Рішення № 92554731, 08.01.2020, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52, гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua, код ЄДРПОУ: 03499901, UA088201720355219002000001578 Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08.01.2020 Справа №905/1983/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Шилової О.М.

розглянув у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгородський комбінат комунального господарства», смт.Новгородське, м.Торецьк Донецької області

про стягнення 4801,69грн пені, 944,36грн - 3% річних, 2567,02грн інфляційних втрат.

СУТЬ СПОРУ:

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгородський комбінат комунального господарства», смт.Новгородське, м.Торецьк Донецької області, про стягнення 4801,69грн пені, 944,36грн - 3% річних, 2567,02грн інфляційних втрат (всього 8313,07грн).

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати газу, отриманого у жовтні, листопаді 2016 року та лютому 2017 року за договором постачання природного газу №4869/1617-БО-6 від 31.10.2016.

Після відкриття провадження у справі позивач не надав суду будь-яких документів.

Після відкриття провадження у справі відповідач надав суду:

1) відгук вих.№512 від 17.12.2019 на позовну заяву (з додатками, вх.№25934/19 від 18.12.2019; а.с.66-73), в якому зазначив, що 02.07.2019 за актом приймання-передачі основних засобів передав зі свого балансу на баланс Новгородської селищної ради котельню, мережі та обладнання, тому вважає, що в період передачі не може бути відповідачем за позовом у цій справі; з посиланням на ст.22 Закону України №2633-ІV від 02.06.2005 «Про теплопостачання» просив відмовити в позові.

2) відгук №2 вих.№521 від 24.12.2019 на позовну заяву (з додатком, вх.№26609/19 від 26.12.2019; а.с.74-76), в якому з посиланням на те, що позивач не виконав Постанову КМУ №110 від 14.02.2018 «Про затвердження Порядку та умов надання у 2018 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам…», просив у позові відмовити повністю.

Відповідно до п.п.1, 3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.2, 7, 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Дослідивши наявні у матеріалах справи документи, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням докази, які мають значення для вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

31.10.2016 Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Новгородський комбінат комунального господарства» (Споживач, відповідач) уклали Договір постачання природного газу №4869/1617-БО-6 (далі - Договір, а.с.14-22).

Згідно з п.1 Постанови Кабінету Міністрів України №226 від 06.03.2019 «Деякі питання акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» змінений тип Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з публічного на приватне та перейменовано його в Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». Таким чином, Постачальником за Договором є позивач у даній справі.

Відповідно до п.1.1. Договору Постачальник зобов`язався поставити Споживачеві у 2016 - 2017 роках природний газ, а Споживач - оплатити його на умовах Договору.

Згідно з п.1.2. Договору природний газ, що постачається за Договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.

Постачальник передає Споживачу з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 87тис.куб.м (п.2.1. Договору).

Відповідно до п.6.1. Договору оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і Договором (п.8.1. Договору). Відповідно до п.8.2. Договору у разі прострочення Споживачем оплати згідно з п.6.1 Договору він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

В п.10.3. Договору сторони домовились про те, що строк, в межах якого вони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.12.1. Договору).

Додатковими угодами №1 від 31.10.2016, №2 від 22.11.2016 та №3 від 30.12.2016 до Договору сторони домовлялись про зміну ціни на газ (а.с.23-25).

Додатковою угодою №4 від 23.01.2017 (а.с.26-27) сторони домовились, зокрема, про те, що необхідний споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений в п.2.1 Договору, Споживач визначає самостійно.

Договір та Додаткові угоди до нього підписані представниками обох сторін та скріплені їхніми печатками.

За актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016, 30.11.2016, 31.12.2016, 31.01.2017, 28.02.2017 (а.с.30-34) відповідач на підставі Договору прийняв від позивача у жовтні - грудні 2016 року та січні, лютому 2017 року природний газ в обсязі 65,334куб.м загальною вартістю 453354,65грн виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.

Акти підписані без зауважень і скріплені печатками обох сторін.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе за п.6.1, п.8.2. Договору зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 4801,69грн пені, нарахованої на сплачену із простроченням заборгованість за:

- жовтень 2016 року - в сумі 85,31грн за період 26.- 28.11.2016,

- листопад 2016 року - в сумі 1734,75грн за період 27.12.2016 - 24.01.2017,

- лютий 2017 року - в сумі 2981,63грн за період 28.03.2017 - 27.09.2017.

Також на підставі приписів ст.625 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України позивач просить стягнути з відповідача:

2567,02грн інфляційних, нарахованих за період квітень - жовтень 2017 року на заборгованість за лютий 2017 року, та

944,36грн - 3% річних, нарахованих на заборгованість за:

- жовтень 2016 року - в сумі 12,19грн за період 26.- 28.11.2016,

- листопад 2016 року - в сумі 247,82грн за період 27.12.2016 - 24.01.2017,

- лютий 2016 року - в сумі 684,35грн за період 28.03.2017 - 16.11.2017 (а.с.12-13).

Розрахунок позовних вимог та надані позивачем банківські виписки за період 29.11.2016 - 17.11.2017 (а.с.12-13, 35-41) свідчать, що:

- відповідач повністю оплатив отриманий газ, але із простроченням;

- розрахунки за жовтень та листопад 2016 року відповідач здійснив власними коштами (а.с.35, 36);

- оплати за лютий 2017 року здійснені наступним чином: 35154,62грн - за рахунок субвенції (а.с.40), 50000,00грн - власними коштами (а.с.38).

Щодо ліцензії на виробництво теплової енергії.

Відповідно до абз.1, 2 п.5.4. Договору (абз.1, 2 п.5.3. - в редакції Додаткової угоди №3 від 30.12.2016, а.с.25) реалізація газу Споживачеві здійснюється за умови наявності відповідної ліцензії на виробництво теплової енергії (у випадках, передбачених чинним законодавством).

Актами приймання-передачі природного газу (а.с.30-34) підтверджується реалізація позивачем газу відповідачу протягом дії Договору.

На підставі приписів ст.6, ч.1 ст.627, ст.204 ЦК України під час винесення цього рішення у суду відсутні підстави ставити під сумнів зміст Договору, а дії позивача свідчать про те, що йому достовірно відомо або про наявність у Споживача відповідної ліцензії на виробництво теплової енергії - або про відсутність такої ліцензії на законних підставах.

Щодо вимог про стягнення пені.

Перевіривши розрахунок пені (а.с.12-13), суд встановив, що нарахування пені суперечить вимогам ч.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» (далі - Закон «Про встановлення додаткових гарантій»), якою до завершення антитерористичної операції встановлений мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Закон набрав чинності 07.02.2015.

Так, одним з видів діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгородський комбінат комунального господарства» є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (а.с.60, зворотній бік), а з п.1.2. Договору (а.с.14) вбачається, що газ, який постачався за Договором, міг бути використаний відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями. Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Новгородський комбінат комунального господарства» споживало природний газ за Договором як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.

З п.13. Договору (а.с.22) вбачається, що відповідач надавав такі послуги в місці свого фактичного розташування - смт.Новгородське Донецької області, яке і на момент укладення Договору, і на дату винесення даного рішення є місцем державної реєстрації відповідача.

Указом Президента України №405/2014 від 14.04.2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» введене в дію відповідне рішення Ради національної безпеки і оборони України щодо проведення АТО у Донецькій, Луганській та Харківській областях.

Відповідно до Наказу Антитерористичного центру при Службі безпеки України №33/6/а від 07.10.2014 «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» вся територія Донецької області віднесена до районів проведення АТО з 07.04.2014.

Отже, у спірний період відповідач надавав житлово-комунальні послуги у районі проведення антитерористичної операції, задля чого спожив природний газ.

Відповідно до абз.3 п.1 Постанови Кабінету Міністрів України №705 від 25.07.2012 «Про визначення гарантованих постачальників природного газу» гарантованим постачальником природного газу для підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». В свою чергу, природний газ є енергетичним ресурсом.

В постанові від 18.01.2019 у справі №913/66/18 Об`єднана палата Верховного Суду дійшла наступних висновків щодо застосування норм Закону «Про встановлення додаткових гарантій»:

- в силу приписів чинного законодавства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є енергопостачальною компанією в розумінні ст.2 Закону «Про встановлення додаткових гарантій»;

- положення ч.2 ст.2 названого Закону поширюються на правовідносини між енергопостачальними компаніями і виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг і не містять обмежень щодо виду енергетичних ресурсів.

Отже, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Новгородський комбінат комунального господарства», що виникли на підставі Договору №4869/1617-БО-6 від 31.10.2016 постачання природного газу, є енергопостачальною компанією; на правовідносини між сторонами у справі №905/1983/19 розповсюджується дія зазначеного вище мораторію, а вимога про стягнення 4801,69грн пені задоволенню не підлягає.

Щодо вимог про стягнення річних та інфляційних.

1. Частиною третьою ст.7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" №1730-VIII від 03.11.2016 (далі - Закон №1730-VIII, набрав чинності 30.11.2016), зокрема, встановлено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової енергії, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що на момент набрання чинності вказаним Законом заборгованість за газ за жовтень 2016 року за Договором №4869/1617-БО-6 від 31.10.2016 була погашена (а.с.35).

Частина перша ст.627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, під час винесення цього рішення у суду відсутні підстави ставити під сумнів зміст Договору №4869/1617-БО-6 від 31.10.2016 постачання природного газу (в тому числі його пункту 1.2.) та складених на виконання Договору актів приймання-передачі газу.

З огляду на передбачену п.1.2. Договору та актами приймання-передачі газу мету використання природного газу відповідачем (виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями) та вид діяльності відповідача (а.с.60, зворотній бік), положення ч.3 ст.7 Закону №1730-VIII поширюються на нарахування 12,19грн річних на борг за жовтень 2016 року, що є предметом даного спору.

Оскільки щодо заявленої до стягнення у цій справі суми річних на борг за жовтень 2016 року існує судовий спір, вона не може вважатися нарахованою у розумінні ч.3 ст.7 Закону №1730-VIII, а отже, до неї не може бути застосована процедура списання. Для сум неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, які не вважаються нарахованими на дату набрання чинності Законом, ним фактично встановлена заборона на проведення нарахування.

У постанові від 16.01.2019 у справі №905/299/18 Верховний Суд зауважив на тому, що ч.3 ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є нормою прямої дії; цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань. При цьому застосування приписів ч.3 ст.7 Закону №1730-VIII (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

У п.4.15. постанови Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №905/301/18 на додаток до викладеної вище позиції також зазначено: «Судами встановлено та передбачено пунктом 1.2 договору, що газ, який поставляється за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а відтак судами обґрунтовано зазначено про можливість застосування ч.3 ст.7 Закону №1730-VIII».

На підставі викладеного суд відмовляє у стягненні 12,19грн річних, нарахованих на борг за жовтень 2016 року.

2. Матеріали цієї справи (а.с.40, 43) свідчать, що у спірних відносинах запроваджений механізм розрахунків, визначений постановою Кабінету Міністрів України №332 від 18.05.2017 «Про затвердження порядку та умов надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування» (далі - Порядок №332 від 18.05.2017).

Зі змісту Порядку №332 від 18.05.2017 слідує, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання з відшкодування частини витрат підприємств-надавачів житлово-комунальних послуг, пов`язаних із теплопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, зокрема, витрат на оплату послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води.

Запроваджуючи визначений Порядком №332 від 18.05.2017 механізм взаємних розрахунків між надавачами житлово-комунальних послуг та оптовими продавцями/власниками спожитого для виробництва теплової енергії природного газу (в тому числі Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України»), держава забезпечує відшкодування частини витрат таких підприємств, пов`язаних із теплопостачанням пільговим категоріям населення. Тобто держава офіційно визнає неспроможність підприємств-надавачів житлово-комунальних послуг забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами-надавачами житлово-комунальних послуг та приймаючи відповідні нормативно-правові акти, держава змінює характер регулювання правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених ними договорів постачання природного газу.

Тобто правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами спору в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача, а також у розмірі різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води та затвердженими в адміністративному порядку тарифами) зазнають імперативного регулівного впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. На виконання таких законодавчих актів держава в особі уповноважених державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належить Порядок №332 від 18.05.2017.

Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами в цій справі виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання за Договором в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства - зокрема адміністративного (бюджетного), застосування і чинність яких не залежать від того, чи передбачали сторони у Договорі відповідні умови.

Наведена правова позиція викладена в Постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 31.05.2019 у справі №924/296/18.

На підставі викладеного не підлягають задоволенню вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних, нарахованих на суму отриманої відповідачем у листопаді 2017 року субвенції в розмірі 35154,62грн на фінансування наданих населенню пільг та субсидій.

Суд зауважує, що інфляційні в цій справі нараховані лише на суму субвенції.

Перевіривши здійснені на підставі ст.625 ЦК України нарахування на суми оплат, вчинених за рахунок власних коштів відповідача, суд встановив, що стягненню на користь позивача підлягають 3% річних в розмірі 256,04грн, нараховані на заборгованість:

- за листопад 2016 року - в сумі 247,82грн за період 27.12.2016 - 24.01.2017;

- за лютий 2017 року - в сумі 8,22грн за період 28.- 29.03.2017.

У відгуку вих.№512 від 17.12.2019 на позов (а.с.66-67) відповідач просив відмовити в позові повністю з посиланням на ст.22 Закону України №2633-ІV від 02.06.2005 «Про теплопостачання» та те, що 02.07.2019 за актом приймання-передачі основних засобів передав зі свого балансу на баланс Новгородської селищної ради котельню, мережі та обладнання, тому вважає, що в період передачі не може бути відповідачем у справі. Суд зазначає, що вказана норма не стосується правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, оскільки основний борг за спожитий газ відповідач сплатив до передачі їм котельні на баланс іншої юридичної особи. Правонаступництво ж за зобов`язаннями зі сплати неустойки, річних та інфляційних ст.22 Закону «Про теплопостачання» не передбачає.

Відгук №2 вих.№521 від 24.12.2019 на позов (а.с.74-76) суд не бере до уваги на підставі п.5 ч.4 ст.238 ГПК України як явно неприйнятний з огляду на те, що він не стосується періоду, який є предметом розгляду в цій справі.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці на визначену згідно з процесуальним законом кінцеву дату розгляду даного спору у спрощеному провадженні, рішення у цій справі ухвалене у перший робочий день після закінчення відпустки судді.

Судовий збір в сумі 59,17грн покладається на відповідача відповідно до приписів п.2 ч.1 ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.2, 7, 11, 13, 14, 33, 42, 74, 76-78, 80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгородський комбінат комунального господарства», смт.Новгородське, м.Торецьк Донецької області, про стягнення 4801,69грн пені, 944,36грн - 3% річних, 2567,02грн інфляційних втрат - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгородський комбінат комунального господарства» (85295, Донецька обл., м.Торецьк, смт.Новгородське, вул.Квіткова, 1; ідентифікаційний код 31459617) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6; ідентифікаційний код 20077720) 256,04грн - 3% річних, 59,17грн судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів підп.17.5 п.17 ч.1 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений 13.01.2020.

Суддя О.М. Шилова

надруковано 3 примірники:

1 - до справи, 2 - сторонам