направив, письмово повідомив про можливість розгляду скарги за відсутності його представника, у задоволенні скарги просив відмовити, посилаючись на те, що державним виконавцем правомірно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, та при її винесенні державний виконавець діяв у відповідності до вимог чинного законодавства та в рамках Закону України «Про виконавче провадження».

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

На виконанні у Печерському районному відділі державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) знаходиться виконавчий лист про примусове виконання рішення Макарівського районного суду Київської області від 25.11.2019 року про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я 7 488,88 грн. За вказаним виконавчим листом відкрито виконавче провадження ВП № 61166764.

Постанова про відкриття виконавчого провадження надійшла на адресу AT «Укрзалізниця» 19.02.2020, про що свідчить конверт та роздруківка з офіційного сайту Укрпошти про отримання поштового відправлення.

Вирішуючи вимоги за скаргою, суд керується наступним.

Щодо дотримання заявником строку на оскарження постанови слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За правилами ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду, зокрема, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Так, оскаржувану постанову скаржник отримав 19.02.2020 р., а скаргу направив до суду 02.03.2020 р., тобто AT «Укрзалізниця» подала скаргу у встановлений законодавством строк.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 року (далі – Закон №1404-VIII) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У частині першій статті 5 Закону №1404-VIII зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.

Статтею 2 Закону визначено засади, при яких здійснюється виконавче провадження, а саме: верховенство права, обов`язковість виконання рішень, законність, диспозитивність, справедливість, неупередженість та об`єктивність, гласність та відкритість виконавчого провадження, розумність строків виконавчого провадження, співмірність заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Крім того, як роз`яснив Верховний Суд України у своїй постанові № 6-1829цс15 від 25.11.2015, виконання судового рішення має спеціальне значення, яке розраховане саме на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем.

Так, Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» затверджено перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані. Згідно додатку 2 до цього Закону включено AT «Укрзалізниця».

Водночас, 20.10.2019 р. набрав чинності Закон України «Про визнання таким, що втратив чинність. Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».

Станом на 20.10.2019 р. AT «Укрзалізниця» входило до вказаного вище переліку.

Слід відзначити, що пунктом 3 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлена заборона вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Тобто, вищевказаним нормативно-правовим актом чітко встановлена заборона вчиняти виконавчі дії, в тому числі, і щодо виконання рішень судів, якими встановлено стягнення грошових коштів із боржників (за винятком, вказаним в Законі).

Також, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Проаналізувавши вище зазначені факти, можна дійти висновку, що всі відкриті станом на 20.10.2019 р. виконавчі провадження, в тому числі і ВП № 61166764, де боржником є AT «Укрзалізниця», підлягають завершенню, а виконавчі документи - поверненню стягувану на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Юрисдикція Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) поширюється на Україну. Правовою підставою для цього став Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006, норми якого надають можливість розглядати рішення ЄСПЛ в якості джерела права.

Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Держава, обмежуючи особу в її правах та свободах, може керуватись принципом особливої значимості публічного інтересу, який, на відміну від приватного, покликаний, з одного боку, забезпечувати засади держави та суспільства як умову їх існування, з іншого - гарантувати задоволення приватних інтересів.

Передбачені законом права особи не є абсолютними. Обмеження їх може бути обумовлене необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави (рішення Європейського суду з прав людини у справі В.Н. Великоди проти України від 3 червня 2014 року (Заява № 43331/12).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 № 15-рп/2002 визначено, що ч. 2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, установлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами.

Стягнення грошових коштів з рахунків AT «Укрзалізниця», при наявності встановлених законом обмежень, не відповідає вимогам, встановленим як національним законодавством України так і практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) були неправомірними, а тому постанова Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження ВП № 61166764, на виконання виконавчого листа Макарівського районного суду Київської області від 28.01.2020 по справі № 370/1005/19, підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 260-261, 450-451 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», орган дії якого оскаржуються: Печерський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), де стягувачем є ОСОБА_1 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати неправомірними дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 7 488,88 грн., в рамках виконавчого провадження ВП № 61166764.

Скасувати постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження ВП № 61166764, на виконання виконавчого листа Макарівського районного суду Київської області від 28.01.2020 по справі № 370/1005/19.

Зобов`язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винести постанову про повернення виконавчого листа Макарівського районного суду Київської області від 28.01.2020 по справі № 370/1005/19 стягувачу, у відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Київського апеляційного суду в порядку і строки, передбачені статтями 353-355 ЦПК України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.

Повний текст ухвали виготовлено 05.10.2020 року.

Реквізити учасників справи:

Акціонерне товариство «Українська залізниця»: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815;

Печерський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ): 01011, м. Київ, вул. Різницька, 11-б;

ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя А.В. Косенко